Вирощування цибулі-порей

Цибуля-порей (Allium porrum), відома під назвою «перлина» — дворічна пізньостигла рослина з родини цибулевих (Aaceae). Від усіх інших видів цибулі вона відрізняється зовнішньою схожістю з широколистим часником. Продуктивний орган рослини — білі стебла і нетовсте молоде листя.

Поширення

За однією гіпотезою, батьківщиною порею є Середня Азія, звідки він потрапив на європейський континент, а за іншою — Месопотамія і Єгипет, де його стали вирощувати ще у III тисячолітті нашої ери, а вже потім він потрапив у Римську Імперію. Цей вид цибулі високо цінували ще стародавні єгиптяни та греки — у деяких пірамі- дах були знайдені написи, які свідчать про регулярне його споживання для відновлення сил. У середньовіччя у голодні роки цибуля-порей стала улюбленим овочем бідняків, адже чудово вгамовувала голод. Саме тоді ця рослина підкорила Європу. Нині основним європейським постачальником цибулі-порею є Франція.

Сьогодні таку цибулю вирощують у всьому світі: у Північній Америці, Азії, східних країнах Середземномор’я, Закавказзі, Ірані та Іраку, однак однією з основних культур вона вважається лише у Західній Європі. В Україні порей вирощують по всій території. У центральних і північних районах використовують розсадний метод, а у південних переважає безросадна культура (висів у відкритий ґрунт).

Морфобіологічні особливості

Справжня цибулина у порею не утворюється. У перший рік життя рослина формує розетку, листя і продуктивний орган — несправжнє стебло. Листя пласке, лінійно-ланцетне, завдовжки до 85 і завширшки 3–6 см. Основа його складається з центральної жилки. Забарвлення варіює від світло- до темно-зеленого. Нижня частина листка, щільно змикаючись, утворює несправжнє стебло, довжина якого, залежно від сорту, може бути від 10 до 60 см. Середній діаметр ніжки — від 2 до 5 см. У багатьох сортів на ніжці є потовщення.

На другий рік життя порей формує квітконосну стрілку, довжина якої досягає 120–150 см. Суцвіття досить велике, кулясте. Квітки від блідо-рожевого до фіолетового забарвлення з’являються у другій половині липня. Насіння зморшкувате, зовні схоже на насіння цибулі ріпчастої, дозріває на початку вересня і зберігає схожість до 3 років.

Порей — рослина холодостійка. Її біологічною особливістю є те, що вона не має періоду спокою і продовжує рости та розвиватись до настання морозів. Це рослина довгого світлового дня, потребує інтенсивного освітлення та не витримує затінення.

Вирощувати цю культуру найкраще на пухких, родючих, забезпечених вологою ґрунтах. Реакція ґрунтового розчину має бути pH 6–7,5. Потреба у волозі у рослин виникає в літні та осінні місяці. Оптимальний рівень волості ґрунту — близько 70%. Непридатними для вирощування порею є піщані та важкі глинисті ґрунти.

Хімічний склад та лікувальні властивості

Продуктивні органи цибулі-порей складаються, в основному, з води, тож їх можна назвати низькокалорійними. Водночас вони містять солі калію, кальцію, залізо, фосфор, сірку, магній і 6% цукру. А також ефірну олію, до складу якої входять сірка, білкові речовини, вітаміни В1, В2, Е, РР, вітамін С (35 мг%), білок (3%), аскорбінова (40 мг/%) і нікотинова кислоти, тіамін, рибофлавін та каротин (2 мг/%).

Давно відомо, що порей позитивно впливає на травлення й обмін речовин, а регулярне його споживання сприяє підвищенню імунітету. Використовують його у сирому, сушеному, свіжозамороженому, консервованому, вареному, смаженому і маринованому виглядах. Свіжий він найчастіше йде в складі салатів, а відварений — для ароматизації овочевих відварів та як гарнір до рибних і м’ясних страв.

Ціниться ця рослина і за лікувальні властивості. По-перше, це хороший очисник крові, а по-друге, вона корисна для дихальної системи людини, тож використовується у лікувальних цілях під час гострих захворювань носоглотки. Та й загалом цей вид цибулі позитивно впливає на діяльність людського організму, тож його рекомендують хворим на подагру, ревматизм, цингу, сечокам’яну хворобу й ожиріння, за психічної й фізичної перевтоми. Він підвищує секреторну функцію залоз травного тракту, поліпшує діяльність печінки, покращує апетит, виявляє антисклеротичні властивості та сечогінну дію. А от у разі захворюваннях шлунку і дванадцятипалої кишки цибуля-порей протипоказана. До речі, важливою особливістю цієї цінної рослини є те, що під час зберігання кількість аскорбінової кислоти у вибіленій частині підвищується в півтора рази.

