Спецможливості
Новини

Герберт Штефес: «Останні 20 років я — українець»

04.06.2015
661
Герберт Штефес:  «Останні 20 років я — українець»  фото, ілюстрація

Герберт Штефес — засновник відомої на ринку засобів захисту рослин компанії «Штефес». Як він сам каже, в Україні відбулося його друге народження. Це сталося після його 65-ти... Саме у цьому віці Герберт Штефес приїхав до Києва й «з нуля» розпочав свій бізнес. Як це вдалося — він розповів у інтерв’ю журналістові «Пропозиції».

Герберт Штефес — засновник відомої на ринку засобів захисту рослин компанії «Штефес». Як він сам каже, в Україні відбулося його друге народження. Це сталося після його 65-ти... Саме у цьому віці Герберт Штефес приїхав до Києва й «з нуля» розпочав свій бізнес. Як це вдалося — він розповів у інтерв’ю журналістові «Пропозиції».

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

«За одну ніч я став мільйонером»

Пане Штефес, у нас в Україні, коли людині виповнюється 40 років, то буває, що їй непросто знайти роботу, а Ви у 48 років фактично із «нуля» створили фірму «Штефес». Як це сталося?
— З агробізнесом я знайомий із дитинства. Наша сім’я мешкала на заході Німеччини, неподалік від Кельна, і батько володів невеликою насіннєвою лавкою. Продавали в основному насіння овочів, і після школи я допомагав у цьому. Потім закінчив університет за спеціальністю «Садівництво та рослинництво» й повернувся до сімейного бізнесу. Однак батько був великим консерватором, він усе життя займався овочами і нічого іншого знати не хотів. Я ж бачив агробізнес по-іншому. Тому своє професійне життя розпочинав як садівник в одній фірмі, котра займалася вирощуванням та продажем квітів. Згодом у віці 23 років відкрив власну «квіткову» справу. Спочатку продавав місцеві тюльпани, потім організував доставку цибулин із Голландії, яка була всього за 30 км від нас.
Але потім громада вирішила на нашій землі збудувати якийсь соціальний об’єкт — басейн чи школу, я вже не пам’ятаю точно. І тоді я зрозумів, що вирощування квітів в умовах, коли у будь-який час можуть відібрати землю, мене не влаштовує. Тому вирішив піти працювати у сферу захисту рослин, а точніше — в компанію Rompolan, де десять років пропрацював консультантом із вирощування і захисту цукрових буряків.
За цей час багато чому навчився. Але потім так сталося, що ця компанія увійшла до складу корпорації «Байєр». Спочатку я було зрадів, думав, що мені запропонують посаду директора із продажу, але нове керівництво натякнуло, що мій вік уже не той, щоб робити кар’єру. Такі «підходи» начальства мені не сподобалися, тому я розрахувався і вирішив розпочати власний бізнес. У цьому дуже знадобився досвід, який я здобув під час роботи в Rompolan. Розпочинав із того, що поїхав до Фран­ції, купив продукт, який там коштував у рази дешевше, ніж у Німеччині, і продав його. Вигода була настільки великою, що я, можна сказати, за одну ніч став мільйонером. Ось так і розпочалася історія компанії «Штефес».

А як потрапили до України?
— Років із 15 я займався бізнесом у Європі. Але у 65-річному віці у Німеччині офіційно йдуть на пенсію. Тому, коли мені виповнилося стільки років, я передав фірму синові і вирішив стати пенсіонером. Та, на жаль, син за моєю спиною продав компанію за 40 млн німецьких марок. Так я фактично залишився ні з чим — справа жит­тя зникла в одну мить. Треба було щось робити. В той час Україна була однією із найбільших країн із виробництва цукрових буряків. У цій культурі я був добре обізнаний, тому вирішив саме в Україні зробити свій бізнес.
Це був 1994 рік.
«Першим крупним клієнтом став старший Порошенко»

Чи не страшно було розпочинати бізнес у чужій країні, адже Ви навіть не знали ні російської, ні української мов?    
— Ні. Страху не було зовсім. Адже структура сільського господарства у більшості країн світу приблизно однакова. Тому, прибувши до України, я відразу звернувся до Асоціації цукровиків, куди входили всі українські цукрові заводи, і запропонував комплекс препаратів для боротьби зі шкідниками цукрових буряків. Там сказали: так, ми це все купуємо, але розраховуватимемося патокою (тоді «живих» грошей у підприємств не було, а практикувалися бартерні операції). Згодом мені відвантажили кілька сотень тонн патоки як оплату за надані пестициди. Цю продукцію мені довелося продавати в різні країни ЄС.
 
