Спецможливості
Аналітика

Поле битви - земля. Румунський ринок землі

01.02.2019
2082
Поле битви - земля. Румунський ринок землі фото, ілюстрація

Бельгійське видання Mondiaal Nieuws (“Міжнародні новини») помістило докладну статтю про ситуацію на земельному ринку в Румунії, де, на відміну від, наприклад, Угорщини чи Польщі, ніколи не було обмежень для придбання сільськогосподарських земель іноземцями. Представляємо її до уваги читачів з мінімальними скороченнями.

 

 

 

 

 

 

«Земельний поїзд» відходить

Бельгійський фермер-картопляр Франк Депоттер у 2018 р. купив 28 га землі в Румунії за 140 тис. євро. Роком раніше він купив землі на 600 тис. євро. «Мої вже 2000 га», — говорить фермер. Революція 1989 р. повернула землю селянам, але більшість з них так і не отримали офіційних підтверджуючих документів про власність на землю.  «Я заплатив за реєстрацію цієї ділянки в кадастрі і після смерті власника спадкоємець передасть її мені», — говорить бельгійський фермер.

Земельна реформа в Румунії призвела до виникнення дрібних селянських наділів середньою площею близько 2 га на місці колишніх сільгоспкооперативів і латифундій — наділів колишніх великих державних господарств, приватизованих згодом. Але зараз багато власників дрібних наділів уже перебралися в міста. Такі ділянки досі не включалися в земельний кадастр. До того ж вони були менші за мінімальний розмір, встановлений для отримувачів субсидій. Тож стандартних дотацій сільгоспвиробникам їх власники теж не мають.

Але зараз, як підсумовують датські ріелтори, відбувається процес реструктуризації, під час якого дрібні господарства зливаються в більші, прибутковіші.

Франк Депоттер прибув до Румунії в 2007 р., коли країна щойно вступила до ЄС. «Дуже багато дрібних ділянок не оброблялося. Коли я почав їх розорювати, господарі стали приходити до мене з пропозицією взяти в оренду чи купити їхні поля», — згадує бельгійський фермер.

В 2016 р. він уже спромігся купити комплекс із доробки картоплі у відомої італійської фірми. І зараз наймані працівники пакують картоплю в ящики і відправляють в мережу супермаркетів Lidl. «Місцеві мешканці, яких я найняв, не мають засобів, щоб обробляти свої ділянки. Тож я орендував їхню землю», — говорить Ф. Депоттер.

За 10 років він хоче викупити на ринку все землю що орендує. Фермер має пріоритетне право викупу орендованих ділянок: власники можуть продати землю іншим людям тільки якщо орендар відмовиться її купувати. «З іншими я маю домовленість: я спочатку орендую їхню землю на 2 місяці, набуваю пріоритетного права на придбання і тоді купую. Якщо ж я знайду людину, яка продає свою землю, нічого не заважає оформити угоду прямо зараз. Нотаріус, оформлюючи спадщину на землю, часто радить спадкоємцям мене як зацікавленого покупця.

Земельний поїзд відходить, і я хочу на нього встигнути», — пояснює бельгієць.

 

За землею полюють не тільки фермери, а й інвестиційні компанії

Ринком землі в Румунії цікавляться не тільки фермери, а й інвестиційні компанії. Одна з таких — датська FirstFarms, яка заявляє про «датське ноу-хау способу зробити вирощування культур прибутковим для власників». Вони розглядають інвестиційні можливості в Східній Європі як пріоритет завдяки низьким зарплатам, низькій вартості землі, зростанню спекулятивних цін на землю та політично обумовленого інтересу до виробництва біоенергії.

Якщо ж по-простому, то компанія зараз займається консолідацією земельних ділянок. Компанія хоче за 2 роки збільшити обсяг землі в обробітку з 4 до 8 тис. га. «Тільки зневірені румуни, у яких немає грошей купити землю, називають це скупкою землі. Скупка землі — це коли німці й італійці швидко й дешево скуповували землі в 90-і через різноманітні тіньові схеми», — розповідає картограф компанії

Золтан Богре. Він згадує, що його батьки продали землю за пару сотень євро, щоб оплатити його сестрі рік навчання в університеті.

