Спецможливості
Технології

Проблеми та уроки 2001

05.06.2008
307
Проблеми та уроки 2001 фото, ілюстрація
Проблеми та уроки 2001

Яким же був сільськогосподарський рік’2001? Назагал — успішним.
Якщо проаналізувати показники валових зборів та врожайності головних сільськогосподарських культур, то стають помітними позитивні зміни у сільськогосподарській сфері економіки країни. Та водночас напрошується ціла низка не вельми приємних запитань і порівнянь. Так, напочатку 90-х валовий збір зерна в Україні був на рівні 50 млн т, на цьому тлі цифри 2001 року, звісно, програють. Добре те, що нарешті падіння виробництва припинилося й означилися позитивні тенденції росту, хоча до переможних звітів і биття у литаври ще ой як далеко.

Урожайність зернових в Україні, навіть порівняно з країнами, які мають набагато гірші природні умови вирощування зерна, а чорноземів не мають узагалі, м’яко кажучи, — більш ніж скромна. Для порівняння візьмемо не Голландію з її надсучасним інтенсивним аграрним комплексом а, скажімо, Фінляндію. Країну, яка вирощує врожаї на бідній морені, де тепло майже завжди в дефіциті, вегетаційний період короткий, а саме землеробство пов’язане з постійним кліматичним ризиком втратити посіви і врожай.
Урожайність зерна пшениці в цій північній країні стабільно становить близько 46 ц/га.
В Україні з її благодатним кліматом і багатими грунтами навіть цього року урожайність пшениці — головної зернової культури — істотно нижча за середню багаторічну у фіннів. А про якість зібраного в нас урожаю годі й говорити. В основному виросла кількість фуражного зерна. Харчового зерна 3 і 4 класів у цілому по країні лише близько 1/3 валового збору.
Не чути переможних рапортів і про високі врожаї зерна твердої пшениці (Triticum durum L.). У нас про неї практично майже забули, хоча степові області України мають усі агрокліматичні можливості забезпечити високобілковим, справді золотим, зерном з прекрасною клейковиною не лише потреби своєї країни. Водночас вітчизняні підприємства переробної промисловості відчувають постійний гострий дефіцит сировини для виробництва високоякісних макаронних виробів, і полиці наших магазинів завалені продукцією власного виробництва з пшениці м’якої (Triticum aestivum L.). Покупець бере її неохоче (макаронні вироби з такого борошна швидко розварюються і розпливаються, мають значно нижчі смакові, поживні й органоліптичні якості порівняно з виробами, виготовленими з борошна твердої пшениці), віддаючи перевагу макаронним виробам, виготовленим в Італії з борошна твердої італійської пшениці. А де ж тверда пшениця вітчизняна? Можливо, немає сортів? Ні, є. Немає виробничих посівів. Виробничники відмовляються її сіяти. Як пояснюють самі аграрії, на зерно твердої пшениці немає адекватної ціни, а її якісне вирощування потребує уваги і відповідних затрат на технологію. Виробничникові простіше без особливих проблем і, головне, економічно вигідніше вирощувати м’яку пшеницю, навіть на фураж. Хоча давно відомо, що зерно пшениці не є оптимальним кормом для тваринництва і годівля ним тварин призводить до значних перевитрат концентрованих кормів. Проблема концентрованих кормів — тема особлива і вимагає окремого висвітлення.
Де ж продумана державна ринкова політика? Невже в Україну, яка традиційно, ще з часів Середньовіччя, була житницею всієї Європи, треба завозити високоякісні макаронні вироби з Італії, бо землероби з діда-прадіда (протягом майже восьми тисячоліть) не спроможні сьогодні самі для себе виростити на благодатній землі високоякісної твердої пшениці з високим вмістом клейковини на макаронні вироби й крупи?
Проблема якісних показників та рівня врожайності наших посівів зернових культур безпосередньо залежить від рівня ведення агротехніки на орних землях і повноти та якості виконання технологічних операцій у процесі вирощування і твердої, і м’якої озимої пшениці та інших культур у господарствах. А для повноцінного їх виконання часто бракує і достатньої кількості обігових коштів, і техніки, і, на жаль, необхідного рівня фахової підготовки людей на місцях. Сучасні технології вимагають сучасних знань.
Зупинімося докладніше на одній з найболючіших проблем землеробства в цілому: масовій присутності на посівах бур’янів.
На сьогодні переважна більшість площ орних земель в Україні заселена багаторічними видами бур’янів, які відзначаються особливо високим рівнем шкодочинності . Це усім відомі пирій повзучий (Elytriga repens (L.) Nevski), осот рожевий (Cirsium arvense), осот жовтий (Sonchus arvensis L.), берізка польова (Convolvulus arvensis), у зоні Степу поширюються гірчак повзучий (Acroptilon repens (L.) DC.), гумай (Sorghum halepense L. (Pers.) та інші.
