Спецможливості
Новини

Віталій Саблук: «Уряд не може скупити зерно, залишивши без зарплати медиків і вчителів»

08.10.2013
421
Віталій Саблук:  «Уряд не може скупити зерно,  залишивши без зарплати  медиків і вчителів»  фото, ілюстрація

Колишній науковець, а нині державний чиновник — про те, якою має бути аграрна економіка.

Колишній науковець, а нині державний чиновник — про те, якою має бути аграрна економіка.

І. Бірюкова
i.byrukova@univest-media.com

Прізвище Саблук в аграрному бізнесі відоме всім: Петро Саблук — визнаний вчений у галузі економіки, академік, заслужений діяч науки і техніки, Герой України. А от син Петра Трохимовича — Віталій Саблук високих регалій поки що не здобув, проте його також знають усі українські аграрії, оскільки він очолює Департамент економічного розвитку аграрного ринку Мінагрополітики. Як працюється науковцю на чиновницькій посаді і чого очікувати найближчим часом в економіці сільського господарства, про це та інше — в інтерв’ю директора Департаменту економічного розвитку аграрного ринку МінАПК Віталія Саблука кореспондентові «Пропозиції».

«І всі думатимуть: яка в Україні дивна влада»
Віталію Петровичу, до призначення на нинішню посаду Ви працювали в Інституті аграрної економіки НААН. Чому вирішили проміняти науку на роботу чиновника?
— Очолити цю посаду мені запропонував особисто міністр Микола Присяжнюк. Я згодився тому, що захотів спробувати себе на новому поприщі. Скажу, що тут набагато важчий «хліб». Доводиться працювати з 7-ї ранку й до 23-ї вечора, і, на жаль, часу, аби посидіти у бібліотеці Вернадського за прочитанням рідкісних монографій, написаних англійською мовою, тепер уже бракує. Деколи доводиться виконувати роботу не ту, яка подобається, а завдання, що позначені червоною фішкою на міністерській дошці контролю. А що поробиш — проблем у сільському господарстві багато, і всі їх потрібно вирішувати.

Останні кілька місяців в Інтернеті читаємо про те, що нині найбільшою проблемою для українських аграріїв, як це не парадоксально, стали рекордні врожаї. Так, деякі експерти вважають, що цього року через низьку ціну виробництво зернових чи не найзбитковіше за останні 10 років. Яким, на Вашу думку, може бути вихід із такої ситуації?
 — Від економіки нікуди не подінешся: собівартість і ціна — взаємозворотні величини. Тому аграрії тривалий час ведуть дискусію на предмет, що краще: високі врожаї за низьких цін чи низькі врожаї за високих цін. Цього року в Україні зібрано на 30% більше пшениці, ніж минулого, відповідно, і ціна упала на стільки ж відсотків. Але, перемножуючи ці величини (обсяг на ціну) виробник у результаті має той самий дохід, що й раніше. Інша річ — подорожчали пально-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, а у деяких випадках зросла орендна плата за землю. За різними джерелами, подібна інфляція цього року в середньому становить 3,5%.
Я розумію, що найкраща ситуація для національного виробника, це коли у нього вродило, а у світі — ні. Цьогоріч вродило у всіх, але якщо у світі прибавка врожайності зернових у середньому становить 9%, то у нас — 29%. Тобто американські фермери мають на 20 умовних відсотків доходу на гектар менше, ніж минулого року. Як бачите, у нас ситуація набагато ліпша. Також не слід забувати, що на ціноутворення впливає і поточна ситуація: хоча пропозиція і зростає, але ж попит залишається стабільним.
На мою думку, єдине, що може підвищити рентабельність виробництва зернових, це зниження інфляції факторів виробництва. Адже посівний агрегат проїжджає полем один раз, незалежно від того, якісне він вносить насіння чи ні. А отже, від цього залежить окупність витрати пально-мастильних матеріалів. Тому мати великий урожай вигідно: що він вищий, то нижча його собівартість. Мене інколи дивує, чому цього не розуміють українські фермери, які ось уже понад 22 роки працюють в умовах ринкової економіки.
Водночас уряд не може скуповувати зерно в аграріїв за бюджетні кошти, урізавши фінансування закладів охорони здоров’я, освіти, культури. Тим більше, що сьогодні кордони у нас прозорі, і якщо скупимо українське зерно по 2 тис. грн/т, то доведеться так само придбати і російське, і бразильське, і т. д. Усі думатимуть: яка в Україні дивна влада. І кому ми це зерно продаватимемо? За рахунок бюджетних коштів (тобто медиків, які залишаться без зарплати) — на зовнішній ринок? Так це ж абсурд! У жодній із європейських країн уряд не є короткостроковим регулятором економіки. Тому українським сільгоспвиробникам слід не обурюватися, чому впала ціна на пшеницю, а вивчати об’єктивні закони ринку.

