Спецможливості
Агробізнес

Рис — усь­о­му го­ло­ва

04.06.2015
554
Рис — усь­о­му го­ло­ва фото, ілюстрація

Про жни­ва на цен­т­раль­но­му май­дані сто­лиці, про зер­но, яке за­три­мує ста­ріння ор­ганізму, та ви­но  на ос­нові час­ни­ку… Про це та інше — із Півден­ної  Ко­реї

Про жни­ва на цен­т­раль­но­му май­дані сто­лиці, про зер­но, яке за­три­мує ста­ріння ор­ганізму, та ви­но  на ос­нові час­ни­ку… Про це та інше — із Півден­ної  Ко­реї

М. За­во­рот­на,
М. Пу­го­ви­ця, жур­налісти
Спеціаль­но для «Про­по­зиції» (із Се­у­ла)
Фо­то ав­торів та Korea net

В ос­но­ву са­мосвідо­мості ко­рейців за­кла­де­но три кон­цепції — ду­же прості, але важ­ливі, такі, що зустріча­ють­ся в різних сфе­рах жит­тя суспільства і в куль­турі. Це — Кі, Хін, Чжон. Що во­ни оз­на­ча­ють?
Кі — дух, енергія. Кі на­пов­нює все жи­ве, а та­кож зем­лю, во­ду, повітря, йо­го вва­жа­ють ду­хом та енергією ко­рейсь­кої при­ро­ди.
Хін — то ве­се­лощі, за­до­во­лен­ня, радість, імпульс. Хін при­вно­сить у що­ден­ну бу­денність життєрадісність і за­до­во­лен­ня. Ве­се­лий настрій і натх­нен­ня мож­на відчу­ти в усіх про­явах ко­рейсь­кої куль­ту­ри — від най­д­ревніших се­лянсь­ких на­род­них танців до най­новітніших релізів су­час­ної поп-му­зи­ки.
Чжон — то сим­патія, теп­ло, співпе­ре­жи­ван­ня, душевна прив’язаність. Це вла­с­­­­­­ти­ва ко­рей­цям до­б­ро­душність, яку не мож­на не поміти­ти, не відчу­ти, во­на підкуп­ляє, сти­му­лює до на­ла­го­д­жен­ня до­б­рих сто­сунків, які нерідко пе­ре­ро­с­та­ють у друж­бу. Як­що Кі уо­соб­лює при­ро­ду Ко­реї, Хін — її куль­ту­ру, то Чжон — ри­са, яка ха­рак­те­ри­зує ко­рей-
сь­кий на­род.
По­бу­вав­ши в Ре­с­публіці Ко­рея, ми ма­ли змо­гу відчу­ти чарівність та енергію Кі, Хін і Чжон. Ста­раємо­ся пе­ре­да­ти їх у на­ших ли­с­тах із да­ле­кої країни  (пер­ший опубліко­ва­но в по­пе­ред­нь­о­му числі «Про­по­зиції»).

На­че мо­ре в силь­ний шторм
Ще ко­ли підлітаєш до Се­у­ла, з літа­ка ба­чиш: край гірський. Під кри­лом лай­не­ра про­пли­ва­ють хреб­ти і по­оди­нокі го­ри, а між ни­ми за­тис­нуті до­ли­ни й не­ве­ликі смуж­ки полів. Не­да­рем­но по­бу­тує дум­ка, що півострів схо­жий «на мо­ре в силь­ний шторм». Го­ри зай­ма­ють май­же 70% те­ри­торії. Са­ме то­му так ба­га­то назв у країні закінчується на «сан», що оз­на­чає «го­ра». На­при­клад, відо­мий лиж­ний ку­рорт — Со­рак­сан.  Тяг­нуть­ся го­ри вздовж східно­го уз­бе­реж­жя, і хоч во­ни віднос­но не­ви­сокі (мен­ше 2000 м), але об­рив­часті й порізані гли­бо­ки­ми уще­ли­на­ми. Зро­зуміло, що зай­ма­ти­ся там сільським гос­по­дар­ст­вом ук­рай не­лег­ко. А ось уз­довж західно­го уз­бе­реж­жя, на­впа­ки, ле­жать рівни­ни, які місця­ми пе­ре­хо­дять у не­значні підви­щен­ня. Тут і жи­ве ос­нов­на ча­с­ти­на на­се­лен­ня, тут на чис­лен­них по­лях і го­ро­дах пра­цює більшість ко­рейсь­ких се­лян. Во­ни ос­воїли не ли­ше всі ни­зи­ни, а й чи­ма­ло гірських схилів, те­ра­су­вав­ши їх, при­мо­с­тив­ши там теп­лиці для ви­ро­щу­ван­ня го­ро­ди­ни, роз­бив­ши са­ди.
