Спецможливості
Техніка та обладнання

Вітчизняний самохідний кормозбиральний комбайн

05.06.2008
1017
Вітчизняний самохідний кормозбиральний комбайн фото, ілюстрація
Вітчизняний самохідний кормозбиральний комбайн

Вітчизняний самохідний кормозбиральний комбайн

Відповідно до постанов уряду України науково обгрунтовані річні норми споживання м’яса і м’ясопродуктів на душу населення у 2001 році встановлені на рівні 85 кг, а молока і молочних продуктів — 405 кг. У 1999 році, за даними “Статистичного щорічника України”, на одну людину вироблено 34 кг м’яса (у США нині виробляють 108 кг) та 290 кг молока. Це становить 40% забезпеченості м’ясом та 71% — молоком. Для виробництва нормованої продукції тваринництва нам потрібно мати близько 110 млн т к.о., а в 1999 році заготовили всього 43% від потреби.

Враховуючи низькі надої та прирости тварин, можна зробити висновок про слабкість кормової бази, без зміцнення якої нам не наростити обсяги виробництва тваринницької продукції. Коли було б достатньо якісних кормів, ми навіть за існуючого поголів’я тварин протягом двох-трьох років змогли б досягти запланованих обсягів виробництва, оскільки через нестачу кормів продуктивність наших тварин менша, ніж у розвинутих країнах, удвічі-втричі. Шлях реального нарощування поголів’я худоби триваліший у кілька разів порівняно з можливим темпом зміцнення кормової бази. У структурі вагомості чинників підвищення продуктивності тварин корми займають 60%, племінна робота — 30%, а решта — інші складові. Ці наукові дані підтверджують відомий вислів, що в корови молоко на язиці. Нині в Україні 30,6% посівних площ зайнято під кормовими культурами, а це — 8,7 млн га. Окрім того, маємо 2,2 млн га сіножаті та 5,3 млн га пасовищ, площі яких мають тенденцію до зростання внаслідок виведення земель із сівозміни через високу їх розораність та інші причини. Щоб обробити ці землі та заготовити потрібні 250 млн т стеблових подрібнених кормів (а це у 8—9 разів більше від запланованих валових зборів зернових), Україні потрібно мати близько 50 тис. кормозбиральних комбайнів із річним наробітком 5 тис. т. Як свідчать дослідження Національного наукового центру “Інститут механізації та електрифікації сільського господарства” (ННЦ “ІМЕСГ”), за умов застосування в Україні переважно транспорту вантажопідйомністю 4—6 т доцільно використовувати кормозбиральні комбайни продуктивністю в межах 80—120 т/год. Більша продуктивність комбайна, а значить, і його ціна, не спричинить відповідного зростання денного наробітку, оскільки зменшення часу завантаження технологічного транспорту нівелюватиметься збільшенням часу загальних простоїв на заміну або очікування транспорту. Збільшення кількості транспортних одиниць спричинить зростання капітальних витрат на їх придбання і часу простоїв в очікуванні завантаження, оскільки врахувати всі чинники, включаючи й природні, практично неможливо. Організація великих транспортних загонів не знімає цих суперечностей, а навпаки — додає ще зміщення агростроків виконання сільськогосподарських робіт в інших господарствах. Заміна транспорту на більш тоннажний — це справа не одного року і потребує економічного обгрунтування з урахуванням усього комплексу робіт.
Забезпеченість України кормозбиральними комбайнами становить 50—60%, причому майже в 40% із них вибігли амортизаційні терміни. Аналіз фінансового стану свідчить, що розв’язати проблему забезпечення сільського господарства капіталомісткою зарубіжною технікою ми не зможемо, оскільки на її придбання потрібно близько 30 млрд грн (це можна зіставити з річним Державним бюджетом). Якщо технічні питання з випуском вітчизняних причіпних кормозбиральних комбайнів з конкурентоспроможним технічним рівнем практично вирішені, то з самохідним — існують проблеми. Просте копіювання створеними спільними підприємствами німецького комбайна Є-281 і білоруського КПК-3000 не дало змоги зменшити їхню ціну, а подеколи — навіть збільшило внаслідок виконання зарубіжних технічних вимог і нашої низької продуктивності в промисловості. Оренда або лізинг кормозбиральних комбайнів за такої високої ціни не сприяють досягненню основної мети — зменшенню собівартості заготівлі корму, а значить, і тваринницької продукції, у структурі вартості якої до 70% посідають корми. Навпаки, з використанням дорогої зарубіжної техніки приведені витрати на заготівлю кормів зростають до п’яти разів, підвищуючи тим самим собівартість тваринницької продукції приблизно у 2—2,4 раза.
Враховуючи наведені аргументи та кон’юнктуру ринку, в ННЦ “ІМЕСГ” дослідили шлях розв’язання проблеми ресурсоекономної механізації заготівлі кормів у напрямі створення самохідних кормозбиральних комбайнів на вітчизняній елементній базі. За основу розробки взято вітчизняний самохідний кукурудзозбиральний комбайн КСКУ-6АС “Херсонець-200” виробництва ВАТ “Херсонські комбайни”, модифікації якого розроблені й для заготівлі стеблових кормів. Однак низькі показники обмежили його застосування в галузі механізації заготівлі кормів. Зокрема роторна кормова жниварка ЖК-3,7 допускає втрати від завищеної висоти зрізування, а при скошуванні бобових трав спостерігається передчасне випадіння травостою через розмочалення стерні й пошкодження точок відростання, особливо люцерни. Ця жниварка має обмеження й за висотою (1,5 м) культур, які збирають на корм, тоді як кукурудза сягає висоти 3 м і більше. Не