Рівень техніки та кваліфікація обслуговуючого персоналу

Рівень техніки та кваліфікація обслуговуючого персоналу

В останні 15—20 років провідні фірми, виробники сільськогосподарської техніки, невпинно — конструктивно, технічно, технологічно — удосконалюють нові зразки машин, які надходять на світовий ринок. Зокрема, сучасні зернозбиральні комбайни комплектують вузлами, агрегатами, системами з використання електромеханіки, електрогідравліки, гідростатики та гідромеханіки, автоматичними системами контролю технічних, технологічних процесів, бортовими комп’ютерами, навігаційними системами космічного зв’язку. Водночас із розширенням технічних, технологічних параметрів машини конструктивно ускладнюються, що неминуче супроводжується підвищенням цін на них. Одинична вартість мобільних сільськогосподарських машин сягає $300 тис. Зусилля розробників сучасних машин спрямовані на підвищення технічних, технологічних показників, але більшою мірою на підвищення споживчих показників, передусім, на поліпшення умов роботи оператора, зменшення фізичних навантажень і втомлюваності
від тривалої одноманітної роботи.

Наявність автоматизованих систем управління та контролю за технічним станом і технологічним процесом дає змогу знизити вимоги до механізаторів, які можуть працювати на таких машинах. Відповідно підвищується відповідальність механізаторів (операторів), спеціалістів служби сервісу і вимоги до засобів технічного обслуговування та діагностування, ремонтно-обслуговуючої бази. З іншого боку, усунути неполадки у бортових комп’ютерах, електромеханічних, електрогідравлічних системах у польових умовах зможе фахівець високої кваліфікації з потрібним набором сучасних приладів. Варто також враховувати, що оператори на дорогій, високопродуктивній техніці можуть працювати у високорозвинених країнах із бездоганно налагодженим сервісом, де на ринку послуг будь-які замовлення виконуються вчасно та якісно.
У розвинутих країнах на складних і, відповідно, дорогих машинах можуть працювати їх власники — фермери, члени їх родин та наймані робітники, бо сезонне навантаження на будь-яку сільськогосподарську машину значно менше, ніж в Україні. За загальною термінологією робітників, які працюють на складних машинах, маючи мінімальну фахову підготовку, називають операторами, а інколи “кнопочниками”. Разом з імпортною технікою на терен України механічно було перенесено практику експлуатації машин із використанням операторів. Такий кадровий та організаційний підхід до управління складною технікою має право на існування, але він є занадто спрощеним і узагальнювати його та поширювати недоцільно. Слід враховувати, що в розвинутих країнах на складних дорогих і високопродуктивних машинах, які використовуються на умовах оренди з якісним і вчасним обслуговуванням замовників, працюють висококваліфіковані фахівці, які пройшли спеціальне навчання і мають відповідні фірмові сертифікати.
Здебільшого аргументом для запровадження практики використання операторів для роботи на складних мобільних машинах слугує той факт, що за кермом легкових автомобілів можуть бути водії, які тільки й уміють, що водити машини та обізнані з правилами дорожного руху. При цьому не враховується, що трактори та комбайни — це ще й технологічні машини, під час використання яких слід контролювати, крім поля, технічні параметри й технологічний процес.
Відомо: якщо на заводі біля верстата з ЧПУ працює оператор, то ремонти та обслуговування виконує служба головного механіка — кваліфіковані слюсарі, техніки, інженери, ремонтники, які оперативно усувають технічні поломки та неполадки.
Взаємозв’язок рівня експлуатації складної техніки з рівнем кваліфікації механізаторів, спеціалістів служби технічного сервісу в Україні не вивчається. Тому стався розрив між рівнем конструктивної складності, технічної досконалості мобільних машин сільськогосподарського призначення і рівнем кваліфікації механізаторів (операторів), рівнем кваліфікації спеціалістів технічного сервісу та організації технічного сервісу.
Вплив кваліфікації механізатора, досвіду, свідомості, фізичного, психологічного стану та інших чинників на показники експлуатаційної надійності машин, а також якісне виконання технологічного процесу кількісними показниками не оцінюються, адже такі показники в принципі не вивчалися, а тому не розроблені. Механізаторів здебільшого оцінюють суб’єктивно: добре, задовільно, незадовільно або якісно, не якісно.
