Спецможливості
Техніка та обладнання

Перспективи та проблеми виробництва біодизелю в Україні

18.03.2009
1256
Перспективи та проблеми виробництва біодизелю в Україні фото, ілюстрація

Зменшення залежності від імпорту енергоносіїв у багатьох розвинених країнах розглядають як стратегічне питання національної енергетичної безпеки. Україна є енергодефіцитною країною й щороку споживає близько 200 млн т умовних одиниць паливно-енергетичних ресурсів, покриваючи свої потреби в енергоспоживанні приблизно на 53% (імпортуємо 75% потрібних обсягів природного газу та 85% сирої нафти й нафтопродуктів).
З урахуванням цих показників рівень енергетичної безпеки України значно нижчий, ніж відповідні рівні США та країн Євросоюзу.

Зменшення залежності від імпорту енергоносіїв у багатьох розвинених країнах розглядають як стратегічне питання національної енергетичної безпеки. Україна є енергодефіцитною країною й щороку споживає близько 200 млн т умовних одиниць паливно-енергетичних ресурсів, покриваючи свої потреби в енергоспоживанні приблизно на 53% (імпортуємо 75% потрібних обсягів природного газу та 85% сирої нафти й нафтопродуктів).
З урахуванням цих показників рівень енергетичної безпеки України значно нижчий, ніж відповідні рівні США та країн Євросоюзу.

Для підвищення рівня енергетичної та екологічної безпеки України, зменшення залежності економіки від імпорту нафтопродуктів, забезпечення аграрного сектору й транспорту дизельним біопаливом Кабінет Міністрів України в грудні 2006 р. затвердив Програму розвитку виробництва дизельного біопалива на період 2007–2010 рр. (Постанова №1774 від 22 грудня 2006 р.).
В аграрному секторі України для виконання Програми:
n проведено наукові дослідження щодо відпрацювання технологій вирощування ріпаку для різних кліматичних зон України;
n розпочато розробку нормативної документації (державних стандартів, гармонізованих із стандартами ЄС) щодо виробництва та використання дизельного біопалива;
n виготовлено та випробувано дослідні лінії (малої потужності) з виробництва біопалива;
n вживаються заходи щодо розширення площ вирощування ріпаку та інших олійних культур, впровадження нових технологій їхнього вирощування.
В Україні запроваджено дотації сільськогосподарським товаровиробникам, які вирощують ріпак та інші олійні культури, що сприяє зміцненню сировинної бази, необхідної для виробництва біодизелю.
Орієнтовний обсяг фінансування Програми — 8 млрд 904,9 млн грн, у т. ч. за рахунок коштів Державного бюджету — 69,7 млн грн. Таке співвідношення, коли частка державного фінансування становить менше 1%, звичайно породжує певні сумніви у можливостях державного впливу на реалізацію Програми. Згідно з документом, передбачається інтенсифікація вирощування ріпаку, зокрема завдяки створенню регіональних зон концентрованого вирощування площею від 50–70 тис. га. При цьому до 2015 р. прогнозується збільшення площ посіву ріпаку в Україні до 8% загальної площі ріллі. Відведення до 8% ріллі в Україні під посіви ріпаку і переробка 75% вирощеного врожаю на дизельне біопаливо дадуть змогу розв’язати проблему стабільного постачання енергоресурсів аграрному секторові економіки на основі використання власних відновлювальних ресурсів біомаси.
У Програмі зафіксовано також амбітне бажання: спорудити до 2010 р. принаймні 20 біопаливних заводів різної індивідуальної потужності (від 5 до 100 тис. т біопалива за рік) з тим, щоб вийти на сумарну потужність не менше 623 тис. т біопалива (табл. 1).