Із якими найбільшими проблемами тоді Ви зіштовхнулися і як їх вирішували?
— Найбільшою проблемою була відсутність прямих контактів. Так, я укладав угоди із заводами, а ті, своєю чергою, — із колгоспами. А колгоспи дуже часто брали пестициди і за них не розраховувалися зовсім. Тобто у мене не було прямого виходу на споживача. Одного разу сталося так, що я поставив не тільки засоби захисту рослин, а й сільськогосподарську техніку, за яку мені також не заплатили. Звернувся до суду, який виніс рішення на мою користь. Але все одно техніку ніхто не віддавав. Тому, щоб її повернути, вихід був один — найняти людей «великих і сильних». Що я і зробив.
 
Ви стартували в Україні в середині 90-х. Це якраз той період, коли тут тільки зароджувався бізнес. І всі, кому не лінь, хотіли на цьому нажитися: влада, міліція, рекет… Вас не чіпали?
— Усяке траплялося. На мене намагалися «наїхати», потім була спроба викрасти машину, у якій була велика сума грошей від продажу цукру. Були спроби «нав’язати», як це було тоді прийнято, «дах». Але від такої «послуги» я відмовився, і врешті-решт мене залишили у спокої. Скажу, що у 90-ті мені пощастило зберегти бізнес ще й тому, що моїм помічником тоді була Валентина Потапова (зараз вона директор фірми «Марго»). Ця жінка володіє чудовою інтуїцією і не раз давала мудрі поради, як вийти з тієї чи іншої ситуації. Завдяки їй вдавалося обійти чимало небезпечних «підводних каменів» ведення бізнесу в Україні. 
Наведу лише один приклад. Взявши в оренду у наших господарств-боржників (в обмін на борг) 800 га землі у Сквирському районі, ми почали вирощувати цукрові буряки. Але всього один сезон. Не заглиблюватимуся в подробиці, однак і буряки тоді залишили в полі, і техніки не з доброї волі позбулися... Після цього випадку Валентина Потапова сказала: «Досить, із землею нам нічого робити — тільки засоби захисту!» І звідтоді маємо лише один напрям діяльності.
Згодом я переїхав до Білої Церкви (де було значно дешевше орендувати офіс) і започаткував дві фірми — ТОВ «Штефес» і ПП «Марго», з якими отримав і отримую подальші реєстрації своїх продуктів.

Кажуть, одним із Ваших перших крупних клієнтів був батько нинішнього українського президента Олексій Порошенко. Як із ним познайомилися?
— Це сталося наприкінці 90-х. Одні клієнти мені були винні гроші. А оскільки грошей тоді не було, то вони вирішили розрахуватися цукром. Так я потрапив до Крижополя — на цукровий завод, який належить Олексію Порошенку. Там і познайомився із батьком майбутнього українського президента. Він поцікавився у мене сучасною технологією вирощування цукрових буряків. Результат говорить сам за себе: наприкінці 90-х урожайність цієї культури у цьому господарстві була 17 т/га, наразі — більше
50 т! От що значить чітко дотримуватися технології!

«Наші препарати з іншими сплутати неможливо»

Пане Штефес, що сьогодні Ваша фірма пропонує аграріям?
— Більша частина наших препара­тів — гербіциди, фунгіциди та інсектициди — для цукрових буряків. Але останнім часом на бажання наших клієнтів ми розширили свій асортимент. Сьогодні у нас є також препарати для захисту ріпаку, зернових та кукурудзи.

Компаній, які пропонують засоби захисту рослин, на українському ринку сьогодні дуже багато. Чим «берете» клієнта?
—  Секрет дуже простий. З самого початку своєї діяльності в Україні ми презентували себе не просто як продавці пестицидів, а як виробники якісних препаратів. Всі наші препарати — це власні розробки наших вчених, до того ж виготовляються вони на найкращих заводах світу. Наприклад, для цукрових буряків у нас розроблено цілу технологію, так би мовити від «А» до «Я», яка гарантує не лише ефективний захист від хвороб та шкідників, а й забезпечує нормальний ріст та розвиток рослини.
  
