Спецможливості
Агробізнес

Перспективи “солодкого” ринку

15.07.2008
720
Перспективи “солодкого” ринку фото, ілюстрація
Останніми роками цукор з України майже не експортували через брак надлишків продукту із вітчизняної сировини. Ситуація змінилася. Остаточні підсумки щодо виробництва бурякового цукру в поточному маркетинговому сезоні ще не підбито, проте, вочевидь, надлишки цукру матимемо, та й не абиякі. Тож чи експортуватиме Україна цукор?

Попит на цукор українського виробництва останніми роками обмежується попитом з боку внутрішнього ринку. Згідно з чинним Законом України “Про державне регулювання виробництва й реалізації цукру”, максимальний обсяг цукру для поставки на внутрішній ринок регулюється квотою “А” (табл. 1). Квотою “В” встановлюють граничний обсяг поставки цукру за межі України за міжнародними договорами та поповнення в разі потреби квоти “А” — 185 тис. тонн.


У 2005 р. в Україні працювало 116 цукрових заводів, на яких було вироблено майже 1,9 млн тонн бурякового цукру, що відповідає потребам внутрішнього ринку (табл. 2). У 2005 р. на внутрішньому ринку України пропонували цукор із вітчизняної сировини (цукрових буряків), цукор з імпортованої сировини та імпортований готовий цукор. У поточному сезоні, станом на 19 жовтня (розпал переробки цукрових буряків), цукор виробляли 117 цукрових заводів (квоту на виробництво отримали 119 підприємств).


Протягом 2005 р., за даними Держкомстату, було імпортовано 43,8 тис. тонн білого цукру (без урахування контрабандних постачань). Найбільше білого цукру було ввезено з Казахстану (19,6 тис. тонн), Литви (13,0 тис. тонн) та Польщі (10,6 тис. тонн). За I–III квартали 2006 р. офіційний імпорт білого цукру становив 25,1 тис. тонн (завозили із Казахстану).


У 2005 р. сільськогосподарські підприємства продали 411,6 тис. тонн цукру (табл. 3), що становить 21,8 % загального виробництва бурякового цукру в країні. Протягом дев’яти місяців 2006 р. підприємства тієї ж категорії реалізували 211,9 тис. тонн цукру, переважно комерційним структурам (84,2%), та на продовольчих ринках населених пунктів (10,8%). Продукт також слугував засобом оплати праці працівників (3,6%), орендної плати за землю й майнові паї (1,4%).


У зв’язку з давальницькою схемою переробки цукрових буряків, бурякосійні господарства стають власниками частини цукру, який потім реалізовують за різними каналами збуту.


Цукор споживається беспосередньо населенням,  використовують його й  під час виробництва цукровмісної кондитерської, хлібопекарської, плодоовочевої, виноробної та лікеро-горілчаної продукції, а також у фармацевтичній промисловості.


За даними Держкомстату, 2005 року річне споживання цукру на душу населення в Україні становило 38,1 кг (див. табл. 4), що відповідає раціональній нормі. Очікується, що й за підсумками 2006 року цукру, в розрахунку на душу населення, буде спожито не менше за раціональну норму. Підставами для такого прогнозу є очікуване збільшення пропозиції на внутрішньому ринку, відсутність цінового стрибка в сезон масового використання продукту (влітку), підвищення рівня доходів населення.


Останніми роками цукор з України майже не експортували, бо було обмаль надлишків цього продукту з вітчизняної сировини. До того ж, український цукор був неконкурентоспроможним через високі ціни на внутрішньому ринку. Для українського ринку цукру характерний також незначний асортимент пропонованої продукції, що теж обмежує зовнішній попит.


Проте вивозили деякі обсяги цукру, виробленого з імпортної сировини (тростинного цукру-сирцю), яку завозили в Україну здебільшого як давальницьку.


Дещо змінилася ситуація з підбиттям підсумків щодо тогорічного врожаю цукрових буряків. Торік на світовому ринку ціна на цукор-сирець піднялася до 400–450 дол. США, а згодом і вище (за даними веб-сайту “Сахар Украины”). В Україні в 2005/06 МР (1 вересня 2005 р. — 31 серпня 2006 р.) було вироблено тільки бурякового цукру більше потреби (квоти “А”) на 100 тис. тонн, отже, надстрімкого зростання внутрішніх цін не було.


