Шкідники сої

Соя пошкоджується протягом усього циклу вегетації великою кількістю шкідників, а найбільш уразливі рослини культури в такі періоди: початкова фаза розвитку — проростання насіння та поява сходів, закладання генеративних органів, наливання — достигання зерна.

Наразі через потепління клімату шкідливість комах тільки збільшуватиметься. Одними з позитивних сторін потепління клімату є збільшення тривалості вегетаційного періоду, більш ранній початок строків сівби культур навесні, зміщення строків збирання їхнього врожаю. Відповідно, за таких умов збільшуватиметься й шкідливість біологічних об’єктів, які живляться рослинами сої, а також відбуватиметься й розширення їхнього ареалу, в тому числі й інвазивних шкідливих комах.

Підвищення температури повітря, спричинене зміною клімату, сприяло міграції комах у ті регіони й райони, де раніше їхнє поширення стримували несприятливі для життєдіяльності кліматичні умови. Комахи пристосовуються до нових погодних умов надзвичайно швидко. В агроценозах сої на фоні потепління клімату відбуваються зміни в просторовому розподілі щіль­ності популяцій панівних шкідників. Зони екологічного оптимуму різних видів зміщуються на північ, що призводить до перебудови видової структури домінуючих ентомокомплексів, які раніше не мали господарського значення. Такі процеси вже відбуваються, наприклад, у Лівобережному Лісостепу.

Останніми роками в більшості областей України в умовах зміни клімату відзначають збільшення тривалості безморозного періоду. Ґрунтові шкідники швидко пристосовуються до нової агрокліматичної ситуації: суворі зими бувають все рідше, часто тепла осінь триває до грудня, а весна прохолодна, з тривалими вітрами. Такі умови сприяють виживанню більшості шкідників сої.

Під час сходів культури насіння, яке проростає в ґрунті, та сходи пошкоджують личинки паросткової мухи, дротяників, личинки пластинчастовусих жуків, гусениці підгризаючих совок. Сім’ядолі та першу пару справ­жніх листків пошкоджують різні види листогризучих шкідників, наприклад сірий буряковий та бульбочковий довгоносики, личинки зеленого коника та саранових. Протягом усього вегетаційного періоду на листках сої харчуються комахи, які висмоктують сік (клопи, трипси, тля, цикади).

Паросткова муха (Delia platura Mg.) пошкоджує сою з травня по червень. Шкідник живиться набубнявілим зерном, сходами (звичайні та післяукісні посіви). Личинки вгризаються в проросле зерно поблизу виходу паростка. Пошкоджують сім’ядолі, точку росту, стебло. Прогризають ходи під шкіркою стебла, від чого молоді рослини викривляються, а іноді в’януть. Пошкодження сприяє проникненню інфекційних збудників та розвитку грибних хвороб. Посіви зріджуються, продуктивність пошкоджених рослин знижується.

З травня по липень посівам (звичайним і післяукісним) завдає шкоди тютюновий трипс (Thrips tabaci Lind.). За посушливих умов під час фази формування другого-третього трійчастого листків ЕПШ становить 10–15 особин у стадії імаго на одну рослину. Личинки шкідника висмоктують сік із листків та є переносниками вірусних хвороб. Пошкодження, яких шкід­ник завдає сої, погіршують фотосинтез, значно затримують розвиток рослин, особливо на початкових етапах. Спочатку личинки живляться вздовж жилок листків, і в цих місцях утворюються сріблясто-матові смужки на верх­ній пластинці листка, пізніше — на всьому листку. Дуже пошкоджені частини листка під час високої температури повітря засихатимуть і випадатимуть.

Акацієва вогнівка (Etiella zinckenella Tr.) завдає шкоди з липня по жовтень, під час формування та розвитку бобів (звичайним і післяукісним посівам). Шкоду посівам спричиняють гусениці другого та третього поколінь. Молоді гусениці прогризають стінки бобів і проникають усередину, де пошкоджують зерно, залишають екскременти. За період розвитку одна гусениця може пошкодити один-два боби. На пошкоджених бобах помітні невеликі отвори діаметром близько 2 мм. Пошкоджене зерно втрачає насіннєві якості, особливо сильно пошкоджуються середньо- та пізньостиглі сорти. Поріг шкідливості становить 2–3 яйця на рослину в період після цвітіння і формування — розвитку бобів, або 5% заселених шкідником рослин.

Значно підвищується чисельність шкідника та заселеність ним посівів у разі розміщення культури поблизу посадок жовтої і білої акацій. Метелики найактивніші в сутінках та в нічний час. У посушливих умовах, за мінімальної кількості вологи в ґрунті, виліт шкідника буде затримуватися.