Технологія вирощування

Оскільки вегетаційний період цибулі-порей становить 180–200 діб, її вирощують розсадним способом, починаючи з кінця лютого. Тільки на Півдні України для отримання врожаю восени можна висівати насіння безпосередньо в ґрунт. У овочевих сівозмінах її розміщують поряд із цибулею ріпчастою після огірка, томата, бобових, ранньої капусти, у польових сівозмінах — після озимої пшениці й злаково-бобових сумішей.

Високі врожаї отримують на добре удобрених ґрунтах із реакцією ґрунтового розчину рН 6–6,5. Кислих ґрунтів цей вид цибулі не витримує — їх потрібно вапнувати. Малопридатні також сильно піщані та глинисті ґрунти.

Розміщують порей на першому або другому полі сівозміни, попередньо вносячи 50–60 т свіжого гною або 20-30 т перегною на 1 га. За менших норм органіки додатково вносять мінеральні добрива з розрахунку на 1 га: азоту — 90, калію — 90, фосфору — 60 кг д. р. Добре реагує ця культура на внесення підвищених норм азотних добрив. Площі під цибулю-порей починають готувати ще восени. Ґрунт обробляють так само, як для цибулі ріпчастої. Органічні, фосфорні й калійні добрива вносять під глибоку зяблеву оранку, азотні — навесні під культивацію перед сівбою або висаджуванням розсади.

За розсадного способу розсаду висаджують у відкритий ґрунт, коли мине загроза значних заморозків — з квітня й аж до липня. У Поліссі строк висаджування розсади настає у ІІ декаді травня, в Лісостепу — у І декаді травня, в Степу — наприкінці квітня чи на початку травня. Застосовують вузькорядний і 2- або 4-рядні стрічкові способи висаджування. Схеми розміщення рослин за вузькорядного і широкорядного способу: 20 х 15 см, 30 х 10 см, 45 х 10 см, 60 х 10 см, 70 х 8 см; за стрічкового — (20+50) х 10 см, (20+70) х 8 см, (32 + 32 + 76) х 8 см, (25 + 25 + 25 + 65) х 8 см та ін. На присадибних ділянках ширина міжрядь — 20–30 см, у фермерських господарствах — 45, 60, 70 см з метою використання засобів механізації для догляду за рослинами. Іноді овочівники-аматори висаджують рослини в ряду через кожні 4–5 см, а потім проріджують, використовуючи молоді в їжу, починаючи з липня.

Залежно від схеми розміщення, густота рослин коливається від 180 до 350 тис./га. Під час збільшення щільності посадки із 180 (загальноприйнята технологія) до 350 тис./га урожай збільшується у 1,5–1,8 рази без суттєвих змін якості продукції. Як вважають академік Г. І. Тараканов, В. А. Кокорева і О. А. Костиркіна, певні перспективи відкриває спосіб вирощування розсади за схемою розміщення 70х10 см, по три рослини в лунці.

Висаджують розсаду в зволожені борозни глибиною 10–15 см вручну або розсадосадильною машиною. За ручної висадки попередньо позначають ряди, нарізають борозни, потім маркером роблять у ґрунті отвори діаметром 2 і глибиною 5 см. Молоді рослини розміщують у цих отворах униз корінням так, щоб точка росту обов’язково була над поверхнею ґрунту, добре поливають, а вже потім засипають землею. Висаджена розсада приживається і починає рости приблизно через два тижні.

Щоб отримати врожай порею у липні, сіяти його треба в лютому. Насіння висівають у парниках або плівкових теплицях за 50–60 діб до висаджування розсади. Найкраще — в ящики з нормою висіву 12–15 г/м². Пізніше сіянці пікірують у парники з розрахунку 2,5–3 тис. шт. під рамою. Висів рядковий із міжряддям 4 см. Глибина загортання — 1–1,5 см. На 1 га насіння потрібно близько 1 кг. За вирощування розсади у парниках на 1 м2 висівають 3–4 г насіння.