Цікавими є назви препаратів — майже всі вони є похідними від Вашого імені: Штефам, Штефамба і т. д. Правда, один називається «Капут». Чому?
— Капут — препарат, діючою речовиною якого є гліфосат, що убиває всі бур’яни (словом, шкідникам приходить кінець). Колись, дуже давно, коли цей препарат ми із товаришем продавали у Бельгії, то жартівливо назвали його «Капут». А всі інші продукти — похідні від мого імені. Вважаю, це дуже вдалий маркетинговий хід, який вирізняє нас із-поміж інших виробників засобів захисту рослин і завдяки якому споживач може ідентифікувати нашу продукцію. Саме тому фірма «Штефес» є дуже відомою не лише в Україні, а й в Європі.

«Ще років зо п’ять тому
я ходив на дискотеки»

Ви говорили, що свого часу передали компанію «Штефес» синові, а потім він її продав. Чим син займається нині? До речі, це Ваша єдина дитина?
— Хоча пройшло багато часу, таке запитання залишається для мене дуже болісним. Після продажу сімейної фірми син пішов працювати в іншу сферу — торгівлю нерухомістю в Іспанії. Світова фінансова криза пройшлася по його справах дуже відчутно. Син у мене — єдина дитина, але є двоє онуків. Однак до сільського господарства ніхто із них жодного стосунку не має.
 
Я чула, що в Україні Ви створили нову сім’ю…
— «Німецька» дружина Марго від мене поїхала незабаром після того, як в Україні я розпочав свій бізнес. Мабуть, не витримала труднощів початкового періоду. Що поробиш — насильно не втримаєш! Тому я купив Марго будиночок в Альпах і допомагаю, аби не бідувала. Але в Україні довго одиноким я не був, оскільки українські жінки дуже привабливі й перед їхніми чарами встояти неможливо. Тому дуже радий, що тепер у мене є та єдина, яка турбується про мене і підтримує в житті. Її звати Людмила, вона — українка.
 
«Українська» дружина допомагає Вам у бізнесі?
— Ні, вона не працює в компанії. Після того, як Марго поїхала, то я прийняв для себе рішення: ніколи не поєднувати кохання та бізнес.
 
Як відпочиваєте?
— Ще років зо п’ять тому я ходив на дискотеки, і це мені дуже подобалося. Тепер віддаю перевагу більш спокійному відпочинку — плаванню у домашньому басейні. Часто виїжджаємо із дружиною та друзями на пікніки. Це — повсякденний відпочинок. А, так би мовити, у глобальному плані — от недавно були у Швейцарії, у горах. Я піднімався на гору Зентіс заввишки 2800 м.
Як Вам вдається у такому дорослому віці вести настільки активний спосіб життя, добре почуватися та ще й підніматися на таку високу гору? 
— Я молодий винятково завдяки українським жінкам (посміхається). Також веду здоровий спосіб життя — не вживаю спиртного і не курю. Люблю їсти листя салату, приправленого оливковою олією. Я навіть вирішив: додатково до основного бізнесу займатимусь вирощуванням салату за новою технологією (на гідропоніці) і поставлятиму цю продукцію
на ринок українцям.
 
А українська кухня подобається?
— Гречку я не дуже люблю, а от борщ мені смакує.
 
І останнє запитання. Ви — людина унікальна, адже, мабуть, не знайдеться українця, який би у 65-річному віці наважився розпочати власний бізнес. То, може, дасте якусь пораду (або кілька) нашим читачам-аграріям?
— Найперше, незалежно від того, скільки тобі років, ніколи не переставай навчатися. По-друге, якщо у тебе все добре, ти зобов’язаний робити добро людям. Адже, якщо тільки братимеш і не віддаватимеш — успіху не буде. По-третє, важливо мислити позитивно. Іноді трапляється так, що ти ставився до людей, так би мовити, з усією душею, а вони тебе зрадили, образили, то у такому разі треба прощати — й іти далі.

Інтерв'ю
Ольга Вергелес, менеджер проекту CUTIS
Верховна Рада України 14 березня ратифікувала Угоду про вільну торгівлю з Канадою. Тепер, щоб угода набрала чинності, її має підписати президент України, а також остаточно ратифікувати Сенат і
Марина Чулаєвська, старший тренер Association4U
Нині Україна на шляху імплементації Угоди про асоціацію з Європейським союзом – документу, що визначає план реформ на найближчі 10 років. Ця угода - великий рамковий документ, що стосується різних

1
0