Ко­рея завжди бу­ла країною ви­со­коінтен­сив­но­го зем­ле­роб­ст­ва. При­датні для об­робітку ділян­ки ро­зо­ра­ли з давніх часів, на­вчи­ли­ся з кож­но­го клап­ти­ка от­ри­му­ва­ти мак­си­маль­ну відда­чу, а по-іншо­му лю­ди про­сто не змог­ли б се­бе про­го­ду­ва­ти. Це й виз­на­чи­ло спе­цифіку тра­диційно­го сільсько­го гос­по­дар­ст­ва, з цим пов’яза­на, скажімо, мізер­на при­сутність у старій Ко­реї ско­тар­ст­ва. Ще дав­но по­ра­ху­ва­ли, що гек­тар па­со­ви­ща дає в се­ред­нь­о­му у 10–15 разів мен­ше ка­лорій, ніж ана­логічна ділян­ка під зла­ка­ми, тоб­то з неї мож­на про­го­ду­ва­ти у 10–15 разів більше на­се­лен­ня. От і вва­жа­ли розкішшю виділя­ти до­ро­гоцінні угіддя під па­со­ви­ща, а ху­до­бу три­ма­ли ли­ше як тяг­ло­ву си­лу. Праг­нен­ня мак­си­маль­ної віддачі від кож­но­го шмат­ка ро­дю­чої землі зму­шу­ва­ло і відда­ва­ти пе­ре­ва­гу ри­су — куль­турі хоч і ду­же тру­до­місткій, але такій, що за­без­пе­чує, порів­ня­но з інши­ми, найбільшу кількість ка­лорій з оди­ниці площі.
До по­чат­ку 70-х років ми­ну­ло­го століття аг­рар­ний сек­тор вва­жав­ся го­ло­вною га­луз­зю еко­номіки Півден­ної Ко­реї. Тру­ди­ла­ся в ньо­му по­ло­ви­на пра­цез­дат­но­го на­се­лен­ня, яке ство­рю­ва­ло 27% ВНП. Бурх­ли­ва індустріалізація та ур­банізація при­зве­ли до то­го, що площі сільгоспзе­мель істот­но ско­ро­ти­лись, і уже до 1995 р. на частку аг­раріїв при­па­да­ло ли­ше 6,5% ВНП. Од­нак за­вдя­ки се­ля­нам з їхніми ба­га­товіко­ви­ми тра­диціями не­аби­я­кої пра­цез­дат­ності, обов’яз­ко­вості, аку­рат­ності країні вда­ло­ся про­де­мон­ст­ру­ва­ти «еко­номічне ди­во» — увійти до ко­ла світо­вих лідерів з ба­га­ть­ох про­мис­ло­вих по­каз­ників. І сьо­годні май­же по­ло­ви­на се­лянсь­ких ро­дин, пе­ре­важ­но аг­рар­ної півден­но-західної ча­с­ти­ни країни, поєднує пра­цю в сільсько­му гос­по­дарстві з інши­ми ви­да­ми діяль­ності, от­ри­му­ю­чи від аг­рар­но­го сек­то­ра мен­ше 50% при­бутків.
