Спецможливості
Статті

Вирощування озимого ріпаку на поливі

11.11.2013
729
Вирощування озимого ріпаку на поливі фото, ілюстрація

На Півдні основою режиму зрошення є вологозарядкові (передпосівні) поливання, які сприяють накопиченню легкодоступної вологи як у верхніх, так і у глибоких шарах грунту, створюють необхідні умови для отримання рівномірних сходів, швидкого розвитку кореневої системи, що є неодмінною передумовою високої стійкості культури до низьких температур.

На Півдні основою режиму зрошення є вологозарядкові (передпосівні) поливання, які сприяють накопиченню легкодоступної вологи як у верхніх, так і у глибоких шарах грунту, створюють необхідні умови для отримання рівномірних сходів, швидкого розвитку кореневої системи, що є неодмінною передумовою високої стійкості культури до низьких температур.

П. Писаренко, канд. с.-г. наук,
Д. Войташенко, канд. с.-г. наук,
С. Коковіхін, д-р с.-г. наук,
Інститут зрошуваного землеробства НААН

Світові площі посіву під цією культурою щорічно збільшуються. Так, за даними ФАО, посіви ріпаку в світі із 1961 р. збільшились майже в 5,3 раза та у 2011 р. перевищили 33 млн га. Основні площі під ріпаком зосереджено в Азії — 43,5%, Європі — 26,2, Північній Америці — 23,5%. Найбільше ріпаку вирощують в Індії, Китаї та Канаді (у цих трьох країнах зосереджено 64,0% світових площ). Частка ріпаку в світовому виробництві олії дорівнює 6,8%, тоді як соняшнику — 4,4%.
В Україні під ріпаком у 2005–2011 рр. було зайнято 195,2–1379,6 тис. га, з найбільшими площами сівби у 2008 р. — 1379,6 тис. та у 2009 р. — 1013,7 тис. га. В подальшому площі посіву озимого ріпаку скоротились на 37,5–39,6%, порівняно з 2008 р., та 2011-го становили 832,7 тис. га за середньої врожайності по країні — 1,73 т/га.
2011 р. найбільші площі посіву озимого ріпаку в Україні було зосереджено в Одеській області — 156,2 тис. га, Хмельницькій — 74,7 та Вінницькій  — 71,9 тис. га. На Херсонщині останніми роками площі під ріпаком скоротились із 74,0 у 2010-му до 48,5 тис. га у 2011 р., що пов’язано з негативними наслідками погодно-кліматичних умов осінньо-зимового періоду вегетації культури. Підвищений інтерес до ріпаку в багатьох країнах зумовлений його доброю пристосованістю до місцевих умов, особливо за помірного клімату і достатнього зволоження, високою продуктивністю сучасних сортів, дедалі зростаючою потребою в рослинній олії і високобілкових кормах.
Біологія рослин
Біологічна основа врожаю ріпаку озимого (його зимостійкість і продуктивність) закладається з осені і залежить від умов проходження перших восьми фенологічних фаз. Встановлено, що на одній рослині ріпаку може утворитися 4000 квіткових зачатків. На жаль, цей великий потенціал рослина використовує лише на 5%. Строки сівби для кожної зони, зрозуміло, будуть свої, однак під час їхнього визначення слід виходити з того, щоб осіння вегетація забезпечувала добрий розвиток кореневої системи та розетки листків. Це, насамперед, є передумовою високої стійкості рослин до несприятливих умов зимівлі.
Дослідженнями встановлено, що значне випадання рослин ріпаку озимого в зимовий період спричинює низка факторів: надмірний розвиток сходів у осінній період, відсутність добре розвиненої кореневої системи тощо. У зв’язку з цим велику увагу варто приділяти підготовці насіннєвого ложа і строкам сівби. З цієї точки зору найкращим вважають той строк сівби, який забезпечить оптимальний розвиток рослин протягом осінньої вегетації. Як стверджують німецькі вчені, з урахуванням погодних умов осіннього періоду розвиток рослин ріпаку озимого має тривати 9–12 тижнів за температури понад 2…3°С, що потрібно для формування добре розвинених рослин.
Експериментально доведено, що проміжок часу тривалістю: до 95 днів від сівби до встановлення температури повітря на рівні 2°С в осінній період — забезпечує продуктивність ріпаку озимого на рівні 75–80% оптимальної для цієї зони; 95–100 днів — 80–90%; 105–115 днів — 90–100%. Тривалість вказаного періоду понад 115 днів гарантує отримання високого врожаю насіння на рівні 100–110% оптимального. У роботах вітчизняних дослідників відмічається, що тривалість осінньої вегетації має бути в межах 55–60 днів за температури повітря понад 5°С.
Такі розходження тривалості осінньої вегетації пов’язують, насамперед, із сумою позитивних температур, потрібною для оптимального розвитку рослин. Виходячи із біологічних особливостей культури ріпаку озимого, для осінньої вегетації достатня сума температур понад 5°С — на рівні 750…800°С. Таким чином для кожної зони вирощування визначають конкретний строк сівби. У зоні недостатнього зволоження строки сівби припадають на останню п’ятиденку серпня — першу п’ятиденку вересня. За дотримання таких умов рослини мають сформувати до початку зими розетку із шести-семи справжніх листків, масу однієї рослини в межах 10–35 г, масу коренів — 2–7 г, товщину кореневої шийки — 5–9 мм. Навіть за умов повної загибелі листків вони утворюють нові пагони і швидко нарощують надземну масу завдяки потужній і здоровій кореневій системі.
Поряд із цим, посіви надранніх строків можуть з осені переростати: замість прикореневої розетки — утворювати стебло, виносячи точку росту над поверхнею грунту, що призводить до пошкодження точки росту морозами і випрівання посівів під час перезимівлі. Слід зазначити, що поява стебел, бутонів і цвітіння в осінній період є аномалією розвитку рослин. Адже, як відомо, для того щоб рослини утворювали генеративні органи, їм потрібно пройти так звану стадію яровизації. Яровизацію ріпак озимий проходить у польових умовах протягом осінньо-зимового періоду у фазі розетки за умов тривалої дії понижених температур, а саме за низької плюсової температури (2°С) за 40–45 днів.
Вибір попередника
Рослини ріпаку дуже погано ростуть на понижених місцях із близьким рівнем залягання грунтових вод. За надлишку вологи вони відстають у розвитку, а у місцях затоплення навіть гинуть. Це зумовлено біологічною особливістю кореневої системи хрестоцвітих культур, яка не може розвиватись без доступу повітря.
На зрошенні ріпак розміщують після озимої пшениці, ячменю, кукурудзи, ранньої картоплі, однорічних кормових сумішок на зелений корм, багаторічних трав, гороху. Не можна його сіяти після інших капустяних культур або поблизу їхніх тогорічних посівів, оскільки це може призвести до пошкодження рослин шкідниками. Повертати ріпак на те саме поле можна тільки через три-чотири роки, а після соняшнику — через шість-вісім років. Попередники озимого ріпаку слід збирати не пізніше першої декади серпня.

