Шлях у сирну країну

Успіх продукції визначається багатьма критеріями. І наявність підробок того чи іншого товарного знаку — один з них, можливо, найоб’єктивніший, хоча і найдошкульніший для самого виробника якісного товару. Наприклад, у Ніжині чи не всі торговці пропонують споживачам твердий сир або вершкове масло без рослинних добавок виробництва Лосинівського маслосирзаводу. І ці якісні продукти, справді, реалізують дві торгівельні точки міста. Решта ж не зовсім чесних продавців у своїй більшості просто використовує цю вже перевірену часом марку як символ якості. І коли завідуюча виробництвом Лосинівського маслосирзаводу Ніна Миколаївна Гайдей, скуштувавши підробку, вкотре обурюється, то продавці навіть не сперечаються, а тільки образливо додають: “Якщо відрізняєте, чого ж тоді питати?”
Звісно, запитувати не варто, якщо це вершкове масло в брикетах або сир ковбасний копчений, де на обгортці завжди вказані координати виробника — ТОВ “Лосинівський маслосирзавод”. Сири “Здоров’я”, “Пікантний”, “Буковинський” просто треба одного разу скуштувати, а потім запам’ятати місця, де їх продають. І те, що у торгівельній мережі столиці, можна сказати, “розбещеній” асортиментом згаданої продукції, твердий сир “Буковинський” саме цих виробників серед лідерів — красномовний факт. А якщо додати, що за продукцією лосинівчан їдуть з Донецька, Запоріжжя, Дніпропетровська, то виникає ще одне запитання: “Можливо, віддають вони її майже задарма?”
“Як ви собі уявляєте у наш час “задарма”? — дивуючись моїй нахабності, у свою чергу запитує директор заводу Анатолій Кирилович Скочій. Оскільки питання риторичне, він продовжує:
— Завод розпочав роботу 1 квітня 1999 року. І хоча це був День сміху, та проблеми перед нами стояли серйозні. Треба зазначити, що підприємство споруджене на основі сирдільниці Ніжинського міськмолзаводу, яка попередні три роки простоювала через відсутність сировини. Зрозуміло, ми зробили ремонт, поміняли частину обладнання, з нами залишились висококваліфіковані фахівці, які хотіли працювати. Не вистачало лише найголовнішого.
І це не дивно за умов, коли молочні струмочки просто не встигають злитись у казкову молочну річку, адже їх намагаються вичерпати ще біля витоків: Ніжинський міськмолзавод, Ічнянський завод сухого молока і масла, Бобровицький молзавод, нещодавно додалось Куликівське ЗАТ “Молоко”. Мріють вийти з простоїв Прилуцький та Носівський молзаводи. Тож два роки тому лосинівці раділи навіть двом тоннам молока за добу, з яких і починали виробництво. Сьогодні ж норма — від 27 до 30 т, а влітку — і до 70 т за добу. Анатолій Кирилович каже, що з них на переробку йде 17 т, решта відправляється Шосткінському молзаводу та київському ЗАТ “Галактон” на давальницьких умовах (тобто в обмін на високоякісну продукцію, яку не випускають самі). Хоча могли б власними потужностями переробити і 35 т, якби масло вершкове не було збитковим, бо високоякісний продукт не може за ціною дорівнювати аналогічному, але з рослинними добавками.
І знову питання: “Молоко — не нафта, отож не може раптово забити фонтаном. А схоже, що сталося саме так”.
— Якщо ви вже знайшли таке порівняння, то відповім, що й нафтові родовища спочатку розвідують. І ми розмірковували, чим можна привабити молоковиробника. За рахунок лише ціни — дуже важко, та й невигідно, насамперед, нам як переробникам, бо завжди знайдеться той, хто запропонує більше. Два роки тому так воно й сталося, молоко закуповували вже по 1 грн 20 коп., уявляєте собі його ціну після переробки? Тож у Лосинівці зібрались директори заводів-конкурентів і для початку поділили зони впливу. А далі потрібно було завойовувати прихильність виробників сировини.
Треба віддати належне команді Скочія. Сьогодні завод має стабільних постачальників з 20 господарств різних районів: Ніжинського, Прилуцького, Носівського і Новополоцького, у яких працює 43 молочні заготівельні пункти, оснащені найнеобхіднішим обладнанням. Тож якість молока, його жирність визначаються одразу на місці, відповідною є й оплата. А здавачі сировини, ясна річ, зацікавлені в результаті. У виграші всі. З молока ж першого гатунку (а воно майже все таке), — відповідно, і доброякісна продукція.
— За неї ми розраховуємось своєчасно, це закон, — продовжує розповідь Анатолій Кирилович. Та гроші зараз майже однакові платять усі, ми ж подумали про інші заохочення. За бажання, замість матеріальної винагороди, виробники молокосировини можуть узяти “натуральну”. Заводом заготовлено 50 т висівок, 100 т жому, 270 т вугілля. Усе це, звісно, за привабливими цінами. Допомагаємо з оранкою присадибних ділянок. За дешевими цінами забезпечуємо власників худоби якісною спермопродукцією, надаємо ветеринарні послуги. Задоволеними від співробітництва з нами залишаються і великі господарства, особливо після оранки під цукрові буряки потужним “Кіровцем” з оборотними восьмирядними плугами. Одним словом, працюємо, а ви кажете “фонтани”...
Працюють лосинівці не тільки з виробниками молока, а й з реалізаторами своєї продукції. Взяти хоча б фірмовий “Буковинський” сир, саме якість якого примушує людей їхати за ним аж за 600 км. 70% цього продукту випускається у парафіновому покритті, але на прохання донеччан та луганчан частину його будуть виробляти і в термогерметичній плівці. Так, це додатковий клопіт, але лосинівці поважають усіх своїх партнерів. І це є важливою складовою запоруки успіху.

***
Що ж до ціни продукції, то сьогодні її диктує ринок, і невеличкий завод є конкурентоспроможним на ньому виключно за рахунок якості. А про неї дбає весь колектив із 78 працівників. Завідуюча виробництвом Ніна Миколаївна каже, що за порогом заводу треба залишити сімейні проблеми, поганий настрій, щоб закваска для сиру (те, що й дріжджі для тіста) вдалася. “Буває і до пізнього вечора працюємо. Дівчата розуміють — така вже робота: поки все не зробиш, не підеш. Це ж молоко”, — пояснює майстриня. І в тих тоннах сировини, що переробляються на українські якісні продукти, є молоко і від її власної корови. Тож колектив ТОВ “Лосинівський сирзавод” відповідає за слова на етикетці: “Гарантована якість продукту з відмінної поліської сировини”.
Вікторія Волошка