При цьому, за розрахунками уряду, загальний обсяг витрат на будівництво одного біопаливного заводу потужністю 100 тис. т, елеваторних установок загальною ємністю 350 тис. т, створення агротехнічних комплексів для вирощування ріпаку на площі 100 тис. га становить близько 170 млн євро. Для створення зон концентрованого вирощування ріпаку та будівництва заводів із виробництва дизельного біопалива залучатимуть інноваційні кошти, кошти вітчизняних та іноземних інвесторів, а також кошти підприємств АПК. Державну фінансову підтримку, відповідно до Програми, можна використовувати винятково для проведення наукових досліджень, розробки й випробування нових технологій.
Програма передбачає поетапне виконання. На першому етапі (2007–2008 рр.) мають бути сформовані сировинна, технічна й технологічна бази виробництва дизельного біопалива, а також розроблені основні нормативні документи з питань його виробництва й використання. На другому етапі (2008–2010 рр.) планується реалізувати пріоритетні інноваційні проекти будівництва заводів із виробництва дизельного біопалива в зонах концентрованого вирощування ріпаку.
Згідно з низкою офіційних заяв, зарубіжні фірми пропонують будівництво в Україні доволі великих заводів для виробництва біодизелю потужністю 50–100 тис. т за рік, для цього потрібно переробляти близько 300 тис. т насіння ріпаку. Вартість такого заводу становить понад 100 млн грн. Враховуючи прогнози щодо експортних цін на ріпак, які, за оцінками, стійко утримуватимуться на високих рівнях, вартість виробництва 1 л біодизелю разом з амортизаційними відрахуваннями значно перевищуватиме ціни на традиційне дизпаливо. Крім того, для великомасштабного заводу потрібно буде завозити ріпакове насіння з кількох областей, тобто з відстаней 150 і більше кілометрів, що значно впливатиме на собівартість продукту. Виникатимуть також проблеми ефективного збуту ріпакової макухи. Враховуючи зазначене, можна очікувати, що витрати на виробництво біодизелю на великих заводах в Україні будуть доволі високими, тобто без державного дотування ціни на біопаливо будуть високими та невигідними для споживачів.
Наразі в Україні не існує жодного заводу європейського рівня з виробництва біопалива. Несформованість сировинної бази та відсутність гарантій щодо стабільних поставок сировини, вочевидь, блокує розробку проектів будівництва таких заводів, зокрема, за участі іноземних корпорацій. Так, компанія Shell після вивчення перспектив інвестування у виробництво біопалива в Україні дійшла висновку: “Промислове виробництво біопалива в Україні перебуває на початковій стадії розвитку, що не відповідає вимогам ЄС щодо використання палива з відновлювальних джерел”. Причиною негативного ставлення іноземних інвесторів, безперечно, є декларативний характер багатьох наших програм. Так, п’ять років тому в Україні було ухвалено державну Програму “Етанол”, аналогічну програмі виробництва біодизелю. Однак і дотепер змішаних із біоетанолом бензинів в Україні немає, хоча українські заводи випускають щороку близько 20 тис. т біоетанолу для потреб нафтопереробних заводів. Останні не мають комерційних стимулів добровільно застосовувати домішки до палива, втрачаючи при цьому свою ринкову частку й відносно дешеві “нафтодолари”. Тому для державних органів актуальним є формування механізмів кооперації і взаємодії з комерційним бізнесом, які могли б стимулювати участь нафтопереробників у виробництві та використанні біодизелю.
Сподівання на будівництво двадцяти біопаливних заводів в Україні на основі широкого залучення для цього іноземного капіталу також видається малоймовірним. В європейських країнах за останні роки таких заводів побудовано вже достатньо, причому їхні потужності задіяно приблизно на дві третини. Одна з причин — брак сировини. Малоймовірно, що конкуренція українських виробників за сировину і на ринку готового біодизелю відповідає їхнім інтересам. Тож марно сподіватися на європейські інвестиції у будівництво заводів.
