Захист озимого ріпаку
Головною причиною випадання рослин ріпаку в період зимівлі є їхнє переростання, пошкодження шкідниками, зокрема нематодами, і розвиток хвороб (бактеріоз, кореневі гнилі). Важливу роль у створенні умов для оптимального росту рослин з-поміж інших чинників відіграє їхній захист від шкідливих організмів. Утрати врожаю від шкідливих організмів на культурі становлять у середньому 20–30%, а в роки масового розвитку досягають і 50%.
Шкідники
Ріпак уражують близько 50 видів фітофагів та шкідників, які завдають шкоди різним частинам рослини в різні фенологічні періоди. У вересні 2016 р. серед затяжної посухи посіви ріпаку стали справжнім оазисом, куди мігрували спеціалізовані та багатоїдні шкідники. Ґрунтова посуха ускладнила проведення осінніх ґрунтових розкопок для з’ясування чисельності шкідливих організмів, тому щільність виявлених і реально наявних у ґрунті, зрозуміло, дещо різнитиметься.
Упродовж фенологічних фаз сходи — чотири пари листків, істотної шкоди можуть завдати ріпакові хрестоцвіті блішки (синя, світлонога, чорна, хвиляста та ін.). Фітофаги активні й шкодочинні за температури понад 12°С, за високої чисельності вони можуть знищити сходи за два-три дні.
В умовах переважно сонячної погоди вересня вони скелетували листя, прогризали наскрізні дірки, а подекуди виїдали ходи в черешках на 3–12, максимально 22% рослин (на рівні середньої багаторічної пошкодженості). Подекуди у Лісостепу та Степу проводили захисні обприскування, оскільки заселення перевищувало 10% рослин і середня чисельність становила від 3–5 на Поліссі та в Лісостепу до 20 екз./м2 у Степу (ЕПШ — 3 екз./м2 і більше).
На зимівлю шкідники йдуть із настанням сталої холодної погоди. За умов доброї перезимівлі та сухої теплої весни вони здатні заселити та пошкодити рослини озимого ріпаку в період його відростання, особливо до утворення розетки.
Упродовж проростання насіння і укорінення озимого ріпаку личинки коваликів і чорнишів (дротяники та несправжньодротяники) виїдали набубнявіле насіння, корінці, зріджували густоту стояння рослин, частково пригнічували їхній розвиток. Щодо цих шкідників ЕПШ становить 3–5 екз./м2. Значну небезпеку посівам культури на початку вегетацїї становили підгризаючі совки — озима та оклична, які пошкодили (переважно в Степу та Лісостепу) 1–3, максимально 8% рослин. Розвивались вони в двох поколіннях: оскільки літ другого був розтягнутий, то восени траплялися гусениці різних віків. Гусінь, яку на озимому ріпаку нараховували від 0,1 до 2 екз./м2, об’їдала й інколи перегризала стебла, корінці, знижуючи густоту рослин. На озимих культурах поріг шкідливості для підгризаючих совок становить 2–3 екз./м2, тобто в північних і східних областях чисельність озимої совки наближалася до небезпечної лише на окремих посівах. Загалом, посушливі серпень — вересень сприяють зневодненню і всиханню уразливих стадій ґрунтоживучих комах — яєць, личинок молодших віків, — тим самим спричиняючи зменшення чисельності дротяників, личинок хрущів та гусениць підгризаючих совок.
Пошкодження листогризучими совками восени, зокрема капустяною, С-чорне, совкою-гама, спостерігали повсюдно, а в Лісостепу — ще й конюшиновою (Черкаська область). Рівень ураження ними в середньому становив 1–5, максимально — 14% (в окремих господарствах Степу). Чисельність гусениць у посівах озимого ріпаку — 1–2 екз./м2, а лялечок капустяної совки — в середньому 0,5–1 екз./м2, що відповідає середньому багаторічному рівню.
