Спецможливості
Технології

Захист сливи від хвороб та шкідників

26.09.2008
11949
Захист сливи від хвороб та шкідників фото, ілюстрація
Плоди сливи

Слива — одна з поширених плодових культур. Це швидкоплідна та високоврожайна кісточкова рослина, яка має зайняти провідне місце серед плодових культур у сучасних інтенсивних насадженнях.
 

В Україні слива найпоширеніша в зоні Лісостепу, менше — на Поліссі та найменше — в Степу. Відомо ще з давніх часів, що масово її культивували на Поділлі — у Вінницькій та Хмельницькій областях, — де є сприятливі грунтово-кліматичні умови.

Істотне поліпшення якісного складу плодів і підвищення врожайності сливи можливе за зниження втрат, спричинених комплексом шкідливих організмів, комплексу захисту слив від шкідників . Так, за сприятливих погодних чинників збільшується шкідливість плодопошкоджуючих фітофагів (пильщика, плодожерки, товстоніжки) — вони здатні знищити понад 90% плодів. За інтенсивного ураження сливи плодовою гниллю урожай втрачається майже повністю. У зонах високої агресивності збудників плямистостей (дірчастої та червоної) відбувається послаблення дерев сливи, зниження їхньої продуктивності. Вертицельозне в’янення, під час гострої форми — апоплексії (хвороба сливи), за короткий проміжок часу призводить до відмирання окремих гілок або всього дерева.
Аналіз чисельності та шкідливості фауни України засвідчив, що в умовах Лісостепу ці показники нижчі, ніж у Степу чи на Півдні, де фітофаги розвиваються в кількох поколіннях. Для управління популяціями шкідливих видів комах, за збільшення їхньої генерацій збільшується повторність захисних обробок.

Багаторічні спостереження  засвідчили, що в дослідному господарстві (ДГ) Інституту садівництва УААН “Новосілки” (Київська область, зона Північного Лісостепу) сливу пошкоджують вісім-десять видів шкідників, уражують вісім видів грибних, два види бактеріальних і один вид вірусних хвороб. Інформація про появу, розвиток і шкідливість хвороб і шкідників сливи є основним показником під час планування захисних заходів, які в сучасних умовах сягають 30–50% від загального обсягу витрат на утримання сливових насаджень.

Інтегровану систему захисту (ІСЗ), яка обмежує чисельність шкідливих організмів цієї культури (сливи), розроблено ще недостатньо. Враховуючи призначення вирощеної продукції (сливи), спрямованої здебільшого для споживання в свіжому вигляді та для виробництва продуктів дитячого й дієтичного харчування, серед комплексу захисних заходів мають переважати біологічні, й лише за масового розвитку шкідників та епіфітотій домінуючих хвороб сливи слід застосовувати селективні інсектофунгіциди.

Застосування агротехнічних елементів, упровадження стійких сортів сливи , інші превентивні заходи скорочують обсяги хімічного захисту. Як результат, збільшується регулювальна роль корисної фауни, антагоністів збудників хвороб сливи . Отже, захист насаджень від комплексу шкідливих організмів має важливе значення в технології вирощування сливи.
Неінфекційні хвороби

Окрім інфекційних хвороб сливи , відчутно впливають на розвиток дерев неінфекційні хвороби сливи . Вони зумовлені несприятливими абіотичними чинниками, а також порушенням загальноприйнятих рекомендацій з догляду за насадженнями.
У суворі зими, за відчутного зниження температури повітря (нижче -25°С), у дерев сливи пошкоджуються бруньки, пагони, камбій, деревина гілок і штамбів, а також коренева система. Під дією низьких температур вегетативні та генеративні утворення чорніють і відмирають.

Значних ушкоджень деревам сливи завдають сонячно-морозні опіки, які можливі протягом зими — напровесні. Через різку зміну температури повітря в сонячні дні та морозні ночі нерівномірно прогріваються штамби та скелетні гілки. Кора при цьому розтріскується, відстає й відмирає. Підмерзання деревини та камбію спричинює закупорювання судин камеддю, яка унеможливлює рух поживних речовин і води. Пошкодження морозами деревини руйнує провідну систему, внаслідок чого розвивається дрібнолисткові, хлороз, молочний блиск. За сильного підмерзання деревини рослини гинуть.

Для нормального росту та розвитку рослин важливе значення має забезпечення їх поживними речовинами органічного та мінерального живлення. Життєво важливими елементами є азот, фосфор, калій — макроелементи та хлор, бор, молібден, сірка, кальцій, магній, залізо, марганець, цинк і мідь — мікроелементи. Дефіцит біогенних елементів зумовлює погіршення фізіологічного стану рослин, що проявляється в пригніченні їхнього росту, осипанні плодів і листя, зменшенні приросту пагонів, зміні забарвлення листя.

Бувають випадки, коли дерева сливи мають чахлий вигляд, погано ростуть. Такі симптоми ( прояви хвороби сливи) можливі, якщо сливу вирощують на непридатних грунтах або в низинних місцях із близьким заляганням підгрунтових вод чи на схилах, де більша ймовірність ушкодження рослин морозно-сонячними опіками.
Порівняно з неінфекційними хворобами сливи , зумовленими антропічними чинниками, інфекційні спричинюють різні патогени — гриби, бактерії, нематоди, віруси, мікоплазми, квіткові паразити.