Будівництво в Україні невеликих заводів з виробництва біодизелю потужністю 5–7 тис. т щороку має, на наш погляд, кращі економічні перспективи. Основна перевага таких заводів — можливість комплектації обладнанням вітчизняного виробництва, вартість якого на порядок нижча зарубіжного. Такий завод спроможний забезпечувати потреби кооперативів сільгоспвиробників одного-трьох районів адміністративної області.
Легшою буде й можливість кооперації виробника біодизелю з виробниками насіння ріпаку. Як свідчать розрахунки, літр біодизелю коштуватиме дешевше, ніж літр дизпалива. Господарства матимуть можливість економити обігові кошти за 100%-ного забезпечення біодизельним пальним. Також реально значно ефективніше використати ріпакову макуху для тваринницької галузі господарств районів. Розрахунки свідчать, що виробництво біодизелю з річною продуктивністю близько 5 тис. т може окупитися за два-чотири сезони.
Нині в сільських господарствах деяких областей України для власних потреб монтують дрібні установки та міні-заводи з виробництва біодизелю продуктивністю 100–300 т за рік. У деяких державах, а тепер уже і в Україні, набувають поширення пересувні міні-заводи: на краю поля стоїть таке собі “підприємство”, розміром дві третини вантажного причепа, і прямо на місці продукує пальне для тракторів та комбайнів. Середня продуктивність — 2 т біопалива за добу.
Собівартість виробництва біопалива на них дещо менша, ніж на невеликих заводах, завдяки використанню вітчизняного інноваційного обладнання. З поширенням дрібних установок та міні-заводів із виробництва біодизелю одночасно (практично повністю) вирішується проблема ефективного використання ріпакової макухи для тваринництва, істотно зменшуються витрати і, що найголовніше, не порушуються рекомендації вчених про оптимальне співвідношення ріпаку в сівозміні конкретного господарства. Це й сприяє збереженню родючості землі як основного багатства України та робить ефективним застосування в країні відновлювального джерела енергії — біодизелю.
В окремих господарствах почали з’являтися установки, переважно з Польщі та Чехії, які дають змогу виробляти за добу 200–400 л біодизелю. Щоправда, в цих застарілих установках немає очищення від води, метанолу, мила, що робить біодизель отруйним і нестандартним.
Слід зазначити, що в Україні у більшості регіонів розпочато роботу щодо будівництва підприємств із виготовлення біодизелю, зокрема в Полтавській, Львівській, Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Рівненській, Харківській і Хмельницькій областях.
Планується розпочати будівництво біопаливних заводів у Донецькій, Чернігівській, Житомирській, Сумській, Київській областях.
Промисловими підприємствами Донецької, Полтавської, Київської та інших областей України налагоджено виробництво вітчизняного обладнання для виготовлення олії та її переробки у біопаливо.
Нині основні інвестиції спрямовано переважно для галузі сировинної бази, оскільки іноземні та вітчизняні інвестори зацікавлені у збільшенні експорту насіння ріпаку, а не в переробці його на біопаливо.
Як свідчить досвід іноземних країн, упровадження біопалива натикається на цілу низку сировинних, технологічних, економічних і технічних труднощів.
У більшості країн до 2004 року виробництво не було рентабельним без надання субсидій або пільг.
В Євросоюзі врегулювання цих проблем здійснюється через:
n закони щодо обов’язковості використання біопалив;
n економічні важелі впровадження біопалив, зокрема, податкові пільги, звільнення від сплати акцизів, державні дотації;
n підтримку розвитку сировинної бази;
n державне фінансування наукових досліджень і розробки стандартів.
Як свідчить досвід країн Європи та України, лиш єдина та послідовна державна політика з використанням законодавчих і економічних засобів може гарантувати реальне впровадження біопалива на ринку.
