Пшениця озима: строки сівби, удобрення та … кореневі гнилі

Кореневі гнилі належать до екологічно-паразитарних захворювань. Їхніми збудниками є факультативні паразити, які уражують рослини, ослаблені внаслідок несприятливих умов вирощування. Тому в системі заходів обмеження розвитку зазначеного захворювання першочергове значення має агротехніка, що має забезпечити добрий ріст і вегетацію рослин. Цей метод має раціонально поєднувати захист рослин від шкідливих організмів в загальній технології вирощування сільськогосподарських культур із охороною довкілля. Так, серед агротехнічних заходів одним із основних елементів технології є строки сівби, адже саме сівба в оптимальні строки забезпечує найповнішу віддачу коштів, вкладених у вирощування пшениці озимої, сприяє отриманню високого врожаю за сприятливого фітосанітарного стану посівів.

Потрібною передумовою одержання стабільних урожаїв є також внесення добрив як складової агротехніки. Порушення балансу між елементами живлення негативно позначається не тільки на рості, розвитку й продуктивності рослин, а й на їхньому фітосанітарному стані. Відомо, що отримати врожай з підвищеною якістю зерна без додаткових азотних підживлень у нас час майже неможливо, але слід мати на увазі, що надлишок азоту призводить до посилення розвитку хвороб і шкідників.

У літературі є достатня кількість інформації про вплив агротехнічних заходів на розвиток кореневих гнилей пшениці озимої у різних зонах країни, але по рекомендованих (традиційних) попередниках. Актуальність наших досліджень полягає у визначенні впливу зазначених елементів агротехніки на розвиток хвороби по попереднику ячмінь ярий, який у зв’язку з високою насиченістю сівозмін зерновими зараз досить часто використовують. Особливо важливим є вивчення вказаних питань на тлі суттєвих змін клімату та економічної нестабільності.

 

Дослідження проводили в Дослідному господарстві «Дніпро» Інституту зернових культур НААН України. Зразки рослин для аналізу відбирали у фазі початку воскової стиглості зерна. Ураженість рослин пшениці озимої кореневими гнилями визначали за загальноприйнятими методиками.

Ґрунтовий покрив дослідної ділянки представлений чорноземом звичайним малогумусним повнопрофільним слабоеродованим. Вміст гумусу в орному шарі 3,1–3,3%, загального азоту 0,23–0,25%, рухомого фосфору 125–144 мг/кг, обмінного калію 110–118 мг/кг сухого ґрунту (по Чирикову). У досліді висівали районований для зони Степу сорт пшениці озимої м’якої – Писанка після стерньового попередника (ячмінь ярий) з нормою висіву 5 млн схожих насінин на гектар. Сівбу та внесення мінеральних добрив проводили згідно зі схемами досліду.

Погодні умови протягом років досліджень досить різнилися, що дало змогу всебічно оцінити вплив строків сівби та доз мінеральних живлень на розвиток кореневих гнилей.

Аналіз отриманих зразків свідчить, що простежується чітка тенденція зниження рівня ураженості рослин пшениці озимої кореневими гнилями в міру затримання строків сівби. Так, показники поширення та розвитку хвороби за сівби 5–8 вересня були 33,5–57,0 % та 14,3–18,3 % залежно від рівня мінерального живлення (табл.); 25–27 вересня — 19,4–49,3 % та 8,5–16,8 %; 15–20 жовтня — 14,0–33,1 % та 4,7–10,7 % відповідно.

 

Ураженість пшениці озимої кореневими гнилями та її урожайність залежно від строків сівби та доз мінерального живлення

 

Така ситуація пояснюється тим, що за пониженої температури ґрунту проростання спор та розвиток міцелію патогенних грибів йде повільніше, а сходи пшениці мають більшу стійкість до ураження, ніж за підвищеної температури.

До того ж останніми роками спостерігають подовження періоду осінньої вегетації рослин пшениці озимої, що за сівби у ранні строки (5–8 вересня) призводить до значного переростання рослин. У таких посівах рослинні тканини до настання заморозків старіють і грубішають, внаслідок чого вони гірше загартовуються і погано перезимовують. Надмірна вегетативна маса рослин сприяє накопиченню інфекційного матеріалу в ґрунті, що є джерелом вторинних весняних уражень озимини. У разі раннього посіву період масового розповсюдження збудників хвороби триваліший і співпадає з фазами інтенсивного росту рослин (сходи–кущіння), коли вони сприйнятливіші до хвороби.

