СОЄВИЙ ПРОРИВ

Правду кажучи, мало хто з українських аналітиків аграрного ринку сподівався на такий стрибок у виробництві сої. Прогнози експертів, які публікувалися в пресі на початку 2005 року, були досить стриманими — плюс 5–10% зростання виробництва, порівняно з 2004 роком, коли зібрали 363 тис. т соєвих бобів. Навесні теж суттєвих змін у прогнозах не спостерігалося, аж поки не одержали дані Державного комітету статистики щодо цьогорічних посівних площ сої. А вони, порівняно з 2004 роком, збільшилися в 1,7 раза — до 435 тис. га, що за умови збереження рівня торішньої середньої врожайності культури (14 ц/га) дає змогу зібрати нашим аграріям справді рекордний урожай: понад 600 тис. т соєвих бобів. У Європі, мабуть, це один із найкращих результатів виробництва, хоча досягнуто його буде екстенсивним шляхом — за рахунок розширення посівів.

За словами президента Української асоціації виробників та переробників сої Віктора Тимченка, питання підвищення врожайності сої буде вирішено шляхом упровадження науково-технічної системи насінництва, яка дасть можливість повністю забезпечити сільгоспвиробників насінням районованих високопродуктивних сортів соєвих бобів вітчизняної селекції. А завдяки цьому можна не тільки підвищити на 10–12 центнерів середній рівень урожайності сої в країні та збільшити її валовий збір у 1,5–2 рази, а й значно підвищити рентабельність її виробництва. Наприклад, собівартість вирощування сої на 1 гектарі у 2003–2004 роках становила 1423 грн за середньої біржової ціни 1271 грн/т. Отже, за врожайності культури 14 ц/га в 2004 році рентабельність сягала 125%, а за врожайності 17 ц/га — 150%.

До речі, у світі середній рівень урожайності соєвих бобів коливається в межах 22–25 ц/га, хоча в окремих країнах, зокрема в Європі, сою збирають по 30–35 ц/га й навіть більше. Але це поодинокі країни (Італія, Швейцарія), які не мають суттєвого впливу на світовий ринок сої. А загалом її світове виробництво останніми роками становить 220–230 млн т, причому майже 80% загального обсягу вирощують лише в трьох країнах: США — понад 75 млн т, Бразилія — на рівні 60 млн т й Аргентина — майже 40 млн т. Звісно, що про такі показники Україні годі й мріяти, проте нашим селянам ніщо не заважає за кілька наступних років довести щорічне виробництво сої до рівня 2–3 млн т і в такий спосіб повністю вирішити проблему забезпечення вітчизняного тваринництва високобілковими кормами, а також зайняти певну нішу на світовому ринку, особливо на ринку європейських країн. Загальний обсяг світової торгівлі соєю — близько 60 млн т, тільки Європа споживає її близько 30 млн т, причому власне виробництво ледь сягає 1,5 млн т, тобто свої потреби в сої Європа покриває за рахунок її імпорту, в основному з названих країн — трійки лідерів виробництва. До того ж, окрім ЄС, є ще великий ринок країн Східної Європи та СНД, які теж імпортують сою або соєвий шрот із тієї ж Бразилії чи Аргентини.

Зазначимо, що в цьому напрямі у нас також є певні зрушення: якщо в 2002–2003 роках обсяги експорту соєвих бобів з України становили 7,2 тис. т, то в 2003–2004 було експортовано 60,6 тис. т. Тоді основними покупцями української сої були: Туреччина — 21,3 тис. т, Угорщина — 13,2, Нідерланди — 7,8, Великобританія — 4,4 тис. т. Експортні ціни на неї коливалися в межах 230–250 USD/т. Окрім експорту бобів, Україна продає також соєвий шрот (в основному до Росії — 4–5 тис. т за цінами 1550–1600 грн/т) та соєву олію (до Росії, Білорусі, Молдови). Отже, для української соєвої продукції ринки збуту є. Приміром Італія, провідний виробник сої в Європі, за словами представників Асоціації, запропонувала розглянути проект поставок з України генетично немодифікованого шроту: близько 2–3 млн т щороку з наданням інвестицій на виробництво необхідного для цього обсягу сої. Але коли цей проект реалізують — поки невідомо, хоча сама пропозиція приваблива.

Але про нинішні та майбутні соєві здобутки можна довго говорити, якщо не враховувати реалії сьогодення. За словами майже всіх операторів цього ринку, наша соя за якістю, зокрема за вмістом протеїну, поступається аналогічній продукції провідних виробників. До того ж, вартість українських соєвих бобів та виробленого з них шроту для вітчизняних споживачів (а це передусім підприємства переробної та тваринницької галузей) є досить високою. На думку представників Союзу птахівників України, ціна на вітчизняну сою та соєвий шрот має бути на 10–15% нижчою за імпортну продукцію. А щоб досягти світових параметрів якості соєвого шроту, переробляти соєві боби треба тільки на промислових підприємствах. Проте до сьогодні більшу частину вироблених соєвих бобів переробляють на екструзійних установках безпосередньо в господарствах та невеликих підприємствах із подальшим використанням одержаних екструдатів у виробництві м’ясних і молочних виробів, для годівлі худоби та птиці. А обсяги промислової переробки сої на підприємствах, що входять до галузевої асоціації “Укроліяпром”, наразі незначні. Тому, наприклад, птахівники самотужки вирішують проблему забезпечення себе кормами, закупивши потрібне обладнання для переробки соєвих бобів та виробництва якісного шроту або імпортуючи соєвий шрот з тієї ж Бразилії-Аргентини. До речі, Союз птахівників є основним імпортером соєвого шроту в Україну, закуповуючи на світовому ринку 60–70 тис. т. І за підрахунками птахівників, у 2005 році загальна потреба галузі в соєвому шроті становитиме близько 160 тис. т, з яких 70% буде вироблено з імпортної сої і тільки 30% із вітчизняної. Але це співвідношення має змінитися, адже за п’ять наступних років галузь птахівництва зобов’язалася втричі збільшити обсяги виробництва м’яса птиці в Україні. Тобто не менш ніж утричі повинно зрости й споживання шроту лиш у цій підгалузі тваринництва, тому птахівники обома руками за збільшення виробництва сої в Україні, тільки належної якості й за розумну ціну.

За словами представників асоціації “Укроліяпром”, в Україні є 10 олієжирових підприємств, здатних переробляти сою. Загальні ж потужності олієжирової галузі вже перевищують 6 млн т олійних культур. А якщо врахувати, що насіння соняшнику та ріпаку загалом вирощуємо значно менше за наявні переробні потужності, то обсяги сої, які підприємства галузі можуть спокійно переробити, становлять від 2 до 3 млн т. І вже сьогодні соєві боби за обсягами переробки посідають друге місце після насіння соняшнику.

Олег Музиченко