Раціоналізм і естетика овочівництва

Більша частина господарства згодом знайшла доброго інвестора, а 30% активів дістав колектив, який очолював Віктор Ліжепьоков. Домогтися розподілу було дуже важко, але ідею бригади підтримав голова місцевої адміністрації. Нове господарство одержало назву “Елвіко-Гігант”.
Об’єднувало бригаду бажання працювати на своїй землі, зберегти надбання минулих років і рухатися вперед. “Хотілося довести, що досягти успіху можна за будь-якої системи, — розповідає Віктор Ліжепьоков, нині директор ТОВ “Елвіко-Гігант”. — Не варто чекати, коли настануть для роботи кращі часи, вони є тепер”. Така позиція, можливо, й стала одним із вирішальних чинників їхнього майбутнього успіху.
“Починали майже з нуля, — пригадує один із сподвижників Віктора Ліжепьокова Петро Тишаков, головний інженер “Елвіко-Гігант”. — Мали дві “Ниви” СК5 1981 року та один “Дон” 1988 року випуску. Збирали врожай і, як то кажуть, плакали... потім потихеньку почали розбудовуватися”.
Уже за перший рік своїми силами господарство отримало прибуток і почало нарощувати основні фонди. Мар’їнський район і за радянських часів був кращим в Україні щодо малого зрошення, і команді Ліжепьокова вдалося не допустити розкрадання цих систем на своїй території, однак без нового будівництва неможливо було ні успішно працювати далі, ні розрахуватися з боргами, вважає директор. На сьогодні вклали вже понад 1000 м нових труб, постійно реконструюють старі зрошувальні системи, що для регіону, де за рік випадає 420–450 мм опадів, має суттєве значення. Господарським способом збудували холодильник місткістю 1000 т з французькими холодильними агрегатами, які працюють на безпечному хладоні, і заклали фундамент ще одного (до речі, вартість цієї споруди — 1 млн грн — викликала подив у делегації польських овочівників, яка відвідала “Елвіко-Гігант”: у них такий коштує 2 млн євро), звели три підвальних приміщення для зберігання картоплі на 700 т кожне, сушарку, технічний парк оновили на 80%. Є три нові комбайни, тракторів нових за минулі десять років придбали понад 20, удвічі — до 60 — збільшили парк автомашин. Працювали на бартерних засадах з Харківським тракторним заводом, мають тепер три нових трактори, які ще не були в роботі. Для ремонту й зберігання техніки облаштовують новий майданчик. “Купили недобудовані ферми, сіносховища, вимощуємо двір бетонними плитами, — розповідає директор господарства. — Тут буде техніка, що працює, а там — відремонтована стоятиме в боксах, як було за Союзу в хороших господарствах. На сьогодні ми вже можемо дозволити собі купувати імпортну техніку — оборотний плуг, мульчувач, прес-підбирач, копач для цибулі та картоплі, — різниця з вітчизняною технікою дуже велика”.
Кілька років тому господарство позбулося тих двохсот корів, що дісталися в спадок, позаяк тваринницький комплекс завдавав щороку не менше 250 тис. грн збитків, які доводилося перекривати за рахунок рослинництва. Натомість реконструювали всі ферми, пристосувавши їх під сховища для овочів. Там, де бракувало грошей, виручала винахідливість і раціоналізм. Приміром, солому, спаковану прес-підбирачем, у господарстві використовують для утеплення овочесховищ, а наступного року продають її грибникам на компост. Цього року застосували ноу-хау: для вентиляції, підігріву чи охолодження (за потребою) цибулі в місцях зберігання проклали перфоровані труби великого діаметра, підведені до компресора й вентилятора. Під час збирання врожаю в ці приміщення щодня закладають майже 200 т цибулі (див. фото).
“У нас нічого не було — тільки люди, які вміють працювати, тому все так пристосовано, — розповідає Віктор Іванович. — Хоча наше господарство виробляє за рік приблизно п’яту частину овочевої продукції всього району, ми майже всі зароблені гроші витрачаємо на перспективу. Овочівництво — дуже затратна галузь. Ми застосовуємо переважно елементи нових технологій, але й зі старих беремо те, що себе виправдовує. Аби купити менш затратну технологію, потрібні одразу великі кошти. Кредитів намагаємося не брати”.