Посіви оптимальних строків, за умов швидкого та дружнього проростання, нормально проходять фізіологічне загартування восени та володіють більшою стійкістю до ураження. 

За дуже пізньої сівби (15–20 жовтня), в порівнянні з оптимальними строками, рослини пшениці менше уражуються кореневими гнилями, але не встигають до настання заморозків достатньо розкущитися, не утворюють вузлових коренів, і тому неефективно використовують запаси вологи в ґрунті, пошкоджуються під час зимівлі. Навесні у рослини затримується утворення пагонів, що призводить до зрідження посівів та зниження врожаю.

 

Окремо слід зазначити, що оскільки попередником озимини в наших дослідах був ячмінь ярий, то наявність рослин цієї культури восени в посівах пшениці озимої негативно впливала на ріст і розвиток основної культури та призвела до  ураження кореневими гнилями. Особливо чітко це простежувалось у роки з посушливим осіннім періодом, коли насіння тривалий час знаходилося у верхньому шарі ґрунту. Біологічні особливості насіння рослин ячменю ярого дозволяють йому за низького рівня запасів продуктивної вологи в ґрунті проростати раніше за насіння пшениці, що сприяє більш швидкій  порівняно з пшеницею озимою появі сходів ячменю восени. Це відбувалося переважно за сівби 5–8 вересня. Посівний шар ґрунту в цей строк майже завжди протягом років досліджень мав недостатню кількість продуктивної вологи, а це, до того ж, зумовлювало подовження періоду  сівба – повні сходи, коли рослини пшениці озимої найсприйнятливіші до ураження.

Найбільше рослин попередньої культури в посівах пшениці озимої було відмічено за сівби 5–8 вересня і в середньому за роки досліджень становило 93 шт/м2. За сівби 15–20 жовтня кількість рослин ячменю була мінімальною, і налічувала всього 3 шт./м², що пояснюється тривалішим періодом від збирання попередника до посіву пшениці та кількістю опадів за цей період, що спричинило проростання насіння ячменю, після чого його знищення проводили передпосівною культивацією. 

За зимовий період було зафіксовано повну загибель рослин ячменю ярого в посівах пшениці незалежно від року досліджень та строку сівби.

Щодо врожайності, то незалежно від дози добрив найвищі показники були отримані за сівби 25–27 вересня — 3,90–5,11 т/га, завдяки найбільшій кількості продуктивних стебел на одиниці площі та високим показникам структури врожаю. 

 

Результати досліджень впливу доз мінеральних добрив на ураженість пшениці озимої кореневими гнилями показали, що в середньому за роки досліджень у разі підживлення N₃₀ навесні по мерзлоталому ґрунту рівень розвитку кореневих гнилей знижується незалежно від строку сівби (завдяки покращенню стану рослин) на 0,6–1,9 % порівняно з варіантом лише фонового внесення N₆₀P₆₀K₃₀. Наступне локальне підживлення азотом у кінці кущення призводить до зростання розвитку досліджуваної хвороби зі збільшенням дози і досягає максимальних значень — 10,7–18,3 % на варіанті N₉₀  локально в кінці кущення. Частково це можна пояснити тим, що надмірне, однобічне та непропорційне внесення азотних добрив розрихлює тканини рослин, робить їх беззахисними проти розвитку хвороб. Також є думка, що використання азоту в пізніший період затримує достигання рослин.

Серед збудників хвороби протягом років досліджень переважали гриби роду Fusarium та Bipolaris sorokiniana, що характерно для посушливих умов Північного Степу України. В окремих посівах за вологих умов у незначній кількості зустрічалися Ophiobolus graminis, Cercosporella herpotrichoides, Rhizoctonia solani.

Таким чином доведено, що строкам сівби та підживленню рослин азотом належить одне із провідних місць у технології вирощування пшениці озимої після ячменю ярого, оскільки вони визначають не лише умови зимівлі, ріст та вегетацію рослин, а й наступну величину врожайності та мають суттєвий вплив на рівень розвитку кореневих гнилей. 

За сівби пшениці озимої після ячменю ярого пропонують обирати оптимальні строки (25–27 вересня), які б, залежно від конкретних погодних умов, забезпечували отримання дружних сходів, добре кущення рослин восени; обов’язково вносити фонове добриво (N₆₀P₆₀K₃₀) та робити азотні підживлення рано навесні (N₃₀); для поліпшення якості зерна у фазі кущення локально підживлювати N₆₀. За таких умов втрати від кореневих гнилей будуть перекриті збільшенням продуктивності.