Інфекційні хвороби

Окрім збудників хвороб, які мають господарське значення і цикл розвитку яких коротко описано нижче, на сливі паразитують інші патогени, а саме: іржа (грибного походження) та молочний блиск (непаразитарний).Клястероспоріоз спричинює недосконалий гриб Clasterosporium carpophilum Aderh. Крім сливи, патоген паразитує на персику, черешні, абрикосі, аличі та вишні. Найбільше від хвороби страждають листя й плоди. На листках утворюються численні невеликі червоно-фіолетові плями. Внутрішня уражена тканина стає світло-коричневою, відмирає і випадає. За інтенсивного розвитку хвороби плями зливаються, охоплюючи великі ділянки тканин, що випали. На уражених клястероспоріозом плодах утворюються ум’ятини, з яких виділяється камедь. Патоген розвивається лише в конідіальній стадії. Зимує у вигляді грибниці та конідій на уражених органах, під камеддю. Взимку, під час відлиг, за температури повітря 4…5°С та навесні збудник продукує нові спори, які разом із перезимувалими є джерелом первинної інфекції. Під час опадів краплі дощу розбризкують конідії на здорові органи, спричинюючи їхнє зараження. Оптимальні умови для розвитку хвороби створює тепла та волога погода. Сильно уражене листя осипається ( ознаки хвороби сливи).

Моніліальна плодова гниль. Збудник хвороби сливи — недосконалий гриб Monilia cinerea Bonord., — живе на всіх кісточкових, зерняткових і ягідних культурах. Крім M. cinerea плодову гниль спричинює гриб M. fructigena. Хвороба розвивається в двох формах — навесні у вигляді моніліального опіку та влітку — у вигляді плодової гнилі. На сливі відсоток уражених моніліальним опіком суцвіть незначний, а плодів, уражених гниллю, особливо за надлишку вологи, буває до 100%. Збудник моніліозу зимує грибницею в муміфікованих плодах і тканинах уражених гілок. Після перезимівлі грибниця за вологої погоди формує конідії, які заражають квітки.
Плодова гниль проявляється влітку із достиганням плодів. Спочатку на них утворюється бура пляма, яка з часом охоплює весь плід сливи . На поверхні плодів розвивається спороношення у вигляді численних сірувато-білих подушечок. Гнилі плоди сливи опадають або висять на дереві до весни наступного року. Крім вологої погоди, зараженню плодів гниллю сприяють шкідники дерева сливи : сливова плодожерка, садові довгоносики, птахи, град.

Полістигмоз, або червона плямистість листя. Збудник — сумчастий гриб Polystigma rubrum (Pers.) Wint. Масово поширений у всіх зонах, де вирощують сливу. На листках сливи утворюються помаранчеві або червоні плями. З нижнього боку листків, на уражених ділянках, гриб продукує строми, в яких розміщуються пікніди. Зимує патоген на уражених листках. Сумкоспори дозрівають навесні, масово — в квітні — на початку травня і є джерелом інфекції протягом вегетації. Оптимальні умови для розвитку хвороби сливи створюють весняні дощі.

Вертицельозне в’янення. Збудники — недосконалі гриби Verticillium albo-atrum Reince et Berth. і V. dahliae Kleb. Хвороба масово поширена на Півдні України. Збудники вілту уражують до 400 видів рослин, серед яких найбільше суницю та овочеві (пасльонові й гарбузові). Встановлено, що сильно уражуються молоді деревця сливи, якщо в міжряддях вирощують сприйнятливі до збудників культури.

У грунт збудник хвороби надходить із ураженими рослинними рештками. Джерелом інфекції є мікросклероції, які продукує заражений матеріал. Мікросклероції у грунті зберігають життєздатність вісім-десять років. За належної вологості мікросклероції утворюють міцелій, який проникає в рослини через тріщини (механічне пошкодження коренів або грунтовими шкідниками). Після зараження гриб розповсюджується по всій рослині: від коренів до приросту. Токсини, які виділяє збудник, спричинюють в’янення та відмирання гілок і дерева. Міцелій гриба розвивається лише в провідній системі. В уражених судинах накопичується камідь, вони звужуються. На поперечному зрізі гілки видно потемніння кільця ксилеми.

Хвороба сливи проявляється в двох формах — гострій і хронічній. За гострої форми — апоплексії — листя скручується, в’яне, буріє і всихає. За короткий проміжок часу (вісім-десять днів) відмирають гілки, або гине все дерево.
За хронічної форми патологічний процес розтягується більш ніж на рік. Листя жовтіє або на окремих гілках, або на всьому дереві, плоди стають некондиційними, втрачають смакові якості. Уражені вертицельозом дерева підмерзають узимку і всихають.

Шарка. Збудник — Plum pox virus (Prunus virus 7 Chr.). Це небезпечна для сливи вірусна хвороба, яка передається на здорові рослини із прищеплювальним матеріалом, не продезінфікованим після обрізання інструментом або влітку комахами-переносниками. В Україні шарку вперше виявив та описав З. А. Шестопаль (1975). Уражує листя й плоди абрикоса, персика, аличі, мірабелі. Типовими симптомами хвороби на листі є хлорозні плями різних розмірів і форми. Перші ознаки на листках проявляються навесні, на плодах — у липні. На уражених плодах утворюються темно-зелені плями, смуги та кільця, які вдавлюються, дерев’яніють і забарвлюються в червоний колір. Шкодочинність шарки у нестійких проти вірусу сортів сливи сягає 100%, а в толерантних — 5–6%. За даними сербських дослідників, плоди сливи, уражені вірусом шарки, на 20–30% менші за об’ємом і на 17–36% — за масою.