Сходить цибуля-порей повільно — зазвичай через 12–20 діб після сівби. Щоб пришвидшити цей процес, перед висівом насіння зволожують і частково пророщують. До появи сходів температуру слід підтримувати на рівні 20–25°С, а після їхньої появи — 18–20°С удень і 10–12°С уночі. Парники регулярно провітрюють, а коли настане тепла погода, рами знімають.

Загалом розсаду готують упродовж 8–10 тижнів. За цей час її 1–2 рази підживлюють: по 20 г аміачної селітри і хлористого калію та 40 г суперфосфату розчиняють у 10 л води і використовують на одну раму. Крім того, проводять 2–3 розпушування і виполювання бур’янів.

Висаджувати розсаду у ґрунт можна, коли температура досягає 5°С — за допомогою розсадосадильної машини СКН-6А або вручну. Перед висаджуванням рослини поливають і підрізають листки на 1/3–1/2 довжини, а під час пересаджування прищипують корені на 1/3 довжини, що полегшує висаджування і приживання. Садять у підготовлені борозни глибиною 10–15 см із міжряддями 45 см або стрічками за схемою 50+20 см. Хоча можна садити і дворядним способом — 30+35 х 15–20 см. Глибока висадка, а також подальше підгортання дають змогу отримати в майбутньому відбілене стебло встановлених розмірів, адже відомо, що чим вище відбілена ніжка, то краща її якість. До осені на місці борозенки утворюють гребінь.

Окрім підгортання, догляд за насадженнями полягає в розпушуванні ґрунту, поливі й підживленні. У разі вирощування сортів із довгим стеблом застосовують глибоке висаджування розсади, а підгортання не є обов’язковим. Відстань між борозенками для таких сортів — 40 см, між рослинами у борозні — 10–15 см, глибина висадки — 4–5 см, до висоти закладання першого листка. Залежно від ступеня родючості ґрунту, можна розміщувати від 100 до 250 тис. рослин; площа живлення — від 1000 до 360 см² на рослину. На більш родючих ґрунтах рослини висаджують щільніше. Для хімічної боротьби з бур’янами через 7–10 діб після висаджування розсади застосовують гербіциди Гезагард (1,5– 3 кг/га) або Агіл (0,6–1,2 кл/га), а через два-три тижні після садіння, коли однорічні бур’яни будуть мати по 2–4 листки — Ачіба 050 ЕС (1,0–2,0 л/га).

Підживлення проводять через 10– 15 діб, чергуючи органічні (1 частина гною чи коров’яку на 6 частин води, а пташиного посліду — на 20 частин води) і мінеральні (20 г аміачної селітри, 40 г суперфосфату і 40 г хлористого калію на 10 л води) добрива. Органічні добрива, як відомо, посилюють ріст рослин, а у мінеральних мають переважати азот і калій, адже азотне підживлення поліпшує смак порею та збільшує загальний урожай.

У південних районах цибулю-порей вирощують із насіння, яке висівають у ґрунт у ранні весняні строки. Норма висіву — 3–3,5 кг/га, глибина загортання 3–4 см. Після сходів проводять розпушування ґрунту, виполювання бур’янів і проривання рослин, залишаючи їх на від- стані 10–15 см одна від одної. Для знищення бур’янів можна застосувати гербіциди: через три дні після сівби — Агіл (0,6–1,2 кг/га), а також після появи першого справжнього листка культури — Бюктрил 327,5 ЕС (0,5 л/га), через 7–8 днів обробку повторити.

Вважається, що цибуля порей стійкіша до ураження хворобами, ніж інші види цибуль. Водночас за повідомленнями вітчизняних науковців та фермерів-практиків, в Україні на пореї часто трапляються сисні шкідники, наприклад тютюновий трипс. Зі шкідників великою небезпекою для цибулі- порею може бути цибулева муха (проти неї порей обприскують інсектицидам Енжіо 247 SC, Верімарк, Галіл, Децис f-Люкс 25 ЕС, Ексірель, Карате Зеон 050 СS та інші). В окремі роки спостерігається масове розмноження цибулевої листоблішки, хоча раніше цей шкідник траплявся рідко й особливої небезпеки не становив. Із хвороб на пореї в Україні виявляли борошнисту росу й альтернаріоз. Крім того, цибуля-порей може пошкоджуватися тими самими шкідливими організмами, що й інші цибулеві рослини. За потреби боротьби з хворобами посіви порею обробляють фунгіцидами, дозволеними для застосування на цибулі.

