Спецможливості
Новини

Соціальна сфера села: на початку довгого шляху

08.10.2008
531
Соціальна сфера села:  на початку довгого шляху фото, ілюстрація

Розвиток соціальної інфраструктури села — цей добрий намір проголошували ще за радянських часів, але й донині для більшості реальних сіл він так і залишається лише наміром. Певною мірою, як через об’єктивні, так і суб’єктивні причини.

Розвиток соціальної інфраструктури села — цей добрий намір проголошували ще за радянських часів, але й донині для більшості реальних сіл він так і залишається лише наміром. Певною мірою, як через об’єктивні, так і суб’єктивні причини.

Зокрема — через низький життєвий рівень сільського населення, переважна частина реальних доходів якого формується за рахунок особистих селянських і фермерських господарств. Через нестачу коштів у місцевих бюджетах занепадає й руйнується мережа об’єктів соціальної інфраструктури, що, своєю чергою, стає складовою зниження привабливості проживання населення в сільській місцевості. Нестача робочих місць на селі й невисока заробітна плата посилюють процеси трудової міграції, особливо серед молоді, а отже, втрачаються й демографічний, трудовий та інтелектуальний потенціали сільської місцевості.
Більшість сільських населених пунктів має незадовільну й недостатню мережу об’єктів соціальної інфраструктури, зокрема, немає медичних закладів, а в наявних низьке забезпечення потрібним обладнанням. Дільничні лікарні є лише в 2% сіл, амбулаторно-поліклінічні заклади — в 12% сільських поселень, а 43% сіл не мають навіть фельдшерсько-акушерських пунктів.
 У 71% сіл немає дошкільних закладів, у 41% — клубів та будинків культури, половина сільських населених пунктів не має середніх закладів освіти. Тверде покриття доріг є лише в 58% сільських поселень, водопроводи — в 24, газопроводи — в 36, освітлення — в 33, а каналізацією облаштовано всього 3% сіл.
 Така сумна статистика не може не хвилювати Міністерство аграрної політики. А з огляду на постійне скорочення ресурсного потенціалу аграрного сектору економіки та потребу гарантування продовольчої безпеки країни проблема соціально-економічного розвитку сільських територій переростає вже в національну проблему. Тому для реалізації основних напрямів державної аграрної політики, спрямованої на створення сприятливих умов для комплексного розв’язання соціальних проблем села та розвитку сільських територій, а також для створення сприятливих умов розвитку високоефективного конкурентоспроможного аграрного сектору економіки України, уряд прийняв Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року.
 До цієї загальнодержавної справи долучилося й Міністерство регіонального розвитку та будівництва України. Тут розроблено проект Концепції реформи адміністративно-територіального устрою, яка найперше стосується сільської місцевості й покликана зупинити деградацію сільської поселенської мережі. Основою стала соціально-економічна модель реформи адміністративно-територіального устрою, коли забезпечують потрібну соціальну інфраструктуру — загальноосвітні школи, амбулаторії, станції швидкої допомоги, будинки культури, школи естетичного виховання, стадіони.
Отже, у вирішенні проблеми розвитку інфраструктури села об’єдналися зусилля Мінагрополітики та Мінрегіонбуду, які з цього приводу 18 липня 2008 р. вперше провели спільне виїзне засідання колегії у Білоцерківському районі Київщини. У засіданні взяли участь міністри згаданих міністерств Юрій Мельник та Василь Куйбіда, науковці, спеціалісти сільськогосподарських дорадчих служб, начальники управлінь агропромислового розвитку.
 Юрій Мельник зазначив з цього приводу: “Традиційно склалося, що ми більше часу приділяли виробничій програмі, менше уваги діставалося соціальним проблемам. Прийшов час міняти такий підхід. Для цього необхідна консолідація зусиль усіх гілок влади на всіх рівнях. Два села Білоцерківщини, в яких ми побуваємо, різні за своєю історією, але вони схожі за відповідальним ставленням людей до території, на якій вони проживають. Це приклад об’єднання зусиль та інтересів обласної, районної адміністрацій, керівників сільгосп- і не сільгосппідприємств, голів сільських рад. Тож, думаю, для всіх, хто бере участь у засіданні, побачене стане вагомою підтримкою у подальшій діяльності в цьому напрямі. І дуже важливо, щоб за словами “розвиток соціальної структури села”, які вже стали певним чиновницьким штампом, стояли живі конкретні справи. І ця виїзна колегія, впевнений, не для “галочки” в робочому плані міністерства: вона дасть нам з вами впевненість у тому, що якщо захотіти, то і в складних умовах можна багато чого зробити”.