«Але те, що ми робимо зараз — це лише інвестування. Але чи нормально, що ми отримуємо більше субсидій? Інвестиції наших акціонерів мають бути прибутковими для них. Місцеві фермери просто інвестують власні гроші», — говорить Золтан Богре.

FirstFarms створена колишнім датським банкіром, який у 2006 р. залучив 63 млн євро для інвестицій у Словаччині, Румунії та Угорщині. Та контрольний пакет акцій належить іншим датським інвестиційним компаніям.

Константин Уреке — фермер, який має ділянку площею в 28 га, що межує з землями FirstFarms. Він розповідає, що його сусід, віддавши FirstFarms 1 га землі, отримав в обмін 3 га ближче до будинку. «Інколи ми купуємо землю не для того, щоб обробляти, а щоб використовувати її як розмінну монету в переговорах з консолідації земельних ділянок. Ці 3 га були для нас менш важливими, ніж той 1 га, який розширює нашу консолідовану ділянку», — пояснив Золтан Богре.

У Константина Уреке зовсім інший досвід відносин з FirstFarms: «Датчани провели першу за 20 років прочистку зрошувальних каналів. І без моєї згоди викачали все болото на мою ділянку». Представники FirstFarms у відповідь сказали журналістам, що це мул, який Уреке може розкидати по своїй ділянці як добриво. Однак фермеру просто нічим це зробити, тож уже 2 роки він не може використовувати 1 га своїх площ. Показуючи свою єдину машинерію — трактор 1993 р. випуску, Константин Уреке зауважує: «Кожен з 14 новеньких тракторів, які недавно купила FirstFarms, коштує більше, ніж усе моє господарство».

Його сусід додає:

«Вони оподаткували все! Банки не дають нам кредитів, хіба що під захмарні 12% річних, тоді як іноземці отримують кредити у своїх банках під 2%. Вони скуповують усю землю, стимулюючи зростання цін на неї, і збивають ціни на зерно. Я отримую соту частину тих субсидій, що вони отримують! Ціни на техніку, на ремонт, на добрива дуже високі! Чому я не кидаю це все? Щоб не бути рабом у своїй власній країні!».

 

Бельгієць і австрієць

Посеред неозорих лук іде будівництво дерев’яної стайні. «У мене є 20 га землі, але нічим їх обробляти. Тому я найнявся до австрійця. Він платить мені мінімальну зарплату, але що робити, коли треба утримувати родину?», — говорить один з будівельників Драгіц Місков.

Цей австрієць — Гельмут Культерер, власник компанії «Інеу», котра, за даними румунського урядового органу, котрий видає сільськогосподарські дотації, є 22-м за величиною землевласником країни. Він має близько 7000 га одним масивом. У 2016 р. він отримав більше 1 млн євро сільськогосподарських субсидій з європейського бюджету.

Тітел Станіч продав йому 33 га своєї землі, а ще 27 га здає в оренду бельгійцю Ріку Брусселе, котрий створив компанію «Брухоланд» у 2014 р.

«15 років я обробляв цю землю. Але коли в 2007 р. країна вступила до ЄС, і сюди прийшло багато фірм з їхніми сучасними технологіями, я мусив здатися», — говорить Тітел Станіч.

Зараз на проданій ним австрійцеві землі побудоване сховище. Але земля вже не належить «Інеу»: компанія продала її в 2016 р. співвітчизникам — RWA Reiffeisen Agro Romania.

У 2014 р. «Інеу» мала землі на суму 4 млн євро. В 2016 р. — тільки на 870 тис. євро. «Це значить, що вони купили землю тільки на перепродаж, і продали, щойно ціна на неї зросла», — говорить Аттіла Соч, директор фермерської організації Eco Ruralis.

