Спецможливості
Архів

Сполучені Штати — очима “Пропозиції”

05.06.2008
513
Сполучені Штати — очима “Пропозиції” фото, ілюстрація
Прапор США

Сполучені Штати — очима “Пропозиції”

Сполучені Штати — очима “Пропозиції”

На початку лiта на запрошення друзiв заступник головного редактора журналу “Пропозиція” Юрiй Михайлов вiдвiдав один iз штатiв Зернового поясу США — Iллiнойс. Протягом трьох тижнiв Юрiй Михайлов зустрiчався з багатьма цiкавими людьми, вiдвiдав багато цiкавих об’єктiв. Нижче ми подаємо його “записки мандрiвника”. Сподiваємося, що вони виявляться цiкавими для наших читачiв.

Штат Iллiнойс дуже нагадує Україну: той самий ландшафт, потужнi чорноземи, багаті поклади корисних копалин, не останнє серед яких займає вугiлля. Нагадував Україну й поганий стан славнозвiсних американських автомобiльних шляхiв i залiзниць. Ну, не те щоб зовсiм уже поганий — набагато кращий, нiж у нас, проте, порiвняно з Захiдною Європою, — таки поганий. Практично на всiй територiї США швидкiсть на автошляхах обмежена до 115 км/год, полiцаї американськi не гiрше полiцiантiв наших полюють на любителiв швидкої їзди. Американськi залiзницi перебувають на стадiї вимирання — є побоювання, що через два-три роки пасажирськi перевезення американськими залiзницями взагалi зникнуть. I знову-таки швидкiсть пересування американськими залiзницями нагадує радше Україну, нiж Захiдну Європу. Полiтика високих тарифiв на вантажнi перевезення зробила свою чорну справу: бiльшiсть вантажiв у США перевозять автомобiльним транспортом. До речi, американськi дальнобiйники заробляють на рiвнi доволi високооплачуваних фахiвцiв — 1 дол./милю (4 грн/км), — що дає змогу отримувати їм по 10–15 тис. дол. на мiсяць. I останнє, що нагадує батькiвщину, — це цiни в магазинах: жодної рiзницi у цінах на продовольчi товари, i це за умов, що середня зарплатня в США разiв у 50 бiльша за українську. В американських магазинах шокує не розмаїття вибору, а саме цiни. Наведу кiлька прикладiв. Один галон (3,75 л) молока тривалого зберiгання в ПЕТ- сулiї жирнiстю 2% коштує 2 дол. — 2,85 грн/л. В Українi — 3,0–3,50 грн./л. Фунт свинячої вирiзки — 2,5 дол., або 29 грн/кг. Фунт iндичатини — 0,60 дол., або 7 грн/кг, і т.д., i т.п., окрiм алкогольних напоїв i тютюнових виробiв (хоча американське вино не гiрше вiд українського та й коштує стiльки ж). Ну, а про цiни на “товари народного споживання” взагалi не можна згадувати без слiз: удвiчi-втричi меншi за нашi. А от рiвень життя — питання складне, тому-то перейдiмо до питань сiльськогосподарського виробництва.

Iллiнойськi фермери займаються переважно рослинництвом, до того ж, здебiльшого лише двома культурами — кукурудзою та соєю. Десь на пiвночi штату вирощують цукрові буряки, а виробництвом молока займаються сусiди — фермери з Вiсконсину (навiть на автомобiльних знаках штату Вiсконсин написано — “молочна країна”). Вирощування пшеницi на своїх чорноземах iллiнойськi фермери вважають марним гаянням сил — як то кажуть, “гра не варта свiчок”. Кiлька рокiв тому “Пропозицiя” подала кiлька статей про податкову полiтику США в сiльському господарствi. З них випливала доволi iдилiчна картина: податки невеликi, субсидiї — великi. Не життя, а чисте задоволення.

