Особливості догляду за посівами сої

Соя належить до найкращих попередників у сівозміні, особливо для озимих культур, кукурудзи, картоплі та інших сільгоспрослин. За сучасних методів господарювання широко впроваджують короткоротаційні сівозміни. Попри те, що соя доволі витривала до умов вирощування на одному полі впродовж декількох років, та все-таки краще повертати її на те саме місце не раніше, ніж через три-чотири роки. Що коротша ротація сої в сівозміні, то більше в господарстві необхідно мати засобів її захисту.

Підживлення сої

За недостатнього азотного забезпечення сої доцільно проводити позакореневе підживлення у фази бутонізації та утворення бобів, нормою 20 кг д.р. азоту з додаванням, за потреби, мікроелементів і сірки.

Для забезпечення культури доступними формами макро- й мікроелементів у системі удобрення сої доцільно застосовувати багатокомпонентні хелатні позакореневі добрива типу АДОБ Макро + Мікро, Хелатин, Трейфос, Розасоль, Плантафол, Найс, Квантум, Росток, Агросол, Наногрін та ін. Такі препарати характеризуються досить високим коефіцієнтом засвоєння та стимулюють ріст і розвиток рослин, сприяють підвищенню їхньої стійкості до несприятливих погодних умов, стресів, хвороб і забезпечують підвищення врожайності.

Мікроелементи вносять позакоренево у фазі шести-семи листків, за три — сім днів до початку цвітіння та за виявлення перших ознак їхнього дефіциту. Норма витрати робочого розчину — 250–300 л/га. Їх доцільно вносити разом із розчинами інсектицидів — таке поєднання не впливає на активність дії обох речовин, але завдяки цьому рослини швидше відновлюються від пригнічення, спричиненого отрутохімікатами.

Одним із головних завдань, яке слід реалізувати для отримання високих урожаїв сої, є захист посівів від бур’янів, хвороб і шкідників, оскільки соя досить чутлива до їхнього негативного впливу протягом усього вегетаційного періоду.

Застосування гербіцидів

На сьогодні відомо понад 336 резистентних біотипів бур’янів, що належать до 190 видів, а також сформувалося понад 80 біотипів, стійких до гербі­цидів типу АЛС (ацетолактатсинтаза). Це спровокувало збільшення асортименту застосування гербіцидів на соє­вих полях.

На посівах сої розвивається понад 50 видів бур’янів. Втрати врожаю від них можуть сягати 30–50%. В умовах Лісостепу України втрати врожаю сої від забур’янення значно вищі, ніж від хвороб і шкідників. Ця проблема дедалі загострюється, оскільки продовжує зростати потенційна забур’яненість орних земель. Низька конкурентна спроможність сої є причиною того, що в її агроценозах формуються сприятливі умови для зростання й розвитку бур’янів різних біологічних груп. Економічний поріг шкідливості настає за наявності на 1 м² п’яти злакових однорічних, або трьох широколистих (дводольних) бур’янів.

Із однорічних найчастіше трапляються такі одно- та двосім’ядольні види, як просо куряче, мишій сизий, гірчак шорсткий, лобода біла, галінсога дрібноквіткова, щириця звичайна, ромашка непахуча, а з багаторічних — осоти рожевий і жовтий, пирій повзучий та ін. На деяких полях серйозним засмічувачем є падалиця агрокультур (наприклад соняшнику, яким у окремих господарствах перенасичені сівозміни та сходи якого важко знищити ґрунтовими гербіцидами, оскільки на сої та соняшнику застосовують одні й ті самі препарати).

Сучасні технології вирощування сої потребують таких систем захисту від бур’янів, які здатні своєчасно та надій­но контролювати забур’яненість, особливо на ранніх етапах росту й розвитку культури, а впровадження цих систем буде екологічно безпечним і економічно виправданим. У сучасних умовах за високої засміченості ріллі ці розробки будуть найефективнішими та гармонійними лише за застосування інтегрованої системи захисту посівів, яка передбачає раціональне поєднання широкого арсеналу заходів контролю бур’янів: агротехнічних, хімічних, біологічних. Заходи щодо боротьби із засмічувачами посівів слід спрямовувати насамперед на очищення ґрунту від насіння бур’янів, а потім — на знищення проростків і самих смітних рослин. Система агротехнічних заходів догляду за рослинами сої має складатися з двох нерозривно пов’язаних між собою при­йомів — боронування посівів і культивації міжрядь. Численні спостереження показують, що заходи, застосовувані окремо один від одного, не дають належного результату. Культивація без боронування — не ефективна, тому що бур’яни в значній кількості залишаються в рядках і заглушають посіви сої.