При­чи­на в то­му ж таки без­зе­меллі.  Се­лянські наділи тут ук­рай мізерні — на од­ну ро­ди­ну при­па­дає в се­ред­нь­о­му ли­ше 1,3 га землі, що навіть мен­ше, ніж у сусідній Японії. За пло­щею ор­них зе­мель у роз­ра­хун­ку на фер­ме­ра Півден­на Ко­рея зай­має од­не з ос­танніх місць у світі, що ста­но­вить, для порівнян­ня, ли­ше од­ну п’ят­де­сят сьо­му від та­ко­го по­каз­ни­ка у США. До то­го ж наділи ті — не суцільни­ми ма­си­ва­ми, а роз­ки­дані в кількох міс­цях. До ор­них зе­мель, що ціка­во, відне­се­но навіть близь­ко чверті міських те­ри­торій. То­му бе­ре­жуть тут зем­лю мов зі­ни­цю ока, як ка­жуть (та не роб­лять!) у нас в Ук­раїні.  Вкрай важ­ко юри­дич­но ви­ве­с­ти її із сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го обігу. Над­то ділян­ки, відве­дені під ри­сові по­ля — во­ни пе­ре­бу­ва­ють під особ­ли­вим за­хи­с­том за­ко­ну.

Як про­па­гу­ва­ти здо­ро­ву їжу
Три ро­ки то­му, в червні 2012-го, в Се­улі відбу­ла­ся не­зви­чай­на подія — уро­чи­с­те ви­са­д­жен­ня ри­со­вої роз­са­ди. Са­ме так: рис са­ди­ли в сто­лиці, а точніше — на ос­т­рові Но­дил­сом у рай­оні Ічхон-дон. На спеціаль­но підго­тов­ле­них по­лях пло­щею 1 тис. м2 од­но­час­но пра­цю­ва­ли 1,5 тис. се­улців і мер міста Пак Вон Сун. Бу­ло ви­са­д­же­но по­над 70 видів ри­су, які здебільшо­го рос­туть у Ко­реї. Ви­с­ту­па­ю­чи пе­ред при­сутніми, мер ого­ло­сив 2012 рік стар­то­вим для роз­вит­ку місько­го сільсько­го гос­по­дар­ст­ва у країні. А ще підкрес­лив: не­ве­личкі зе­мельні ділян­ки, роз­ки­дані по всьо­му ме­га­полісу, бу­дуть ста­ран­но об­роб­ля­ти­ся і Се­ул ста­не містом № 1 за рівнем роз­вит­ку місько­го сільсько­го гос­по­дар­ст­ва.
Торік нам вда­ло­ся по­ба­чи­ти міні-по­ле ри­су в істо­рич­но­му центрі Се­у­ла епо­хи Чо­сон — на май­дані Кван­х­ва­мун. Між ста­туєю ге­роя Імчжинсь­кої війни з Японією (1592–1598 рр.) Лі Сун Си­на та пам’ят­ни­ком твор­цеві ко­рейсь­ко­го ал­фавіту імпе­ра­то­ру Сеч­жо­ну (1397–1450 рр.) вста­но­ви­ли де­сят­ки ящичків із роз­са­дою. Біля кож­но­го — над­пи­си. Як по­яс­ни­ла пе­ре­кла­дач, то на­зви і ко­рот­ка ха­рак­те­ри­с­ти­ка сортів го­ло­вної зер­но­вої куль­ту­ри, яку пле­ка­ють на півос­трові. Посіви про­тя­гом се­зо­ну до­гля­да­ють, ко­ли вро­жай дозріє — за уча­с­тю всіх ба­жа­ю­чих зби­ра­ють йо­го. Ско­шу­ють сер­па­ми — та­ким чи­ном відтво­рю­ють давній зви­чай ри­со­вих жнив у ко­ролівстві Чо­сон. Містя­ни, над­то мо­лодь, ма­ють змо­гу, не виїжджа­ю­чи з міста, ба­чи­ти, як рос­те рис, у них з ма­лих років за­кла­дається по­ва­га до се­лянсь­кої праці, до цінної куль­ту­ри, яка про­тя­гом ба­га­ть­ох століть бу­ла і за­ли­шається ос­но­вою хар­чу­ван­ня не ли­ше ко­рейців, а всьо­го 1,5-мільярд­но­го на­се­лен­ня Східної Азії.