Нині рентабельність господарства сягає 70%.
ТОВ “Елвіко-Гігант” має 3 тис. га ріллі, з них 150 га займають різноманітні овочі: найбільші в регіоні площі — під цибулею, вирощують також капусту, моркву, столовий буряк, огірки, помідори, 70 га картоплі, близько 1200 га пшениці, ячменю та соняшнику, майже 50 га висівають люцерни для годівлі домашньої худоби працівників господарства. Значні площі залишають під пар, бо він найкращий попередник для овочів. Сівозміни повністю дотримуватися не вдається, бракує культур, але сортозміну застосовують.
Восени землю обробляють оборотним плугом або ж звичайним, після якого застосовують діагональну культивацію та вирівнюють поле планувальником. Вносять високоякісний перегній і мінеральні добрива. Навесні, якщо немає бур’янів, лише боронують. На думку місцевих механізаторів, оборотний плуг виробництва заводу ім. Патона, хоч і поступається німецькому, проте має доступну ціну й забезпечує належну якість ріллі завдяки можливості регулювати кут атаки залежно від якості грунту. А планувальник, якщо ним обробляти ниви восени, не висушує землю і, отже, сприяє добрим сходам.
Хоч як це дивно, але високі врожаї не вигідні сільгоспвиробникам, бо це означає, що не буде доброї ціни на збіжжя. Нерідко ціна реалізації нижча за собівартість вирощеної продукції. Традиційними ринками збуту овочів для Донецького регіону були Курська, Бєлгородська, Воронезька області Росії. Нині туди ходу немає, на внутрішньому ринку панує жорстка конкуренція, а обігові кошти потрібні тоді, коли їх потребує земля.
Виручають партнери, такі як ПП “Агропром-Центр” — дистрибутор провідних агрохімічних компаній, де директором Михайло Мальцев: “У Донецькому регіоні є кілька потужних компаній, а більшість — це середні та дрібні господарства. Їм набагато важче вчасно віднайти кошти на закупівлю якісного посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, тому ми практикуємо кредитування наших клієнтів”.
Торік господарство витратило близько 1 млн грн на добрива та ЗЗР, 1,5 млн грн — на пально-мастильні матеріали, майже 3 млн грн — на зарплату. Місячний фонд заробітної плати на період збирання врожаю становить 500–600 тис. грн, до цього слід додати 20–50% преміальних. Платня у кваліфікованого механізатора або водія сягає 2500 грн, у жнива буває й 4000 грн, у робітників — 500–600 грн за місяць.
Працюють у господарстві не тільки місцеві мешканці — таких лише 70, — а й з навколишніх сіл, навіть з інших областей: Житомирської, Рівненської, Вінницької. Сезонних робітників на збирання врожаю, буває, щоденно привозять до 500 осіб.
Проблема кваліфікованих кадрів, типова для нашого сільського господарства, не обходить і “Елвіко-Гігант”. Але тут не ремствують, а пропонують своїм спеціалістам житло — безплатні будинки в селі, які через 25 років перейдуть у повну їхню власність. Компанія підтримує сільську школу, дитсадок, дитячий будинок. Двічі на тиждень директор обов’язково знаходить час поспілкуватися з людьми — вважає, що це вкрай важлива умова взаєморозуміння, без якого й ефективної роботи не може бути.
Третій рік на більш-менш вільні кошти вони будують нове офісне приміщення, облаштоване зручними меблями й сучасною технікою. Планують закласти парк і збудувати літній театр. Вони закопують старі, непотрібні вже, силосні ями, засипають їх чорноземом, аби не псували пейзаж і земля не гуляла марно, запускають рибу в котловани для зрошення, висаджують блакитні ялинки вздовж сільських вулиць, час від часу хто-небудь їх вирубує, а вони знову висаджують...
“Я тут народився, виріс і для мене дуже важлива думка моїх земляків, важливо, щоб вони мене розуміли, — каже Віктор Іванович. Йому хочеться, щоб усе навкруги було правильно, комфортно, красиво — щоб усе було добре. Хочеться залишити щось після себе на довгу й добру пам’ять, бо люди варті кращого життя й мають це усвідомити.

Лідія Кудрявцева