Шкідники

Окрім економічно значущих і домінуючих шкідників, опис яких наведено нижче, у сливовому агроценозці є супутні види: різні види садових совок, п’ядунів, листовійок, павутинних кліщів, карантинний фітофаг американський білий метелик.
Сірий бруньковий довгоносик Sciaphobus squalidus Gyll. Поліфаг. Із наукових джерел відомо, що шкідник належить до лісових мешканців, але нині він розширив свою екологічну нішу й часто зустрічається в насадженнях плодових та ягідних рослин. Пошкоджує всі породи плодових дерев, кущові ягідники, лісові листяні дерева та кущі. В умовах ДГ “Новосілки” поширений на сливі, яблуні, абрикосі, смородині, малині, агрусі. Строки початку виходу жуків із місць зимівлі здебільшого збігаються із фенофазою сливи зелений конус; масовий їхній вихід — із початком розпускання бруньок. Протягом періоду спостережень (2001–2007 рр.) масову появу брунькоїда зафіксовано після досягнення середньодобової температури 10,7…13,9°С. У жуків недорозвинуті перетинчасті крила, які не дають їм змоги літати. За появи листків і в теплу погоду вони забираються по штамбу в крону, де живляться молодими листочками, грубо об’їдаючи їх із країв, потім переходять на бутони, виїдаючи в них пелюстки, пиляки та маточку. Через 20–25 днів після виходу самиці відкладають яйця, розміщуючи їх під загнутий край верхівки листка. Після відродження личинки не пошкоджують листя, а падають на землю й заглиблюються в грунт. Одне покоління розвивається два роки.

Брунькового жука-довгоносика вважають одним із найнебезпечніших шкідників плодових дерев і ягідних культур на початку вегетації. Якщо не вжити захисних заходів у роки з його високою чисельністю, він знищить листкові та плодові бруньки, чим завдасть істотних збитків. Особливо небезпечні жуки в плодовому розсаднику, бо пошкоджують саджанці та підщепи. Встановлено, що один жук за 24 години може знищити понад 50, а два жука — 100% ростових бруньок на одному саджанці.

Сливовий чорний плодовий пильщик Hoplocampa minuta Christ. Шкодить сливі, аличі, терену, менше абрикосу та черешні. Зимує в стадії личинки, які розміщуються в щільних павутинних коконах у грунті на глибині 5 см. Навесні, за температури грунту понад 8°С відбувається реактивація личинок, вони починають заляльковуватися. Відроджуються імаго до цвітіння сливи. Самиці відкладають яйця в чашечку бутонів або в наполовину відкриті квітки. Залежно від температури повітря, личинки відроджуються з яєць наприкінці цвітіння, закінчують впродовж короткого періоду — три–п’ять днів після опадання пелюсток. Личинки першого віку живляться м’якоттю зав’язі, а старших віків — центральною частиною, пошкоджуючи кісточку. Для закінчення розвитку їм потрібно п’ять-шість плодів. Пошкоджений плід заповнений чорними мокрими екскрементами.
На щільність популяції пильщика значно впливають погодні чинники, зокрема вологість грунту. За посушливої погоди відчутно зменшується чисельність імаго, личинки не заляльковуються, а повторно діапазують.

Сливова товстоніжка — Eurytoma schreineri Schr. Найбільше пошкоджує сливу, аличу, терен, менше абрикос і ще менше — черешню та вишню. Зимує в стадії личинки в кісточці. Навесні, за середньодобової температури грунту понад 10°С розпочинається розвиток личинок, вони заляльковуються. Дорослі комахи перед вильотом, прогризають отвір у кісточці. Перші особини вилітають через два-три дні після квітування, масово — через шість-сім днів. Імаго товстоніжки, так само як і пильщика, активні за температури понад 16°С. Самиці відкладають яйця в незатверділі кісточки через 10–12 днів після цвітіння сливи й роблять це протягом 14 днів. Після відродження личинки живляться ядром кісточки. Пошкоджені плоди передчасно забарвлюються у колір, характерний для помологічного сорту, та осипаються. За нашими спостереженнями, осипання зав’язі починається наприкінці червня, а масове — в першій половині липня. На цей період у кісточках формуються дорослі личинки.

Депресивний розвиток шкідника відбувається в разі пересихання грунту. За пересихання кісточок імаго не може прогризти отвір і гине. Дефіцит вологи провокує у личинок дво-трирічну діапаузу.

Сливова плодожерка — Grapholitha funebrana Fr. Крім сливи, пошкоджує абрикос, аличу, персик, терен, рідше вишню та черешню. Зимують гусениці в щільних павутинистих коконах, у тріщинах кори сливи на нижній частині штамбів, у рослинах та під ними, а також у поверхневому шарі (5–10 см) грунту. Реактивація гусениць відбувається за середньодобової температури 10°С, а заляльковування починається через 10–15 днів після переходу середньодобової температури через 10°С. Літ метеликів перезимувалого покоління починається за суми ефективних температур повітря понад 10°С — 105…120°С. Метелики активні в сутінкові години за температури понад 16°С. Самиці відкладають яйця здебільшого на плоди, рідко на листя. Відродження гусениць першого покоління відбувається за накопичення суми ефективних температур повітря понад 10°С… 200°С. Після відродження вони вгризаються в плоди сливи та живляться м’якоттю, забруднюючи її своїми екскрементами. Для повного розвитку гусениці достатньо одного плоду, а в разі розміщення двох плодів вона переходить у другий. Пошкоджені плоди сливи передчасно забарвлюються і раніше за здорові осипаються. Із вхідного та вихідного отворів виділяється камідь, яка на повітрі тужавіє. За теплої погоди в зоні Північного Лісостепу плодожерка дає друге факультативне покоління, а в південному регіоні — третє факультативне.

