Василь Кравчук: «Якби не бізнесові інтереси, то депутати приймали б добрі закони»

Депутат-аграрій розповів про те, як політика впливає на сільське господарство і що заважає деяким народним обранцям продуктивно працювати.

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

Сьогодні гостем нашого номера є заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Василь Кравчук.

«Я був єдиним головою колгоспу, котрий зайнявся політикою»
Василю Петровичу, виходячи із Вашої біографії, у сільському господарстві Ви працюєте вже понад 20 років. У 30-річному віці навіть очолили велике сільгосппідприємство «Волиця». Як так сталося?
— Я народився і виріс у селі, тому сільське господарство мені знайоме із дитинства. Після закінчення школи вибір був однозначним: сільськогосподарський інститут. Пам’ятаю, в армії служив водієм і возив головного судового медичного експерта групи військ у Німеччині. Після закінчення служби мій шеф запропонував видати направлення у будь-який медичний виш Радянського Союзу. Потрібно було скласти тільки один іспит. Але я відмовився, оскільки до армії два роки навчався у сільгоспінституті. До того ж мій батько очолював місцевий колгосп, і на мене чекали у рідному селі. Тому після закінчення вишу повернувся додому і сім років пропрацював у колгоспі головним інженером. Після того як батько вийшов на пенсію, на колгоспних зборах керівником господарства обрали мене. Згодом, у процесі реформування, було створено товариство з обмеженою відповідальністю. Я його очолював упродовж дев’яти років. Працювати було цікаво, адже господарство розміщене в аграрному регіоні із високим рівнем сільськогосподарського виробництва. Село та сільське господарство і донині для мене залишаються головними у житті.

За що Вам присвоїли звання «Заслужений працівник сільського господарства України»?
— Званням заслуженого працівника сільського господарства пошановують за високі показники у виробництві сільськогосподарських культур. Свого часу господарство було передовим у веденні свинарства, молочного скотарства. Брали участь у всіх обласних виставках (та й у республіканських — неодноразово). Маємо багато різних грамот, дипломів та відзнак.
Це батько Ваш так добре господарював чи вже самі?
— Батько працював головою колгоспу понад тридцять років. Господарем був непоганим, тому коли я приймав господарство, воно було в доброму стані. Свого часу колгосп (тоді він називався імені Леніна) був тричі занесений на обласну Дошку пошани за передові показники.

Як Вам удалося вижити у період масового розвалу колгоспів у 90-ті?
— Важко тоді довелося. Коли прийшов час реформуватись, ми вирішили здійснити це на демократичному на той час принципі відповідальності всіх співзасновників підприємства. Але найголовнішим чинником, який допоміг вижити, була любов до господарства та рідного села. Можливо, це звучить трохи пафосно, але без такого почуття нічого б не вийшло. А бувало всяке. Я не скажу, що і тепер товариство «Волиця» перебуває у дуже доброму стані. Навіть якщо вести агробізнес за всіма правилами і люди працюватимуть з ранку до вечора, то після сплати всіх податків на кінець року великий прибуток отримати навряд чи вдасться.

Тобто Ви хочете сказати, що навіть посада народного депутата Вам не дуже допомагає?
— У нашому господарстві такі самі проблеми, як і в усіх інших. Щоб успішно розвиватись, потрібно залучати серйозні інвестиції. Наразі головне для селянина — можливість отримати пільговий кредит. Це дасть змогу застосовувати сучасні технології, адже у більшості регіонів України пшеницю можна збирати мінімум 60 ц/га, кукурудзу — 100 ц/га. А ще потрібно зробити так, щоб аграріям не заважали працювати. І тоді все буде добре.

Чи не цими переконаннями Ви підкорили своїх виборців, що вони віддали за Вас свої голоси?
— 2000 року в Україні я був єдиним головою колгоспу, котрий узяв на себе сміливість організувати районну організацію партії «Батьківщина». Відстоював демократію, інтереси селян, брав участь у дуже багатьох заходах проти влади. 2007 року на парламентських виборах моє прізвище було внесено до партійних списків, і таким чином я став депутатом.