Під час формування й достигання бобів сої найбільше шкодить звичайний павутинний кліщ (Tetranichus urticae Koch.). Значне підвищення температури повітря позитивно впливає на швидкість і інтенсивність розмноження кліщів, істотно збільшуючи їхню кількість. За таких умов різко зростає й активність рухомих стадій кліща та їхня шкідливість.

Імаго й личинки кліща шкодять із червня по вересень, під час фаз галуження — бутонізації, висмоктують сік із нижньої пластинки листків, обплітаючи павутиною листки, квітки, молоді боби. У результаті в культурі порушується обмін речовин і фотосинтез. Пошкоджені частини рослин жовтіють, потім буріють і засихають, особливо під час високої температури повітря. Сильно пошкоджені листки обпадають, боби передчасно достигатимуть і розтріскуватимуться, зерно утворюватиметься плюскле. Особливо шкідливий кліщ у жарку, посушливу погоду за температури повітря 29–31°С (серпень) і низької відносної вологості повітря на рівні 35–55%.

Поширення в посівах шкідника активно відбувається під час фази утворення бобів. ЕПШ становить дві-три особини рухомих стадій кліща на трійчастих листках до цвітіння або десять особин на трійчастих листках під час формування та наливання бобів.

Із червня по вересень, у період сходи — початок достигання бобів, у посі­вах шкідливими будуть і клопи-щитники (Pentatomidae spp.), а саме: чорношипий (Carpocoris fascispinus Sop.), ягідний (Dolycoris baccarum L.) і люцерновий (Piezodorus Lituratus F.). Імаго та личинки вищезазначених клопів-щитників висмоктують соки з молодих листків, стебел, бруньок, квітів, бобів, зерна. У місцях уколів з’являються знебарвлені плями, за сильного пошкодження вегетативні органи рослин можуть в’янути та обпадати. Клопи є переносниками бактеріальних хвороб, збудники яких проникають через місця пошкоджень у зерно. ЕПШ становить дві особини імаго.

Імаго, личинки лучних клопів (Lygus spp.), а саме: лучного (L. pratensis L.), трав’яного (L. rugulipennis Popp.) живляться на культурі з червня по серпень, зокрема під час сходів — достигання насіння. Вони висмоктують сік із молодих, незагрубілих верхівок, стебел і гілок, листя, квіток, молодих бобів. У результаті рослини сої пригнічуються, відстають у рості, деформуються, а за сильного пошкодження гинуть. Крім того, клопи є поширювачами збудників різних хвороб культури. Порогом шкідливості є наявність 40–50 особин імаго та личинок старшого віку.

З середини травня по серпень під час фаз сходи — достигання зерна посі­вам завдаватиме шкоди люцерновий клоп (Adelphocoris lineolatus Goeze). Характер шкідливості імаго, личинок люцернового клопа подібний до такого в лучних клопів. Люцерновий клоп є переносником вірусних і інших хвороб рослин сої. Поріг шкідливості — такий самий, як у лучного клопа.

Із третьої декади травня по червень посіви культури пошкоджують як жуки, так і личинки бульбочкових довгоносиків (Sitona spp.), зокрема смугастого (S. lineatus L.), щетинистого (S. crinitus Hrbst.). Жуки пошкоджують посіви від сходів до цвітіння, а личинки — від галуження рослин до повного наливання бобів. Жуки об’їдають листки по краях (іноді з’їдають їх повністю), в результаті чого надто пошкоджені рослини гинуть. Жуки завдають найвідчутніших пошкоджень до фази галуження сої. Личинки пошкоджують азотфіксуючі бульбочки та корені, внаслідок чого знижуються врожайність і кількість нагромадженого в ґрунті азоту. Одна личинка може знищити 3–8 бульбочок. Поріг шкідливості становить 8–15 особин/м² на початку розвитку (сходи — галуження), у період до цвітіння — 50–60 жуків/м².

Ковалики (Elateridae spp.), а саме: смугастий (Agriotes lineatus L.) і степовий (A. gurgistanus L.) — починають пошкоджувати посіви сої наприкінці квітня та продовжують своє живлення впродовж травня по червень. Личинки завдають шкоди протягом фаз сходи — галуження. Личинки (дротяники) прогризають ходи в насінні, яке набубнявіло, у паростках і стеблах молодих рослин, а також у прикореневій частині стебел. Інколи це призводить до загибелі 50–60% рослин (після багаторічних трав). Порогом шкідливості є 4–8 особин/м² на початку розвитку рослин.