До Ко­реї рис по­тра­пив у се­ре­дині І ти­ся­чоліття до н. е. з те­ри­торії нинішньо­го Півден­но­го Ки­таю, і досі аб­со­лют­но прісна ка­ша з ньо­го (пап) є го­ло­вною стра­вою, всі інші стра­ви роз­гля­да­ють­ся ли­ше як до­бав­ки до неї (ма­ленькі тарілоч­ки із за­ку­с­ка­ми, в то­му числі й кімчі, став­лять на­вко­ло ми­с­ки з ри­сом). Нам на­ве­ли такі дані: як­що 1990 р. ко­реєць у се­ред­нь­о­му за день вжи­вав 300 г злаків, то із них 280 г ста­но­вив рис. Ос­таннім ча­сом йо­му на зміну при­хо­дять нові куль­ту­ри, які в старі ча­си тут доз­во­ли­ти собі не мог­ли (про це мо­ва — тро­хи далі), а все ж домінує на по­лях рис. І в торгівельній ме­режі прак­тич­но весь він —  місце­во­го ви­роб­ництва, хо­ча за­га­лом країна за­без­пе­чує се­бе про­дук­та­ми хар­чу­ван­ня на 60–70% (роз­ра­ху­нок за вжи­ва­ни­ми ка­лоріями). 
Спеціалісти виз­на­ють, що еко­номічно знач­но вигідніше бу­ло б рис ім­пор­ту­ва­ти, ніж ви­ро­щу­ва­ти в се­бе. Але ви­роб­ництво йо­го ста­ло спра­вою на­ціональ­ної гор­дості, до­стат­ня кіль­кість «біло­го зо­ло­та»  вва­жається оз­на­кою до­б­ро­го гос­по­да­рю­ван­ня. Та й ко­рей­цям більше до сма­ку вітчиз­ня­ний злак, то­му на­да­ють пе­ре­ва­гу йо­му, а не де­шев­шо­му таїландсь­ко­му чи ки­тайсь­ко­му. За ви­роб­ництвом ри­су Півден­на Ко­рея вхо­дить до де­сят­ки пер­ших
країн світу.
І все ж, як ми вже го­во­ри­ли, відбу­ли­ся, над­то про­тя­гом ос­тан­нь­о­го де­ся­тиріччя, помітні зміни у звич­но­му раціоні хар­чу­ван­ня на­се­лен­ня. На­ве­де­мо ще такі ци­ф­ри: згідно з да­ни­ми Ко­рейсь­ко­го національ­но­го бю­ро ста­ти­с­ти­ки, як­що у 1990-х роках од­на лю­ди­на в се­ред­нь­о­му вжи­ва­ла 160 кг ри­су за рік, то у 2000-х по­каз­ник опу­с­тив­ся до 75 кг. Зва­жа­ю­чи на це, уряд по­чав приділя­ти ува­гу дієвим ме­то­дам по­пу­ля­ри­зації ри­су як дієтич­но­го тра­диційно­го про­дук­ту. Роз­повімо бо­дай про де­які кро­ки уп­равлінців, ви­роб­нич­ників, на­уковців у цьо­му на­прям­і. Так, Інсти­тут хар­чу­ван­ня роз­ро­бив вид ри­со­во­го бо­рош­на, по­кри­то­го ліку­валь­ним ек­с­т­рак­том із ци­булі та де­я­ких трав. Уп­равління роз­вит­ку сільських рай­онів після чис­лен­них досліджень ство­ри­ло так зва­ний ман­да­ри­но­вий рис, ефек­тив­ний при дієтич­но­му хар­чу­ванні. Він до­сить швид­ко на­був по­пу­ляр­ності се­ред жінок. На­ступ­ни­ми но­вин­ка­ми уп­равління ста­ли ви­ве­дені се­лекціоне­ра­ми сор­ти ри­су із со­лод­ким при­сма­ком, а та­кож такі, які містять ре­чо­ви­ни, що за­три­му­ють старіння.