 На сьогодні в Україні вже існує доволі широкий спектр ініціатив з організації виробництва біодизелю. Так, тернопільська фірма “Юко” та колектив Мишковецького комбікормового заводу запустили в дію першу в західному регіоні України лінію з переробки ріпаку на біодизель, продуктивністю 10 т пального за добу. Компанія “Лібер” завершила в Херсонській області будівництво заводу з виробництва біодизелю потужністю 10 тис. т продукції за рік для фермерських господарств. На чернівецькому емаль-заводі “Карпати” в січні 2007 р. відбулася презентація установки для виробництва біодизелю, яка дає змогу з ріпакової або соєвої олії виробляти 50 літрів пального за годину. В Апостолівському районі Дніпропетровської області розпочато будівництво установки з переробки ріпаку на дизельне пальне, яка вироблятиме за добу 50 т біодизелю.
На Одещині, в селищі Сарата, на заводі з виробництва біопалива введено в експлуатацію технологічну лінію, яка за рік забезпечує виробництво 7 тис. т біодизелю.
Австрія має намір інвестувати 50 млн EUR у будівництво заводу з виробництва біодизельного палива із насіння ріпаку в Івано-Франківській області.
Станом на 1 січня 2008 року в Україні існувало понад 40 об’єктів із виробництва біодизелю, які 2007 року виробляли його близько 20 тис. т, переважно для власного виробництва. Проте через зростання цін і попиту на олію на внутрішньому ринку для виробників вигіднішим є продаж насіння або олії, а не переробка її на біопаливо.
Стимулювання розвитку біопалив потребує державного регулювання, яке в провідних країнах світу грунтується на обов’язковості його використання, а також на запровадженні податкових, тарифних, акцизних та інших пільг. Частка альтернативних джерел енергії у паливно-енергетичному балансі країни становить усього 0,8% (рис. 1).
Загальний соціально-економічний ефект виконання Програми виробництва дизельного біопалива визначатиметься підвищенням рівня енергетичної безпеки країни, зокрема, завдяки стабільнішому постачанню енергоресурсів аграрному сектору, вироблених із власних відновлюваних джерел, що сприятиме: зменшенню залежності національної економіки від імпорту нафтопродуктів, поліпшенню екологічної ситуації; зменшенню викидів вуглекислого газу; збільшенню експортного потенціалу України; забезпеченню сталого розвитку сільських населених пунктів; підвищенню рівня зайнятості населення.
Будівництво 20 біопаливних заводів продуктивністю від 5 до 100 тис. т дасть змогу створити близько 4,8 тис. нових робочих місць, а також, завдяки мультиплікаційному ефекту, гарантує забезпечення роботою понад 24,4 тис. працівників у галузях, пов’язаних із вирощуванням, переробкою, зберіганням і транспортуванням рослинної сировини. Виконання Програми в повному обсязі дасть змогу довести виробництво дизельного біопалива до 623 тис. т за рік, що сприятиме зменшенню імпорту нафти на 1,88 млн т і, відповідно, скороченню витрат фінансових ресурсів (приблизно 40,4 млрд грн).
На сьогодні бум будівництва біодизельних заводів декларують, тоді як реальних інвестиційних пропозицій немає, а це свідчить про те, що бізнес не зацікавлений виробництвом біодизелю в Україні.
Надзвичайно високими темпами зростають виробництво та експорт сировини для біодизелю (зокрема ріпаку) з України.
Вітчизняні переробні підприємства в 2006 році не встигли закупити вирощений в Україні ріпак, практично весь урожай було експортовано. Із зібраних понад 605 тис. т ріпаку на внутрішньому ринку України залишилося не більше 100 тис. т. У 2007 році за валового збору ріпаку 1047,4 тис. т продали 1 млн т (95%). У 2008 році за 11 місяців експортовано 2036 тис. т ріпаку за валового збору 2872 тис. тонн.
Водночас жодних обмежень щодо вивезення ріпаку поки що не передбачається. Отже, площі під цією культурою розширюватимуть ще швидше.
