Попелиці кісточкових — не все так просто!
![Попелиці кісточкових — не все так просто! фото, ілюстрація](https://propozitsiya.com/sites/default/files/styles/580x/public/field/image/foto-slivyi.jpg?itok=WCn0hdHw&v=1706396476)
Посилена увага до попелиць обумовлена не тільки своєрідністю біології, їхнім значенням у біоценозах, але й тими економічними збитками, яких завдають представники цієї групи комах унаслідок живлення важливими сільськогосподарськими культурами, а також перенесенням численних фітопатогенних вірусів.
Одним із чинників несприятливого впливу на врожайність і якість товарної продукції культури є шкідливі організми. В агроекологічних умовах Лісостепу України домінуючими і найнебезпечнішими шкідниками сливи є сисні фітофаги.
Серед ентомокомплексу кісточкових культур особливе місце посідають сисні шкідники — попелиці. Багато вчених відмічають, що з-поміж численних видів комах найшкодочиннішими виявилися саме представники родини попелиць Aphididae. В результаті живлення цих комах деформуються та всихають молоді пагони і гілки, жовтіє і передчасно опадає листя, іноді всихають цілі дерева. Зокрема, у кісточкових насадженнях найбільшої шкоди серед сисних комах завдають попелиці: Myzus cerasi F. — вишнева, M. persicae Sulz. — зелена персикова i Hyalopterus pruni Geoffr. — сливова опилена.
Шкода від попелиць полягає в тому, що, заселяючи численними колоніями насадження кісточкових дерев, вони виділяють велику кількість медвяної роси, яка суцільним шаром вкриває листя, пагони та гілки дерев. На цих виділеннях поселяються сажкові гриби роду Capnodium, через що значно знижується фотосинттична діяльність листків — утруднюється дихання, фотосинтез, затримується транспірація. Це спричинює значне ослаблення насаджень, знижується приріст пагонів, інколи дерева гинуть, особливо уразливі молоді насадження за спекотної погоди. Крім того, до липких частин, вкритих медвяною росою, прилипає пил і бруд, у рослин порушується обмін речовин, суттєво погіршується товарна якість плодів.
Посилена увага до попелиць обумовлена не тільки своєрідністю біології, їхнім значенням у біоценозах, але й тими економічними збитками, яких завдають представники цієї групи комах унаслідок живлення важливими сільськогосподарськими культурами, а також перенесенням численних фітопатогенних вірусів. Особливо шкодочинною є зелена персикова попелиця (Myzodes persicae Sulz.) — небезпечний переносник 182 вірусів, яку вивчали переважно на технічних і овочевих культурах.
За даними деяких афідологів, світова фауна налічує 225 видів попелиць, які є переносниками 270 вірусів. Так, наприклад, Myzus persicae Sulz. — персикова попелиця переносить близько 50 видів вірусних хвороб і, зокрема, є основним переносником шарки сливи. Однак у сливових садах Молдови основними переносниками вірусів є геліхризова (Brachycaudus helichrysі Kalt.) і будякова (Brachycaudus cardui L.) попелиці. Остання поширена у Західній Європі, Північній Африці, Азії, Японії, Північній Америці, Україні. Вид дводомний. Шкодить насадженням аличі і терену. Утворює колонії на нижньому боці листків, що викликає їхнє сильне скручування.
У сучасній спеціальній літературі більш-менш повно висвітлені питання видового складу афідофауни кісточкових порід: вишні, черешні, сливи, абрикоса та персика, — їхніх паразитів, хижаків та патогенів.
Попелиці (Homoptera, Aphidinea) — масові комахи, які живуть величезними колоніями на кісточкових плодових, завдаючи їм значних збитків висмоктуванням соку, який необхідний для росту і розвитку. У молодих рослин, заселених попелицями, викривляються і засихають пагони, скручується листя, утворюються гали, порушується фотосинтез, у цілому різко знижується врожайність і якість продукції. У природних біоценозах попелиця також являє собою одну із масових груп комах.