У 2006/07 МР передбачається виробити понад потребу внутрішнього ринку близько 0,7 млн тонн цукру, що більш ніж вдвічі перевищує обсяг, який може бути одержаний із тростинного цукру-сирцю в разі реалізації квоти на ввезення цукрової сировини, визначеної для України членами Робочої групи зі вступу в СОТ.


У травні 2006 р. Україна завершила переговори та підписала протокол із найбільш упертим членом Робочої групи — Австралією. Ця країна тривалий час наполягала на встановленні Україною імпортної квоти на цукор-сирець в обсязі 408 тис. тонн, але в умовах зростаючого цукрового дефіциту в світі дійшли згоди, що квота становитиме 260 тис. тонн (рівновелике 250 тис. тонн цукру білого за виходу з сирцю на рівні 96%).


2005 року експорт цукру був ще незначним: вивезено білого цукру 41,7 тис. тонн — переважно до Молдови та Польщі; інших видів цукру — 42,7 тис. тонн — переважно в Росію та Білорусь. 2006 року експортні поставки цукру з України не було активізовано, його вивозили головним чином до Казахстану.


Слід також зауважити, що 2005 р. Аграрний фонд, у рамках формування державного продовольчого резерву, закупив 25 тис. тонн цукру (при завданні 180 тис. тонн). У 2006/07 МР урядові структури (Міністерство аграрної політики, Аграрний фонд України) пропонують закупити 155–185 тис. тонн бурякового цукру для формування державного продовольчого резерву (за нашими прогнозами, ці завдання через ціновий фактор не буде виконано в повному обсязі).


На початку сезону бурякового цукроваріння 2006/07 МР на європейських теренах колишнього СРСР з потеплінням політичних взаємовідносин між Україною та Росією міністр сільського господарства РФ Олексій Гордєєв заявив про готовність своєї держави “покрити” 25% потреби країни в цукрі за рахунок української продукції. Отже, виходячи з потреб Росії в цукрі на рівні 5,5 млн тонн, мова може йти про майже 1,5 млн тонн.


Якщо вдатися до короткої ретроспективи, то можна побачити, що десять років тому на російський ринок надійшло понад 1 млн тонн українського білого цукру, що в загальному цукровому експорті України становило більше 3/4 (табл. 5.)


Проте постанова уряду Росії “О мерах поддержки отечественной сахарной промышленности” № 417 від 11 квітня 1997 р. внесла корективи у зовнішньоторговельні відносини України та Росії. Митне регулювання імпорту було здійснено Російською Федерацією таким чином, що “перекрило” для України вигідний канал збуту цукру.


Росія, яка в змозі забезпечити потреби внутрішнього ринку в солодкому продукті власними ресурсами лише на 25%, перейшла до інтенсивного ввезення тростинного цукру-сирцю — в 2003 р. квота на імпорт цукру-сирцю в РФ становила 3950 тис. тонн (російського бурякового цукру в 2002/03 МР було вироблено 1625 тис. тонн). Реалізація вказаної квоти стала можливою завдяки прийняттю низки змістовних урядових постанов (від 30 листопада 2001р. № 830, від 29 листопада 2003р. № 720 тощо) щодо тарифного регулювання імпорту цукру-сирцю. Постановами визначили чітку систему ввізних митних ставок сезонного характеру, тарифних квот, ціну й порядок проведення торгів (через аукціони). Зокрема, передбачили майже обернено-пропорційне зниження ставки ввізного мита в міру зростання біржової ціни на сирець на Нью-йоркській товарно-сировинній біржі задля підтримки інтересу імпортерів до здійснення зовнішньоторговельних операцій із сирцем в умовах зростання світових цін. Таким чином Російська Федерація вирішила свою “цукрову проблему”. Для України, повторимося, це означало різке зниження попиту на український цукор.