«Рух зустрічною призводить до колапсу»
Нехай не у питанні ціноутворення, але ж влада повинна допомагати аграріям, адже вони також — платники податків. Як має проявлятися така підтримка?
— Сьогодні головне наше завдання — підтримка дрібних сільгоспвиробників. Недавно зустрічався з одним фермером, який має дві свиноматки і вирішив із базару перейти на організований ринок, тобто зареєструватися. Бідкається: «Два тижні бігаю, купу паперів зібрав, трьох кабанів уже роздав, а ще ж пожежна інспекція не приходила». Чоловік зібрався працювати легально, але… замість того, щоб отримати від держави якусь допомогу, він потрапляє під пресувальну машину чиновників та контролерів, яких на районному рівні часто більше, ніж власне сільгоспвиробників. Ось такі проблеми треба вирішувати передусім. Це частково відображено в ініціативі Мінагрополітики «Рідне село», із якою детальніше можна ознайомитися на сайті нашого міністерства.
Звичайно, державна підтримка сільгоспвиробникам потрібна. Але випадки бувають: хтось справді прагне розвивати виробництво, а комусь не важливо, скільки сіяти, скільки зібрати, головне — взяти бюджетні гроші. Тому наша позиція — надавати підтримку лише реальним сільгоспвиробникам. Механізми можуть бути різними. Наприклад, підприємець узяв у банку кредит, виростив кабана, продав, прийшов і сказав: я взяв кредит на 1000 грн під 20%, продав кабана за 1200 грн, віддав кредит і прибутку — нуль. У такому разі йому належить повернути 10% — у «нуль» працювати нікому не вигідно. Але, вважаю, у жодному разі не можна розкидатися державними грошима під обіцянки. А то часто буває так: людина отримала кошти, у виробництво їх не вклала, а потім і сама виїхала на ПМЖ за кордон. Тому, чесно кажучи, не розумію заяв деяких фермерів, мовляв, не дасте грошей — не будемо вирощувати.

