Сте­пан Кап­шук: «Ук­раїнська олія ко­рис­на для здо­ров’я!»

До асоціації «Укроліяпром» входять найбільші олійно-жирові підприємства України. Степан Капшук присвятив цьому об’єднанню вже понад п’ятнадцять років. Тобто чверть свого життя стоїть на захисті інтересів виробників олії, водночас небайдужий і до турбот господарств, які спеціалізуються на вирощуванні соняшнику, ріпаку чи сої.

Г. Квітка
Cпеціально для журналу «Пропозиція»

Адже останні (кожен виробник це знає) щороку наповнюють сировиною потужності переробних підприємств. А без цього заводи, навіть ті, що оснащені найсучаснішим обладнанням, залишаються просто будівлями з начинням із мертвого металу. Свої інтереси асоціація відстоює насамперед у владних структурах, приміром, в уряді або Верховній Раді. З її генеральним директором говоримо не лише про тактику і стратегію олійно-соняшникової справи. Цікавить, наприклад, яку олію для здоров’я корисніше споживати. Або як вибрати якісну, коли підшукуєш цей продукт у супермаркеті. Тому цікаво, яку марку купує, заходячи у гастроном, сам очільник Укроліяпрому або чи вирощує соняшник у себе на дачі замість квітів. Але говорити про особисте зі Степаном Капшуком важко, бо він одразу «з’їжджає» на проблемні загальнодержавні питання, пов’язані з виробництвом.

Китайці попереджають: українська олія корисна для здоров’я
Нині олійна галузь серед інших — одна із найуспішніших, активно заробляє валютні надходження для економіки. Україна сьогодні — держава номер один у світі з експорту соняшникової олії. Та прибутковою для країни олійно-соняшникова справа була не завжди. Ще два десятиліття тому ситуація на багатьох підприємствах галузі характеризувалася як кризова.
— Дійшло до того, — пригадує важкі для галузі часи Степан Капшук, — що у 1998 році президент Леонід Кучма підписав указ про пільгове ввезення рослинних олій. У мене є той указ — я його із собою ношу. Йдеться про безмитний імпорт до України 140 тис. т олії, зокрема 100 тис. т соняшникової і 20 тис. т соєвої. Із Туреччини й Аргентини.
Тобто в країні, де на мільйонах гектарів вирощують соняшник, своєї олії не вистачало, ми змушені були купувати її за кордоном. Тому вважаю одним із головних досягнень України за роки незалежності відродження олійно-жирової галузі. Це приклад отієї якраз розумної політики. Свого часу знайшлися люди — я і прізвища їхні можу назвати: Олександр Ткаченко, Олександр Мороз, Катерина Ващук — вони тоді були депутатами Верховної Ради. Розуміли, що не треба нам ставати банановою республікою, не варто масово вивозити сировину, коли її можна тут переробляти. Тоді виникла ідея запровадити 23-відсоткове експортне мито на насіння соняшнику. Багато хто лякав: «Уявіть, що буде! Ви цією олією вмиєтеся, ви не знатимете, де її збути!». Але життя підтвердило, що саме мито стало стрижнем відродження олійно-жирової галузі. І не лише Україна посіла за ці роки лідируючі позиції з експорту соняшникової олії, але й соняшник став чи не найрентабельнішою культурою. Ніхто не змушує аграріїв стільки його сіяти. Та є фінансові стимули. Тож площі під цією культурою збільшилися від 2,5 млн га у 1998 році до понад 5 млн торік, а виробництво соняшнику за цей час зросло від 2,3
до 11,2 млн т.
Можна по-різному оцінювати роботу галузі. Але як би там не говорили, нині галузь експортно-орієнтована, створено робочі місця всередині країни, є динаміка поступального розвитку. Постійно будуються потужності, вкладаються інвестиції, а інвестиції — це і є розвиток. Є баланс інтересів. Господарства сіють соняшник, бо є зиск, а олійники будують заводи, розширюють потужності, тому що вигідно сьогодні переробляти. І головне — попит на українську олію зростає із кожним роком. Навіть у Китаї, в Індії тепер пишуть: «Українська олія корисна для здоров’я». Це для мене стало приємним відкриттям, коли я був у Китаї.
А було, пригадуєте, наші газети писали викривальні статті: мовляв, у вітчизняній олії і бензопірен знайшли, й інші шкідливі домішки. Від імені, так би мовити, незалежного центру експертиз. Але і це треба було пережити. Слава Богу, життя розставило все на
свої місця.
Тому вважаю неприпустимим порушувати, як дехто намагається нині робити, питання про скасування експортного мита на насіння соняшнику. З цього приводу зареєстровано навіть законопроект. Я назвав би недержавною позицією намір віддавати сировину, в якій зацікавлена вся країна. Наразі ніхто за кордоном не вимагає від нас знімати чи знижувати діюче нині 10-відсоткове експортне мито на насіння соняшнику, окрім деяких наших законотворців. Навіщо це робити?