Збирання і зберігання

Урожай для літньо-осіннього споживання збирають у міру потреби вибірково влітку і рано восени, для зимового — пізно восени. Рослини підкопують, вибирають, обрізають листки на 2/3 довжини, а кореневу систему — на 2–3 см, затарюють і реалізують або закладають у овочесховища на зберігання.

Під час закладання на зберігання ніжки встановлюють вертикально і засипають корені та основу ніжки вологим пі ком. Температуру в сховищі підтримують у межах 0–1°С, відносну вологість повітря — 80–90%.

Цибулю-порей можна вирощувати повторною культурою. Тоді насіння висівають у відповідно підготовлений ґрунт наприкінці липня (нормою 6–8 кг/га). Після появи сходів ґрунт розпушують, за потреби поливають, а рослини проріджують на відстань 10–12 см. До настання похолодання рослини утворюють розвинену кореневу систему і листковий апарат. На зиму їх підгортають. На наступний рік рослини збирають у середині літа. Запізнюватись із збиранням не слід, оскільки вони починають стрілкуватися і втрачати товарну та поживну якість.

А можна і з зимівлею

У Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, внесено понад 10 сортів та гібридів цибулі-порей, серед яких найпоширенішими є Голіас, Голет, Казімір, Мацек. Насіння цих сортів можна висівати у різні строки. Весняну сівбу розпочинають на початку польових робіт. Сіють у неглибокі борозенки — це полегшує подальше підгортання рослин. На 1 га висівають 4–6 кг насіння. Популярними також є ранній сорт Колумбус та ранній гібрид Джампер F1 від Bejo, середньопізній сорт Порбелла від Nickerson Zwaan. Сорт Колумбус має зелене листя і формує довгу ніжку. Він інтенсивно росте, стійкий до різких перепадів температури повітря та низки хвороб. Високоврожайний, має привабливий зовнішній вигляд, тож добре реалізовується. А от гібрид Джампер F1 не потребує підгортання. У нього одночасно наростають темно-зелені листки й формується біла ніжка. Із часом листя стає потужним і закриває ніжку. Єдиний нюанс: насіння цього гібрида коштує вчетверо дорожче, ніж насіння інших гібридів. У сорту Порбелла листки наростають насиченого темно-зеленого кольору, із сильним восковим нальотом, у довжину — до 60 см. Ніжка в діаметрі має 5–7 см, з високою товарністю. Цей гібрид придатний для тривалого зберігання, до січня-лютого.

Під час висіву у відкритий ґрунт порей формує нетовсті рослини, особливо за загущених посівах. У середині липня їх проріджують. За літнього й осіннього висіву порей зимує у фазі 4–5 листків. У північних районах зі стійкою зимою сівбу проводять перед замерзанням ґрунту з таким розрахунком, щоб сходи з’явились навесні наступного року.

Догляд за рослинами у літній період полягає в розпушуванні міжрядь, поливах і проведенні підживлень. Крім того, проводять 4–5 підгортань з інтервалом 10–15 діб для отримання довшої підбіленої ніжки. Перше прорідження роблять, коли сходи досягнуть висоти 1,5–2,5 см. Зібрані під час проріджень рослини можна реалізовувати для свіжого споживання.

Борозенки поступово засипають землею під час обробітку ґрунту й поливу, а коли стебло досягне товщини 5 мм, рослини підгортають. Надалі, щоб отримати довгий і товстий продуктовий орган, проводять ще 2–3 підгортання, слідкуючи за тим, щоб нижні листки не були в землі. Періоду спокою у цибулі-порей немає, тож полив і підживлення необхідно проводити і в другій половині літа, коли відбувається інтенсивне наростання вегетативної маси.

За весняної чи підзимньої сівби продукцію починають збирати через 150–180 діб після появи сходів і продовжують до пізньої осені, аж до початку сильних заморозків. Із 1 га отримують від 20 до 35 т урожаю і більше. Насамперед слід збирати ранні й середні сорти, які менш холодостійкі.

О. Костюк, к. с.-г. н.,

А. Фартушна, магістр, Вінницький національний аграрний університет

Журнал «Пропозиція», №5, 2020 р.