Спiлкування з американськими фермерами дещо затьмарило цю iдилiю. Ось що розповiв Гейл Гуделл (м. Профетстаун): “Загалом податки в обсягах реалiзацiї продукцiї доходять до 30–35 вiдсоткiв. Основним за розмiром є податок на майно — на землю, технiку, житло. Враховуючи досить високу вартiсть землi, яка може досягати в Iллiнойсi 4–5 тис. дол./га i бiльше, насиченiсть фермерських господарств сiльськогосподарською технiкою, сума виходить чималенька. Платимо ми також ще низку податкiв — на паливо, матерiально-технiчнi ресурси (6,25%), податок на прибуток (30%) i таке iнше. Добре, що хоч запчастини до технiки не оподатковуються. Здавалося б, що за химерна полiтика: однiєю рукою вiдбирати третину врожаю на податки, а iншою — сипати субсидiї. Проте така полiтика робить бiзнес-середовище прозорим: усi грають за одними й тими самими правилами — що сiльське господарство, що промисловiсть. Страхування врожаю не є обов’язковим, хтось страхує, я — нi. За двадцять останнiх рокiв лише одного разу градом побило великi площi. Я вважаю, що, страхуючи врожай вiд усiляких лих, я втрачу бiльше, нiж отримаю”.

Отже, американське сiльське господарство не таке вже й дотоване, якщо в людей забирають третину заробленого на податки. З розмови з Гейлом Гуделлом виплило ще одне цiкаве питання. Взагалi-то Гейл Гуделл — мiльйонер: має понад 750 га рiллi, всю необхiдну технiку. Навiть якщо цiна землi — 3 тис. дол., то її вартiсть — понад 2 млн дол. (Мiльйонер-то вiн мiльйонер, але його руки — руки людини, яка все життя займалася важкою працею. I, до речi, на вiдмiну вiд багатьох наших “ефективних господарiв”, подiбнi мiльйонери самi орють, сiють, жнивують, продають/купують: сам собi робiтник, сам собi менеджер.) Так от, досягши пенсiйного вiку, Гейл почав розмiрковувати про тиху старiсть, але сталася маленька неприємнiсть: єдиний син вiдмовився йти батьковим шляхом i стати фермером. А тепер уявiть, як важко в США вийти з сiльськогосподарського бiзнесу: чи легко знайти покупця на ферму такого розмiру (такої вартостi капiталу), який би ще й технiку придбав? I таких ферм в Америцi стає дедалi бiльше: молодь неохоче йде фермерувати, американське сiльське господарство старiє, все бiльше з’являється щитiв з написом “продається”. Доля подарувала менi зустрiч з гуртом дуже цiкавих людей — сектою мiнонитiв з м. Тампiко. (Власне, назвати Тампiко мiстом важко — населення всього 400 осiб. До речi, Тампiко — батькiвщина президента Рональда Рейгана.) Мiнонiти — це гiлка iншої, бiльш вiдомої, секти — анушiв, якi не визнають прогресу цивiлiзацiї: радiо не слухають, телевiзори не дивляться, газет не читають (хiба що звiти про цiни), забороняють себе фотографувати (я хотiв було поцiкавитися, а як же вони отримують права на водiння авто, але чомусь утримався). Так от, мiнонiти — прогресивніше крило анушiв: вони користуються комп’ютерами, але виключно для документообігу — нiякого там Iнтернету чи iгор. Користуються мiнонiти тракторами, комбайнами, автомобiлями, телефонами, і живуть за Божими заповiтами. Чоловіки зовнi нагадують скандинавських шкiперiв — невелика борода, але без вусiв. Працюють мiнонiти гуртом у таких собi мiнi-колгоспах. Голова спiльноти — Норман Хостетлер, — до того ж, єпископ їхньої церкви, але працює нарiвнi з усiма. Мiнi-колгосп мiнонiтiв (1500 га) з Тампiко об’єднує сiм родин, усе роблять самi, найману силу не використовують. На вiдмiну вiд багатьох iнших фермерiв, не визнають програм державної пiдтримки, а тому жодних субсидiй не отримують. У дiяльностi своїй покладаються на Божу ласку.

Наприклад, усю технiку купують тiльки за грошi — нiякого лiзингу чи купівлі у кредит. Чому? Виявляється, технiку, взяту в лiзинг, слід обов’язково страхувати, а мiнонiти — проти гри в жереб з Господом. Та й при покупцi, коли сплачується вся вартiсть, продавцi надають суттєвi знижки. Ну а як виживають цi хлопцi за цих умов, коли податок тiльки на землю становить понад 70 дол./га (а якщо землю орендувати, то орендна плата може сягати 200 дол./га)? Працею та розумом. Займаються цi люди органiчним сiльським господарством — нiяких пестицидiв, нiяких мiнеральних добрив. З бур’янами борються механiчними засобами.