Дослідження американських учених із військової техніки є свідченням тому. Американські військові фахівці вважають, що до 30% відмов різних типів апаратури виникає з вини обслуговуючого персоналу. Для різних видів апаратури частка відмов змінюється від 18 до 59%. Помилки обслуговуючого персоналу при цьому виникають через недотримання вимог експлуатаційно-технічної документації, низьку її якість, а інколи й через те, що у процесі проектування апаратури не були враховані психофізіологічні можливості людини.
У зарубіжній пресі зазначалося: “У роки Другої світової війни... велика частина точного в механічному й математичному відношенні обладнання, особливо електричного, перебувала в бездіяльності або використовувалася з низькою ефективністю внаслідок обмежених можливостей операторів. У моменти великої нервової напруги ... здатність міркувати порушувалася. І, як наслідок, безліч значних помилок..., що їх конструктори не могли ані передбачити, ані пояснити...”.
Досвід свідчить, що вплив на безвідмовність апаратури доволі великий. Наприклад, середній термін безвідмовної роботи тієї самої апаратури збільшується у 50—200 разів за експлуатації її кваліфікованішими фахівцями (таблиця). Вплив кваліфікації на інші складові надійності — відновність, підготовленість, профілактичність — ще більший. Фахівці вважають, що оператор не є пасивним спостерігачем. Підвищення кваліфікації оператора, глибоке вивчення ним апаратури й технічної документації, знання “слабких” місць, ретельне й свідоме проведення регламентних робіт, суворе додержання інструкції — важливі передумови надійності експлуатації.
Американські спеціалісти авіації вирахували: якщо технічний рівень літаків, починаючи з 1940 і по 1965 рік, зріс утричі, то кількість спеціалістів з обслуговування зросла більш як у 400 разів.
З огляду на кількість і технічний стан наявної сільськогосподарської техніки може виникнути запитання: чи є актуальною проблема перепідготовки кадрів? Чи є потреба підготовки фахівців із робочих професій для роботи на дорогій сільськогосподарській техніці? Адже наявна система перепідготовки задовольняла потреби в кадрах масових професій для сільськогосподарських підприємств. Задовольняла повністю до 1991 року і задовольнятиме ще тривалий час, допоки використовуватиметься техніка (вітчизняна, російська, білоруська), яка надійшла до 2000 року. Нові зразки техніки, які неминуче надходять на вітчизняний ринок для оновлення і поповнення парку машин, будуть конструктивно значно складніші, технічно й технологічно досконаліші і потребуватимуть нового рівня підготовки експлуатаційників і спеціалістів служби сервісу.
Економічні труднощі аграрного сектора останнім часом відбилися передусім на матеріальній базі СПТУ, коледжів, інститутів, вищих навчальних закладів сільськогосподарського профілю. Останні не мають коштів для купівлі нових зразків техніки, для оновлення матеріальної бази, а тому змушені задовольнитися технікою, яку було придбано до 1991 року. Нові зразки техніки вивчаються теоретично, без належного закріплення знань безпосередньо на фізичних об’єктах. Відомо, що тільки за раціонального співвідношення теоретичних, лабораторних, практичних занять можлива кваліфікована підготовка механізаторів, техніків, фахівців. За результатами навчання може надаватися кваліфікація — професіонал.
На трьох вітчизняних прикладах можна проілюструвати й підтвердити недостатню кваліфікаційну підготовленість механізаторів, спеціалістів інженерно-технічних служб господарств і служби сервісу до ефективної експлуатації нових зразків сільськогосподарської техніки, на якій монтувалися електронні, електрогідравлічні, гідромеханічні системи. Це комбайни “Дон-1500”, на яких монтуються автоматизовані системи контролю (АСК), проріджувачів буряків ПСА-2,7 з електрогідравлічними системами, сівалки з універсальними системами контролю (УСК), буряко- та кукурудзозбиральні комбайни з універсальними системами автоматичного контролю (УСАК).
Є підстави констатувати, що системи були складні, ненадійні, трудомісткі в налагодженні, потребували достатньої кваліфікації в експлуатації та обслуговуванні. Проте зазначені системи слід розглядати як науково-виробничий етап розвитку для розробки досконаліших сучасних електронних систем, бортових комп’ютерів на базі мікропроцесорів для сучасних тракторів, комбайнів. Через недостатню кваліфікацію служб експлуатації і технічного сервісу ПСА-2,7 та електронні системи інших машин практично не використовувалися. За відсутності кваліфікованих спеціалістів професіоналізм підмінявся кмітливістю та винахідливістю. Проте кмітливість та винахідливість були спрямовані не на налагодження електронних систем, а на те, щоб надалі працювати на машині, виключивши їх. Тобто машини технічно спрощувалися.