Наприклад, як у селі Терезине, де працює одне з найкращих в районі ВАТ “Терезине” — багатогалузеве господарство з розвинутим рослинництвом і тваринництвом.
“У 1997 році, — згадує голова правління ВАТ “Терезине” Іван Миколайович Кудлай, — коли я очолив господарство, борги із заробітної плати, із бюджетних платежів становили близько двох мільйонів гривень. Нові технології тут не впроваджували. Вразили колосальні витрати електроенергії, якою за рахунок держплемзаводу, на балансі якого було кілька котелень, забезпечували все селище, у т. ч. й приватний сектор та гаражі. Тож почали з упорядкування електросистеми, щоб займатися безпосередньо виробництвом. Через три роки всі заборгованості погасили. І лише після цього з’явилася можливість працювати над інтенсифікацією та модернізацією виробництва. Тож один із пріоритетів — оновлення автопарку, який щороку поповнюємо найсучаснішими зерно- та бурякозбиральними комбайнами, тракторами відомих світових виробників. Техніку купуємо під конкретну людину, яка зможе на ній ефективно працювати…”.
Завдяки прибуткам від рослинництва та залученим кредитам, господарським способом побудували молочний комплекс із найсучаснішим обладнанням відомих світових виробників. Тож учасники колегії побачили три нові корівники, кожний на 352 голови із висотою стелі 10,5 метра, що робить приміщення просторим, завдяки чому навіть за 30-градусної спеки температура в ньому не піднімається вище 20…22°С, а це дуже важливо для корів, на яких спека впливає гірше, ніж холод. При цьому корови можуть вільно пересуватися. Надої влітку в середньому становлять 24 кг на корову, що є найкращим показником у районі. Тож рентабельним стало й будівництво доїльної зали на тисячу корів, зробленої за останнім словом техніки. За молоко, яке проходить п’ять ступенів очищення, переробні підприємства платять більше. Споруджує господарство й четвертий корівник, адже нинішнє поголів’я в 1500 голів, з яких 660 дійних, збільшуватиметься.
Зокрема, збільшуватимуться й обсяги гною. Якщо ж врахувати й продукти життєдіяльності свиноферми, де утримують 8 тис. голів, то зрозумілим стає, чому Іванові Кудлаю спало на думку встановити біогазову установку. До речі, приклад енергозбереження у виробництві вже є. Свиноферму опалює котел німецького виробництва, що працює на дровах. Так от, на їхню заготівлю витрачають лише 10 тис. грн на рік. А якби закуповувати газ за нинішніми цінами? Такі розрахунки остаточно переконали Івана Миколайовича встановити біогазову установку. А те, як він переконував різні державні установи, від яких залежало, чи дозволять йому на власні кошти побудувати таку “електростанцію”, заслуговує на окрему розповідь. Учасники ж засідання побачили вже результат таких перемовин — біогазова установка готова до роботи. Її електро- та теплоенегрії вистачить не тільки на роботу елеватора на 10 тис т, комбікормового заводу, ферми — будуть і залишки, які планують передавати в державну електромережу. Але й тут є певні проблеми. Іван Кудлай стикнувся з тим, що ця енергія державі наче й не потрібна, принаймні не існує правових стосунків між приватним її виробником і державним.
 Цю проблему бачить і міністр аграрної політики Юрій Мельник: “На мою думку, незаперечна перевага цього проекту в тому, що переробляються відходи. Це дає можливість розвиватися і виробництву, і бути в гармонії з екологією, а найголовніше — виробляти альтернативну електроенергію, яка порівняно дешевша за нинішню й повністю забезпечує потреби виробництва, а її залишки можна постачати на вигідних для виробника умовах і в загальнодержавну мережу. Але тут постає проблема — законодавство не встигає за сьогоденними реаліями. Зокрема, на момент проектування біогазової установки в селі Терезине вона коштувала близько 5 млн гривень. Недешеве задоволення. Але спеціальні програми вже нині, з одного боку, дають змогу використовувати для цього кошти із спецфондів Держбюджету, а з другого, цьому заважає те, що в Україні немає закону про виробництво й постачання біологічного пального. Для тих, хто запланував будівництво установки, що вироблятиме альтернативні види енергії (а це може бути не тільки біогаз, а й дизельне паливо, етанол), має діяти система преференцій — кредитних та податкових, — які вже впровадили інші країни. Поєднання підприємницької активності тих, хто хоче їх побудувати, плюс державна підтримка обов’язково дадуть результат. А станція в Терезине поки що зроблена, як кажуть, “не завдяки, а всупереч”.
