Спецможливості
Новини

Віктор Тимченко: «В Україні — недостатньо ефективна система відгодівлі тварин»

04.10.2012
494
Віктор Тимченко: «В Україні — недостатньо  ефективна система відгодівлі тварин»  фото, ілюстрація

Проблема насичення кормів білками в Україні є, скажімо так, традиційною. Але останнім десятиріччям було зроблено прорив у вирішенні цієї проблеми - розширення площ під соєю. З проханням розповісти про сою, її значення для сільського господарства України, в тому числі для розвитку тваринництва, редакція «Пропозиції» звернулася до Віктора Тимченка, президента Української асоціації виробників і переробників сої.

Проблема насичення кормів білками в Україні є, скажімо так, традиційною. Але останнім десятиріччям було зроблено прорив у вирішенні цієї проблеми - розширення площ під соєю. З проханням розповісти про сою, її значення для сільського господарства України, в тому числі для розвитку тваринництва, редакція «Пропозиції» звернулася до Віктора Тимченка, президента Української асоціації виробників і переробників сої.

Вікторе Наумовичу, спочатку ознайомте наших читачів з Асоціацією, яку ви очолюєте.
- Українська асоціація виробників і переробників сої була заснована у 2003 р. з метою організації практичної взаємодії вчених, сільгоспвиробників, комерційних та фінансових структур, сприяння в поширенні та, найголовніше, практичному впровадженні наукових розробок аграрної науки на підприємствах галузей насінництва, виробництва і переробки сої, кормовиробництва і відгодівлі сільськогосподарських тварин.
Засновниками асоціації є чотири інститути Національної академії аграрних наук та кілька приватних підприємств, серед яких виділяється «Глобино». Асоціація займається проведенням конференцій, семінарів, днів поля, відвіданням передових господарств. Задля виконання поставленої мети Асоціація видала п'ять тисяч примірників описів технологічних процесів: для богару, меліорованих земель, «но-тілл».
Ми планували вийти на виробництво 1 млн т сої в 2015 р. Спільними зусиллями нашої Асоціації, Міністерства аграрної політики та продовольства, Академії наук ми досягли того, що Україна в 2009 р. вийшла на перше місце серед країн СНД і Європи з виробництва сої - 1,042 млн т. А вже 2011 р. ми вийшли на восьме місце в світі після Канади: в Україні було засіяно 1,12 млн га соєю і зібрано її 2,3 млн т. У 2003 р., коли було створено Асоціацію, в Україні було засіяно 190 тис. га і зібрано 232 тис. т (тобто врожайність становила 12,2 ц/га). За вісім років врожайність сої в Україні зросла майже вдвічі, а виробництво її збільшилося вдесятеро.

Сою ще донедавна розглядали в Україні як дещо екзотичну культуру...
- Однією з найважливіших сільськогосподарських культур поряд із пшеницею, кукурудзою, рисом - основними культурами світового землеробства - є соя. Соя - надзвичайна важлива білкова культура. Її вирощування сприяє суттєвому підвищенню родючості грунту, оскільки вилучає з повітря 100-150 кг/га азоту. Це приблизно відповідає внесенню 300-330 кг/га аміачної селітри. З 300-330 кг/га азоту 70% соя споживає сама, а 30% залишається в грунті для наступних культур. Соя є найкращим попередником для пшениці та кукурудзи.
У 2011 р. було висіяно 1,12 млн га сої. Це означає економію 108 тис. т аміачної селітри під врожай 2012 р. або приблизно 302,4 млн дол. Тобто соя - культура, яка підвищує родючість грунту, дає відчутну економію та сприяє підвищенню врожайності наступних культур (пшениці - 3-5, кукурудзи - 10-15 ц/га).
Соя - основна кормова культура в усіх країнах світу. Візьмемо Європу: в ній 189 млн свиней, 83 млн голів ВРХ, понад 3 млрд голів птиці. Щорічно як складову кормів Європа використовує для годівлі цього поголів'я 32-33 млн т соєвого шроту (імпортується 21 млн т шроту та 15 млн т сої).
За розрахунками Інституту кормів і сільського господарства Поділля НААНУ, для годівлі того поголів'я тварин, яке наявне в Україні станом на 1 січня цього року, потрібно 2,3 млн т соєвого шроту, або 3 млн т сої. Проте, враховуючи, що третина поголів'я тварин перебуває на подвір'ях, реально внутрішня потреба у сої є суттєво меншою, оскільки в Україні відсутня культура відгодівлі тварин на подвір'ях. Через це конверсія кормів, тобто витрати корму на отримання приросту 1 кг ваги тварини, в Україні є вдвічі більшою, ніж в Європі. В Європі свиней відгодовують до 110 кг за 150 діб, в Україні - 200. Але це показники наших великих господарств. А на подвір'ях - від Різдва до Різдва.
Іншими словами, в Україні існує недостатньо ефективна годівлі тварин, першою чергою свиней. Прирости ваги ВРХ в Європі - 1,2-1,3, в Україні - 0,47-0,49 кг/добу; свиней - 700-800, в Україні - 400-440 г/добу. Це в середньому, хоча й в Україні є підприємства, що мають європейські показники, але ж їх - одиниці. І маємо парадокс: тваринницькі комплекси - імпортні, генетика тварин - імпортна, а показники відгодівлі - вдвічі менші. Якби відгодівля здійснювалася за відповідними закордонними технологіями, витрати кормів були б вдвічі меншими.