«Замість того, щоб приймати закони, депутати ведуть політичні баталії»
Сьогодні багато українців скаржаться на недосконале законодавство. Як досвідчений парламентарій поясніть, що ж забороняє депутатам добре працювати?
— Теоретично депутати можуть приймати нормальні закони. Але… існують ще бізнесові інтереси. Я не виключаю, що це стосується і Верховної Ради. Крім того, українське законодавство не може бути досконалим з тієї причини, що сьогодні, на жаль, Верховна Рада дуже заполітизована. Тут постійно проходять політичні баталії, і це замість того, щоб ухвалювати вкрай потрібні закони. Що стосується мене як народного депутата, то я неодноразово вносив (і сам, і разом із моїм колегою Іваном Кириленком) законопроекти, спрямовані на підтримку сільгоспвиробників. Але вони не проходили. Чому? Бо знову ж таки — брали гору ті самі бізнесові інтереси.

Які ж це потрібно прийняти закони, аби сільське господарство у нас (в аграрній країні!) справді стало провідною і високорозвинутою галуззю?
— Завдяки сприятливим природно-кліматичним умовам та багатим чорноземам, потенціал України величезний. Але, щоб отримати добрий урожай, треба не лише добре попрацювати, а й вкласти чимало коштів у цю галузь. Тому, насамперед, нашим аграріям потрібне пільгове кредитування. Або зважена цінова політика, або дотація на вирощування тієї чи іншої продукції. Сьогодні кредити, в основному, видають під заставу: хочеш взяти 1 млн грн — мусиш надати заставу мінімум на 1,5 або на 2  млн грн. Де фермер може взяти таку заставу, якщо в селі хата коштує у кілька разів менше? Тому в цьому напрямі має бути чітко розроблена державна програма. Інвестиції можуть бути державними або приватними — будь-якими, але вони мають бути.

Що заважає розробити і прийняти таку державну програму?
— Для прийняття державної програми потрібно, щоб урядовці та законодавці нарешті зрозуміли, що на сьогодні сільське господарство — це єдина галузь, яка дає позитивне сальдо за експорту/імпорту своєї продукції. Попри економічну кризу, українці стабільно збирають 50-мільйонні врожаї. А що значить те, що 30% світового чорнозему припадає саме на Україну! Треба просто приділити галузі гідну увагу. Якщо немає коштів у державному бюджеті, то взяти їх із Cвітового банку, але дати можливість вижити селянину, який потім віддячить сторицею.

«Якщо дозволити скуповувати землю, то вона опиниться у руках олігархів»
В Україні протягом 23 років продовжується земельна реформа (мабуть, цей термін найтриваліший у світовій практиці). На Вашу думку, коли вже підійдемо до її логічного завершення і яким воно буде?
— Я за те, щоб земля мала конкретних власників. І рано чи пізно це станеться. Переважна більшість власників земельних паїв — люди старшого віку (нині їм за 50–60, а то й за 80 років), тому згодом вони переоформлятимуть земельні ділянки на дітей, внуків, які проживають по всій Україні, а то й за кордоном. Але я переконаний, що справжнім власником має бути держава із можливістю передавання землі в довгострокову оренду терміном на 20–30 років.
 Сьогодні українці ще не готові до вільного продажу землі. Скільки в українській літературі творів про те, як люди воювали за землю! Приватизацію землі треба проводити послідовно. І обов’язково — під жорстким контролем держави, тому що земля — не фабрика, не завод, земля — власне територія України. Я не думаю, що буде правильно, якщо на цю територію посягатимуть усі, кому не лінь. Водночас є дуже багато країн, які готові вкладати будь-які кошти, аби заволодіти хоч якось часткою української землі. Не можна дозволити скуповувати землю масово, інакше вона дуже швидко опиниться у руках олігархів. У багатьох європейських країнах є певні обмеження для приватизації: не більше 20 чи не більше 50 га. Якщо хтось захоче купити ці 50 га, то потрібно, щоб фермерське господарство було зареєстрованим, сільгосппідприємець повинен мати стаж роботи у сільському господарстві, відповідну освіту. І держава обов’язково має контролювати, аби цю ділянку використовували за призначенням.

Наразі чимало сільгосппідприємців, навіть ті, у кого агробізнес досить-таки успішний, ще не готові до купівлі землі. Вони остерігаються, що на це у них просто не вистачить коштів, і тому зняття мораторію на землю сприймають як катастрофу. Яка Ваша думка щодо цього?
— Далеко не всі сільгосппідприємці зможуть дозволити собі купити землю, яка має коштувати дорого. Деякі агрофірми сьогодні орендують сотні і тисячі гектарів. Тому, щоб придбати у власність цю землю, потрібно продати все, що є: урожай, техніку, складські приміщення, набратися кредитів, але і цих коштів не вистачить. Тож продаж землі для них справді стане катастрофою. Це також одна з причин, чому я категорично проти зняття мораторію на землю.