В Румунії ціни на землю зростають швидше, ніж будь-де в ЄС.

«Факт, що спекулянти і трейдери торгують румунською землею, як товаром, жахливий. Румунські власники втрачають владу над майбутнім своєї землі. Спочатку вона концентрується в руках субсидованих акціонерних товариств. Потім «ринок» вирішує, керуючись політичними сигналами, для чого земля використовуватиметься», — говорить він.

«Це не сильно відрізняється від комуністичних часів. Румунське село перетворюється на колонію світового ринку. Взяти для прикладу біоенергетику. Раптом політики й ринки вирішили, що ми мусимо її розвивати. Завтра це може бути щось інше. Ми хочемо суверенних локальних економік замість агроекспортної моделі», — продовжує Аттіла Соч.

Щоб ліквідувати парцеляцію, румунський уряд стимулює дрібних землевласників продавати свою землю, але не захищає місцевих покупців землі від конкуренції з боку багатих іноземних інвесторів.

Однак у злиденного за європейськими мірками населення немає причин опиратися скупівлі землі.

«Я не шкодую, що продав землю, бо отримую пенсію всього 190 євро на місяць», — говорить Тітел Станіч.

Представник RWA Reiffeisen Agro Romania Джанвінто Панталея говорить, що шкодує про такі диспропорції в румунському сільському господарстві, але концентрацію землі він називає зброєю проти китайських сільськогосподарських гігантів, які в іншому випадку монополізують усю Європу.

 

«Зернова мафія»

Втім, гіганти приходять не тільки з великого Китаю, але й із маленького Лівану.

Фірма «Марія Груп» належить Джихаду Ель Халіфу, третьому землевласнику в Румунії, котрий володіє 20 тисячами гектарів.

Завдяки зв’язкам з соціал-демократичною партією, спадкоємицею комуністичної, котра тоді була при владі, ліванець з румунським паспортом орендував одне з великих державних господарств безпосередньо у уряду в 1991 р. Зараз його господарство вирощує щорічно 300 тис. т зерна. Всі його компанії разом приносять щороку близько 7 млн євро прибутку. «При цьому він платить нам мінімальну зарплату», — скаржаться його працівники. Щойно він купив ділянку площею 1000 га. Серед місцевого населення ходять чутки про ухиляння від податків та непрозору структуру інших компаній ліванця.

В Румунії досі є й такі господарстваВ 2006 р. німецька інвестиційна компанія «Атон Груп» вклала 200 млн євро в заснування румунського філіалу «Атон Трансильванія». Вони купили господарство в селі Карань за 12 млн євро за рахунок німецького капіталу та європейських фондів Спеціальної програми підтримки сільського господарства та розвитку села, яка діяла, коли Румунія була тільки кандидатом до ЄС.

Господарство включало борошномельний комплекс та 40 тис. га землі. Однак Румунське бюро з розслідування організованої злочинності та тероризму звинуватило румунського керуючого директора Ніколауса Манна в підкупі суддів, шахрайстві з коштами, отриманими з європейських фондів, та розкраданні 33 млн євро «Атон Груп».

Манна посадили до в’язниці на 15 років, а «Атон Трансильванія» збанкрутувала. Борошномельний комплекс простоював 4 роки. SIFI TM Agro, пов’язана з другою за величиною інвестиційною компанією на фондовому ринку Румунії, купила борошномельний комплекс у 2015 р. Компанією володіють кіпрська та ліванська компанії, пов’язані з “Марія Груп». Крім того, «Марія Груп» купила у «Атон Трансильванія» 3 тисячі га землі по 10 тисяч євро. Також ліванці володіють частиною румунського морського порту Констанца.

Ель Халіл зізнався в шахрайстві та ухилянні від податків у 2011 р. Румунське бюро з розслідування організованої злочинності та тероризму оцінило обсяги шахрайства і ухиляння від податків у 30 млн євро і назвало його членом організованого злочинного угруповання. В 2008–13 р. р. ця група, яку в Румунії називають ліванською зерновою мафією, отримала 7,3 млн євро сільськогосподарських субсидій від ЄС.