задовольняє виробничників і якість подрібнення корму, а великий радіус повороту спричиняє широкі поворотні смуги та знижує маневровість комбайна, позиційне регулювання стану жниварки за висотою підвищує втрати та забруднення корму і психофізичне напруження комбайнера. Баластна технологічна частина істотно зменшує продуктивність комбайна — до 40 т/год. Втім, є в цього комбайна і значні переваги перед класичними кормозбиральними комбайнами. Зокрема збільшена на 30% ширина подрібнювального барабана підвищує потенційну продуктивність комбайна. Поперечне розташування двигуна, однорядне — живильних вальців і, відповідно, проста кінематична схема привода живильно-подрібнювального апарата дають змогу відмовитися від дорогих і складних редукторів. Розташована в центрі кабіна з кондиціонером, гідрохід із плавним регулюванням швидкості руху створюють комфортні умови для оператора. Широкопрофільні шини низького тиску бережливо діють на грунт і підвищують роботоздатність за складних погодних умов, що особливо важливо для безперебійної годівлі худоби в дощові періоди.
Використовуючи позитивне та усуваючи негативне, на базі серійного “Херсонця-200” ННЦ “ІМЕСГ” у 1996 році створив перший експериментальний зразок самохідного кормозбирального комбайна під умовною назвою КЗК-150 “Козак”. Самохідний подрібнювач агрегатується з адаптерами від поширеного в Україні білоруського комбайна КСК-100 та іншими подібними. Під час розробки було здійснено вдосконалення. Завдяки демонтажу технологічного устаткування, яке задіяне на збиранні качанів кукурудзи, вдалося зменшити масу самохідного подрібнювача до 7,1 т, що істотно менше зарубіжних аналогів. Значне скорочення бази комбайна дало можливість зменшити радіус повороту до 4,5 м, а в разі потреби й розвертатися на місці. Застосування незалежних підвісок адаптерів дає змогу копіювати поверхню поля як уздовж, так і впоперек. Удосконалення привода живильних вальців і застосування патентованого рекатера створило умови отримання якісного корму, подрібнення якого задовольняє зоотехнічні вимоги, зокрема 96% стебел розщеплені, а зерна кукурудзи воскової стиглості подрібнені. Перенесення паливно-мастильних баків назад збільшило огляд із кабіни, довантажило задній міст, зменшило довжину трубопроводів на 30 м, поліпшило доступ до подрібнювача комбайна.
На Кам’янському машинобудівному заводі був виготовлений другий зразок комбайна, який успішно пройшов заводські випробування і досяг продуктивності на кукурудзі воскової стиглості 70 т/год (таблиця), що на 27% більше аналогів, завдяки застосованим енергозберігаючим конструктивно-технологічним рішенням. Краще виглядають й інші показники.
Планувалося на базі цього зразка випускати типоряд комбайнів із потужністю вітчизняних двигунів 147, 186 і 220 кВт, як це роблять провідні зарубіжні фірми “Клаас”, “Кейс” тощо.
У 1999 році почали збирати досконаліший наступний комбайн типоряду, але, не діставши державної фінансової підтримки, роботи припинили, оскільки державні кошти були спрямовані на створення спільних підприємств для виробництва застарілих і невдалих зарубіжних конструкцій комбайнів (здебільшого для лізингових компаній) і купівлю дорогої іноземної кормозбиральної техніки.
У 2000 році, безпосередньо в одному з господарств, було переобладнано “Херсонець-200”, яким заготовлено потрібні 2500 т кукурудзяного силосу, попри часті поломки старенького комбайна, що давно відпрацював усі допустимі амортизаційні строки.
Розрахунки бізнес-плану серійного випуску вітчизняного самохідного кормозбирального комбайна КЗК-150 “Козак” свідчать, що його вартість перебуватиме, залежно від комплектації, у межах 150—200 тис. грн і коштуватиме він удвічі-вп’ятеро дешевше від зарубіжних аналогів. Така низька ціна склалася тому, що нині серійний повнокомплектний “Херсонець-200” коштує 187 тис. грн. Вартість його частини, яка використовуватиметься в новому комбайні, не перевищить 115 тис. грн. Комплект кормозбиральних адаптерів до нього коштує не більше 35 тис. грн. У сумі це становитиме 150 тис. грн. За замовленням на комбайни можна встановлювати загострювальний пристрій, рекатер, металодетектор та інші пристрої, які поліпшують умови праці комбайнера. Випуск таких комбайнів можна налагодити практично в кожному регіоні, застосовуючи постовий метод збирання, як це роблять на Заході.
ННЦ “ІМЕСГ” може на замовлення переобладнувати “Херсонці-200”, яких в Україні близько семи тисяч і які часто не використовуються за призначенням, на кормозбиральні комбайни безпосередньо в господарствах — як із збереженням кукурудзозбиральної технологічної частини комбайна, так і без неї за 10 тис. грн, виробляти нові комбайни спільно з ВАТ “Херсонські комбайни”, започаткувати спільне з інвестором нове підприємство з випуску таких комбайнів.

М. Карпенко,
завлаб механізації кормовиробництва ННЦ “ІМЕСГ”

Інтерв'ю
Родіон Рибчинський, голова асоціації «Борошномели України»
Український ринок борошна незважаючи на негативні тенденції розвивається, для продукції відриваються кордони нових країн, а підприємства будують та оновлюють свої потужності. Про життя борошномелам
Сергій Риженко — голова фермерського господарства «Вітчизна-Тиниця», що розміщене на Чернігівщині, неподалік від Бахмача. Нині його фермерське господарство — одне з найпрогресивніших у регіоні. Тут, незважаючи на несприятливі погодні умови... Подробнее

1
0