Умови навколишнього середовища визначають особливості розвитку шкідника сливи : життєздатність, плодовитість і здатність до пошкодження рослин. Разом вони регулюють цикл розвитку фітофага і рослини, забезпечуючи ймовірність поєднання масового його розвитку з критичними періодами розвитку рослин. Розроблена імітаційна модель льоту та розвитку сливової плодожерки, залежно від чинників погоди, дає змогу прогнозувати щільність популяції та приймати рішення щодо захисних заходів проти шкідника. Подаємо короткий опис впливу погодних факторів на чисельність плодожерки. Аналіз агрокліматичних показників дав можливість визначити основні предиктори погоди, які впливають на розвиток імаго сливової плодожерки перезимувалого покоління навесні-влітку та першого (повного) й другого (факультативного) поколінь улітку.
Розвиток і літ сливової плодожерки навесні-влітку залежить переважно від середньої та мінімальної температури повітря, опадів і температури грунту. За сухої погоди головними чинниками, які сприяють розвитку шкідника, є мінімальна температура повітря й температура грунту. Сповільнюють розвиток шкідника середньодобові опади. Кількість метеликів сливової плодожерки на рівні 27,2±4,8 екз./пастку забезпечує переважно грунтова складова. Регресійне рівняння описує 95% усієї кількості метеликів сливової плодожерки, відловлених феромонними пастками в цей період. За вологої весни серед головних чинників, які позитивно впливають на розвиток плодожерки, виділяють середньодобову температуру повітря та опади. Комплексна дія низьких мінімальних температур повітря й грунту значно знижує щільність імаго сливової плодожерки до 12,7±3,5 метелика/пастку. Розвиток передімагінальних стадій відбувається здебільшого в тріщинах кори дерев і під рослинними рештками. Регресійне рівняння описує 79% кількості метеликів.
Влітку основним чинником, який визначає розвиток і літ сливової плодожерки, є опади. Середньодобова максимальна температура та мінімальна вологість діють опосередковано. Опади від 0,6 до 2,2 мм забезпечують літ імаго сливової плодожерки, відповідно, від 25,0±4,5 до 12±2,5 метеликів на пастку. За опадів нижче 0,6 мм літ метеликів може сягати 40, 50 і більше метеликів на пастку залежно від співвідношення максимальної температури та мінімальної вологи. Максимальна температура понад 28°С і опади понад 3 мм значно знижують щільність популяції фітофага. Регресійне рівняння описує 90% кількості метеликів улітку.

Сливова опилена попелиця — Hyalopterus pruni Geoffr. Паразитує на всіх кісточкових культурах. За сприятливих погодних чинників чисельність попелиці різко збільшується, її колонії щільно покривають листя з нижнього боку та приріст. Дводомний вид. Зимує в стадії яйця, що розміщуються біля бруньок або в тріщинах кори гілок. Відродження личинок відбувається за середньодобової температури повітря 8°С під час розпускання бруньок. У першому поколінні — до цвітіння сливи — чисельність попелиці невелика, а після осипання цвіту відроджуються личинки другого покоління, й їхня чисельність їх значно збільшується. Попелиця линяє, тому листя й пагони покриті сизим нальотом із личинкових шкірок. Частина популяції — самки-розселенки — в липні перелітають із сливи на проміжну рослину — очерет, де розвиваються до осені. Восени крилаті самки повертаються на сливу, відкладають яйця й гинуть. За вегетацію розвивається до 10 генерацій. Масово пошкоджує вегетативні органи як у молодих, так і в плодоносних насадженнях у червні — липні.

Профілактичні захисні заходи

Виконання захисних заходів та зазначених нижче робіт має профілактичну дію, яка проявляється у зменшенні чисельності шкідників та інфекційного запасу збудників хвороб у період вегетації і водночас спрямована на створення сприятливих умов для росту та розвитку рослин і несприятливих для шкідливих організмів. Враховуючи, що за умов помірно теплої зими шкідливі об’єкти добре перезимували, профілактичні заходи проти них є надзвичайно важливими.

За сучасних умов, у різних країнах Європи з розвинутим садівництвом використовують системи інтегрованого захисту рослин, які передбачають не повне знищення всього живого, а науково обгрунтований контроль та управління їхнім розвитком. Для досягнення поставленого завдання в інтегрованих системах застосовують комплекс організаційно-господарських, агротехнічних, механічних, селекційно-генетичних, біологічних, хімічних та інших заходів.