Ак­тив­но взя­ли­ся роз­роб­ля­ти спе­ціальні про­дук­ти з ви­ко­ри­с­тан­ням ри­су в регіонах: на рин­ку з’яви­ло­ся ко­рис­не для здо­ров’я ри­со­ве мо­ро­зи­во, в яко­му рис замінив штучні барв­ни­ки, аро­ма­ти­за­то­ри, емуль­га­то­ри. В од­но­му з повітів ви­пу­с­ти­ли національ­не ри­со­ве ви­но мак­коллі на ос­нові ри­су та час­ни­ку в спирті. Цей тра­диційний ал­ко­голь­ний напій містить 12% час­ни­ку і 41% ри­су, він не віддає час­ни­ком, оскільки в про­цесі очи­щен­ня під ви­со­ким ти­с­ком ви­да­ля­ють­ся всі сліди не­приємно­го за­па­ху.
А от ко­рисні ре­чо­ви­ни за­ли­ша­ють­ся.
Ще один при­клад. Міністер­ст­во про­до­воль­ст­ва, сільсько­го і риб­но­го гос­по­дар­ст­ва по­да­ло ідею без­ко­ш­тов­но по­ста­ча­ти ри­со­ве пе­чи­во та ри­со­ву лок­ши­ну в со­усі з чор­них бобів у шкільні та армійські їдальні. Бу­ло за­про­по­но­ва­но та­кож заміни­ти пше­нич­не бо­рош­но ри­со­вим для ви­пу­с­ку низ­ки но­вих видів ма­ка­рон­них ви­робів і хліба. У ре­зуль­таті по­шу­ку на рин­ку з’явив­ся ще один про­дукт, який до­сить швид­ко став по­пу­ляр­ним, — ри­сові тістеч­ка. Інгредієнти їх — тісто, при­го­тов­ле­не з яй­ця­ми без ан­тибіотиків, 100%-ве ри­со­ве бо­рош­но і мед. На­ту­раль­ною кон­сер­ву­ва­льною ре­чо­ви­ною слу­гу­ють до­бав­ки лікарсь­ких трав. На по­верхні тісте­чок на­не­се­но сло­во «ссаль» (рис), аби підкрес­ли­ти їхню особ­ливість, на­зва ж «Усе хо­ро­ше» на­го­ло­шує, що для всіх хо­ро­ші ці по­живні ре­чо­ви­ни й аро­ма­тичні до­бав­ки. Лі Чон-ву, ви­нахідник ри­со­вих тісте­чок у ви­гляді грець­ких горіхів, ска­зав: «Ри­сові горішки ко­рисні для дітей і до­рос­лих, котрі ма­ють про­бле­ми з пе­ре­трав­лю­ван­ням пше­нич­них ви­робів. У та­ких ви­пад­ках рис є чу­до­вою заміною». Ось так про­па­гу­ють ко­рейці здо­ро­ву їжу на ос­нові тра­диційної зер­но­вої куль­ту­ри.