Ринки збуту — важка праця

За словами «освоєння нових ринків збуту» зазвичай ховається величезна праця — і з боку торгівельних представництв України за кордоном, і з боку підприємств, і з боку асоціації. Як виходили на ринок Китаю, Індії, інших країн? З якими несподіванками довелося зіткнулися?
— У кожної країни — свої вимоги до продукції. Хочеш постачати до об’єднаної Європи — твоя продукція має відповідати тим нормативам, тим директивам, тим регламентам, які діють у ЄС. І наша олія — туди постачається 650 тис. т щороку — відповідає усім якісним показникам.
Китай — це зовсім інші орієнтири. Вони вимагають на сьогодні перевіряти карантинну чистоту, тобто відсутність у рослинному продукті — олії карантинних організмів. І наші карантинні служби перевіряють і надають відповідний фітосанітарний сертифікат. Інші країни мають інші вимоги. Добре, що у нас є Український науково-дослідний інститут олій та жирів НААН — ми гармонізували  майже три сотні стандартів.
До речі, не лише до об’єднаної Європи, а в 120 країн світу постачається нині наша олія. Який ще вітчизняний продукт може похвалитися таким попитом за межами держави? Соняшникова олія — певне, єдиний товар з українських, що має таку широку географію експорту.

Крім сирої соняшникової олії, яка ще продукція галузі постачається до ЄС?
— Досить немало ріпакової олії, продукти із соєвої олії. Також ми постачаємо туди протеїнові шроти. Торік Україна поставила загалом 3,4 млн т на зовнішні ринки шроту, макухи — побічних продуктів переробки соняшнику. Так от 2,1 млн т цих товарів у нас купила об’єднана Європа.

Ціна залежить
від долара

Питання, яке хвилює пересічних споживачів: чи можна у найближчій перспективі очікувати подешевшання олії у крамницях?
—  Коли мене запитують: «Якими будуть ціни на фасовану олію, приміром у лютому, на полицях магазинів?» — можу відповісти своєю чергою:
«А яким буде у лютому курс долара?». Наприклад, із 13 січня по 1 лютого американська валюта зросла на понад 2 грн — від 23,27 до 25,56 грн. Соняшник кілька тижнів тому можна було придбати по 9,1 тис. грн, а тепер він коштує майже 11 тис. Звісно, і мені, й іншим пересічним покупцям хочеться, щоб олія була дешевою. Але як це зробити, якщо девальвація гривні за останні два роки — 300%! На соняшник ціни зросли на 222%. Уявляєте, олія була 17 грн за літрову пляшку, а помножити на три — вже могла б коштувати і 50 грн.
Заводи навіть стримують ціни на свій продукт — щоб споживачі хоч якось купували. У людей грошей немає! Але ж і олії у їжу люди споживають дуже обмежену кількість — нехай ложку чи дві на день.
Сьогодні внутрішній ринок олії в Україні перенасичений. Склади забиті. Торгівля не вибирає у виробників законтрактовані обсяги, тож навряд чи підвищуватиме ціни, провокуючи подальше зниження попиту.
Фасована олія у роздрібній торгівлі — 28–30 грн за літрову пляшку.
Зважаючи на витрати, вона
не може бути дешевшою!
На полицях достатньо олії різних торгових марок. Люди купують те, що дешевше. Супермаркети часто замовляють фасовану олію під своєю торговою маркою, таким чином можна трохи знизити ціни — і заводи йдуть на такий компроміс, бо знають, що на подібну продукцію теж є покупець.