У дослідженнях зарубіжних вчених серед видів попелиць, які шкодять сливі, найпоширеніший вид — Hyalopterus pruni Geoffr. — сливова опилена попелиця, колонії якої також було виявлено і на виноградній лозі. Вид поширений у Європі, Ізраїлі, Індії, Австралії, Японії, США. Найбільшої шкоди попелиця завдає молодим пагонам: заселене з нижнього боку листя злегка скручується, жовтіє і передчасно опадає. Часто заселення є дуже безладним, і листя не завжди скручене. Комахи виходять із зимуючих яєць у кінці квітня чи на початку травня. Заселення сливових насаджень відбувається протягом червня та інколи на початку липня. За спостереженнями, медвяна роса є поживою для корисних мух та ос, що полюбляють солодке.
За високої температури повітря і помірної вологості завдяки значному потенціалу розмноження чисельність сливової опиленої попелиці на молодих деревах сливи може сягати 7–8 тис. личинок на 100 листків — вони повністю вкривають нижній бік листкової пластинки.
В Україні у кісточкових насадженнях найчастіше і в значній кількості зустрічаються такі види попелиць: на сливі — очеретяна, або сливова опилена (Hyalopterus pruni Geoffr.), велика сливова, або будякова (Brachycaudus cardui L.), сливово-хмельова (Pharadon humuli Schr.), лататтєва (Rhopalosiphum nymphacae L.); на черешні — вишнева Myzus cerasi F., на вишні — вишнева M. lythri Schrank. У 1952 р. німецький учений С. Bаrner розділив вид M. cerasi F. на два підвиди, один із яких заселяє тільки черешню — M. pruniavium Bаrn. а другий розвивається на вишні — M. cerasi Fabr.
Вид Myzus cerasi F. здатен розвиватися на первинних кормових рослинах до появи гінопарних1 і безкрилих амфігонних2 самиць, однак самці (крилаті) утворюються тільки на вторинних кормових рослинах: підмареннику м’якому (Galium mollugo), вероніці лікарській (Veronica officinalis), очанці прямостоячій (Euphrasis stricta).
Спостереженнями встановлено, що вірусні і мікоплазмові захворювання черешні найпоширеніші у південних регіонах України.
Максимуми міграцій попелиць M. cerasi F., M. persicae Sulz. і B. helichrysi Kalt., за висновками латвійських вчених, припадають на травень–червень і вересень. Загальна кількість попелиць усіх видів зумовлюється середньомісячною температурою квітня–травня і опадами у цей період.
Оскільки попелиці належать до пойкілотермних організмів, то швидкість обміну речовин у них здебільшого залежить від температури і вологості навколишнього середовища.
Попелиці — комахи із нестабільними популяціями, що характеризуються спалахами розмноження. В основі регулювання їхньої чисельності лежить рослинний фактор (виду, сорту, пошкоджуваного органу, стадії розвитку рослини); ефективність інсектицидів, мінеральних добрив, біологічних агентів; процеси саморегуляції чисельності (утворення крилатих розселювачок); вплив кліматичних умов, від яких значною мірою залежить живлення попелиць.
Серед запобіжних заходів з метою профілактики поширення попелиць ефективним є обстеження саджанців, оскільки навесні на пагонах, гілках і стовбурах можуть міститися яйця цих шкідників, а восени і влітку — личинки та дорослі особини.
Агротехнічні заходи щодо обмеження чисельності попелиць передбачають вирощування високоякісного садивного матеріалу, правильне закладання саду в оптимальні строки, своєчасне проведення захисних заходів. Важливе значення має і просторове розміщення із чергуванням порід, що не мають спільних шкідників.
Створення повноцінних садозахисних смуг із підліском навколо плодово-ягідних насаджень, а також висівання медоносіїв (фацелії, кропу, люпину, гірчиці, ріпаку тощо) сприяють накопиченню афідофагів.
Так, вивчення динаміки співвідношень між афідофагами і попелицями з урахуванням погодних умов протягом вегетаційного періоду дає змогу розробити прийоми управління процесами саморегуляції організмів в окремих ланках агроекосистем.