Побіжні дослідження при вивченні показників експлуатаційної надійності зернозбиральних комбайнів “Дон-1500” дали змогу виявити, що до 40% відмов автоматизованої системи контролю механізмів з електрогідравлікою, гідростатикою були наслідком непідготовленості, недостатньої кваліфікації комбайнерів. Служба технічного сервісу також була не підготовлена кваліфікаційно, бракувало приладів, технологічної документації для оперативного виявлення та усунення неполадок і відмов. За недостатню підготовленість до експлуатації нового покоління складних машин, яка призвела до тривалих простоїв комбайнів під час жнив Україна сплатила високу ціну. За 14 років експлуатації комбайнів так і не були розроблені портативні прилади для діагностування, налагодження та обслуговування складних систем і механізмів. І це за умов, коли в кожному вищому навчальному закладі, технікумі, СПТУ як навчальні об’єкти перебували комбайни “Дон”, вивчалася їхня конструкція, правила технологічних і технічних налагоджень.
На полях України працюють близько 3000 зернозбиральних, 800 кормозбиральних, та 500 бурякозбиральних сучасних високопродуктивних комбайнів виробництва провідних європейських та північноамериканських фірм. Високопродуктивну техніку, за яку сплачено валюту під гарантійні зобов’язання держави, слід вважати державним стратегічним резервом. Хоча й було здійснено відбір механізаторів для роботи на зарубіжних машинах, значна кількість із них має недостатню кваліфікаційну та психологічну підготовку, наслідком чого є часті технічні, технологічні, психологічні та біологічні помилки.
Порівняно з розвинутими країнами, Україна проходить етапи технічного розвитку техніки світу сільськогосподарського призначення із запізненням на 20—30 років. Тому є можливість узагальнити й осягнути досвід Європи та Північної Америки, щоб прогнозувати вітчизняні тенденції сьогодні й завтра. Часто-густо зарубіжний досвід вивчається і переноситься не комплексно, а вибірково. Посилання йдуть здебільшого на яскраві позитивні зарубіжні показники, а не на закономірності, тенденції, прогнози. Це стосується, передусім, технічних проблем.
Як узагальнення можна відзначити характерні тенденції для сільського господарства розвинутих країн щодо використання техніки, які неминуче мають поширитися і на аграрний сектор України. Це — постійне збільшення кількості великих високомеханізованих ферм і комплексів промислового типу; зменшення кількості техніки (тракторів, комбайнів) і зростання одиночної потужності продуктивності; конструктивне, технічне й технологічне вдосконалення мобільних машин сільськогосподарського призначення і зростання вартості машин. Наприклад, у США з 1964 по 1985 рік середня ціна трактора підвищилася у 5,5 раза (із $50 до 275 за 1 к.с. трактора). Тому є підстави вважати, що із часом з оновленням і поповненням парку сучасними машинами кількість механізаторів в аграрному секторі скорочуватиметься.
За прогнозами Міністерства сільського господарства США, ріст концентрації і поглиблення спеціалізації фермерських господарств, скорочення чисельності основних сільськогосподарських машин, підвищення рівня механізації сільськогосподарського виробництва сприятимуть росту продуктивності праці та значному скороченню чисельності працюючих у сільському господарстві. Якщо в 1978 році в США у сільському господарстві було зайнято 4,4 млн робітників, то, за прогнозами фахівців, у 2000 році кількість їх мала скоротитися до 2 млн.
Незважаючи на те, що відбувся поділ колишніх КСП на товариства, ПОП, кооперативи, колективи з виробництва сільськогосподарської продукції та фермерські господарства, сподіватися на тенденцію різкого зростання попиту на малопотужні й, відповідно, дешеві трактори, інші низькопродуктивні машини потужністю до 30—40 к.с. не варто, адже це суперечить світовій тенденції; кількість тракторів і комбайнів в Україні скорочуватиметься, а одиночна потужність машин зростатиме.