…І оде­жи­на для яб­лу­ка
Але ж не ри­сом єди­ним жи­ве країна, ска­же­те ви — і не по­ми­ли­тесь. Дру­ге місце за зна­чен­ням зай­має до­б­ре відо­ма нам зер­но­ва куль­ту­ра —ячмінь. Нерідко він іде в сіво­зміні з ри­сом, який висіва­ють ран­нь­о­го літа зра­зу ж після ко­со­виці та об­мо­ло­ту яч­ме­ню. На півночі при­сут­ня пше­ни­ця, але на не­знач­них пло­щах. Біло­го хліба в країні їдять ма­ло, не ка­жу­чи вже про житній, та й пе­чуть йо­го, в ос­нов­но­му, з імпорт­но­го бо­рош­на. У міжгірних до­ли­нах північно­го схо­ду сіють теп­ло­лю­бну ку­ку­руд­зу, на півден­но­му за­хо­ді — сою, яка є важ­ли­вим дже­ре­лом про­теїну та жирів для на­се­лен­ня.
Знач­ну ува­гу приділя­ють насін­ництву. В країні успішно ре­алізується на­ціональ­на про­гра­ма «Зо­ло­те насін­няч­ко», спря­мо­ва­на на поліпшен­ня се­лекції рос­лин, збільшен­ня ек­с­пор­ту. Вчені та бізне­с­ме­ни ви­хо­дять з то­го, що ви­со­ко­якісний посівний ма­теріал де­я­ких видів рос­лин нині ко­ш­тує до­рож­че від зо­ло­та, то­му місцеві се­лекціоне­ри підтри­му­ють­ся ба­га­томільйон­ни­ми уря­до­ви­ми суб­сидіями. До 2020 р. світо­вий ри­нок на­сіння, за про­гно­за­ми, сяг­не 165 млрд до­л., Півден­на Ко­рея має намір пре­тен­ду­ва­ти в ньо­му як мінімум на чет­вер­ту ча­с­ти­ну. А це по­над 40 млрд дол.
Особ­ли­во цінується насіння елітних ово­че­вих куль­тур. До 60-х років країна за­га­лом не мог­ла по­хва­ли­ти­ся роз­маїттям овочів, ви­ро­щу­ва­ли здебільшо­го ка­чан­ний са­лат і білу редь­ку, які йдуть на при­го­ту­ван­ня кімчі. Те­пер же в знач­ній кількості ви­роб­ля­ють  ріпча­с­ту ци­бу­лю, час­ник, чер­во­ний пе­рець (без ньо­го важ­ко уя­ви­ти су­час­ну ко­рейсь­ку кух­ню, хоч і з’явив­ся він на півос­трові порівня­но не­дав­но). Куль­ти­ву­ють помі­до­ри (їх, на ди­во, тут відно­сять до фруктів), огірки, шпи­нат, а та­кож ба­ш­танні — ка­ву­ни і дині, для яких навіть бу­ду­ють спеціальні теп­лиці.
Май­бутнє сво­го сільсько­го гос­по­дар­ст­ва  Півден­на Ко­рея пов’язує з ви­со­ко­тех­но­логічни­ми рос­лин­ни­ми фа­б­ри­ка­ми — пер­шу та­ку за ініціати­вою Уп­равління з роз­вит­ку сільсько­го­с­по­дарсь­ких рай­онів по­бу­ду­ва­ли в місті Су­воні. Ме­та про­ек­ту — на­ла­го­ди­ти цілорічне індустріаль­не ви­ро­щу­ван­ня про­дукції в кон­тро­ль­о­ва­но­му се­ре­до­вищі, не схиль­но­му до не­га­тив­но­го впли­ву кліма­ту. На дум­ку вче­них, рос­линні фа­б­ри­ки по­винні пра­цю­ва­ти в будь-яко­му місці — чи то пу­с­те­ля, чи го­ри, чи навіть мо­ре. Штучні дже­ре­ла світла (флу­о­рес­центні лам­пи або світлодіоди) ви­ко­ри­с­то­ву­ють­ для ініціації фо­то­син­те­зу, до­гляд — повністю ав­то­ма­ти­зо­ва­ний і ро­бо­ти­зо­ва­ний. Ціка­во, що сівбу, збір уро­жаю мож­на про­во­ди­ти дис­танційно, а грунт удо­б­рю­ва­ти та­ким чи­ном, щоб про­гра­мо­ва­но збільшу­ва­ти вро­жайність рос­лин, спри­я­ти роз­вит­ку їхніх пев­них вла­с­ти­во­с­тей. За­вдя­ки ре­гу­лю­ван­ню тем­пе­ра­тур­но­го ре­жи­му з’яв­ляється мож­ливість ви­ро­щу­ва­ти куль­ту­ри з різних кліма­тич­них зон, зміню­ва­ти їхню вро­жайність. Го­ло­вне за­вдан­ня та­ких фа­б­рик — про­го­ду­ва­ти азійські ме­га­поліси, де ко­жен ква­д­рат­ний метр землі на ва­гу зо­ло­та.