Чи можна за рахунок збільшення виробництва сої збільшити виробництво продукції тваринництва та скоротити її імпорт?
- Імпорт м'яса, безумовно, треба скорочувати. Але постає питання: чому наші переробні підприємства надають перевагу імпортній сировині? Відповідь проста - імпортне м'ясо майже вдвічі дешевше. Є й ще одна причина: сало на свинях, вирощених на подвір'ях, завтовшки 4-5 см, тоді як, за європейськими стандартами, товщина сала не повинна перевищувати 1,5-1,8 см. Тобто м'яса на нашій свині - відсотків на 20 менше. А висока вартість сировини означає високу ціну кінцевої продукції, а отже, й низьке споживання м'яса населенням. Якщо споживання свинини в Данії -
80 кг/особу/рік, Голландії - 75-80, Німеччині - 56, то в Україні - лише
17 кг/особу/рік. Тобто українці недоспоживають тваринні білки, а це, своєю чергою, відбивається на тривалості життя.
І все це - через відсутність системи відгодівлі тварин і, як наслідок, - висока собівартість тваринницької продукції.

Наскільки соя, що її вирощують в Україні, відповідає світовим стандартам?
- В Європі, наприклад, сою вирощують в чотирьох країнах (Австрія, Італія, Сербія, Франція) загалом на площі до 700 тис. га. Але там фермери не знають, що таке насіння першої, другої або третьої репродукції. Вони сіють якісне насіння, що відповідає нашому насінню першої репродукції. А в Україні насіння сої першої репродукції - 25%, другої - 35, третьої - 40%. В Європі 100% насіння - першої репродукції. Аби виробляти якісне насіння, всі насіннєві господарства повинні мати відповідне обладнання для калібрування насіння. Немає обладнання - немає атестації господарства як насіннєвого. Ми маємо перейти від вибіркового інспектування насіннєвих господарств до систематичного щорічного інспектування. І робота в цьому напрямі ведеться спільно з нашим міністерством.
Насіння має бути якісним, а сорти насіння - високобілковими, вміст білка в сої повинен бути не менше 35% з тим, щоб після переробки отримати 45% сухого білка. Цього потребує птахівництво.
А в Україні складається така ситуація з селекцією. Селекціонер передає сорт на трирічне випробування. Якщо після цього показники врожайності та вмісту білка відповідають стандарту, сорт реєструється.
Я передивися 125 сортів сої, зареєстрованих в Україні. З них 80% з високими показниками вмісту білка. Здається - нормально. Але коли починається промислове вирощування сорту, то вміст білка стрімко зменшується. Чому? Коли селекціонер здає сорт на випробування, він вручну відбирає 3-5 кг насіння. А промислові посіви сої дають 29-31% білка. Тобто більша частина вітчизняних сортів сої не є високопротеїновими. Тому ми пропонуємо робити ще післяреєстраційне випробування. А для цього слід дати службі сортовипробування додатково два мільйони гривень, що в даних умовах малоймовірно. Хоча це дало б можливість визначити, які сорти справді можна зареєструвати.
До чого така ситуація призводить? Споживачів сої як внутрішніх, так і імпортерів не цікавить врожайність сої - їх цікавить вміст білка. І соя з його вмістом менше 32% їм не потрібна.

Доволі часто чути закиди, що в Україні дуже висока частка вирощуваної сої є генетично модифікованою, хоча вирощування ГМ-сої офіційно не дозволене. У чому справа?
- По-перше, важко сказати, вирощують генетично модифіковану сою в Україні чи ні, оскільки якби її вирощували в тих обсягах, про які йдеться, то її знаходили б постійно. Наприклад, минулого року було експортовано 1,1 млн т сої в Західну Європу, і скарг щодо наявності в експорті генетично-модифікованої сої не було. І в цьому році вже експортовано 900 тис. т.
По-друге, закон щодо вирощування генетично модифікованих культур в Україні є, але немає необхідних підзаконних актів. Реалізацією закону повинні займатися чотири міністерства: аграрної політики, охорони здоров'я, захисту довкілля, освіти та науки, але вони не виконують вимог, викладених у законі. Система реєстрації генетично модифікованих культур, передбачена в законі, до сьогодні не відпрацьована. Деякі документи Кабінету Міністрів стосовно ГМО не узгоджуються між собою, більшості документів просто немає.
Проблема з вирощуванням ГМО в Україні полягає в тому, що від вирощування ГМО ми нікуди не дінемося. Якщо наприкінці 1990-х площі під комерційними генетично модифікованими культурами становили 10 тис. га, то минулого року вже становили 160 млн га. І немає жодного наукового підтвердження того, що споживання зареєстрованих генетично модифікованих продуктів є шкідливим для людей, тварин або довкілля. 

Інтерв'ю
Голова асоціації «Укрцукор», голова ГС «Всеукраїнська аграрна рада», а також лідер низки громадських асоціацій Андрій Дикун у ході І Міжнародного конгресу для виробників і переробників цукрових
Уявити розвиток будь-якого бізнесу без активного впровадження інформаційних технологій сьогодні неможливо. Вирощування сільськогосподарської продукції на відміну від промислових процесів вкрай чутливо до багатьох непередбачуваних факторів... Подробнее

1
0