На початок 2007 року світова ціна на ріпак становила 360 дол./т. Експорт зумовлено високою світовою ціною та стабільним попитом на цю культуру на світовому ринку, особливо в Німеччині та Австрії.
Тож за такого становища реалізація державної програми “Біодизель” є практично неможливою, оскільки всю сировину для виробництва біодизелю експортують з України.
Висновки та пропозиції
1. Відповідно до виконання завдань “Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року”, прогнозовані площі посіву ріпаку, за нашими оцінками, реально довести в 2009 році до 1470 тис. га; в 2010 — до 1500 тис.; в 2011 — до 1650 тис.; в 2012 році — до 1800 тис.; в 2013 — до 1900 тис.; в 2014 — до 1950 тис.; в 2015 році — до 2000 тис. га. Урожайність, відповідно, — до 14,3 ц/га; 14,7; 18,5; 22,5; 26,0; 28,0; 30 ц/га, валовий збір — 2100 тис. т; 2200; 3053; 4050; 4940; 5460; 6000 тис. т.
 Стабілізація виробництва ріпаку в Україні можлива лише за умов істотного підвищення культури землеробства, застосування інтенсивних технологій вирощування та якісного посівного матеріалу районованих сортів і гібридів. Нині в Україні продуктивний потенціал сортів і гібридів ріпаку використовують приблизно на 25 відсотків.
2. Тенденції формування політики розвитку біоенергетики в Україні — це орієнтація на інтереси промислового капіталу та великого аграрного бізнесу, який володіє значними земельними масивами для виробництва біоенергетичної сировини.
3. Масштабне промислове виробництво біодизелю з ріпакової олії в Україні можливе лише за умови його гарантованого сировинного забезпечення, що передбачає як розширення посівних площ, так і досягнення стабільно високої врожайності ріпаку, зниження його експорту.
Збільшення площ посівів ріпаку до 8% загальної площі ріллі за врожайності 30 ц/га і переробка 75% зібраного врожаю на біодизель дадуть змогу вирішити проблему стабільного постачання енергоресурсами аграрного сектору економіки завдяки власним відновлюваним джерелам і зменшенню залежності національної економіки від імпорту нафтопродуктів.
4. Виконання Програми розвитку ріпаківництва в Україні до 2015 р. може ускладнюватися такими причинами:
n низький рівень урожайності ріпаку (13,1–21,0 ц/га). Досвід Західної Європи свідчить, що економічно доцільно вирощувати ріпак як сировину для біопалива за врожайності близько 30 ц/га, що дає змогу отримувати 1 т біодизелю в розрахунку на гектар. В умовах низькотехнологічного вітчизняного сільгоспвиробництва підтримувати такий рівень складно;
n високий рівень цін на районовані сорти насіння ріпаку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, сучасну техніку. Це обмежує можливості виробників упроваджувати у виробництво інтенсивні технології вирощування;
n виробництво ріпаку в Україні дотепер має певні обмеження щодо сортових характеристик. Наразі ще не створено доволі зимостійких сортів озимого ріпаку і його посіви періодично вимерзають на значних площах. Водночас сорти ярого ріпаку за врожайністю помітно поступаються озимому;
n держава не компенсує збитків виробникам, якщо в суворі зими озимий ріпак вимерзає;
n недостатні дотації держави для вирощування ріпаку.
5. Невідкладно напрацювати та ухвалити низку законодавчих актів, у яких передбачити:
n визначення єдиного виконавчого органу з управління й координації в системі виробництва, збереження, споживання та експорту альтернативних видів палива;
n створення міжвідомчої координаційної ради з упровадження біопалив при Кабінеті Міністрів України;
n вивчення всіма міністерствами та відомствами світового досвіду впровадження біопалив.