Наприклад, у 1971 році в сільському господарстві Італії нараховувалося 1739 тис. фізичних одиниць машин і механізмів загальною потужністю близько 40 млн к.с., а в 1975-му, — відповідно, 2158 і 50,8 (у тому числі двигунів тракторів 35,6 млн к.с.). Наведені цифри свідчать, що за чисельного приросту машин і механізмів на 24% сумарна їх потужність підвищилася на 45%. Від 1970 року кількість тракторів потужністю 70—100 к.с. збільшувалася, а наявність тракторів потужністю менше 20 к.с. — скорочувалася.
Технічний прогрес не зупинити, машини й надалі ускладнюватимуться та вдосконалюватимуться. Аби вчасно підготуватися до використання машин нового покоління, потрібно працювати на випередження. Слід проводити науково-практичні дослідження проблем — технічного рівня техніки та кваліфікації обслуговуючого персоналу. Щоб підготувати фахівців-професіоналів для роботи на дорогих високопродуктивних машинах, а також спеціалістів служби сервісу, треба відповідно до співвідношення “вартість — навчання — вартість машини” переглянути традиційний підхід до навчання в СПТУ, технікумах, вищих навчальних закладах. Вартість навчання тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва різних категорій (А, В, С, D, Е, F) становить, відповідно, від 622 до 164 грн. Вартість навчання відносно вартості найдешевшого вітчизняного зернозбирального комбайна (440000 грн) становить, відповідно, 0,0014—0,00037%. Вартість навчання механізаторів не адекватна вартості техніки та менша вартості однієї помилки при заміні оливи трактора, яку може допустити механізатор під час технічного обслуговування. Відносно вартості зарубіжної техніки вартість навчання ще на порядок менша.
Із наведеного вище випливає, що слід переглянути навчальні програми СПТУ, технікумів, інститутів задля підготовки висококваліфікованих операторів, спеціалістів служби для роботи на складних і дорогих мобільних машинах і служб технічного сервісу. Розробляючи плани поновлення та оновлення МТП в умовах ринкової економіки, варто розуміти, що відвойовувати внутрішній ринок для вітчизняної техніки без налагодженого фірмового сервісу неможливо.
Задля підвищення кваліфікації доцільно на базі регіональних навчальних закладів запровадити щорічні курси перепідготовки та професійного відбору кадрів для роботи на складних і дорогих машинах. Для викладання на курсах потрібно запрошувати спеціалістів провідних фірм світу, які працюють на ринку сільськогосподарської техніки України з використанням їх матеріальної бази, навчальних програм, інформаційної бази, досвіду фірмового навчання. Після перепідготовки та професійного відбору слухачам слід видавати відповідні сертифікати на право управління машинами, що їх вивчають на курсах.
Технічний рівень техніки, ефективність її використання взаємопов’язані з рівнем життя, соціальним укладом, загальною культурою, трудовою дисципліною, кваліфікацією, досвідом, віком, складом характеру, які є доволі вагомими чинниками, що впливають на показники виробничої експлуатації. Крім зазначених показників, важливими є рівень технічного сервісу, матеріальне, технологічне оснащення, які визначають і забезпечують роботоздатність техніки.
Традиційні навчальні програми ефективні для машин конструктивно простих, низькопродуктивних, що складаються з механічних агрегатів, вузлів, систем, принцип роботи яких був візуально зрозумілий пересічному учневі середньої школи. У професійному навчанні настав новий етап комп’ютеризації навчального процесу. Це потребує розробки спеціальних навчальних програм із вивчення конструкції машин, правил технічного та технологічного налагодження, виробничої і технічної експлуатації.
Навчальні програми потребують перебудови; машини слід вивчати у взаємодії: середовище — машина — оператор — поле (СМОП). Надійність функціонування системи СМОП у цілому важлива для практичних цілей. Врахування впливу за зв’язками системи створює додаткові можливості підвищення ефективності та надійності того чи іншого елемента або системи в цілому. Зв’язки можуть мати різні показники та значення: кількісні, якісні та інші, які можна передбачати. Наприклад, оператор — функції, особливості професійної діяльності, вік, втомлюваність, неуважність, хвороби, ліки, ставлення до своєї професії.
Пропозиції: 1. Визнати за потрібне розгорнути роботи з визначення взаємозв’язку технічного рівня техніки та кваліфікації обслуговуючого персоналу.
2. Задля цього створити при НАУ проблемну лабораторію з вивчення взаємозв’язку технічного рівня техніки з кваліфікацією обслуговуючого персоналу.

А. Демко, доцент НАУ