Спецможливості
Новини

Руслан Голуб: «Для мене не буває неврожайних років»

14.06.2013
642
Руслан Голуб:  «Для мене не буває  неврожайних років» фото, ілюстрація

Аграрна компанія «ТАК» від часу створення отримує лише прибутки. Як вдається так господарювати, читачам «Пропозиції» розповів її засновник.

Аграрна компанія «ТАК» від часу створення отримує лише прибутки. Як вдається так господарювати, читачам «Пропозиції» розповів її засновник.

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

«Ні, в Україні це нереально! Мабуть, цей аграрій щось трохи перебільшує», — саме так мій знайомий вчений-агроном відреагував на розповідь про те, що в Тетієві Київської області часто збирають урожай озимої пшениці 100 ц/га і більше, а ячменю — до 80 ц/га. «От якби це було в Канаді, то — так, а в нас, навіть якщо господар працьовитий, то виростити багатий урожай йому не дасть змоги погода. Адже останніми роками то дощ у січні, то сніг у квітні», — спробував пояснити своє заперечення науковець. Коли ми зателефонували в Тетіїв, нас запросили в гості, аби самі могли в усьому переконатися. Засновник групи компаній «ТАК» Руслан Голуб із задоволенням провів «екскурсію» полями, щоб показати густий травостій пшениці та ячменю, який у деяких місцях уже сягає пояса, а потім розповів, як вдається досягати високих результатів.
«Приїжджали і перевіряли,
чи правду кажемо про врожайність»
Руслане Тарасовичу, ніхто не вірить, що у Вашому господарстві врожайність пшениці часто сягає 100 ц/га і навіть більше. Як вам вдається збирати стільки хліба?
— Коли кажу про це на різноманітних семінарах чи круглих столах, то також мало хто вірить у таку врожайність. До нас у господарство навіть приїжджали науковці й проводили відповідні заміри та розрахунки. І дуже здивувалися, переконавшись, що ніхто нікого не обманює. 2010-го року, наприклад, озимої пшениці зібрали 105 ц/га (мінімальні показники для нас — 70–80 ц/га, якщо збираємо менше, то це розцінюється як неврожай і свідчить про те, що ми десь недопрацювали). Одна з ключових культур у нас — кукурудза. У 2012-му її отримали 75 ц/га, в 2011 р. — 105. Загалом для нас важливий середній валовий показник, а це — 5 т/га. Оскільки ми маємо 11 тис. га землі, то повинні отримати вал по всіх культурах — 55 тис. т. Протягом останніх п’яти років стабільно досягаємо таких результатів. Водночас чітко дотримуємо сівозмін — десь убуває, десь прибуває, але середній показник залишається незмінним.
Вважаю, що для України подібна врожайність зернових цілком нормальна. Одним із ключових факторів її забезпечення є волога: якщо її достатньо, то можна отримувати, наприклад, пшениці 100 ц/га і навіть більше.

Але ж останнім часом погода не балує аграріїв — то посуха, то буревії. Та, попри це, врожайні показники у Вас залишаються досить високими. Можливо, є якісь особливі способи господарювання?
— Якогось ноу-хау в нас немає. Вважаю, що для досягнення високих результатів слід дотримувати технології обробітку землі (ми працюємо за традиційною), з осені щедро удобрити площі (окрім азотних добрив, які вносимо навесні), використовувати якісне насіння, забезпечити надійний захист посівів, і, звичайно, потрібне Боже провидіння. Без останнього ніяк не обійтися.
Сівозміни у нас традиційні: пшениця, ячмінь, кукурудза, ячмінь ярий, соняшник. Близько 35% площ сьогодні займає кукурудза. Наступного року її посіви плануємо збільшити до 50%. Адже це — монокультура, яка не виснажує землю, сприяє поверненню вуглецю в грунт і слугує відмінним попередником для озимої пшениці.
Також ми одні з перших почали сіяти соняшник не широкорядним, а суцільним висівом. Уперше це зробили п’ять років тому і відтоді технологію не змінюємо. Адже, коли закриваємо землю суцільним висівом, сонячні промені не потрапляють на грунт, таким чином затримується волога і створюється сприятливий мікроклімат для рослин. Доки листковий апарат соняшнику не закриє грунтову поверхню, важливо не упустити період появи дводольних бур’янів. Для їхнього знищення застосовуємо грунтові гербіциди. Завдяки такій технології вдається досягати врожайності соняшнику 4,5–5 т/га.