 

Серед румунських фермерів розвиваються одиниці

Влад РоскаРумунські фермери вирощують передусім зернові, бо на них є попит на експортних ринках. «Іноземні компанії купують і експортують зерно. Натомість Румунія купує готові продукти у інших компаній. Чи не дурість», — говорить молодий фермер Влад Роска. «Через це ми вирішили не просто продавати наш урожай іноземним компаніям, а переробляти його у себе. Завдяки дотаціям для молодих фермерів з європейського бюджету ми будуємо сучасну тваринницьку ферму. Ми запропонували іншій румунській тваринницькій фермі приєднатися. Виникла ідея створити кооператив і продавати готову молочну продукцію. 2 тижні тому ми почали виробництво. Так що румуни теж зміцнюються. Але повільно», — продовжує Влад Роска. Він — приклад відносно успішного румунського фермера, який продовжив батьківську справу.

Йому тільки 24, і це виняток: лише 7% румунських фермерів молодші за 35 років. «Батько купив ферму, коли мені було 12 років. Щодня він брав мене в поле. Тож я не закінчив навчання на агронома — учився в полі», — говорить фермер.

Його родина зрозуміла, що самостійність і незалежність від іноземних компаній — ключ до виживання.

Однак попит і пропозиція на ринку землі швидке зростання цін на землю становить проблему. «Було б непогано, якби румунський уряд встановив якісь обмеження для іноземців, — говорить він. Натомість урядовий звіт Європарламенту рекомендує зняти обмеження на вільний рух капіталу.

«Міжнародні холдинги концентрують сільськогосподарські землі, життєздатність сільського сектору знижується, європейська модель сімейного фермерства зникає, і у молоді немає доступу для створення фермерського господарства», — говориться у свіжому дослідженні Міжнародного Інституту (неприбуткової аналітичної організації, створеної в Амстердамі в 1974 р. – ред.), підготовленого за дорученням Європарламенту. Причиною визнано поєднання вільного руху капіталу, порівняно низьких цін на землю, корупції під час приватизації державних господарств і європейських сільськогосподарських субсидій. В Євросоюзі 84% ферм — сімейні, тоді як у Румунії їх досі 99%. Але половина з них мають настільки мало землі, що не мають права на субсидії. Сільськогосподарські компанії, яких у ЄС 3% від загальної кількості господарств, володіють половиною землі і отримують 70% субсидій. В Румунії такі компанії становлять 0,4% загальної кількості господарств. За цим показником Румунія — найбільш контрастна країна в ЄС.

Третина ріллі вже в руках іноземних інвесторів. Якщо в найближчому майбутньому не будуть створені альтернативні робочі місця, це призведе до зростання безробіття і еміграції. Звіт приводить до висновку: найбільша бідність там, де найбільша концентрація землі.

 

Німці в Румунії

Флорентін здав 27 га землі в оренду німецькій компанії «Кампо Нова», що працює в Румунії з 2009 р. Але у тієї важкі часи: за результатами 2016 р. вона отримала збитки в 1,2 млн євро.

«Вони завжди прострочують орендну плату, тож я пішов до суду. Я хотів розірвати угоду, але вони сказали, що я не можу, бо мій батько підписав додаток, в якому сказано, що спадкоємці також передають землю в оренду німецькій компанії. Батько був старий. Вони навіть не дали йому прочитати контракт», — розповідає Флорентін.

Фірма «Агро Сантана», на паркані якої написано «Купуємо і орендуємо землю», належить німецькій родині Гроссманів.

Один з працівників розповідає: «Мої батьки здали землю в оренду Гроссманам». Тепер він працює на цій землі як найманий працівник.