Шкідливість бур’янів на сої залежить від їхнього видового складу, скоростиглості сорту, умов вологозабезпеченості, пружності посіву, потенційної забур’яненості орного шару, техніки та прийомів догляду за посівами.

Відомо, що система боротьби з бур’янами базується на використанні ґрунтових і післясходових гербіцидів, а також передбачає комбіноване їхнє внесення. Доволі широкий асортимент гербіцидів, застосовуваних згідно з «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», дає змогу успішно вирішувати проблему захисту цієї культури від бур’янів.

Гербіциди можна вносити як під передвисівну культивацію, так і одразу після сівби сої, загортаючи їх легкими боронами. За умови достатньої зволоженості ґрунту загортання необов’язкове. Не варто зволікати із внесенням гербіцидів після сівби сої, адже в разі проростання бур’янів зазначені вище препарати вже не діють на них. Гербіцидна дія ґрунтових препаратів триває не менше як 40–60 днів після їхнього внесення.

Для боротьби із забур’яненими посівами використовують ґрунтові гербіциди (Харнес, Трофі 90 ЕС, Дуал Голд 960 ЕС, Примекстра TZ Голд 500 SC) і страхові, які знищують дводольні (Базагран, Хармоні Класік) та злакові бур’яни (Селект 120, Міура та інші грамініциди).

Ґрунтові гербіциди, потрапляючи в ґрунт, проявляють нейтральну, стимулюючу або інгібуючу дію на компоненти ґрунтової мікрофлори, в тому числі й на збудників хвороб рослин. Одним із проявів негативного впливу ґрунтових гербіцидів є пригнічення формування та зменшення ефективності функціонування симбіотичного азотфіксуючого апарату сої.

За використання ґрунтових гербіци­дів слід враховувати тип ґрунту та його хімічний склад. Так, на легких ґрунтах із рекомендованих норм застосовують мінімальну, на суглинкових і глинистих — середню, а на чорноземах і торф’яниках — максимальну норму.

Результати досліджень біологічної ефективності таких ґрунтових гербіци­дів, як Трефлан 480, КЕ (2–5 л/га), Стомп 330, КЕ (3–6 л/га), Містраль, ВГ (0,7–1 л/га) та Пульсар 40, РК (0,75–1 л/га), свідчать про їхню високу фітотоксичну дію на малорічні бур’яни.

За даними досліджень науковців, препарати ґрунтової дії: Харнес, КЕ (1,5–3 л/га), Трофі 90 ЕС, КЕ (1,5–2 л/га), Фронт’єр Оптіма (0,8–1,2 л/ га) — за внесення в оптимальних нормах контролюють 88–91% однорічних злакових та дводольних бур’янів.

Харнес доцільно застосовувати в нормі 3 л/га на полях, забур’янених злаковими однорічними бур’янами, а також гірчицею польовою, гірчаком розлогим, підмаренником, куколицею білою, талабаном польовим.

У сучасних умовах під час розробки системи застосування гербіцидів на посівах сої частіше надають перевагу післясходовим препаратам над ґрунтовими (простіше визначитися з рівнем і типом забур’яненості, ефективність не залежить від ґрунтових відмін і можливе поєднання захисту від бур’янів, шкідників і хвороб).

Оптимальні строки внесення післясходових гербіцидів настають після появи першого справжнього листка у сої, що відповідає періоду 12–15 днів після появи її сходів. Бур’яни в цей час перебувають на ювенільних стадіях розвитку і тому найчутливіші до дії гер­біцидів. За таких умов підвищується ефективність препаратів, відпадає потреба у використанні максимальних їхніх доз, зменшуються загальні витрати гербіцидів.

Післясходові гербіциди поділяють на протидводольні та протизлакові. До протидводольних належать Базагран і Галаксі Ультра, до протизлакових — Тарга Супер, Фюзілад Форте 150 ЕС, Шогун і деякі інші. За змішаного типу забур’яненості слід використовувати бакові суміші гербіцидів із різним спектром дії на бур’яни. Наприклад, суміш Базаграну із Фюзіладом Форте 150 ЕС дає змогу ефективно впливати на злакові та дводольні бур’яни в період вегетації сої. Бакові суміші гербіцидів передбачають зниження дози кожного компонента (порівняно з окремим їхнім унесенням), що підвищує безпечність препаратів для культурних рослин і зменшує небезпеку забруднення довкілля.

Найвища фітотоксичність страхових гербіцидів спостерігається за температури 18–24°С, слабка — за 25–30°С, а за 8–10°С вона майже не проявляється.

Встановлено, що оптимальним гербіцидом на посівах сої є Фабіан, ВГ (0,1 кг/га) — він контролює бур’яни незалежно від фази розвитку сої (має ґрунтову дію та працює як страховий). Рекомендовано застосовувати на посі­вах сої Фюзілад Форте 150 ЕС, к. е., із нормою витрати для однорічних злакових бур’янів 0,7–1 л/га, для багаторічних — 1–2 л/га.