Негативний вплив антропічних і абіотичних чинників на плодові насадження передбачають ще на етапі проектування та підбору ділянки для закладення саду. Вибір ділянки для сливового саду залежить від грунтово-кліматичних зон садівництва. Слива за зимостійкістю поступається лише вишні. Критично відгукується на дефіцит вологи та родючість грунту. За сухої й жаркої погоди, за відсутності поливання плоди дрібнішають і осипаються. Тому для посадки придатні рівнинні понижені та пологі схили (3–8°), де холодне повітря менше затримується. З огляду на високу продуктивність слива потребує родючих грунтів. Залежно від зони, кращими грунтами для неї є сірі та темно-сірі опідзолені (на Поділлі), чорноземи опідзолені та звичайні й глибокі (у Лісостепу та в Північному Степу), чорноземи південні, каштанові (у Південному Степу), дерново-підзолисті супіщані та суглинкові грунти (на Поліссі). Зовсім непридатні для вирощування сливи заболочені та засолені грунти. Залягання підгрунтових вод має бути на глибині не ближче 1,5–2 м, а засолених — не менше 5 м. За реакцією грунтового розчину кращими є нейтральні або близькі до неї (рН 6,5–7) грунти. За рН менше 5 дерева слабо ростуть і плодоносять, більше підмерзають.

Для закладення промислових насаджень сливи не придатні землі після вирощування пасльонових культур. За вирощування саджанців кісточкових порід (сливи) дотримуються сівозміни, не включаючи в неї пасльонових. Основною вимогою сучасного садівництва є застосування для садіння оздоровленого садивного матеріалу. Для отримання безвірусного матеріалу навесні та восени (до осипання листя) обстежують розсадники та маточно-живцеві сади на виявлення дерев, заражених вірусною (хлоротична кільцева плямистість, некротична кільцева плямистість, шарка) та бактеріальною (бактеріальний некроз або рак кісточкових, бактеріальна дірчаста плямистість, бактеріальний кореневий рак) інфекціями ( захисні заходи). Виявлені хворі рослини видаляють за межі саду та спалюють. Такі самі захисні заходи проводять з деревами, зараженими грибними патогенами (молочний блиск, вілт). Грунт на місцях видалених дерев дезінфікують хлорним вапном (100 г/м2), розкидаючи його по поверхні грунту, та перекопують. Живці для вічкування заготовляють тільки із здорових рослин, попередньо протестованих на наявність вірусів, саджанці — тільки із незаражених розсадників.

Різкі коливання температури повітря в другій половині зими спричинюють морозно-сонячні опіки. У розвилках і біля основи скелетних гілок кора буріє, відстає, скручуючись доверху. Таку кору видаляють, вирізаючи 2–3 см здорової тканини, та спалюють. Якщо хвору кору залишити, то в ній поселяться збудники хвороб деревини, й рослина поступово всохне. Рану дезінфікують 1%-вим розчином мідного купоросу (10 г на 1л води); після нанесення розчину потрібно, щоб він засвоївся, підсох і тільки потім рану замазують садовим варом або глиною зі свіжим коров’яком (у співвідношенні 1:1).

Перед замазуванням рани можна обробити гетероауксином (0,5 г на 10 л води). Великі рани після нанесення замазки обв’язують тканиною або мішковиною, тільки не плівкою( захисні заходи). Лікування ран таким способом сприятиме їхньому швидкому заживанню й запобігатиме зараженню деревини грибами. Таку операцію проводять у відлигу за плюсової температури. Очищені штамби та розгалуження скелетних гілок від старої відмерлої кори, вдруге (після осіннього побілення) білять 20%-вим розчином вапна та 3%-вим розчином мідного купоросу (2 кг + 300 г на 10 л води) з додаванням 2 кг глини.

Для запобігання розвитку неінфекційних хвороб на сливі підтримують високий агрофон. У разі хлорозу хворі дерева поливають двічі-тричі перманганатом калію (30–40 г/дерево). Проти хлорозу, за дефіциту сірки, дерева обприскують сірчанокислим марганцем (0,5–0,5%-вим розчином — до розпускання бруньок) або сірчанокислим залізом. Лікувальним заходом проти хлорозу на карбонатних грунтах є внесення в грунт або позакореневе підживлення комплексонами заліза Fe — ДТПУ (диетилентриамінпентаоцтова кислота із залізом). Окрім 0,15%-ого Fe ДТПУ, позакореневе підживлення проводять однією із сполук 0,5–0,7%-вим залізним купоросом, 1%-вим лимонокислим залізом, 0,15%-вим Fe ПППУ, 2–3%-вим ОП-М-FeMn. За вегетаційний період насадження обробляють двічі-тричі — зразу після розпускання листя, надалі з інтервалами десять-п’ятнадцять днів.

Борне голодування спричинює утворення “відьминих мітел” і розеток дрібних потовщених листків. На грунтах, за дефіциту бору, його компенсують внесенням бури (400 г/дерево) або мінеральних добрив із додаванням бору.
За кальцієвого голодування порушується формування кісточок. Дієвим захисним заходом при цьому є дві-п’ять обробок 0,4–0,7%-вим розчином хлористого кальцію.

На основі агрохімічних обстежень грунту, візуальних спостережень за рослинами виявляють брак того чи іншого біогену. Агрохімічний аналіз дає змогу діагностувати наявність макро- чи мікроелементів, за потреби, вчасно провести підживлення, що відповідає науково обгрунтованим загальноприйнятим рекомендаціям.