Обробіток грунту, висівання
Обробіток грунту варто розпочинати безпосередньо після збирання попередника. Оскільки ріпак — дрібнонасінна культура, то він дуже вибагливий до основного і передпосівного грунтообробітку. Під його посіви грунт готують у стислі строки. За класичною схемою, відразу після збирання попередника проводять лущення стерні на 8–10 см, оранку — на 27–30, передпосівну культивацію — на 4–5 см, потім висівання. Але на практиці зазвичай застосовують мілке розпушування грунту дисковими знаряддями або сіють по стерні, використовуючи для цього комбіновані агрегати. Рекомендованою нормою висіву на зрошуваних землях для насіння ріпаку озимого є 12–14 кг/га з глибиною загортання 3–4 см. Збільшення глибини загортання насіння до 5–6 см призводить до різкого зниження врожаю навіть на легких за механічним складом грунтах.

Система удобрення ріпаку
Забезпечення ріпаку поживними речовинами — необхідний фактор росту й розвитку рослин у період вегетації та підвищення його продуктивності. Для формування 1 ц насіння ріпак виносить із грунту близько 4,0–6,0 кг азоту, 2,0–3,4 — фосфору і близько 5,0 — калію, що втричі-вп’ятеро більше, ніж зернові колосові культури.
Ріпак здатний продукувати велику вегетативну масу, що потребує значної кількості азоту, тому ця культура особливо вимоглива до рівня азотного живлення. За недостатнього забезпечення рослин ріпаку цим елементом вони набувають світло-зеленого забарвлення, листя всихає і опадає. Рекомендована норма внесення азоту дорівнює N90.
Оптимальна забезпеченість рослин ріпаку фосфором сприяє розвиткові потужної кореневої системи, водночас створює належні передумови для підвищення стійкості рослин до вилягання, стимулює процес утворення насіння і прискорює його дозрівання. Загальна потреба ріпаку у фосфорі — 80–90 кг д. р./га.
На слабозабезпечених фосфором грунтах (2,0–4,7 мг/100 г грунту) зарубіжні вчені рекомендують вносити 50–60 кг/га Р2О5, на середньо- й високозабезпечених (7,0–21,0 мг/100 г грунту) — 30–40 кг/га з обов’язковим урахуванням попередника. Завдяки потужній кореневій системі, ріпак добре засвоює нерухомий фосфор із грунту. Крім того, його коріння має фосформобілізуючу здатність.
Калій рослини ріпаку в основному використовують у першій половині вегетації. Він потрібний для підвищення стійкості рослин до несприятливих погодних умов та пошкодження шкідниками й хворобами. Достатнє забезпечення рослин калієм посилює нектароутворення, позитивно впливає на якісні показники насіння.