Труднощі під час застосування гер­біцидів для захисту посівів сої пов’язані з недостатньою селективністю та обмеженістю спектру дії більшості препаратів, рекомендованих для застосування на цій культурі. Останнє стосується як гербіцидів, які вносять у ґрунт до появи сходів культури, так і тих, що застосовують у період вегетації сої та бур’янів. У зв’язку з цим у США та деяких інших країнах перейшли до вирощування трансгенної сої, стійкої до неселективних гербіцидів на основі гліфосату. Однак в Україні вирощування трансгенних культур і досі заборонено, тому немає альтернативи використанню традиційних технологій захисту.

Чисельність шкідників і збудників хвороб збільшується через несвоєчасне та неякісне проведення агротехнічних заходів, порушення технологій вирощування культур. Розвиток багатьох видів шкідників і хвороб останніми роками стимулюють погодні умови в більшості областей України. Зокрема, тривалі теплі осінні періоди та м’які зими зі слабким промерзанням ґрунту сприяють збереженню високої життєдіяльності багатьох комах.

Система інтегрованого захисту сої — це комплекс взаємопов’язаних і взаємозалежних організаційних і науково-виробничих заходів із урахуванням фітосанітарного стану поля, прогнозу розвитку шкідливих видів, стійкості вирощуваних сортів до шкідників і хвороб, кліматичних умов. Провідну роль у регулюванні чисельності шкідливих організмів мають відігравати агротехнічні заходи, а хімічні — бути екологічно й економічно доцільними, хоч їхнє застосування є найрадикальнішим і найефективнішим способом боротьби із втратами врожаю від шкідників і хвороб. У сучасному асортименті пестицидів — понад 10 тис. препаратів. Водночас триває розробка нових і ефективніших. Видовий склад, чисельність і шкодочинність шкідливих комах і збудників хвороб у різних зонах (регіо­нах) неоднакові. Тому необхідність застосування хімічних засобів визначають у кожному конкретному випадку на основі аналізу фітосанітарного стану.

Застосування інсектицидів

В Україні шкідливу ентомофауну сої утворюють численні комахи та кліщі. З розширенням посівних площ сої збіль­шується і кількість шкідників. Зараз відомо 114 їхніх видів. Більшість із них — поліфаги. У сприятливі для їхнього розвитку роки шкідники здатні знищити 90% урожаю. Їхні чисельність і шкодочинність на сої впродовж усього вегетаційного періоду в різні роки неоднакова. Найчастіше шкоди завдає цілий комплекс видів комах, які одночасно з’являються на посівах культури. У посушливі роки їхня шкодочинність помітніша. Найуразливішими для рослин є початкова фаза розвитку — проростання насіння та поява сходів, пері­од закладання генеративних органів, фази наливання та дозрівання зерна.

Небезпечними шкідниками сої слід вважати: акацієву (бобову) вогнівку, яка пошкоджує тільки зерно; сисних та листогризучих комах, які пошкоджують вегетативні та генеративні органи рослин. Із сисних найшкодочиннішими є звичайний павутинний кліщ, клопи-щитники (чорношипий щитник та ягідний клоп), клопи-сліпняки (люцерновий і трав’яний), тютюновий трипс. Із листогризучих комах — щетинистий і смугастий бульбочкові довгоносики, гусінь лучного метелика, люцернової совки, совки-гамми та ін. Шкідниками зерна та паростків у ґрунті є личинки смугастого й степового коваликів, паросткової мухи.

У різних ґрунтово-кліматичних зонах України утворився певний видовий склад шкідників і збудників хвороб, які перешкоджають формуванню нормальної густоти посіву, знижують продуктивність рослин і якість урожаю. Деякі сисні шкідники здатні переносити вірусну та бактеріальну інфекцію, що негативно впливає на кількість і якість продукції сої (зниження схожості насіння, погіршення товарного вигляду тощо).

Використання інсектицидів у інтегрованій системі захисту спрямоване на регулювання чисельності популяцій шкідливих видів, а не на тотальне їхнє знищення. Потребу обробки посівів інсектицидами визначають за такими критеріями, як економічний рівень шкідливості, який дає уявлення про втрати продукції у грошовому обчисленні й тотожний витратам на проведення заходів із захисту врожаю, та економічний поріг чисельності, тобто щіль­ність популяції шкідника, за якої доціль­но обробляти посіви, щоб не допускати пошкоджень рослин, які перевищують економічний рівень шкідливості.