Чи обговорювали подібні пропозиції з громадськими організаціями? Наприклад, АФЗУ?
— На жаль, від громадських організацій конкретних дієвих пропозицій щодо цього не надходило. Мінагрополітики готове приймати рішення, іти назустріч сільгоспвиробникам, але за умови, що від них будуть конкретні пропозиції. Аграрії виробляють продукцію, тому їм же краще знати, чого саме вони потребують для своєї роботи. Тож нехай розроблять і встановлять відповідні правила, а ми їх закріпимо законодавчо.
В Україні галузеві асоціації, по суті, є ситуативним зібранням, коли потрібно щось «вибити» у влади, а у більшості європейських країн вони — дієвий партнер влади у розв’язанні актуальних проблем. Найчастіше від наших сільгоспвиробників чуємо слово «дай», а якщо владі потрібно вирішити якесь питання, то виходить, що громадських організацій у нас нібито і немає. Візьмемо хоча б ситуацію із цукром: був час, коли через неврожай цукрових буряків ціна на нього виросла до 8 грн/кг. Така ситуація спонукала до того, що виробники висіяли цієї культури вдвічі більше, — ціна впала до 4 грн. Цього року міністр нас збирає: робіть що хочете, аграрії майже зовсім не сіють буряків. Так низька ж ціна, пояснюють. Але ж за таких «підходів» до вирівнювання ситуації кілограм цукру знову коштуватиме 8 грн. Хто постраждає в результаті цього? Населення. І всі претензії будуть до влади.
Вважаю, якщо влада бере зобов’язання перед галузевими асоціаціями, то й вони мають їх брати і дотримувати. У західних країнах кількість чиновників значно менша, тому що там роль регулятора економіки відводиться асоціаціям, керівники яких розуміють, що демократія — це підпорядкування своєї поведінки вимогам більшості, а не позиція «робити те, що хочу».
У тему наведу приклад із життя. Одного разу, перебуваючи в Австрії, їхав зі своїм колегою в аеропорт. На дорозі трапилась аварія, внаслідок чого утворився суцільний корок. Колега хвилюється: до відправлення літака залишилася година. Давай, говорить, скажемо австрійцю (котрий був за кермом), нехай звертає на аварійну смугу. На це іноземець, дуже здивувавшись, відповів: «Ну що ви! Ми ж паралізуємо всю Австрію!» Потім приїхала поліція, аварію швидко «розтягнули», рух відновився, і ми встигли на літак. А от в Україні це було б по-іншому. Багато з тих, хто їде на «джипах», намагалися б «вибитись» у праву смугу, міліція і «швидка» вчасно не приїхали б, трасу паралізувало б на півдня. Адже у нас стало звичним: утворився на дорозі корок — уперед зустрічною смугою. В Європі ж водії стоять і чекають, тому що там неприпустимо порушувати суспільні правила і всі знають, що 5-хвилинна вигода може призвести до дорожнього колапсу та трагічних наслідків.

«Завантажений корабль не маневрений»
Давайте трохи поговоримо про земельну реформу. Ви — один із авторів законопроекту «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Наскільки досконалим вважаєте цей документ?
— Спірних питань щодо того, як проходитиме земельна реформа, сьогодні виникає дуже багато. Наприклад, кому надати першочергове право купувати землю: тому, хто живе у селі, де розміщена ділянка, чи, наприклад, підприємцю із Києва? Якою має бути гранична межа продажу: гектар чи до 10 000 га? Водночас слід пам’ятати, що у простого селянина великих грошей, аби придбати землю, нема, і якщо не допускати до купівлі підприємців із міста, хто ж тоді за реальною ціною купить у дідуся чи бабусі їхні земельні наділи? Тому мають бути розроблені державні інститути: комісія із регулювання земель, земельний фонд і, звичайно, земельний банк, одна із функцій якого — викупити землю в одного власника і продати іншому. У цьому напрямі влада перші кроки зробила — створено Земельний банк. На мою думку, в цілому законопроект дієвий, хоча у ньому є «шорсткості», які потрібно відшліфовувати. Тому з цього приводу в суспільстві виникають дискусії. Мій батько любить повторювати: у розумного є власний погляд на ситуацію, але справді мудрий той, хто може вислухати свого опонента і з двох аргументів скласти принципово нову точку зору. Тому ми завжди готові до обговорення, аби разом дійти консенсусу.

Чи можна впроваджувати ринок земель, якщо наразі ще не повністю проведено інвентаризацію?
 — Проблем з інвентаризацією, на жаль, ще дуже багато. Наприклад, моя бабуся померла чотири роки тому і залишила у Жмеринському районі Вінницької області у спадок 3 га землі. Нас із братом у батька двоє, батько, своєю чергою, має брата і сестру, у мене — троє дітей, у тітки є внуки. Разом — 18 осіб, і всі ми — рівноправні спадкоємці, без одного із членів родини рішення про продаж землі нотаріус не зможе прийняти. Тобто для оформлення чи переоформлення документів потрібно всім зібратися, а це не так просто. Подібних сімей в Україні — 40%. Тому питання з інвентаризацією є дуже складним, але вирішувати його потрібно.