Сьогодні багато говорять про систему точного землеробства. Чи впроваджуєте її у себе?
— Із впевненістю можу сказати, що в Україні діючої системи точного землеробства поки що немає ніде. Якщо хтось намагається запевнити у зворотному, той відверто лукавить. Але це — саме те, до чого ми прагнемо. Певні її елементи вже впровадили: наприклад, добрива вносимо за картами грунтів, які складаємо після збирання врожаю. Справа в тому, що всі поля у нас рельєфні, скрізь — суцільні пагорби, немає жодного рівного поля. Таким чином визначаємо проблемні ділянки, які потребують більшої дози підживлення. Також у нас встановлено GPS-навігатори. Повністю впровадити систему точного землеробства плануємо через кілька років. Це — дуже складна справа, яка потребує наявності сучасної техніки, відповідного програмного забезпечення, лабораторій і фахівців.

«Я керую компанією
“зі сторони”»
Вам лише 37 років, і впродовж десяти з них Ви успішний бізнесмен. А з чого розпочинали?
— Мій батько був кадровим військовим, але оскільки мав сільськогосподарську освіту, то після виходу в запас очолив колгосп у Жашківському районі на Черкащині. Тому із сільським господарством я познайомився змалечку. Після закінчення школи вступив до Черкаської академії менеджменту. Так у житті склалося, що зустрів хорошу дівчину і в 19 років одружився. Після першого курсу перевівся на заочне навчання і пішов працювати. Навіть не тому, що була матеріальна скрута, а тому, що розумів: аби чогось досягти, потрібно постійно щось для цього робити. Уже будучи студентом, якось у розмові з друзями я сказав: «Хлопці, якщо будемо сидіти на одному місці, то в нас нічого не вийде. Треба постійно рухатися вперед».
У сільському господарстві почав працювати з 1995 р. Спочатку допомагав батькові, а потім, коли він пішов на пенсію, разом із друзями викупили частину акцій Тетіївського елеватора, продавали насіння, мінеральні добрива. Коли у 1999 р. вийшов кучмівський наказ про реформування сільського господарства (колгоспи ставали КСП, а КСП переходили у приватну власність), працював у партнерстві з кількома головами колгоспів, «ТАК» створили у 2003 р. Великого стартового капіталу тоді не було, і єдине, чим мені допомогли батьки, — це дали правильний життєвий орієнтир і зробили все для того, аби мав, як то кажуть, голову на плечах.

Як я пам’ятаю, кінець 90-х — початок 2000-х — це був період, коли сільське господарство руйнувалося, масово закривалися колгоспи, а більшість аграріїв, котрі вирішили хазяйнувати самостійно, несли величні збитки. А от у Вас, як мені відомо, за останні 10 років — одні лише прибутки і до того ж чималі. У чому секрет успіху?
— Вважаю, коли є бажання працювати і ти переконаний, що отримаєш високі результати, то це неодмінно станеться. Також усе, що сьогодні маю, досягнуто завдяки тому, що у житті зустрічав мудрих людей, які стали моїми вчителями, і, головне, вдалося створити колектив справжніх професіоналів. Наприклад, у нас одних лише агрономів працює десять.
Стиль господарювання фактично той самий, за яким працював мій батько: традиційна технологія обробітку землі. Але нині інші техніка і висівний матеріал. Ми закупили дорогі американські машини: трактори коштують по півмільйона, а комбайни — по 400 тис. дол. Звичайно ж, якість обробітку землі такою технікою дуже відрізняється від такої за часів, коли працював мій батько.
І безумовно, якісне насіння. Чистоту сорту в полі видно відразу: імпортна пшениця стоїть мов щит, колосок до колоска, щодо одеської селекції — врожай може дати такий самий, але стеблостій неоднорідний, є строкатість у посівах. На другий-третій рік працювати з такими сортами ще ризикованіше. Найчастіше використовуємо такі сорти пшениці: Самурай, Актер, Золотоколоса, Богдана,  а ячменю — Хайлайт, Синдерелла.

Важко керувати такою великою компанією?
— Безпосереднє керівництво компанією я не здійснюю. Вважаю, в руках однієї людини вся влада не може бути зосереджена, адже тоді керівник перетворюється на авторитарщика. У нас створена Рада директорів, генеральним директором працює мій товариш, якого знаю майже 20 років і повністю йому довіряю. Сам здійснюю функцію контролю, адже проблему значно краще видно, як кажуть, «зі сторони». Тому, оцінивши ситуацію, так би мовити збоку, можу запитати: а чому зробили так, а не інакше?