Режим зрошення
Позитивну роль зрошення під час вирощування озимого ріпаку можна характеризувати такими чинниками: отримання своєчасних і дружних сходів, нормальний розвиток і загартування рослин в осінній період завдяки вологозарядковим (передпосівним) поливанням; забезпечення оптимального рівня вологи для розвитку рослин та регулювання фітоклімату посівів у весняно-літній період шляхом вегетаційних поливань; поліпшення мікробіологічної діяльності, поживного, повітряного і теплового режимів грунту та інших факторів, що забезпечують максимальне використання потенційних можливостей сортів і гібридів та природних умов регіону.
Багаторічні наукові дослідження та виробничий досвід показують, що на Херсонщині основою режиму зрошення є вологозарядкові (передпосівні) поливання, які сприяють накопиченню легкодоступної вологи як у верхніх, так і у глибоких шарах грунту, створюють необхідні умови для отримання рівномірних сходів, швидкого розвитку кореневої системи, що є неодмінною передумовою високої стійкості культури до низьких температур. Крім того, вологозарядкове (передпосівне) поливання підвищує біологічну активність грунту і тим самим забезпечує формування сприятливіших умов для поліпшення живлення рослин озимого ріпаку на початку вегетації.
Досліди нашого інституту та інших наукових установ області свідчать, що частка вологозарядкових (передпосівних) поливань у прибавці врожаю від зрошення дорівнює 40–60%, і це потрібно враховувати під час планування зрошувального режиму для озимого ріпаку на поточний рік. За даними динаміки витрат вологи озимим ріпаком на зрошенні, у польових дослідах встановлено фактичні витрати вологи культурою від появи сходів ріпаку до входження рослин у зиму — в середньому 610–630 м3/га (із коливанням за роками від 400 до 850 м3/га).
Показники витрат вологи посівом озимого ріпаку є передумовою, яка дає змогу об’єктивно визначити потрібні норми вологозарядкових (передпосівних) поливань. Здебільшого норму вологозарядкового поливання розраховують за результатами вологості в шарі грунту 0–100 см, а передпосівного — 0–50 або 0–70 см. Залежно від попередника, режиму зрошування і погодних умов під час вирощування озимого ріпаку, рівня грунтових вод, якості поливної води та інших чинників, норми вологозарядкових поливань дорівнюють 600–1000 м3/га, а передпосівних — 400–600 м3/га. За умов поточного року, в зв’язку з відсутністю серпневих опадів, за глибокого рівня залягання грунтових вод доцільно орієнтуватись на максимальні показники вологозарядкових і передпосівних поливань. Це зумовлено тим, що у районах із розвинутим зрошенням на більшості площ у шарі грунту 50–100 см практично відсутня легкодоступна волога. Такі самі поливні норми слід застосовувати і на полях-«супутниках», на яких планують проведення тільки вологозарядкового поливання незалежно від кількості опадів у серпні.
На площах із близьким рівнем грунтових вод (не глибше ніж 2 м), залежно від фактичного рівня їхнього залягання, доцільно проводити передпосівні поливання, норми яких не мають перевищувати 300–450 м3/га.
Строки початку та закінчення вологозарядкових (передпосівних) поливань обумовлюють такі фактори: фізичні властивості грунту, рівень грунтових вод, наявність продуктивної вологи у метровому шарі грунту (за близького рівня залягання грунтових вод — у 0–50, 0–70 см) і розрахована поливна норма, спосіб поливання (дощування, поверхневе тощо), технічні характеристики поливної техніки і тривалість зрошуваного періоду, запланований строк сівби, погодні умови тощо. Ці чинники слід враховувати задля забезпечення умов повного «визрівання» грунту до запланованого початку сівби та збереження у посівному шарі потрібної кількості продуктивної вологи для отримання сходів.
У період весняно-літньої вегетації озимий ріпак найбільше відгукується на вегетаційні поливання в такі фази розвитку рослин: бутонізація, цвітіння і наливання зерна.
Виходячи із зазначеного вище, наводимо орієнтовний режим зрошення ріпаку озимого (таблиця).

Інтерв'ю
Директор компании "Агро-Вент" Андрей Марущак
Малиновий сезон-2017 в Україні проходив дуже бурхливо. Зростаючі обсяги пропозиції ягоди змусили дуже нервувати самих виробників, які побоювалися обвалу цін. У такому ж нервовому, і навіть виснаженому стані були і переробники, які зірвали... Подробнее
заступник директора з наукової роботи Інституту фізіології та генетики рослин НАН України, доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Віктор Швартау
Щойно збирання озимини повністю завершилося, сайт «Пропозиція» звернувся до заступника директора з наукової роботи Інституту фізіології та генетики рослин НАН України, доктора біологічних наук, професора, член-кореспондента НАН України... Подробнее

1
0