Нині багато фермерів скаржаться на те, що взяли в оренду землю, обробляли її, вносили добрива, і тут несподівано з ними розривають договір. Здається, з цього приводу Ви внесли на розгляд ВР певні пропозиції. У чому їхня суть?
— Проектом Закону України було запропоновано внести зміни до статті 93 Земельного кодексу України, визначивши, що оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не перевищувати термін 10 років та довгостроковою — не менше 10 років та не більше 50 років; а також до статті 19 Закону України «Про оренду землі» щодо встановлення строків оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), а саме: передбачити, що для сільськогосподарських угідь договори оренди укладають за згодою сторін, але не менш ніж на 10 років. Прийняття такої законодавчої ініціативи зменшить ризики та надасть гарантовану підтримку сільськогосподарським товаровиробникам, створивши сприятливий клімат для притоку інвестицій, що позитивно вплине на розвиток галузі. Крім того, дасть реальну можливість створення сприятливого клімату для розвитку аграрної галузі, яка направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілої низки галузей промисловості та економіки в цілому.

До нас в редакцію звернувся фермер із Одещини, який поскаржився, що у райдержадміністрації взяв в оренду землю, десять років обробляв її, вносив добрива. І тут без пояснення причини з ним розривають договір і віддають ділянку іншій особі. Як можна розцінити таку ситуацію?
— Земля була у власності райдержадміністрації? Тут може бути два фактори: або фермер погано працював, або присутня корупційна складова, тобто хтось комусь запропонував якісь дивіденди. Подібні ситуації стануть типовими, коли у нас діятиме закон про ринок землі. Хтось дасть менше, хтось більше — і почнеться… Сварки, суди, війни, може і до стрілянини дійти.

Повернемося до фермера з Одещини. Як мені відомо, він господарював добре.
— Якщо його праця не викликала нарікань і господарювання не виходило за межі дозволеного, земельну ділянку забрати у нього не мали права. Тоді тут простежується фактор чиновницької корупції…

На які законодавчі ініціативи слід очікувати найближчим часом?
— Обов’язково це будуть законопроекти щодо розвитку тваринництва. Але головна законодавча ініціатива — державний бюджет. Будуть дотації, пільгова компенсація за кредитами, то будуть і сприятливі умови для розвитку сільського господарства. А також потрібно зробити все можливе для того, аби не допустити податкового тиску на селян.

До речі, вже оприлюднено проект Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо подальшого удосконалення оподаткування податком на додану вартість», який, якщо його буде прийнято, ускладнить і так непросте життя аграріїв (принаймні так вважають керівники профільних асоціацій). Яка ймовірність того, що цей законопроект буде прийнято?
— Треба зробити все можливе, аби цього не сталося. Я переконаний, що цей законопроект не знайде підтримки не лише у нашому Комітеті, але і у більшості депутатів незалежно від того, до якої фракції вони належать. Адже, якщо такий закон буде прийнято, то він дуже болісно вдарить по аграріях.
«Я прийшов у парламент не для того, щоб бити комусь голову»
 У грудні 2010 р. Ви постраждали у результаті бійки у Верховній Раді. Серйозно дісталося? За що воювали?
— Блокували трибуну, здається, через мовне питання. Рішення не було прийнято, і депутати почали битися. В результаті два тижні я пролежав у лікарні.

То Ви і битися вмієте?
— Я битися вмію, але в парламент прийшов не для того, щоб бити комусь голову. Є така приказка: коли сваряться розумний і дурний, збоку здається, що сваряться двоє дурних. Я не з цією метою йшов у парламент.

Зазвичай стосунки з’ясовують кулаками, коли бракує слів. Невже у наших парламентарів такий низький інтелект?
— Битися — то останній аргумент. Але бійок у Верховній Раді стає дедалі менше, тому я сподіваюсь, що ми консолідовано прийматимемо правильні закони, які будуть не політично спрямовані, а працюватимуть на благо економіки України і українського народу.