«У 21 рік я отримав “мінус” 110 тис. доларів»
Невже у Вас не буває невдач чи технологічних промахів?
— У кожного з нас бувають злети і падіння. Але не варто зневірятися, адже у будь-якій ситуації є щось хороше і корисне. Головне — не занепадати духом. У мене в житті траплялося різне. Наприклад, у 1996 р. був випадок, коли підвели партнери по бізнесу, в результаті чого на кінець року отримав «мінус» на рівні 110 тис. дол. Для когось це могло стати трагедією, але я не впав у відчай і продовжував працювати. Незабаром борг вдалося погасити, а згодом і отримати прибуток. З 1999 р., працюючи в КСП, протягом трьох років поспіль не могли отримати прибутку, аналізували причини, робили висновки. У 2003-му навесні взяли в оренду землю, де зовсім нічого не було висіяно. А вже восени у Тетіївському районі вийшли третіми за показниками валу та врожайності. Для досягнення успіху конче необхідна віра в те, що ти робиш, потрібно рано вставати та пізно лягати. І не опускати рук у разі невдач. Адже одна й та сама культура цього року може бути «провальною», а наступного — дати великий урожай. Від’ємний результат — також результат, оскільки це — досвід. А за досвід треба платити. І, головне, працювати, а не скаржитися на податки, дорогі кредити і т. п.

Мало в якого аграрія немає проблем. А які вони у Вас?
— Суттєвих проблем у нас немає. Хіба що відсутність кваліфікованих кадрів — трактористів, комбайнерів, котрі б уміли працювати на сучасній техніці. На жаль, таких сьогодні не випускає жодний навчальний заклад. Доводиться спеціалістів навчати самим. Кваліфікованим фахівцям у нас і оплата праці відповідна, наприклад, тракторист отримує 60–80 тис. грн/рік (і це — з урахуванням сезонності роботи).

А як щодо кредитів? Чи не здаються відсоткові ставки занадто високими?
— Кредити, звичайно, беремо. Вони потрібні нам як стимул працювати краще, адже борги слід вчасно погашати. Також це додаткова можливість розвивати якісь нові напрями господарювання. Наприклад, у найближчих планах у нас — тваринництво. Зрозуміло, за ставки у 24% річних — повна утопія розвивати галузь на кредитних грошах. Тому на створення тваринницького комплексу плануємо залучити європейські кошти. Про це вже є попередня домовленість із представниками ЄБРР.

«Аграрний бізнес в Україні не може бути збитковим»
На Вашу думку, що потрібно в Україні для успішного розвитку агробізнесу?
— Я ніколи не повірю в те, що українська земля може принести збиток. Якщо хто таке каже, то з цими людьми мені немає про що розмовляти. Не повірю і в те, що в Україні відсутні умови для успішного ведення агробізнесу. Я нещодавно був в Австрії на одному з форумів і, почувши, як мої співвітчизники заздрять австрійським (мовляв, у них такі умови, така державна підтримка!), не втримався від коментарів. «Люди добрі, — сказав я, — а чого не вистачає вам, що вам ще потрібно? Ви ж працюєте на фіксованому податку, ПДВ сплачуєте на спецрахунок, маєте 20% світового запасу чорнозему. А запитайте в австрійських фермерів, скільки вони платять податків від прибутку, й порівняйте з розміром отриманої дотації. Так чому ж там заздрити?»

І запитання наостанок: чому компанія називається «ТАК»? Це щось схоже на відоме гасло однієї з політичних партій…
— Усе значно простіше. ТАК — абревіатура, що походить від повної назви: Тетіївська агропромислова компанія, яка заснована у 1999 р. Наш ТАК — синього кольору, і не має жодного стосунку до помаранчевого ТАК відомої політичної партії. А компанію, можна сказати, ми назвали просто ТАК.

Інтерв'ю
Минулої осені сайт «Пропозиція» побував у гостях у кооператорів Дніпровської області. Чималу допомогу в становленні кооперативів, а згодом – кооперативних об’єднань, надала Кооперативна академія, що працює в м. Дніпро. Її очолює Софія... Подробнее
Клінт Мартін
11 липня 2016 року Україна і Канада підписали Угоду про створення зони вільної торгівлі. Це найбільша угода такого плану після ЗВТ з Євросоюзом. 

1
0