Російський ринок цукру, з погляду економічної конкуренції, є “найпривабливішим” для українських цукровиробників, оскільки вирощуємо одну й ту саму сировину, а завдяки кращим природно-кліматичним умовам вирощування цукрових буряків за собівартістю, українська продукція має шанси “не програвати” буряковому цукру російського виробництва. Отже, політичне потепління між Україною та Російською Федерацією дає надію відновити українсько-російський “цукровий міст”. Проте конкретні рішення держави ще не прийняли, домовленостей щодо постачань цукру наразі немає.


У зв’язку з енергетичними проблемами в світі нині все ширшого розповсюдження набуває практика переробки тростинного цукру-сирцю на біоетанол. Започаткували широке використання біоетанолу з цукрової тростини в Бразилії, що на сьогодні є не тільки світовим виробником і постачальником №1 цукру-сирцю на світовий ринок, а й провідним споживачем альтернативного автомобільного пального. Україна може запозичити цей досвід у Бразилії: спрямувати цукор-сирець, який завозитимуть згідно з домовленостями щодо вступу в СОТ, на випуск етанолу.


У цілому світовий “солодкий” ринок останнє десятиріччя характеризується зростанням споживання цукру. За даними компанії Czarnikow Sugar, у 2006 році світове виробництво цукру із буряків і цукрової тростини оцінюється в 146,723 млн тонн, світове споживання — 151,161, саме тому зниження світових запасів очікується на рівні 4,5 млн тонн. Попит на біоетанол підвищується в зв’язку з енергетичними проблемами, а тому перепрофілювання сирцевого виробництва з продукту харчування (в умовах широкого застосування цукрових замінників) на кінцеву продукцію у вигляді етанолу — прогресуватиме. Зростання продовольчого споживання спостерігається в країнах Азії. Отже, слід очікувати, що світові запаси цукру тростинного походження з цієї причини “танутимуть” і надалі.


У 2006/07 МР в Україні передбачається збільшення загальної пропозиції цукру на 36,4%, що обумовиться зростанням обсягу випуску передусім бурякового цукру і в зв’язку з процесами, що пов’язані із вступом у СОТ, які передбачають збільшення переробки цукру-сирцю із тростини. Отже, матимемо надлишки.


Проте вихід на світовий ринок не буде легким. До того ж, маємо проблеми з якісними і асортиментними показниками вітчизняного цукру. Процес їхньої гармонізації із вимогами СОТ буксує вже на папері, а що казати про практичне втілення на конкретних цукроварнях країни. Для вступу в СОТ потрібно також прийняти закон, який би відмінив квотування експорту цукру з України — квоти “В” і “С” — визначені основним галузевим законом “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, № 758-ХIV від 17.06.1999 р.), тобто “відкрити шлагбаум” на шляху просування українського цукру на зовнішні ринки (відповідний законопроект на момент підготовки матеріалу  знаходився на розгляді ВР).


Для України можуть розглядатися такі нові джерела надходження цукру (пропозиції):


·         нарощення виробництва бурякового цукру — 0,5 млн тонн (2006/2007 МР);


·         квота на імпорт цукру-сирцю — 250 тис. тонн (8 років).


Нові (теоретичні) канали збуту цукру (попиту):


·         закупівля до державного продовольчого резерву — 180 тис. тонн;


·         імпорт до Російської Федерації — близько 1,5 млн тонн;


·         продаж на світовому ринку (загальний дефіцит у світі зарубіжні експерти оцінюють у 2–4,5 млн тонн);


·         організація виробництва етанолу в Україні.


Результати виробничої діяльності, реалізації зовнішніх зв’язків та використання продукції акумульовано в балансі пропозиції та попиту на цукор в Україні (табл. 6).


С. Стасіневич,


канд. екон. наук, провідний науковий співробітник НАУ

Попередня стаття

Інтерв'ю
Карлос Альберто Сесарі
В Україні за останні півтора десятки років чимало господарств пробувало впроваджувати нульовий або мінімальний обробіток грунту. І більшість, зіштовхнувшись із проблемою зниження врожайності, поверталися до традиційної технології.... Подробнее
Німецький досвід організації тепличного бізнесу — тема нашої розмови з директором з інноваційних технологій у рослинництві консалтингової компанії «Аграрний Центр Innovation» Юрієм Куликом, який нещодавно особисто його вивчав... Подробнее

1
0