Спецможливості
Новини

Олієдобувні підприємства “підсковзнулися” на урядовій постанові

01.10.2008
515
Олієдобувні підприємства “підсковзнулися”  на урядовій постанові фото, ілюстрація

Підприємства, які виробляють олію, як і раніше, лихоманить. Заводи один за одним припиняють роботу. Повністю перестали випускати продукцію 13 виробництв, ще 6 — на межі зупинки. Воістину “чорним” для галузі стало 12 березня, коли постановою КабМіну було істотно обмежено експорт олії. Річ у тім, що її в країні виготовляють учетверо більше, ніж споживають, логічно, що галузь — експортоорієнтована. Із усіх вироблених обсягів олії на внутрішньому ринку осідає 20–25 відсотків. Звичайно, на заводах накопичилося чимало готової продукції, а через повну невизначеність підприємствам недоцільно працювати “на склад”.

Підприємства, які виробляють олію, як і раніше, лихоманить. Заводи один за одним припиняють роботу. Повністю перестали випускати продукцію 13 виробництв, ще 6 — на межі зупинки. Воістину “чорним” для галузі стало 12 березня, коли постановою КабМіну було істотно обмежено експорт олії. Річ у тім, що її в країні виготовляють учетверо більше, ніж споживають, логічно, що галузь — експортоорієнтована. Із усіх вироблених обсягів олії на внутрішньому ринку осідає 20–25 відсотків. Звичайно, на заводах накопичилося чимало готової продукції, а через повну невизначеність підприємствам недоцільно працювати “на склад”.

Тисячі людей залишилися без роботи
Генеральний директор Міловського заводу рафінованої олії “Стрілецький Степ” Микола Іванович Горбаньов, який прийшов до редакції, щоб розповісти про ситуацію, що склалася на цьому підприємстві, був емоційний. З’ясувалося, працює він тут понад 17 років. Починав із вантажника. Зробив кар’єру, і з 2004 року трудиться директором. Каже, що шлях від рядового працівника до керівника допоміг йому досконало вивчити практично всі виробничі цикли.
— Мало хто міг повірити, що постанову буде підписано й вона набере чинності, — бідкається він. — Занадто вже очевидна була економічна недоцільність обмежувати поставки за кордон для експортоорієнтованої галузі, яка до цього була мало не візитною карткою агропромислового комплексу України у світі. Але, на жаль, сталося... Виявилося, для уряду не така вже й важлива доля тих, хто поповнює бюджет країни, хто своєю працею вивів Україну на лідируючі позиції з виробництва й реалізації олії.
Тисячі людей залишилися без роботи, над цехами, які ще вчора випускали “сонячний” продукт, зависла лиховісна тиша. І наш завод не став винятком. З 27 квітня зупинено пресовий цех, а з 29 — цехи глибокого очищення й фасування олії, елеватори й автотранспортне підприємство. Таких заводів у Луганській області три, а сценарій один: люди без роботи, бюджет без коштів, водо- й енергопостачальні підприємства — без надійного споживача. Порушено роками налагоджену інфраструктуру міст і селищ. З допомогою нескладної арифметики усвідомлюєш масштабність проблеми:  у двадцяти трьох областях України розміщено великі олієдобувні підприємства, в кожному районі “олійних” областей працювали по дві-три олійниці або олієцехи. Практично всіх, тією чи іншою мірою, зачепила злощасна постанова №189. Напевно, уже й власники найбільших підприємств, котрі ратували за обмеження експорту, зрозуміли, що воно збиткове не лише для середніх і малих підприємств, а й для галузі загалом. Авторитет країни як надійного й прогнозованого партнера підірвано на багато років, а ринки, нелегко напрацьовані й відвойовані в чесній конкурентній боротьбі, без зусиль займають інші країни — учасники ринку.
Я вмію добре робити олію, можу годинами про неї розповідати й давати поради щодо її виробництва і впевнений, що наші міністри з таким самим трепетом і відповідальністю ставляться до своєї роботи. Сподіваюся, що постанова № 189 — прикра помилка, а не спланована акція проти цілої галузі й свого народу. Якщо ми — в ринку, то давайте жити за його законами. Неринкові, “ручні” методи регулювання економіки ніколи й нікого не приводили до процвітання. Забирати роботу в населення — означає переводити суспільство в споживчу, марудну для країни категорію, з виробничої, що забезпечує успіх і процвітання держави. Не можна жити багато в бідній країні!
— Скільки людей залишилося без роботи на вашому заводі через, скажімо так, не зовсім компетентні дії уряду?
— Таке підприємство — єдине в нашому Міловському районі, що на Луганщині, й воно бюджетонаповнювальне. Дає роботу 570 особам. Це безпосередньо завод, три невеликі елеватори й автотранспортне підприємство, яке всіх обслуговує. Тільки-но завод зупинився — все стало. Хоча протягом останніх восьми років працював стабільно. За кращих часів виготовляли 110–120 тонн олії за добу. Відсотків десять нашої продукції осідає на внутрішньому ринку, іншу — відправляємо на експорт. Продавали й Франції, й Іспанії — багатьом державам. Є оператори на ринку, які укладають з нами контракт і відправляють олію в ті країни, яким потрібна ця продукція. В контракті записано країну відправлення, скажімо, це Іспанія, але я віддаю в Іллічівську цю олію й одержую тут гроші. Звичайно, працюємо відповідно до українських і європейських вимог, регулярно підтверджуємо якість своєї продукції.