Серед природних ворогів попелиць найефективнішими хижаками є мухи-левкопіси і хижі галиці. З-поміж 60 видів, що належать до шести родин (кокцинеліди, хризопіди, хамеміїди, сирфіди, афідіїди і сесидаміди), найважливішими і найефективнішими афідофагами є хижі кокцинеліди роду Scymnus Kug., а саме: S. subvilosus Gz, S. frontalis F., золотоочка семикрапкова (Chrysopa septempunctata McLachlan), сирфіди — Pacagus tibialis Pall. i Scaeva albomaculata Macquart, також паразити перетинчастокрилі — Praon volucra Hal. із родини афідід.
Цікавими свого часу були спостереження польських науковців. Вчені підсаджували личинок мух-дзюрчалок Episyrphus balteatus Deg. у колонії Aphis pomi Deg. Результати експерименту показали, що личинки першого віку щодня знищували у середньому від 3 до 10 імаго попелиць. Личинки третього віку з’їдали 80–90 попелиць протягом дня. Проте якщо у колонії на одну личинку припадало 100 дорослих попелиць, то вони швидко гинули.
Важливе значення у зниженні чисельності попелиць мають личинки сріблясто-сірих мух із родини Chamaemyiidae.
На чисельність Myzus cerasi F. суттєво впливають природні вороги, такі як кокцинеліди і деякі представники родини кліщів Acarid.
Велике значення в обмеженні шкідливості попелиць мають їхні природні вороги — афідофаги. Тому слід зробити все можливе для приваблення і накопичення їх у садах.
За рекомендацією багатьох дослідників, біологічні заходи обмеження чисельності попелиць включають збереження та підтримування чисельності корисної ентомофауни: під час закладання саду потрібно формувати смуги із нектароносних дерев і кущів із різними періодами цвітіння, восени залишати купи із різнотрав’я для приваблювання на зимівлю жуків-кокцинелідів.
Основними резерваціями шкідливих видів комах є периферійні сади та приватні садиби, де захист від шкідників зазвичай не проводиться.
Багаторічні насадження — особливий агроценоз, в якому хімічні засоби використовують багаторазово протягом вегетації. Саме тут відмічається підвищена концентрація отруйних речовин та їхніх метаболітів. Оскільки немає гарантованої альтернативи застосуванню хімічних засобів захисту, це ставить завдання щодо зниження його негативних наслідків. Суть полягає в тому, що пестицидне навантаження залежить не стільки від кількості проведених обприскувань, стільки від застосування більш небезпечних пестицидів, хоча їх і використовують із меншими нормами витрати.
За спостереженнями вчених, у роки масового розмноження очеретяної попелиці H. рruni Geof. обприскування інсектицидами доцільно проводити на початку утворення перших колоній на пагонах, оскільки пізнє застосування захисних препаратів зменшує вихід стандартної продукції удвічі і більше. Збільшення норми витрати препарату не підвищує врожайності культури!
Рекомендується застосування шкали інтенсивності розмноження попелиць, що є своєрідним індикатором їхньої масової появи. Спостереження за попелицями та своєчасне застосування інсектицидів може запобігти активному розмноженню шкідника.
За спостереженнями іноземних дослідників, ефективним виявилося застосування імідаклоприду, карбосульфану та тіаметоксаму у фруктових садах, що сприяло підвищенню врожайності до 83 кг із дерева, порівняно із контролем, де було відмічено низький рівень урожаю — 1,5–2 кг з дерева. Хоча має місце набуття попелицями резистентності під час тривалого застосування інсектицидів.
В ослаблених насадженнях ефективність хімічних заходів різко знижується, оскільки у зв’язку із послабленням стійкості сортів проти хвороб вони стають сприйнятливими і до пошкоджень шкідниками, втрати врожаю від яких сягають до 50%. Тому за таких умов ефективнішим може бути біологічний захист рослин.
Створення сортів, стійких до шкідливих організмів, є одним із важливих завдань селекціонерів. Їхнє використання як у виробництві, так і в подальшому селекційному процесі дає змогу не тільки вирощувати екологічно чисту продукцію за менших виробничих витрат, а й сприяє обмеженню негативного впливу пестицидів на довкілля.
Ю. Лаба, канд. с.-г. наук, в. о. начальника відділу насіннєвих досліджень,
ДЦ сертифікації та експертизи сільськогосподарської продукції