Важливе значення має формування й обрізання дерев. Загущена крона сприяє розвитку грибних хвороб і знижує ефективність захисних заходів. Під час обрізання знищують муміфіковані плоди, які є джерелом інфекції плодової гнилі (концентричне розміщення на уражених плодах спорових купок), видаляють і спалюють сухі, пошкоджені та хворі гілки. Видалення порослі, яка є резерватором попелиці, звисаючих до землі гілок, проріджування крони та зниження її висоти до 3–3,5 м дають змогу істотно зменшити чисельність шкідників, поліпшити мікроклімат і догляд за деревами. Всі зрізи на гілках діаметром понад 2 см відразу після обрізування замазують садовим варом, глиною з коров’яком, олійною фарбою з додаванням Топсіну М (1–2%) або Бенлату. Після видалення хворих гілок і після обрізання дерев секатори, пилки та ножі дезінфікують 5%-вим розчином формаліну. Якщо восени-взимку не вдалося здійснити в садах санітарно-профілактичні заходи, зазначені вище роботи проводять напровесні. У разі виявлення на деревах сливи камедетечі, зачищають кору та вирізають хвору деревину, рани замазують садовим варом, глиною з коров’яком, олійною фарбою з додаванням Топсіну М (1-2%) або Бенлату. Особливо жорстку боротьбу ведуть із бур’янами, які є конкурентами культурних рослин за поживні елементи, вологу та світло. Крім того, вони сприяють збереженню та поширенню інфекції та попелиці.

Збудник бактеріального раку — паличкоподібна бактерія Bactrium tumefaciens Smith et and Towsend (Conn) більше уражує зерняткові культури, ніж кісточкові. Для захисту від патогена поля розсадника кісточкових культур розміщують на ділянках, де не вирощували плодові, ягідні та овочеві культури. Кращими попередниками є багаторічні трави, зернові та зернобобові культури, вони оздоровлюють грунт від збудника кореневого раку. Грунт у розсаднику утримують чистим від бур’янів, оскільки вони є резерваторами бактерій та кормом для шкідників, розвиток яких пов’язаний із грунтом. Щоб створити несприятливі умови для розвитку бактерій на грунтах з лужною реакцією, перед висіванням насіння чи висаджуванням саджанців вносять фізіологічно кислі добрива, насамперед фосфорні та калійні. Азотних добрив не вносять. Саджанці з великими раковими пухлинами та наростами на головному корінні чи кореневій шийці вибраковують. Нарости вирізають і спалюють, а кореневу систему дезінфікують 1%-ою бордоською рідиною.

Основними заходами проти вірусних хвороб є превентивні. Насамперед, виявляють вірофорні дерева, викорчовують та спалюють їх. Прищепний матеріал для тиражування саджанців відбирають лише в тестованих маточниках. Нові насадження закладають оздоровленим матеріалом. Впроваджують стійкі та толерантні до вірусу шарки сорти. Для захисту молодих насаджень від повторних заражень проводять обприскування проти комах-переносників вірусів і мікоплазм.

Науково обгрунтоване прийняття рішення про проведення захисних заходів проти шкідливих організмів є однією з важливих складових інтегрованого захисту рослин. Висока ефективність обробок проти шкідників і хвороб досягається встановленням оптимальних строків їхнього проведення. Основою для визначення оптимальних строків є фенофази плодових дерев, погодні умови й спостереження за розвитком шкідників та збудників хвороб.

Облік шкідників сливи та їхній ЕПЧ 

У фенофази набрякання бруньок — початок зеленого конусу обстежують кору штамбів, скелетних гілок і струшують гілки (по 4 гілки/дерево) на десяти деревах, розміщених по діагоналі кварталу саду. Встановлюють чисельність яйцекладок листовійок, які зимують у стадії яйця — розанової, строкатозолотистої (економічний поріг чисельності (ЕПЧ —3 яйцекладки/дерево), листовійок, які зимують у стадії гусениць (10–15 гус./100 розеток), плодових кліщів (понад 10 яєць на 1 плодушку або 2000 яєць/2 погонних метри 1–3-річних гілок), каліфорнійської щитівки (1лич./2м.п. 1–3-річних гілок), кільчастого й і непарного шовкопрядів (по 1 яйцекладці/м3 крони), білана жилкуватого, золотогуза (по 1 гнізду/м3 крони), сливової обпиленої попелиці (30 яєць/2м. п. 1–3-річних гілок), сірого брунькового довгоносика (35–50 екз./доросле та 5–6 екз./ молоде дерево).

У фазі висування — початок відокремлення бутонів продивляються 100 квіткових розеток на 10 деревах. Обліковують листовійок, що зимують у стадії гусениць (5 гус./100 квіткових розеток), сірого брунькового довгоносика (3 жуки/2-річне дерево, за умови теплої весни, або 30 жуків/2-річне дерево за прохолодної весни), сливову обпилену попелицю (10 лич./100 листків). Аналізують зараженість кісточок сливи (падалиці) товстоніжкою (1,2 лич./дерево).
Під час фенофаз білий бутон — до цвітіння в крону дерев вивішують білі клейові пастки для обліку імаго чорного сливового пильщика (10 екз./пастку за два дні), обстежують по 100 розеток на 10 деревах, виявляючи сливову обпилену попелицю (10 лич./100 листків), листовійок, що зимують у стадії яєць і гусениць (4–5 гус./100 розеток), золотогуза, білана жилкуватого і непарного шовкопряда (по 8 гус./100 розеток або 1 гніздо/дерево), п’ядуна-шовкопряда буро-смугастого (5 гус./100 розеток), плодових кліщів (3–4 екз./листок).