Важко достукатися до чиновницьких кабінетів
— До яких дій вдається тепер трудовий колектив і керівництво, щоб запустити виробництво?
— Практично після прийняття злощасної постанови для мене як керівника підприємства одразу стало зрозуміло: вона несе реальну загрозу заводу. Тому що обмежено експорт, отже, зменшиться реалізація олії, а відповідно, — й рух грошей. І справді, протягом місяця після постанови завод зупинився. Колектив зібрався, подивилися одне одному в очі й, нічого робити: “Їдь, директоре, до Києва, оббивай пороги і шукай правди. У Києві я й ще чотири працівники нашого підприємства з 5 травня — ось уже два тижні. Почали акцію біля КабМіну, потім приєдналися інші. Уявляєте, у нас олії на кінець квітня накопичилося більш як на 10 мільйонів доларів, але було дуже складно заплатити навіть зарплату, що становить на місяць приблизно 150 тисяч доларів. Нині на наших складах — 3 тисячі тонн олії в ємностях, 2 тисячі — бутильованої, ще 2 тисячі — на складі Іллічівського порту. Платимо за зберігання, а це теж недешеве задоволення. Постанова, до речі, вдарила не тільки по переробних заводах, постраждали й компанії, які надають послуги зі зберігання, накопичення, перевалки олії.
— До кого вдалося достукатися з вашою проблемою на місцевому рівні, в столиці?
— Упевнений, ситуацією стурбовані і в області, і в районі. На Луганщині три такі заводи — всі тепер не працюють: наш, Троїцький, Сватівський. Райрада відправила телеграми народним депутатам Єфремову, Ілляшеву й Тихонову. Чекаємо відповіді. Наш і Троїцький заводи підписали звернення безпосередньо прем’єрові, зареєстрували в громадській приймальні. Відповіді, на жаль, поки що немає. Як немає її і з Міністерства агрополітики — я безпосередньо звертався до заступника міністра пана Демчака.
— Ви особисто чим пояснюєте такі неконструктивні кроки уряду?
— Спробувати пояснити, напевно, можна здоровим бажанням стримати на внутрішньому ринку зростання цін на всі продукти харчування, в тому числі й на олію. Але обраний метод здоровим я не назвав би... Кинуто в хаос цілу галузь, тільки щоб зберегти репутацію в очах споживача... Популізм: дивіться, які ми гарні, ми вам олію дешеву дамо. А те, що десятки тисяч людей не працюють, бюджет не поповнюється...
— Яких заходів пропонуєте вжити?
— Гадаю, їх безліч. Регулюють же інші країни внутрішні ціни ринковими важелями, а не адміністративними на специфічну для них продукцію. Наприклад, Емірати — на бензин, у Штатах — взагалі забезпечення продуктами харчування різних верств населення здійснюють диференційовано. Аж до соціальних талонів. І нічого непристойного тут немає, аби тільки людям на благо й без шкоди для свого виробника. Ну, напевно, ще без зловживань соціальних органів, що здійснюють ці програми! Вибачте, повторюся: олію можу й люблю робити, говорити й поради давати про олію теж можу, а для способів регулювання економіки ринковими методами — для цього у нас є міністри.