Основне джерело доходiв — насiнництво (кукурудза, соя). Велику увагу придiляють сiвозмiнi, окрiм сої та кукурудзи на насiння, вирощують ячмiнь (як iзолятор для насiннєвої кукурудзи), пшеницю (як попередник для неї). Цiни на продукти органiчного землеробства вдвiчi перевищують цiни на продукцiю, одержану за традицiйними технологiями. Крiм того, цей гурт мiнонітiв має власний насiннєвий завод (збудований власними руками). Продаж якiсного насiння понад 250 клiєнтам також дає засоби до iснування (насiння продається пiд торговою маркою “Стайн”). Поки що мова йшла про американських сiльгосптоваровиробникiв. Але ж саме в Iллiнойсi знаходяться двi найбiльшi сiльськогосподарськi бiржi свiту: “Чiкаго борд оф трейд” i “Чiкаго меркантайл iксчейндж” (торгiвля ф’ючерсними контрактами на продукцiю рослинництва та тваринництва, вiдповiдно, плюс торгiвля контрактами на безлiч iнших речей, включаючи нафту, валюту, монетарнi метали, iндекси, вiдсотковi ставки та багато iншого). Роботу цих бiрж я вивчав під час своїх попереднiх вiдвiдин Америки, а тому цiкавився не стiльки самими бiржами, скiльки їх взаємодiєю з сiльгоспвиробниками. Наскiльки в Америцi iмплементоване (слiвце менi дуже сподобалося пiсля вiдомого народного волевиявлення в квiтнi 2000 року — “реалiзацiя, втiлення” — не звучить, а от “iмплементацiя” звучить майже як “iмплантацiя” — примусове вживлення!) гасло “реалiзовувати всю сiльськогосподарську продукцiю лише через бiржi”, які нинi вважаються в Українi альфою та омегою ринкової економiки?

Друзi органiзували менi зустрiч з брокером “Чiкаго борд оф трейд” Джоном Акерманом з м. Огайо, який здійснює зв’язок клiєнтiв з бiржою. Виявляється, частка американських фермерiв, якi користуються послугою бiрж, не перевищує одного вiдсотка. Та й навiщо воно їм? Обдзвонили хлопцi мiсцевi елеватори, дiзналися про цiни на зерно на найближчi мiсяцi та й поукладали форварднi контракти (не плутати з ф’ючерсними — тi укладаються тiльки на бiржах). Цiна фiксована, обсяги поставки, термiни, якiсть — теж. Чого ще треба? Пiшли з цими контрактами в банки, взяли кредити — i гайда в поле. Прийшов час жнив — урожай зiбрали, вiдвезли на елеватор, отримали грошi, повернули кредити, сплатили податки, щось i собi залишили. Тодi, може, елеватори страхуються вiд коливань цiн? Виявляється, — теж нi. Вони, в свою чергу, укладають форварднi угоди зi споживачами, де, знову ж, фiксуються цiна, термiни, якiсть, обсяги тощо. Наприклад, борошномельний завод зацiкавлений у рiвномiрному завантаженнi потужностей: усе зерно відразу йому не потрiбно. Страхують зерно вiд цiнових коливань (хеджують на бiржах) здебiльшого великi експортери (свiтова торгiвля зерном не є надто стабiльною).

А чи може фермер укласти ф’ючерсний контракт з бiржою i поставити їй потiм зерно? Може, але навiщо йому перти своє зерно аж у Чiкаго (витрачаючи гроші на транспорт i паливо), коли вiн може продати його на найближчому елеваторi i викупити назад свiй бiржовий контракт? Тому й виконання контрактiв на американських бiржах з фiзичною поставкою товару разраховується на частки вiдсоткiв. А кого ж тодi обслуговує брокер? Виявляється, людей, у яких є якiсь зайвi грошi i якi бажали б пограти на них на бiржi — виграти можна й 20–30%, тодi як банки бiльше 4–5% на рiк не дадуть. Правда, й втратити можна чимало. Але Джон Акерман пiдкреслив, що мова йде саме про “зайвi грошi”, втрата яких не призведе до втрати бiзнесу. Тому дуже багато часу брокери вiдводять на вивчення фiнансового стану клiєнтiв: якщо клiєнт вiдмовиться платити свiй програш, за нього з власної кишенi це повинен зробити брокер. Правда, i гра на грошi тут є серйозною: за ухилення вiд сплати боргу боржник переслiдується в судовому порядку. Ну, а скiльки ж править Джон Акерман за свої послуги? 70–75 дол., незалежно вiд обсягiв контракту (мiнiмальний обсяг зерна за контрактом — 5 тис. бушелiв, або 124 т). Зрозумiло, що бiльший контракт — то менші питомi витрати на послуги брокера.