Нині доводиться чути на заводах, що тепер сировину для переробки купити не так просто…
— Дійсно, торгівля завмерла, аграрії соняшник не продають, притримують, сподіваючись на підвищення вартості олійного насіння. Тож і тут «стрибки» валютного курсу провокують негативні процеси.

Одні товар «розкручують», другі — продають

Буває й таке. Одне підприємство той чи інший товар «розкручує», вкладає кошти у його якість, дбає про просування на ринку — і споживачі звикають брати саме цей продукт. Потім з’являється інша, дуже схожа, торгівельна марка, яка завдяки трохи нижчій ціні намагається «переключити» увагу покупців на свою продукцію. Як протистояти такій, не зовсім чесній, конкуренції?
— А ніяк. Це не тільки у нас, а й у світі звична практика. І нікуди від цього не подітися. Покупець вправі вибирати. В Україні достатньо заводів із розкрученими брендами і гарантовано якісною продукцією, яка добре знайома споживачам.

Степане Павловичу, а яку олію споживаєте Ви і Ваша родина? Оливкову чи ще яку-небудь екзотичну?
— Ніякої оливкової не купую. Тільки соняшникову — рафіновану, яка виробляється на наших заводах. На марку особливо не зважаю — беру, яка є: чи «Щедрий дар», чи «Олейну», чи вінницьку «Віолію»… тобто будь-яку. Головне — щоб була випущена на заводі. Бо сьогодні на полицях можна побачити продукцію звичайних цехів, яких повідкривали нині доволі (навіть у Києві є), звісно, технологічно вони не можуть зрівнятися із заводами. У будь-якому разі інформацію про виробника ви знайдете на етикетці. Дуже багато торгових марок, співзвучних із розкрученими брендами. У нас немає поки контролю над подібними структурами. Але я не кажу, що їхня продукція однозначно погана — олія, в принципі,
нормальна.

Фальсифікація малоймовірна

Чи радите Ви для салату брати на розлив духмяну олію на базарі, як це роблять немало господинь?
— Я б не казав категорично, що її не треба брати. Це — специфіка, особливості індивідуального споживання. Хтось любить олію з олійниці, хтось не любить. Для салату, певне, вона корисніша, позаяк там більше
всяких корисних речовин, але, приміром, не годиться для смаження.
Картоплю краще смажити на рафінованій олії. Я олією приправляю хіба що капусту. 

Чи є небезпека фальсифікації олійної продукції?
— Великої небезпеки немає, бо діємо на упередження, за відпрацьованими методиками виявлення можливих домішок. Не думаю, що хтось ризикуватиме. Тим більше, який у цьому сенс? Скажіть-но, що дешевше від олії ви туди додасте? Воду?!

Ви сказали, що споживання стримується низькою купівельною спроможністю більшості громадян. Це стосується не лише олії, а й інших видів продовольства. Ми менше сьогодні стараємося витрачати грошей на харчування. Скільки пересічний українець споживає олії за рік?
— Десь 13 кг олії на людину — норма, рекомендована медициною. 13 кг помножити на 42 млн населення — це десь 550 тис. т на рік. А в країні без малого виробляється 5 млн т соняшникової олії! Тобто у вісім-дев’ять разів більше, ніж споживається всередині країни. Решта продається за кордон. У структурі українського експорту до ЄС майже