“А більший меншого тусає…”
— Деякі експерти стверджують, що встановлені квоти на експорт вигідні великим, “близьким” до уряду, компаніям. Тепер їм удасться “вибити” з ринку невеликі підприємства.
— Згідно з табелем про ранги, маленькі заважають більшим. Ми заважаємо компаніям і корпораціям. Нам переходять дорогу маленькі заводики й цехи, вони створюють конкуренцію на закупівлю того самого насіння. Але якщо ти живеш у цій країні й хочеш, щоб вона процвітала, то треба аналізувати ситуацію й розуміти те, що відбувається. У нас поблизу олійниця, яка “перехоплює” 800–900 тонн соняшнику щомісяця. Але я не маю наміру їм поламати обладнання або ще якось зупинити виробництво. Тому що там точно так, як і на нашому заводі, працюють люди: 30 родин забезпечують заробітком, відраховують кошти до Пенсійного фонду, сплачують податки. Вони працюють. Це малий і середній бізнес. А якщо малий і середній бізнес розвинено, значить, країна успішна. У Німеччині, приміром, не працюють два великі олієзаводи, і все. Там олією займаються й фермери. Бюргери на тракторцях їздять, у них небагато землі, вирощують частину ріпаку, частину пшенички. Ріпак одразу на своїх олійницях збивають, частину олії продають, частину — на біодизель, заливають у трактори, далі їздять. І чудово почуваються. Люди зайняті. Не сидять удома, не стоять на обліку на біржі й не “смокчуть” із держави допомогу: вони працюють і забезпечують себе. І держава успішна.
Олійниці купують насіння соняшнику так, як і ми. Але ми більші, ми неповороткі, ми фінансово правильно все оформляємо, а це — час. Олійниці можуть собі дозволити за готівку насіння привезти з поля й одразу розрахуватися; можуть на давальницьких умовах переробити, приміром, фермерові 100 тонн соняшнику й одразу віддати йому 40 тонн олії, макухи... Олійниці “забирають” у нас частину соняшнику, що, втім, нормально. Причому такі заводики не виросли з нічого: хтось узяв гроші в банку, купив обладнання, установив, найняв працівників, заплатив за купу всяких “дозволів”, тепер раз — і олійниця стала. Щойно вийшла постанова про квотування експорту — вони й зупинилися. Там ще більша трагедія: багато хто з людей потрапив у серйозну боргову залежність. Бізнесмени, які сподівалися, що в країні все добре, і взяли кредити, тепер у найкритичнішій ситуації.
— Що заважає вам переключитися на внутрішній ринок?
— 85 відсотків внутрішнього ринку — це дві компанії з чотирма назвами, що роблять продукцію на трьох заводах. У Москві в супермаркеті 10–12 марок олії на полиці, у Мінську — 10–16. У Києві — чітко чотири плюс одна-дві регіональні. Гадаю, тут обмежено й права українського споживача. Та й національні торговельні мережі диктують умови виробникам. Вхідний квиток на полицю в будь-яку мережу — це не якийсь там хабар, а чітка, конкретна, регламентована сума. Це десятки тисяч доларів — від 50 до 100 тисяч за просування країною одиниці товару.
— Тільки за те, щоб ваша продукція стояла на полиці?
— Так, це ж мережа. За кожну одиницю товару в супермаркеті потрібно віддати 300–800 доларів. За трилітрову пляшку, за літрову, за кожну етикеточку... Хоча нічого поганого в цьому немає. Якщо ця полиця стільки коштує, і з неї можна стільки продати, це свідчить лише про високий розвиток ринку. Якщо я якісну продукцію роблю, а ви її добре продаєте. І безплатно мою продукцію ніхто не продаватиме: люди вклали гроші в приміщення, устаткування, найняли продавців, рекламують себе.
— До вас уже виходили з пропозицією купити вашу олію і відправити на експорт за чужою квотою?
— Прямих пропозицій не було, хоча окремі компанії заявляють, що їм пропонують. Зміст квотування зрозумілий: коли наше підприємство за обсягами виробництва вчетверо менше за одну з потужних компаній, а одержало квоту в 21 раз меншу. А мені треба вп’ятеро більшу квоту, щоб свої потужності реалізувати. А та сама потужна компанія в принципі не може випустити стільки олії за три місяці, щоб заповнити свою величезну квоту.