У мiстi Молiн знаходиться штаб-квартира i завод з виробництва зернозбиральних комбайнiв i тракторiв фiрми “Джон Дiр”. До речi, мандруючи Iллiнойсом, впадало в око, що фермери вiддають перевагу технiцi саме цiєї фiрми — навкруги самi “Джон Дiри” (так би мовити, “трактор в полi — “Дiр”, “Дiр”, “Дiр”...). Технiка iнших виробникiв (не буду їх називати — самi знаєте) траплялася, як оази в пустелi. Але мушу визнати чесно, що анi ХТЗ, ЮМЗ, “Славутичiв”, “Ланiв” чи “Бiзонiв” в Iллiнойсi немає, й нiхто про них не чув. Менi, правда, розповiдали, що в когось iз фермерiв є трактор МТЗ, але вiн його використовує як транспорт на своїй фермi — возить реманент, бiдони тощо.

Так от, побував я на заводi “Джон Дiр” в Молiнi. Уявiть собi невелике мiстечко пiд одним дахом. Потрапити на екскурсiю по заводу — що плюнути: навiть документiв пред’являти не потрiбно. Показали невеличкий фiльм — i гайда по заводу на тракторi вiд самого початку до самого кiнця виробництва: дивись, розпитуй (забороняється тiльки фотографувати або знiмати на вiдео). Виробничий конвеєр заводу “Джон Дiр” нагадує стрiчки про виробництво зорельотiв на iнших планетах. По всьому заводу гасла: “Нашi клiєнти цiнують нас за якiсть” i “Безпека працi — перш за все”. До речi, про безпеку працi: всi екскурсанти отримують захиснi окуляри, якi заборонено знiмати протягом екскурсiй. Все обладнання на заводi має кiлька ступенiв захисту робiтникiв вiд травм. Якщо iснує можливiсть потрапляння руки робiтника в верстат, його обладнують системою пуску так, що для вмикання одночасно натискати кнопки обома руками. Вражає чистота на заводi: навiть у фарбувальному цеху чистота iдеальна — бiла, майже дзеркальна, пiдлога. Цiкаво, що на заводi немає великого складу комплектуючих: все роблять під замовлення. Забажав якийсь фермер придбати технiку — служба логiстики негайно передає необхiднi замовлення виробникам комлектуючих, i деталі у визначений час надходять на завод i одразу потрапляють на конвеєр. Мушу визнати, що я не бачив якихось критих будiвель, на яких, як розповiдають, фахiвцi технiки “Джон Дiр” цiлорiчно здійснюють випробування технiки. Менi ж розповiли, що найкращий тест технiки — в полi, а оскiльки технiка “Джон Дiр” працює в усьому свiтi, в обох пiвкулях Землi, в усiх клiматичних умовах, то кращого полiгону для технiки i вигадати важко.