Не мож­на обійти ува­гою ще од­ну пер­спек­тив­ну га­лузь — садівництво. Прак­тич­но цілий рік на при­лав­ках ма­га­зинів при­сутні власні яб­лу­ка і ман­да­ри­ни, вес­ня­ний се­зон по­чи­нається з теп­лич­ної по­лу­ниці, після неї з’яв­ля­ють­ся дині, потім пер­си­ки та груші і на­сам­кінець ви­но­град. По­всюд­но в країні рос­туть са­ди яб­лу­неві та гру­шеві. Нас ду­же зди­ву­ва­ло по­ба­че­не во­се­ни на де­ре­вах (во­ни за­зви­чай низь­ко­рослі): яб­лу­ка і груші об­гор­нені па­пе­ром. Ви­яв­ляється, та­ким чи­ном бе­ре­жуть їх від ко­мах. Скільки ж то лю­бові тре­ба, аби «вкло­ни­ти­ся» кож­но­му пло­дові, поділи­ти­ся з ним теп­лом своїх рук! Спо­с­терігаєш за кра­сою навіть най­мен­шо­го клап­ти­ка дбай­ли­во до­гля­ну­тої землі і по­чи­наєш ро­зуміти, як країна на­пов­не­на енергією Кі, енергією при­ро­ди, про яку ми зга­ду­ва­ли на по­чат­ку статті. Ту­теш­ня при­ро­да на­пов­не­на цією енергією подібно до насіни­ни, що містить у собі си­лу, по­трібну для рос­ту ви­со­ко­го міцно­го де­ре­ва. Ос­но­ва­на на гли­бо­ко­му ро­зумінні при­ро­ди, і вся сутність куль­ту­ри ко­рейців — в по­вно­му єднанні з при­ро­дою.
Та про те ми по­го­во­ри­мо в інших на­ших ли­с­тах. У на­ступ­но­му, зо­к­ре­ма, роз­повімо про будні тва­рин­ників, відповімо на пи­тан­ня, яке ча­с­то чу­ли після при­льо­ту із Се­у­ла, — чи до­во­ди­ло­ся ку­ш­ту­ва­ти со­ба­ча­ти­ну, приділи­мо ува­гу «зо­лотій ко­машці» бджолі — во­се­ни країна прий­ма­ти­ме де­ле­гатів чер­го­во­го Все­світньо­го кон­гре­су Апімондії (ес­та­фе­ту ко­рейсь­ким бджо­ля­рам два ро­ки то­му пе­ре­да­ли ук­раїнські).

Інтерв'ю
Кооперація в агросекторі – це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції.  У світі кооперативи є елементом самодопомоги і отримують преференції від держави. 
З лютого цього року підрозділ Crop Science компанії «Байєр» в Україні очолив Франк Хатке, який водночас займає посаду керівника регіонального маркетингу в країнах Центральної та Східної Європи і нещодавно приїхав у нашу країну з Польщі.... Подробнее

1
0