Наявність багаторічних видів бур’янів на орних землях — симптом тривожний. У Західній Європі кажуть: “У доброго господаря на полі багаторічних бур’янів немає”. Це індикатор рівня ведення землеробства. Часто у господарників не доходять руки до бур’янів по-справжньому, і ті “випадають” з поля зору. А даремно. Наприклад, рослини осоту рожевого, які займають на полі всього 1м2, за рік гарантовано заселяють своїм потомством не менш як 10 га орних земель. Якщо на таких, заселених насінням осоту, площах не буде проведено вчасно та якісно лущення стерні, то вже через рік поле вкриють добре розвинені й сильні рослини бур’яну, які серед літа зроблять білу завірюху з своїх парасольок, що несуть насіння. Виникає банальне запитання: що дешевше й легше для господаря — своєчасно знищити на посівах поодинокі кущі осоту, провести якісно лущення й оранку поля, знищивши рослини осотів першого року життя, чи стати перед альтернативою: мати значне падіння продуктивності посівів або витрачати кошти на захисні заходи? Не приймати ніяких рішень не дозволить саме життя. Багаторічні бур’яни не заселяють орні землі за один рік. Це процес, розтягнутий у часі. Як ми реагуємо на зміни ситуації на полях, такі результати й маємо. Очистити орні землі від багаторічних видів бур’янів можна навіть проведенням короткої (у 2—3 роки) продуманої та енергійної кампанії у господарстві чи регіоні.
Значно складніша ситуація з малорічними видами бур’янів. Запаси їх насіння в орному шарі грунту (0—30 см) сягають сьогодні астрономічних цифр: у зоні Степу в середньому 1,14 млрд шт./га, Лісостепу — 1,71 млрд шт./га, у лісовій зоні —1,47 млрд шт./га. Як відомо, проростання насіння більшості видів бур’янів розтягнуте в часі. Сходи здатні з’являтися на орних землях за сприятливих умов протягом усього теплого періоду року.
Вважають, що культури суцільного способу сівби (озима пшениця, озиме жито, ячмінь, овес, горох) самі мають високу здатність протистояти бур’янам. Але за сучасного значного рівня потенційного засмічення орного шару грунту і вони вимагають проведення захисних заходів.
Яких найтиповіших помилок у захисті посівів припустилися господарники минулого сільськогосподарського року? Передусім — це несвоєчасність проведення захисних заходів. Традиційно у господарствах на посівах озимої пшениці використовують найдоступніші й дешеві гербіциди (як правило, 2,4-Д амінну сіль різних виробників), припускаючися двох помилок:
— не завжди спектр дії препарату збігається зі структурою забур’янення посівів. Як наслідок, затрати були, а необхідного рівня ефективності дії гербіцидів господарство не отримало;
— часто обприскування посівів озимої пшениці проводять запізно. Тобто формально наче все гаразд. Рослини культури на момент проведення обприскування були ще у фазі кущення, а бур’яни перебували у чутливих фазах онтогенезу, але в результаті колоски у пшениці утворилися вироджені, і сподіваного урожаю не дочекалися.
Слід пам’ятати, що рослини зернових культур не мають біохімічної стійкості до дії гербіцидів на основі ростово активних речовин типу 2,4-Д. Необхідну селективність забезпечують покриви епікутикулярних восків у рослин злаків і еректоїдне їх листя, а також порівняно глибоке розміщення меристеми (твірної тканини). Така ситуація зберігається до кінця 4-го етапу органогенезу в рослин озимої пшениці. На 5-му етапі розпочинається формування структур майбутнього колоса з меристеми, і рослини значно знижують стійкість до біохімічного впливу гербіцидів. Проведення обприскування рослин озимої пшениці у такій фазі розвитку саме й призводить до пошкодження твірної тканини колоса, його виродження і значного зниження продуктивності рослин. Відповідно, запізнення з проведенням обприскування посівів озимої пшениці приносить господарству не очікувану користь, а лише збитки. На жаль, такі помилки у 2001 році можна було зустріти у різних регіонах досить часто.
Вихід — у своєчасному проведенні захисних заходів та у застосуванні більш досконалих і сучасних гербіцидів. У пізніші етапи росту й розвитку рослин озимої пшениці можна застосувати, без небезпеки пошкодження рослин культури, такі гербіциди, як Гранстар, 75% в.г., Гроділ Ультра та інші. До того ж, названі препарати забезпечують ефективне знищення рослин цілої низки видів бур’янів, що є порівняно стійкими до дії 2,4-Д (прикладом може бути підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), у тому числі й багаторічників, наприклад — видів осотів.
Якість зерна — це насамперед питання клімату, режиму мінерального живлення посівів, ефективного захисту від бур’янів, хвороб та шкідників.