У фазі кінець цвітіння — осипання фізіологічної падалиці вивішують у кроні дерев феромонні пастки з атрактантом сливової плодожерки, оглядають по 100 листкових розеток або зав’язей на десяти деревах для виявлення сливової попелиці (15 лич./ 100 листків), павутинних кліщів (4–5 екз./листок), каліфорнійської щитівки (1 личинка або самка/2м.п. гілок, комплексу листогризучих шкідників (5–7 гус./100 розеток), листомінуючої молі (3 гус./100 листків), чорного сливового пильщика (3 лич./100 зав’язей), сливової плодожерки перезимувалого покоління (12 метеликів /пастку за тиждень).
Влітку визначають чисельність імаго сливової плодожерки першого покоління (5–6 метеликів/пастку за тиждень), сливової попелиці (6–8 колоній/100 листків чи гілок), листовійок (6-8% листків або 1% плодів, заселених гусеницями), совки, п’ядунів (по 5–7 гус./100 листків), американського білого метелика (1 гніздо/дерево).
Для визначення ефективності захисних заходів проти сливової плодожерки аналізують проби плодів (по 500 шт./дерева) з п’яти дерев у періоди збору врожаю ранніх (липень), середніх (серпень) чи пізніх (вересень) сортів сливи (2% пошкоджених плодів).

Імунологічний метод захисту

Закладаючи сад, враховують імунологічні характеристики сортів. Відносно стійкими проти клястероспоріозу є сорти: Ренклод зелений, Ренклод фіолетовий, Ренклод Альтана, Ренклод київський, Анна Шпет, Кірке, Угорка звичайна, Угорка ажанська. Практично стійкі проти плодової гнилі сорти Анна Шпет, Угорка велика солодка, Угорка домашня, Угорка Вангейгейма, Персикова, Ренклод Альтана, Ренклод фіолето вий. Стійкими проти плодової гнилі є сорти Угорка ажанська, Угорка італійська, Ренклод зелений. Найстійкішими проти полістигмозу є сорти: Очаківська біла, Угорка ажанська, Ренклод Альтана, Ренклод зелений, Ренклод реформа, Ренклод Бріангстона, Ренклод Франца Йосипа. Відносно стійкі проти вірусу шарки сорти Стенлей Кірке, Анна Шпет, Угорка ювілейна, Угорка велика солодка, Угорка ажанська, Монфорт, Пам’яті Костіной, Бербанк. Імунні до шарки сорти Опал, Сколдус, Жовта пляшкоподібна.

Біологічний метод захисту

Теоретичною й практичною передумовою розвитку та вдосконалення біометоду є відоме у біології положення про біоценотичну рівновагу в природі, яка грунтується на регулюванні рівнів чисельності одних видів — жертв або господарів — іншими — хижаками, паразитами, патогенами.

У штучних ценозах (садовий агроценоз) щільність популяцій шкідників регулюють здебільшого антропічними факторами. Для підсилення процесів саморегуляції організмів застосовують засіб штучної колонізації у насадженнях хвороботворних мікроорганізмів, переважно бактерій із групи бацилюс тюрінгієнзіс і їхніх токсинів. На основі цих бактерій випускають бактеріальні препарати, які знижують чисельність рослиноїдних комах і практично не впливають негативно на представників корисної фауни.

Доцільність обприскувань встановлюють зіставленням фактично виявленої чисельності шкідників з економічним порогом чисельності. Якщо кількість шкідників буде більшою за ЕПЧ, тоді є потреба в захисних заходах.
Найперспективніший шлях розвитку біологічного методу — виявлення критеріїв ефективності природних популяцій попелицевих корівок. З урахуванням регулюючої ролі корівок (сонечок) і їхніх личинок та інших видів корисних комах-хижаків — золотоочок, мух-дзюрчалок за порогових співвідношень у системі ентомофаг : попелиця 1:35 — 1:45 можлива відмова від хімічного захисту насаджень від сливової попелиці. Зменшення пестицидного навантаження на довкілля на основі застосування критеріїв ефективності попелицевих корівок сприяє відновленню біоценотичних зв’язків і збереженню чистоти агроценозів за значного економічного ефекту.

Співробітники Інституту садівництва УААН і Придністровської дослідної станції садівництва розробили систему захисту сливи від чорного сливового пильщика, сливової обпиленої попелиці, сливової плодожерки, плодової гнилі та клястероспоріозу. Вона базується на застосуванні нової препаративної форми мікробіологічних препаратів (Гаупсину, Лепідоциду, Бітоксибациліну, Актофіту, Планризу) з урахуванням регулювальної ролі ентомофагів сливової обпиленої попелиці, феромонного моніторингу та чинників погоди, що уповільнюють розвиток і обмежують чисельність плодожерки.
Основне місце в рекомендованій системі захисту займають дворазові обробки насаджень мікробіологічними препаратами, (проти кожного фітофага) з інтервалом 10–12 днів. Решта заходів — утримання грунту під чорним паром, якісне обрізання дерев — доповнюють систему й сприяють підвищенню її ефективності.