Так, свого часу, в Терезине будували лікарню на 25 ліжкомісць, яку планують перетворити на амбулаторію сімейної медицини, прокладали дороги, освітлення, робили стадіон, який нині на утриманні облбюджету. Саме в цьому селі працює спортивний інтернат. Спеціалізація — легка атлетика та футбол. Тут живуть і вчаться 100 талановитих дітей з усієї України. Серед них є чемпіони Європи та світу, учасники Олімпійських ігор. Юрій Мельник від імені міністерства подарував інтернату ноутбук, спортивну форму й м’ячі.
Далі була зупинка в селі Шкарівка. Вихованці дитсадочка “Веселка”, куди завітала численна делегація дорослих, саме були на прогулянці, тож подаровані м’ячі виявилися дуже доречними — ще одна нова іграшка. Щоправда, в цьому садочку 62 дітей забезпечені навіть більш ніж усім. На утримання закладу виділяють близько 400 тис. грн. Таке може собі дозволити сільська рада, бюджет якої торік становив 5 млн 900 тис. грн, а за перше півріччя цього року він уже налічує 3 млн 700 тис. гривень.
Мають свій стадіон, відремонтований клуб. Важливою подією в житті Шкарівки стало відкриття медамбулаторії сімейного типу, яка обслуговує понад 2 тисячі мешканців. Тут працюють денний стаціонар і стоматологічний кабінет, обладнання якого коштувало 30 тис. грн, є власний автомобіль.
Усі 13 медичних спеціалістів амбулаторії мають проїзні квитки до Білої Церкви, разом із зарплатою отримують п’ятдесятивідсоткову надбавку за рахунок сільради. Тож не дивно, що хтось із гостей заздрісно зітхнув: “За таких статків усе можна!”. Але 15 років тому, коли сільським головою обрали Анатолія Бондаря, шкарівська сільрада була, як і інші, дотаційною. Перше, що він зробив, — приязно поставився до малого й середнього бізнесу. Нині в Шкарівці зафіксована юридична адреса понад сорока малих і середніх підприємств, які працюють на економіку села. Зранку сюди на роботу їдуть мешканці не лише сусідніх сіл, а й Білої Церкви. Дуже важливо, що такий підхід до використання земель несільськогосподарського призначення та розвитку підприємництва на селі знаходить підтримку і в райдержадміністрації.
Під час спільного виїзного засідання колегії Мінагрополітики й Мінрегіонбуду наводили й позитивну статистику комплексного розвитку сільських територій. Так, протягом 2007 року в сільській місцевості введено в експлуатацію житлові будинки загальною площею 2506,6 тис. кв. м, газові мережі — 6537 км, водопровідні мережі — 125 км, каналізаційні мрежі — 3,4 км, мережі теплопостачання — 1,1 км, лікарські амбулаторії на 277 відвідувань за зміну, середні заклади освіти — на 4939 учнівських місць, дошкільні заклади освіти — на 135 місць, клуби й будинки культури — на 850 місць.
Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, субвенцією з Державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток передбачено фінансування 1070 об’єктів на загальну суму 1,18 млрд грн, з яких: закладам освіти — 45% асигнувань, охорони здоров’я — 22, культури — 9, спорту — 3, на водопостачання — 11, на газифікацію населених пунктів — 4, на об’єкти підготовки до Євро’2012 — 0,4, на соціальний захист — 1, на реалізацію проектів, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації регіонів, — 3, на планування територій — 1,6 відсотка.
В цілому 469,5 млн грн, або 43,8% зазначеної вище суми, спрямовано на фінансову підтримку 641 об’єкта в сільських населених пунктах.
Для розв’язання проблем розвитку сільських територій, згідно з положеннями Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, передбачається здійснення суцільної паспортизації сільських населених пунктів та впровадження соціальних стандартів і нормативів проживання населення в сільській місцевості. Для цього Мінагрополітики та ННЦ “Інститут аграрної економіки” УААН розробили проект паспорта соціально-економічного розвитку сільських територій.
Нині Мінагрополітики та наукові установи УААН здійснюють уточнення й наукове обгрунтування впровадження соціальних стандартів і нормативів проживання населення в сільській місцевості, які слугуватимуть основою розробки місцевих програм соціально-економічного розвитку сільських територіальних громад.
“Ми стоїмо на початку довгого шляху. І треба долати його разом”, — переконаний Юрій Мельник. — А приклад ми побачили”. 

Вікторія Волошка

Інтерв'ю
экспорт
Після підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою українські аграрії отримали шанс вийти на канадський ринок. Втім, позитивний ефект буде відчутним не відразу. 
Рейдерство – стихійний термін, що дослівно означає «недружнє захоплення активів». В аграрній сфері найчастіше використовуються підроблені документи, а часто — в купі із тупою грубою силою. Чому рейдерство набуло такого поширення в Україні... Подробнее

1
0