Хочеться розповiсти й ще про одну зустрiч. З Британської Колумбiї через провiнцiї Альберта, Саскачеван у Канадi та штати Пiвнiчна Дакота, Мiннесота, Айова до Чiкаго в Iллiнойсi проходить газопровiд канадської компанiї “Алаунс пайплайн”, який було збудовано зовсiм недавно. Мене зацiкавило, як компанiї, до того ж iноземнiй, вдалося прокласти трубопровiд через поля з майже найкращими землями у свiтi (найкращi — в нас, якщо вiрити науцi), через приватну власнiсть? З прийняттям в Українi нового Земельного кодексу подiбнi питання виникатимуть i в нас. Отже, як робиться у цивiлiзованому свiтi? Деякi вiдповiдi на цi питання я отримав вiд старшого земельного агента компанiї “Алаунс пайплайн” Патрiка Джордано. “Маршрут проходження трубопроводiв визначають iнженери компанiї, пiсля чого детально знайомлять з конструкцiєю земельних агентiв компанiї. Тоді земельнi агенти починають процедуру придбання смуг вiдчуження, а також готують юридичнi документи на право прокладання трубопроводiв по приватних землях. Компанiя звертається до Федерального енергетичного управлiння за реалiзацiєю права держави на примусове вiдчуження приватної власностi. Це дає компанiї право юридичного вилучення землi та придбання зон вiдчуження для побудови трубопроводу. Це право базується на визначеннi того, що спорудження трубопроводу здiйснюється в державних iнтересах. Проте компанiя отримує право власностi на пiдземну дiлянку землi. Придбання ж всiєї дiлянки здiйснюється лише для спорудження об’єктiв, від яких не можна звільнити територію пiсля завершення будiвництва: наприклад, генераторні пiдстанцiї. Але одночасно компанiя бере на себе зобов’язання вiдновити родючий шар грунту та сплатити необхiднi компенсацiї, пов’язанi iз втратою частини врожаю за час спорудження. Розмiр компенсацiй визначається за домовленiстю сторiн, але у випадку вiдсутностi досягнення угоди розмiр компенсацiй визначаються в судовому порядку. Так само компанiя бере на себе зобов’язання iз пiдтримання дренажної системи в робочому станi.

Окремо хотiлося б зупинитися на вiдновленнi поверхневого стану грунту. Траншею пiд трубопровiд роблять у два заходи. Спочатку знiмають поверхневий грунт (глибиною не менше 1 м). Окремо виймають глибшi шари. Пiсля укладання трубопроводу грунт повертають на своє мiсце, його ущiльнюють, вносять вапно та добрива, застосовують гербiциди. Компанiя зобов’язана усунути все будiвельне смiття, включаючи побутове. Компанiя також зобов’язана компенсувати всi збитки, пов’язанi з пошкодженням або втратою майна землевласником (наприклад, збитки, пов’язанi з вирубанням багаторічних насаджень, знесенням будiвель тощо). Детально розробленi процедури спорудження трубопроводiв гарантують вiдновлення грунтiв їхнiм власникам, а також компенсують їм всi втрати та незручностi, пов’язанi iз спорудженням трубопроводiв”. Пiсля цього майнула думка: а як там було iз спорудженням цього нафтопроводу “Одеса-Броди” в Українi? Але про це якось iншим разом. Закiнчуючи свою розповiдь, хочу зазначити таке. Не тiльки я розпитував про Америку — американцi дуже цiкавилися Україною, тим бiльше, що в багатьох з них предки походили з України, Прибалтики, Польщi. Цiкавилися нашим сiльським господарством. Американцi щиро дивувалися тiй “країнi Лимонiї” (назву цiєї розповiдi Володимира Войновича часто згадував колишнiй аграрний мiнiстр Iван Кириленко), яка виникла в нашому сiльському господарствi — мiзернi податки, дешева родюча земля. Практично всi спiврозмовники цiкавилися, а чи можуть iноземцi купувати землю в Українi? Вiдповiдав: з 2005 року зможуть, але не як приватнi особи, а як юридичнi: створюйте собi якесь ТОВ чи кооператив — i вперед, до повної перемоги капiталiзму. А тому вже не за горами той час, коли поруч iз нашими вiтчизняними товаровиробниками працюватимуть iноземнi фермери на власних українських землях. Але немає в цьому нiчого поганого: вони принесуть сюди сучаснi технологiї, сучасний аграрний менеджмент, освiту, створять необхiдну iнфраструктуру. А сiльському пролетарiатові яка рiзниця, на кого спину гнути — на пана свого чи на чужого (хоча чужий, як кажуть, краще платить)? А то, знаєте, порiвнюючи наше сiльське господарство з американським, щоразу на думку спадає прислiв’я про собаку на сiнi — сам не їсть та й iншим не дає.

Юрiй Михайло

Інтерв'ю
доцент Львівського національного аграрного університету, канд. с.-г. наук Ігор Дидів (ліворуч) і співвласник компанії "Тетра-Агро" Сергій Прокопенко (праворуч)
Доцент кафедри садівництва і овочівництва Львівського національного аграрного університету, кандидат сільськогосподарських наук розповів сайту «Пропозиція» про нові дослідження і їх результати.                     - Зараз пора літніх... Подробнее
Виробники добрив та аграрії не можуть дійти згоди у питанні справедливого ціноутворення на добрива вітчизняного виробництва. Ця ситуація викликає занепокоєння.

1
0