Чимало дрібних сільгосппідприємців остерігаються, що агрохолдинги скуплять у них землю. Яка Ваша думка щодо цього?
— Великим підприємствам капіталізація не потрібна — завантажений корабель не маневрений. Бізнес залишається бізнесом: сьогодні компанія працює, завтра — продала техніку і згорнула свою діяльність. А от господар, котрий тримає корову, незалежно від того, буде прийнятна ціна на молоко, чи ні, з села нікуди не подінеться. Адже головна мотивація його праці — не отримання прибутку, а утримання сім’ї.

На відміну від промисловості, земля, за Конституцією, є всенародною власністю. Якщо буде дозвіл її продавати, то порушується Основний закон. Так що робити спочатку: змінити Конституцію чи, всупереч її положенням, виставляти землю на продаж?
— На мою думку, поняття «всенародна власність» дуже узагальнене. У більшості розвинутих країн кожен представник народу має чітко визначену земельну ділянку, яку він вправі передати у спадок. У такому разі власник про свою землю дбатиме, як про рідну дитину. А якщо, наприклад, корівник перебуває у «всенародній» власності, то, на жаль, найчастіше звідти беруть усе, що можна взяти, і несуть додому, аби прогодувати власну худібку. Тому я — за те, щоб земля в Україні мала мільйони конкретних власників, котрі заради того, аби не впала її родючість, готові на ній і днювати, й ночувати.
«З батьком
переважно дискутуємо»
А у Вас особисто є земельна ділянка?
— Так. Батьки віддали стару дачу. На її місці я збудував новішу, але ще у той час, коли не було сучасних будматеріалів. Тому нині намагаюсь десь поставити пластикове вікно, десь утеплити пінопластом. Часу на це бракує, але ж треба хоч раз на тиждень поїхати — бодай траву підстригти, бо ж що сусіди скажуть! А ще на присадибній ділянці люблю щось майструвати своїми руками, наприклад, парничок зі старих дощок…

З батьком часто бачитеся? Дає він Вам поради в роботі?
— З батьком переважно дискутуємо. Одне з останніх питань, яке стало темою обговорення — додана вартість. Для прикладу візьмемо м’ясо. За визначенням українських економістів, що більше ми перекрутили м’ясо у м’ясорубці, що у «твердіші» консервні банки його «загнали», то вища його додана вартість. А от у європейських країнах — поняття інші. Перебуваючи у відрядженні в Австрії, я запитав у місцевого господаря, коли додана вартість на м’ясо є найвищою? Він відповів: «Упродовж години після забиття тварини. А, приміром, полежало м’ясо 6 год — уже воно трохи втратило доданої вартості, а в консервах її не залишається зовсім». Тобто європейці вважають: що натуральніший продукт, що швидше його довезли до споживача, то вища у нього додана вартість. У нас же — навпаки: що більше варили продукт, що більше він втратив вітамінів і харчової цінності, то вища його додана вартість. Подібних парадоксів у нас вистачає. Тому тем для дискусій не бракує.

Інтерв'ю
    Нові «Правила використання повітряного простору України» викликали чимало запитань та нарікань з боку користувачів безпілотників. Ми поспілкувалися із керівником компанії Drone.ua Валерієм Яковенком, щоб дізнатися, які ж наслідки... Подробнее
Геннадій Юдін, віце-президент ВГО "Українська горіхова Асоціація"
Горіхівництво за останній час уже встигло стати однією із найбільш скандальних галузей аграрного виробництва. Після всім відомого  розголосу  із «горіховою мафією» цікавість до саджанців та

1
0