Рівень мінерального живлення посівів і його збалансованість на переважній більшості площ посівів зернових був далеким від оптимального. Проявлявся дефіцит азоту в період закладання та формування структур майбутнього колоса. Дефіцит калію і фосфору проявлявся у період масового поширення хвороб. Ослаблені дефіцитом названих сполук, рослини культури значно чутливіші до дії патогенів, ніж добре забезпечені. Дефіцит азоту в період формування й основної фотосинтетичної діяльності прапорцевого листка рослин пшениці спричиняв його передчасне фізіологічне старіння та формування зерна з невисокими технологічними якостями й натурою.
Кліматичні умови 2001 року в період цвітіння й формування зерна озимої пшениці були дуже сприятливими для розвитку епіфітотій цілої низки захворювань: септоріозу, борошнистої роси, бурої іржі тощо. У господарствах, які своєчасно не провели профілактичних обприскувань фунгіцидами, недобори зерна були дуже істотними.
У Степу і Лісостепу вже традиційно масовими були пошкодження посівів клопом черепашкою. Особливо негативним є вплив пошкоджень шкідника на якісні показники зерна пшениці, передусім на вміст клейковини і білка в цілому.
Переважна більшість господарств сьогодні економічно слабкі й не мають достатніх фінансових можливостей для повноцінного забезпечення та якісного впровадження технологій інтенсивного вирощування зерна.
Це позначилося насамперед на рівні врожайності і на якісних показниках урожаю 2001 року.
Через обмежені можливості статті ми не зупинятимемося докладно на проблемах вирощування інших важливих сільськогосподарських культур, передусім широкорядного способу сівби.
Ситуація з вирощуванням їх назагал істотно гірша, ніж із зерновими колосовими культурами. Таке становище насамперед пояснюється тими особливостями технологій, які характерні для культур соняшнику, кукурудзи, цукрових буряків, картоплі, сої та інших. Названі культури не здатні серйозно протистояти бур’янам протягом досить тривалого періоду вегетації через те, що їх висівають широкорядним способом. У процесі вегетації вони більше залежать від людини, ніж культури суцільного способу сівби.
Важливе значення серед зернових культур має кукурудза. Її роль особливо зростатиме в майбутньому зерновому балансі України в процесі аридизації клімату як наслідку глобального потепління на планеті в цілому. Як відомо, серед зернових культур кукурудза не знає собі рівних щодо величини біологічного потенціалу. За сприятливих умов вегетації вона здатна накопичувати за вегетаційний період до 26 т/га сухої речовини, тоді як наша основна зернова культура, озима пшениця, — лише 16 т/га. Тому врожай зерна 120—130 ц/га для кукурудзи не є рекордним. Окрім названих переваг, кукурудза відзначається раціональним використанням грунтової вологи і доволі низьким транспіраційним коефіцієнтом. Він у неї в середньому становить 400, тобто істотно нижчий, ніж в інших зернових культур. Більш посухостійкими є лише сорго та просо. Маючи такі вихідні дані, кукурудза заслужено повинна стати в Україні однією з головних зернових культур. Наприклад, у США саме зерно кукурудзи становить близько 80% усього зернового балансу країни, адже їхнє інтенсивне й високопродуктивне тваринництво тримається на двох китах: кукурудзі та сої. У нас в зонах Степу та східного і центрального Лісостепу є всі умови для вирощування гарантовано високих урожаїв кукурудзи.
Наскільки повно було використано можливості отримання врожаїв зерна кукурудзи в умовах 2001 року? Назагал вегетаційний період складався досить специфічно. Стійка прохолодна погода на початку вегетації затримувала ріст і розвиток молодих рослин культури. Наступний період дощів у другій половині травня — червні теж не був надто сприятливим. Посуха й високі температури у липні та серпні спричинили дефіцит доступної вологи в грунті. У багатьох регіонах наприкінці серпня рослини кукурудзи вже втратили значну частину свого листя й закінчували вегетацію. Які резерви були використані землеробами неповною мірою? Їх є кілька.
На більшості посівних площ під кукурудзою не було створено достатньо високого рівня мінерального живлення. На формування врожаю рослини використовували переважно тільки природну родючість грунтів. Це знизило можливості рослин розкрити свій потужний потенціал продуктивності.
Понад 2/3 площ посівів кукурудзи мають на час збирання врожаю зерна середній і високий рівень забур’янення. Навіть природний рівень родючості грунтів був використаний не за призначенням, а пішов на формування маси бур’янів та їхнього насіння.