Вони заснували першу свою ферму в Румунії в 2004 р., вклавши кошти, зароблені в сільському господарстві та на нерухомості на батьківщині. В перші 10 років вони переважно позичали гроші, щоб накупити землі достатньо, щоб подавати заявку на субсидію. Вони купили колишнє державне господарство. Акціонери дозволили їм орендувати у місцевого населення 300 га землі щороку. На придбання землі й техніки вони щорічно мають бюджет у 300 тис. євро. Також вони інвестували в сільське господарство та в нерухомість у Чехії.

В 2010 р. в місцевості, де вони господарювали, у них з’явився конкурент, теж німецький — «Тар Фармінг».  Один з місцевих фермерів-середняків розповідає: «Обидві компанії купували все, що могли.

Якщо місцеві могли дати на аукціоні не більше 5 тис. євро за гектар, вони піднімали ціну до 10 тис.».

«Тар Фармінг» створила компанія «Тар Інвест» разом з низкою фондів. У 2009 р. «Тар Інвест» створив у регіоні ще одну компанію, «Нью Гольштейн Фармінг», яка роком пізніше продала акції компанії «Глобінвест» з ОАЕ, зареєстрованій в еміраті Рас-ель-Хайма,де корпоративний податок — нульовий.

Коли спекулятивне скуповування землі обома фірмами перегріло ціни на землю, «Тар Фармінг» перебралася до сусіднього села, де купила колишнє підприємство на кшталт нашої «Сільгосптехніки». Зараз вона обробляє 8000 га землі.

«Це війна за землю, і Румунія — поле бою. Менш багатим доводиться гірше», — говорить один з місцевих фермерів-середняків. В його господарстві не змінилося нічого за 7 років. Його річний прибуток — 55 тис. євро, тоді як у «Агро Сантана» він становить 1 млн євро.

«Усім моїм стартовим капіталом була зарплата в місті, ніякого капіталу, нажитого на нерухомості. Я починав орати кіньми. Якби земля коштувала 5 тис. євро/га, я б міг розширятися. За ціни 10 тис. євро/га для мене це нереально. А хто має більше землі, має більше субсидій, а відтак — вищі прибутки», — продовжує румунський фермер.

«Великі компанії мають більше переваг під час переговорів щодо консолідації землі і завдяки вищій прибутковості можуть запропонувати вищу орендну плату, ніж я. А якщо орендодавці захочуть продати свою землю, то орендарі – ті самі великі компанії — мають пріоритетне право на її викуп», — додає він. До того ж великі компанії тільки посередникам, які ходили від хати до хати і пропонували господарям продати свою землю, платили 100 євро/га комісійних.

«Земля — це останнє, що ми маємо. Якщо ми її втратимо, ми станемо рабами», — говорить власник фірми «Агромек», котра має 1000 га землі, Симеон Будю. Однак йому нікому передати господарство в спадок. Діти продадуть його, щоб побудувати будинок чи купити машину. Вони хочуть поїхати за кордон, як зробили багато наших земляків.

«Через 10 років тут не залишиться дрібних господарств. Сотні тисяч гектарів — і жодних фермерів: лише індустрія», — говорить Симеон Будю. Вищі субсидії, розширення обсягів кредитування і нижчі відсоткові ставки за кредитами могли б стимулювати румунську молодь продовжувати фермерську справу своїх батьків замість емігрувати. Однак усе це наразі отримують німецькі компанії.

Тим часом у Німеччині живе вже понад 550 тис. румунів, і щороку їх кількість збільшується на 120 тис. Це найбільш швидко зростаюча група громадян ЄС у Німеччині.

 

Переклав Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com

Інтерв'ю
 Стручков
В Україні практично відсутнє власне виробництво ЗЗР. Попит на цю продукцію задовольняється завдяки імпорту. Економічна криза спричинила збільшення фальсифікату засобів захисту рослин. 
Аграрний союз України — громадська організація, яка об’єднує сільгоспвиробників. Переважно — «середняків» із земельним банком від 1000 до 3000 га. Вона, як і низка інших об’єднань сільгоспвиробників, виступила з різкою критикою тієї моделі... Подробнее

1
0