Запропонована система дає змогу: досягти ефективності проти пильщика — 92%, плодожерки — 96%, попелиці — 89%; одержати 85%-ву прибавку врожаю проти контролю; підвищити вміст у плодах загальних пектинів, фенолів; досягти рівня рентабельності 256% (на контролі 167%).
Істотною перевагою рекомендованої системи інтегрованого захисту сливи, порівняно з хімічною системою, є те, що вирощені плоди придатні на виробництво продукції для дієтичного й дитячого харчування.

Хімічний метод захисту

Хімічний захист сливових насаджень здійснюють рекомендованими “Переліком ... 2006” пестицидами. Для плодоносних садів рекомендовано 13 інсектицидів і чотири фунгіциди, що, відповідно, в 6,7 і 10,3 раза менше, ніж для яблуні. За наявності щитівок, попелиць, листовійок дерева до розпускання бруньок за температури повітря вище 4°С обприскують ДНОКом (раз на три роки). Якщо чисельність шкідників нижча за ЕПЧ, замість ДНОКу, у фенофазі зеленого конуса проти хвороб застосовують класичний фунгіцид 3%-ної бордоської рідини. Проти попелиць, листовійок, п’ядунів, довгоносиків ефективні Золон, Сумітіон, Блискавка, Данадим, Фуфанон. У разі виявлення личинок мандрівниць каліфорнійської щитівки застосовують препарат 30 В або ПС-30. Розвиток хвороб контролюють обприскуванням дерев 1%-ою бордоською рідиною (застосовують окремо, не змішуючи з іншими пестицидами), хлорокисом міді або Хорусом. Під час проведення обприскування роблять бакові суміші пестицидів — інсектицид + фунгіцид. Фосфорорганічні інсектициди та фунгіциди зберігають токсичність 10–14 днів. Випадання опадів зменшує цей період до семи днів. Інтервали між обробками становлять 10–14 днів. Для захисту імунних і толерантних до плямистостей сортів у період вегетації, залежно від вологості, достатньо однієї-двох обробок (перша — після цвітіння, друга — після збирання врожаю).

За результатами наших досліджень, високу інсектицидну дію проти чорного сливового пильщика та інших шкідників виявили препарати на основі імідаклоприду (Конфідор 20% в.к., Варант 20% в.к., Ратибор 20% в.к.). Обробку сливи проти шкідника проводять на початку розпускання перших бутонів (пік льоту імаго) або після цвітіння. Препарати на основі імідаклоприду належать до групи неонікотиноїдів, період їхньої токсичної дії — 21 день. Одноразової обробки одним із цих препаратів достатньо для захисту сливи від пильщика.

Під час проведення обробки до цвітіння проти пильщика через вісім-десять днів після цвітіння слід провести чергове обприскув ання проти сливової товстоніжки. Як захисний засіб використовують один із зазначених вище препаратів.
Перше захисне обприскування проти сливової плодожерки здійснюють після накопичення суми ефективних температур 200°С (початок відродження гусениць). Слід підкреслити, що із настанням прохолодної (нічні години) та вологої погоди, яка буває в червні, розвиток передімагінальних стадій плодожерки гальмується. Тому строк обробки змінюється, і його коригують, зважаючи на стан погоди та динаміку льоту плодожерки. Через шість днів після відлову 12 і більше самців плодожерки (за тиждень) і температури понад 15°С у вечірні години доцільно провести обробку. На середніх сортах через 14 або 21 день (залежно від препарату) сливу проти плодожерки обприскують удруге. Із настанням теплої погоди в серпні створюються оптимальні умови для розвитку сливової плодожерки. Її чисельність і шкодочинність зростають. Для обмеження щільності популяції шкідника на пізніх сортах проводять третю обробку, застосовуючи один із рекомендованих інсектицидів.

Встановлено, що за використання сумішей хімічних засобів захисту рослин, регуляторів росту та мінеральних добрив можна знизити норму витрати пестицидів на 10–35%. Зміна норми витрати досягається завдяки підвищенню токсичності та пролонгованості дії пестицидів. Існує думка, що комплексне застосування пестицидів знижує появу резистентності в шкідливих об’єктів до засобів захисту. Макро- та мікродобрива в суміші з пестицидами прискорюють подолання стресу культурних рослин після використання одних пестицидів, крім того, 3–5 кг/га азотних мінеральних добрив, доданих у робочий розчин, поліпшують його технологічні якості: стабільність суспензій та емульсій, змочуваність, прилипання та утримання на обприсканій поверхні рослин.

Регулятори росту рослин (РРР) справляють різнобічну дію на оброблені об’єкти та активно оптимізують фітосанітарній стан агроекосистеми. Обприскування вегетуючих рослин РРР зумовлює зменшення коефіцієнта розмноження патогенів, а індуковані рослини стають бар’єром на шляху поширення інфекцій, стримуючи масові прояви хвороб — епіфітотії. Біостимуляторам властиве підвищення врожайності рослинних організмів на 15–20% із поліпшенням якості продукції, зниженням вмісту важких металів і радіонуклідів.

І. Шевчук, Інститут садівництва УААН

 

Попередня стаття

Інтерв'ю
Теплица
Сучасне життя диктує необхідність ІТ- модернізації вітчизняних агропідприємств, проте новітніми технологіями поки що володіє лише десята частина підприємств. 
В успіху спільної праці компанії зазвичай вагома частка належить її очільникові й натхненнику, який зміг згуртувати команду однодумців, націлених на досягнення бажаного результату. Таким є Ярослав Чабанюк — людина, добре знана в широких... Подробнее

1
0