А також:
n визначити проблемні питання впровадження біопалив у розрізі зацікавлених міністерств і накреслити шляхи їхнього вирішення за допомогою розробки “дорожньої карти”;
n забезпечити належне фінансування наукових досліджень;
n визначити пріоритети з упровадження біопалив;
n розробити та затвердити Концепцію розвитку біопалива;
n розробити окремі програми за всіма видами біопалив;
n розробити Національну Програму розвитку біопалив;
n створити сприятливі умови для розвитку біопалив і залучити потрібні інвестиції.   
Біоенергетика з нетерпінням чекає ухвалення Верховною Радою закону про розвиток виробництва та споживання біологічних видів пального, відповідних змін до податкового законодавства, які стимулюватимуть розвиток галузі.
6. Для виконання Програм розвитку ріпаківництва й виробництва дизельного біопалива в Україні доцільно прискорити реалізацію низки заходів щодо:
n забезпечення сільгоспвиробників високопродуктивним насіннєвим матеріалом зимостійких сортів і гібридів ріпаку на основі розвитку власної насіннєвої бази;
n запровадження системи страхового захисту виробництва насіння ріпаку;
n створення сировинної бази для виробництва біодизелю й технічної — для вирощування, збирання, зберігання й переробки ріпаку;
n підвищення технологічної культури виробництва, розробка інтенсивних технологій вирощування ріпаку, адаптованих до зональних особливостей, що гарантують вихід на економічно доцільну врожайність;
n розробка економічно обгрунтованої, підкріпленої бюджетним фінансуванням державної програми з підтримки виробництва ріпаку та економічне стимулювання виробництва й споживання біодизелю;
n розробка законодавчо-нормативної бази з питань виробництва й використання дизельного біопалива, складовою якої мають стати відповідні державні стандарти;
n впровадження у виробництво науково-практичних розробок з технології вирощування, насінництва, переробки насіння, використання продукції ріпаку в галузях тваринництва;
n проведення фундаментальних наукових досліджень з розвитку виробництва дизельного біопалива;
n стимулювання інвестиційної діяльності у виробництво дизельного біопалива і забезпечення його сировиною;
n створення зон для концентрованого вирощування ріпаку та будівництво заводів із виробництва дизельного біопалива;
n виконання дослідних робіт і експлуатаційних випробувань біодизельного палива;
n виконання комплексних пілотних проектів із виробництва й використання біодизелю перед початком його масштабного виробництва;
n розробка техніко-економічного обгрунтування територіального розміщення потужностей із виробництва біодизелю;
n моніторинг та узагальнення актуального зарубіжного досвіду сучасних технологій вирощування ріпаку й використання біопалива для сільгоспмашин і автотранспорту.
7. Започаткувати дослідження з поширення біопалива так званої другої генерації, яке виробляють із поживних решток трав і деревини, та виробництво в перспективі біопалива третього покоління з використанням водоростей і водню, що мають переваги над пальним, яке одержують із олієвмісних культур.
Україна — на порозі біоенергетичної революції, яка може докорінно змінити село й країну в цілому. Але для її здійснення слід об’єднати зусилля вчених, політиків, аграріїв.

Б. Оверченко,
провідний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України, канд. с.-г. наук, заслужений працівник сільського господарства України

Advertisement

Інтерв'ю
Компанія «Нертус» активно розвиває два напрямки. Перший — насінництво гібридів соняшнику й кукурудзи сербської селекції. Другий — ЗЗР та мікродобрива. На сьогодні в портфелі компанії «Нертус» вже 70 препаратів для зернових, зернобобових,... Подробнее
Марія Махновець (ліворуч), експерт з органічного трейдингу, на виставці BIOFACH, Нюрнберг, Німеччина, разом з експертами аграрного ринку - André Pilling та Марією Дідух (проект "Agritrade Ukraine")
Україна посідає 10 місце в світі з виробництва органічних зернобобових культур, по олійним та зерновим знаходиться на 6-й позиції. Основні напрямки експорту - Нідерланди, Німеччина, Великобританія,

1
0