Доцільності введення квотування олії в Україні — ні економічної, ні якої-небудь іншої — немає. А ще й розподілено по-хамському...
— Чи були санкції з боку закордонних покупців? Адже ви, мабуть, підписали довгострокові контракти?
— Які санкції? Ми живемо в Україні й обережненько контракти укладаємо. Втратили ринок, і все.
Ваші основні партнери з розумінням поставилися до дій українського уряду?
— Ні, не з розумінням! Білоруси й росіяни — самі знаєте, як відреагували: російська мова багата на вирази... Казахи — народ східний, сказали, мовляв, сподіваємося, що у вас все налагодиться.
— Від постанови, схоже, постраждали й сільгоспвиробники, які притримали насіння соняшнику до весни, щоб дорожче продати.
— Постраждали. Але мені, якщо чесно, їх не шкода. Хто добре торік насіння зібрав, Новий рік зустрічав на островах. Повернулися — хто джип купив, хто трактор новий. Після такого зорепаду із соняшнику фермери й цього року його насіють — “мама, не горюй”. Але якщо рік-два з такою державною політикою зіштовхнуться — дійдуть висновку:  треба садити бамбук і продавати бамбукові вудки...
У кожного свої інтереси
— Не можу не торкнутися теми скандалів, які почастішали з нашою соняшниковою олією за кордоном. Йдеться про Швейцарію, Францію та інші країни, де нібито виявили в ній сторонні домішки й навіть вилучають її з продажу. Ваша версія: може, це бажання усунути потужного конкурента? Адже наша країна вже в СОТ, якщо мені не зраджує пам’ять, ми на світовому ринку лідируємо за обсягами реалізації соняшникової олії.
— Можуть нафтопродукти потрапити в олію, але виробникові немає сенсу це робити. Під час транспортування цього теж не може бути. Я заплатив проварювальникам цистерн, клеркам, які заглянуть, перевірять... Везуть олію опломбовану. Думаю, не треба розстрілювати пів-України, через те що один негідник щось десь там підмішав. Не було б квотування — не було б скупчення олії у портах, на заводах. Розбиратися треба згідно з правовим полем. А то — поставили з України. Хто поставив? У мене, відповідно до ГОСТу, ДСТУ, певний час, тобто 50 днів, стоїть запломбована пляшка зі зразком олії, яку я відвантажив у цистерну. Приїдьте, сходимо в будь-яку облюбовану вами лабораторію й зробимо аналіз: що там міститься. Впевнений, під час відправлення судна теж відібрали проби, і теж ці пляшки десь стоять. Розбирайтеся в своїх країнах у межах правового поля. Навіщо цей шум витягати на рівень дипломатії? Яка компанія вам продала?
— Чи не пов’язаний скандал із вступом України до СОТ? Можливо, нас хочуть змусити відправляти на експорт не олію, а сировину — соняшникове насіння?
— Можливо.
— Який ви бачите вихід із ситуації?
— Негайно скасувати постанову №189 і жити за ринковими законами. Вони жорсткі, але прозорі й для всіх однакові. Ми тепер — як людина, котра занедужала. Або скасують квоти і вдасться одужати, або доведеться померти.

Галина КВІТКА

Інтерв'ю
Радник з сільського господарства Посольства Франції в Україні Ніколя Перрен
    Радник Посольства Франції в Україні з питань сільського господарства Ніколя Перрен розповів сайту propozitsiya.com, чому в званні великої аграрної країни нема нічого поганого, чим його батьківщина заслужила це звання і чим зі свого... Подробнее
Віктор Шеремета, заступник Міністра АПК з питань фермерства
На початку жовтня в Міністерстві аграрної політики та продовольства була введена окрема посада заступника міністра з питань фермерства. Ним став Віктор Шеремета, який раніше обіймав посаду Віце-президента Асоціації фермерів і... Подробнее

1
0