Із травня по вересень, під час фаз сходи — кінець наливання бобів (для підгризаючих совок — червень-липень; для листогризучих — червень-серпень), гусениці лускокрилих (Lepidoptera spp.), зокрема совки, п’ядуни, лучний і стебловий (кукурудзяний) метелики пошкоджують паростки, стебла, листки, боби та зерно. Порогом шкідливості для підгризаючих совок є наявність 1–3 особин/м².

Оптимальними умовами для розвитку люцернової совки є спекотне й посушливе літо. За таких умов за тиждень шкідник здатен знищити до 50% урожаю. Друге покоління люцернової совки шкодить із липня по вересень, гусениці харчуються переважно бобами сої.

Значне заселення шкідником посівів сої відбувається за використання для сівби пізньостиглих сортів. Гусениці живляться вегетативними та генеративними органами, у тому числі й інших агрокультур, зокрема кукурудзи, томатів, люцерни, льону тощо.

Соєва міль або соєва плодожерка (Eucosma glycinivorella Motsch) завдає сої значної шкоди. Масове відродження гусениць соєвої молі або соєвої плодожерки відбувається до кінця вегетації культури. Молода гусениця, прогризаючи оболонку, потрапляє всередину бобів, залишаючи зовні тільки невелику малопомітну цятку. Усередині гусениці виїдають уміст бобів, часто пошкоджуючи зародок. На пошкодженому зерні гусениці залишають невеликі борозенки з нерівними краями, які частіше утворюються по краю рубчика, а також екскременти, склеєні павутиною. Завершивши живлення, гусениці залишають дозрілі боби, вигризаючи в них добре помітні отвори. Для зимівлі вони занурюються в ґрунт на глибину 3–7 см. Іноді гусениця зимує всередині необмолочених бобів.

Зерно, яке пошкоджується соєвою міллю, втрачатиме абсолютну вагу більш ніж на 30%, вміст олії знижується. Таке зерно загниває в ґрунті, так і не давши сходів. Під час сортування пошкоджене зерно врожаю становитиме відходи.

Останніми роками пошкоджує посіви не тільки сої, а й інших сільськогосподарських культур сонцевик будяковий (чортополохівка) (Vanessa cardui L.). Найчастіше — посіви, розміщені на полях, які були забур’янені осотом. Підвищення температури повітря в пер­шій декаді травня (яка доходить навіть до рівня літніх позначок) сприяє ранньому льоту метеликів чортополохівки І-го покоління. Доки немає сходів сої, шкід­ник живиться й розвивається на бур’янах. Гусениці чортополохівки скелетують листя. Метелики охоче живляться нектаром диких і культурних рослин, за день можуть пролітати до 5 км. А гусениці в пошуках поживи здатні швидко переміщатися на найближчі посіви сої та соняшнику. Якщо не встановлено економічний поріг шкідливості, рекомендують застосовувати ЕПШ для листогризучих совок (на сої — 1–3 гусениці/м²).

Наведена інформація щодо шкідливості комах охоплює не всі види шкідників культури, адже їхня кількість на сої, за різними оцінками, коливається від 110 до 114. Але й шкідливість цих основних видів вказує на їхній негативний вплив на врожай сої та необхідність виконання ефективних заходів для їхнього контролю. Шкідники можуть спричинити втрату врожаю культури на рівні від 0,5 до 50% і вище. Наприклад, акацієва вог­нівка може знищити до 60% посіву сої.

Посівам може одночасно завдавати шкоди цілий комплекс шкідливих видів комах, що особливо характерно для посушливих років. Потепління клімату потребує від агронома відповідного реагування на такі зміни навколишнього середовища. За таких умов удосконалення технології вирощування, відновлення інтегрованої системи заходів захисту або елементів інтегрованості наявних систем захисту культури від шкідливих організмів мають стати провідною ланкою під час вирощування сої й інших агрокультур. Поєднання ефективних агротехнічних, біологічних і хімічних заходів захисту під час вегетації культурних рослин, які б задовольняли стримування шкідливих популяцій на рівні нижче економічної шкідливості, — основне завдання сільгоспвиробника. Тож слід звернути особливу увагу на оптимізацію хімічного захисту на основі критеріїв доцільності застосування інсектицидів із урахуванням чисельності популяції шкідників, наявності ентомофагів, ступеня стійкості сортів до пошкодження комахами.

Прийняття рішення про застосування інсектицидів має ґрунтуватися на показниках економічного порогу шкідливості ентомофагів. Значення ЕПШ — це гранична чисельність шкід­ників, за якої врожай, який буде збережено від втрат, окупить витрати на виконання заходів із їхнього контролю.

І. Сторчоус, канд. с.-г. наук

Журнал «Пропозиція», №12, 2019 р.