У період вегетації для боротьби з різними видами совок та іншими листогризучими шкідниками посіви сої обробляють препаратами БІ-58 новий, КЕ — 1 л/га, Золон 35, КЕ — 2,5–3 л/га, Коннект 112,5 SC, КС — 0,4–0,5 л/га, Цезар, КЕ — 0,2–0,3 л/г, Ортус, КС — 0,7–1,15 л/га, Форс 15 G, ГР — 6–8 л/га, Суперкіл 440, КЕ — 0,5–0,75 л/га. Імовірність появи павутинного кліща та його шкідливість зростають за тривалої сухої жаркої погоди. Своєчасне виявлення шкідників і проведення проти них хімічних обробок забезпечують надійний захист посівів сої.

Застосування фунгіцидів

Захворювання (грибні, бактеріальні, вірусні) загалом знижують урожайність сої на 20–40%, а за епіфітотійного розвитку — на 50–60%.

Сою уражують близько 120 збудників грибної, бактеріальної і вірусної природи в різні періоди вегетації культури. Найнебезпечнішими є хвороби схо­дів, особливо за ранніх строків сівби або в разі холодної затяжної весни. Із грибних захворювань поширеними є: церкоспороз, антракноз, аскохітоз, септоріоз, пероноспороз та інші; із бактеріальних — бактеріальний опік (бура кутаста плямистість) і пустельний бактеріоз (бактеріальна пухирчастість, або сім’ядольний бактеріоз). Серед вірусних захворювань найпоширенішою є вірусна мозаїка. Окремо виділяють тип жовтої мозаїки та вірусне ураження бруньок.

Хвороби сої завдають значних втрат, а саме: знижують енергію проростання насіння та його схожість, зріджують посіви, ослаблюють рослини, зменшують фотосинтетичну поверхню й продуктивність культурних рослин, погіршують якісні показники врожаю.

Багато років із хворобами на посівах сої боролись переважно за допомогою агротехнічних методів: обробіток ґрунту (оранка з повним загортанням рослинних решток), сівозміна, підбір сортів, оптимальні строки сівби тощо. З хіміч­них препаратів, в основному, використовували протруйники насіння. Проте останнім часом посівні площі сої значно розширились, що призвело до зростання ступеня ураження рослин хворобами. Тому виникла потреба в застосуванні фунгіцидів під час вегетації.

Важливим заходом обмеження розвитку вірусних хвороб сої є забезпечення ізоляції насіннєвих ділянок сої від посівів, які мають спільних із соєю збудників вірусних хвороб, і вчасна систематична боротьба з попелицями, цикадками, лучними клопами та іншими сисними шкідниками — переносниками вірусної інфекції. Протруювання насіння є обов’язковим технологічним заходом. Підготовлений згідно з вимогами Держстандарту посівний матеріал протруюють за 1–15 діб до сівби. Асортимент хімічних засобів для захисту сої від хвороб досить обмежений.

Використання фунгіцидів на сої є відносно новим елементом технології вирощування цієї культури. Планування внесення фунгіциду здійснюють виходячи з фітосанітарного стану культури, виду попередника, інфекційного навантаження ґрунту, якості посівного матеріалу та прогнозів розвитку хвороб на наступний рік. За виявлення ознак захворювання слід застосовувати препарати, що містять у своєму складі діючі речовини контактної та системної дії.

Рекомендовано на ультраранньостиглих (до 80 днів) та ранньостиглих (до 100 днів) сортах сої застосовувати фунгіциди лише одноразово. На сортах із тривалістю вегетаційного періоду понад 100 днів за інтенсивного розвитку хвороб і вегетації рослин в умовах високої вологості та підвищених температур повітря проводять дворазове обприскування: перше — у фазі бутонізації — початку цві­тіння, друге — наприкінці цвітіння — на початку формування бобів.

Для захисту сої від хвороб застосовують: відносно стійкі сорти, рекомендовані до вирощування в регіоні; протруювання насіння (Гаучо Плюс 466 FS, Максим XL 035 FS, Стандак Топ, Февер 300 FS та ін.); у фазі бутонізації та на початку наливання насіння — фунгіциди системної дії. На полях, де виявили фузаріоз, не можна висівати сою рані­ше ніж через два роки.

На посівах сої дозволено використовувати такі фунгіциди: Абакус, мк. е. (1,5 л/га), Аканто Плюс 28, КС (0,75–1 л/га), Амістар Екстра 280 SC, КС (0,5–0,75 л/га), Бенорад, ЗП (1,5 л/га), Імпакт Т, КС (1 л/га), Колосаль Про, МЕ (0,4–0,6 л/га), Коронет 300 SC, KC (0,6–0,8 л/га), Ямато, CE (1,5 л/га).

Л. Губенко, канд. с.-г. наук

Журнал «Пропозиція», №6, 2019 р.