Дефіцит доступної вологи в грунті у період формування зерна на качанах кукурудзи можна було істотно пом’якшити якісним і правильним захистом посівів від бур’янів.
Останню тезу розкриємо більш докладно. Зона Степу традиційно має доволі напружений водний баланс, і тому раціональне використання обмежених запасів вологи в грунті відіграє першочергову роль для забезпечення продуктивності посівів. Присутність бур’янів на посівах істотно погіршує ситуацію із забезпечення рослин культури вологою. Більшість бур’янів (види лободи, щириці, гірчаку, однорічних злаків) мають транспіраційні коефіцієнти в межах від 550 до 700. Пирій повзучий виступає рекордсменом, у нього цей показник становить 1000—1100.
Хто з господарників відмовиться в період літньої посухи отримати на свої посіви від 30 до 120 мм доступної для рослин вологи в грунт? Що це означає для посівів кукурудзи та інших культур — знає кожний агроном. Саме таку кількість вологи, яка доступна для рослин, виносять з грунту у процесі вегетації бур’яни залежно від їхньої кількості, видового складу і накопиченої маси. Отже, такі заходи є запорукою надійного захисту посівів кукурудзи від бур’янів і забезпечення високої продуктивності їх.
В умовах 2001 року наявність доступної вологи у верхньому шарі грунту навесні та на початку літа забезпечила надійну захисну дію на посівах кукурудзи грунтових гербіцидів: Харнесу; Трофі 90; Фронтьєр 900; Дуал Голд 960ЕС; Мерлін 750 та інших.
На жаль, дія грунтових препаратів не завжди може гарантувати достатньо тривалий захист, тому в умовах традиційного дефіциту вологи у верхньому шарі грунту доцільно використовувати високоефективні гербіциди по сходах кукурудзи. Особливо надійну захисну дію проти комплексу дводольних і злакових видів бур’янів проявляли гербіциди: Базис, 75%; Камбіо, 41%; Хармоні, 75%. Проти комплексу бур’янів, у якому переважали злакові види, добре діяли Тітус, 25%; Мілагро 040SC; Гвардіан, 79% та інші.
З порівняно дешевих гербіцидів широко застосовувані Діален Супер 464SL та препарати на основі 2,4-Д амінної солі. Дія останніх жорстко обмежена фазами розвитку рослин кукурудзи (3—5 листків).
Неповне контролювання сходів бур’янів на посівах призводило до наступного бурхливого росту й розвитку їх та негативно позначалося на продуктивності посівів.
Істотне значення у процесах забур’янення посівів мали густота рослин та їхня оптична щільність. Дія гербіцидів здатна надійно захистити посіви лише на початку вегетації. З кінця червня і до збирання врожаю добре розвинені рослини кукурудзи спроможні цілком успішно захищати себе самі: своїм листям, розміщеним високо над поверхнею грунту, вони надійно затінюють його поверхню і позбавляють рослини бур’янів, які проросли, енергетичного (світлового) живлення. Такого ефекту повною мірою можна досягти лише за умови надійного знищення гербіцидами першої хвилі бур’янів у період, коли рослини культури ще не здатні самі надійно контролювати вільний простір на посівах (до 40 днів після появи сходів). Слабо розвинені (на бідному агрофоні) і зріджені посіви кукурудзи приречені на повторне забур’янення протягом вегетації. Тому високої продуктивності від них годі й чекати.
Навіть фрагментарний огляд ситуації вирощування двох провідних зернових культур (хоча на детальний аналіз заслуговують і цукрові буряки, і соняшник, і картопля, і льон, і ячмінь…) в умовах 2001 року показує, які великі резерви продуктивності залишаються невикористаними. Навіть звичайна оптимізація технологій з урахуванням конкретних грунтово-кліматичних умов (це затрати, які становлять близько 30% затрат на традиційну технологію), рівня мінерального живлення, особливостей забур’янення орних земель і раціональних та надійних систем захисту здатна забезпечити зростання ефективності капіталовкладень і отримати істотне (на 40—50% і більше) зростання продуктивності орних земель.
Нам усім в Україні потрібне комплексне піднесення рівня землеробства назагал. Без справді господарського і науково обгрунтованого ставлення до землі, до її родючості й природних ресурсів у цілому неможливо створити високотоварне і ефективне сучасне стабільне сільськогосподарське виробництво, яке своєю продукцією забезпечує до 70% усіх матеріальних потреб цивілізованої людини.

О. Іващенко,
д-р с.-г. наук, членкор УААН

Інтерв'ю
 Стручков
В Україні практично відсутнє власне виробництво ЗЗР. Попит на цю продукцію задовольняється завдяки імпорту. Економічна криза спричинила збільшення фальсифікату засобів захисту рослин. 
Rebiyar1
Сьогодні наш співрозмовник — Антуан Ребійар, бізнес-директор New Holland Agriculture в Україні, Молдові, країнах Балтії та Фінляндії. Він живе та працює в Україні вже понад чотири роки, втім, для

1
0