Повсюди відмічали розселення ріпакових пильщиків: на 100 п. с. — 2–6 екз. шкідника. У Степу і Лісостепу було пошкоджено 1–9%, у поліських областях — близько 2% рослин. Шкідник завершив розвиток у доброму фізіологічному стані. Зазвичай він прогризає «віконця», об’їдає краї листя, а в роки масового поширення пильщики з’їдають листя ріпаку так, що лишаються тільки жилки. Шкідливість пильщиків посилювалася за жаркої погоди в серпні — вересні. Оскільки їхні гусениці заляльковуються в ґрунті, важливо проводити розпушення міжрядь та оранку для знищення більшої кількості шкідників. Навіть за сприятливої зимівлі наявна чисельність капустяної молі та біланів не спричинить значних втрат урожаю, зумовлюючи лише осередкову шкідливість. Подальша шкідливість ріпакового пильщика безпосередньо залежатиме від агротехніки вирощування та проведених упродовж вегетації заходів захисту й контролю чисельності. За наявності однієї–двох личинок на рослину застосовують інсектициди й обов’язково загортають пожнивні рештки.
Цього року посіви ріпаку попелиці почали заселяти рано (з середини вересня), але поступово (починаючи з фенологічної фази дві-чотири пари листків) й осередками. У вересні на рослинах живились переважно імаго, заселеними були окремі рослини з невеликими колоніями личинок. Наприкінці вересня — в першій декаді жовтня їх було відмічено на 20–50% обстежених площ за чисельності 5–12 личинок на рослину і рівня її пошкодження 5%. Заселення попелиць переважно було нижчим від ЕПШ (10% рослин), але зимуючий запас шкідника достатній для спричинення небезпечних пошкоджень із відновленням вегетації культури. Осередки значного поширення попелиці спостерігали у Київській та Хмельницькій областях.
Капустяні попелиці (з характерним восково-борошнистим нальотом) висмоктують сік із листя, стебел, пізніше — з головного пагона, що містить бутони. Вони небезпечні як переносники вірусних хвороб, які важко контролювати. Істотна шкідливість капустяної попелиці — за її чисельності 100 екз. і більше на заселену рослину. Зимують вони у фазі яйця на близьких до ґрунту листках капустяних культур. Навесні крилаті розселювачки можуть утворювати великі колонії (наприкінці травня — в червні). Поширенню шкідника сприяє помірно тепла зима та суха нехолодна погода. І навпаки — значно зменшують чисельність попелиць заморозки і зливові опади.
Одним із основних шкідників ріпаку впродовж усього періоду вегетації культури вважають бурякову нематоду. Фітопаразитичні нематоди виявляють повсюди, їхня шкідливість, за даними Д. Сігарьової, в середньому становить 6–25% (інколи вона збільшується з урахуванням бактеріальних, грибних і вірусних хвороб рослин, які переносять нематоди). Її личинки проникають у дрібні корінці рослини та висмоктують із них соки. Уражене коріння відмирає, натомість утворюється нове. Внаслідок посиленого росту цієї частини рослини ріпак відстає у розвитку надземної маси, в’яне та інколи засихає. Для зменшення щільності нематод важливо дотримуватись агрономічних вимог: насичення сівозміни буряковими та капустяними культурами — не більше ніж 25%, ротація ріпаку — через чотири–п’ять років. Такі попередники ріпаку, як одно- й багаторічні бобові трави, зернові колосові, теж негативно впливають на розвиток бурякових нематод.
У всіх агрокліматичних зонах упродовж фенологічних фаз від утворення двох листків до формування розетки на озимому ріпаку шкодили гусениці капустяної молі, капустяного та ріпакового білана. Цікаво, що середньої масовості, а подекуди на Поліссі — сильний літ біланів (27 екз. за 10 хв спостереження) відмічали ще в другій-третій декадах вересня. Істотної шкоди вони не встигнуть накоїти, а зимуючий запас у зазначених регіонах має знизитися. Цими шкідниками було заселено від 10 до 30, (біланами — подекуди понад 50%) обстежених площ за чисельності 1–2 гусениці на заселену рослину та рівня пошкодження в середньому 3–5, максимально — 12% рослин. У такому разі ефективним заходом боротьби буде випускання на посів трихограми у кількості 50–200 тис. самок на початку та за масового відкладання яєць у два-три терміни з інтервалом п’ять-сім днів. Застосування хімічних та інших біопрепаратів проводять за чисельності гусениць шкідників молодших віків 2–3 екз./м2.
Проти стеблових прихованохоботників засоби захисту застосовують переважно навесні. Особливу увагу слід звернути на чорного і великого капустяних прихованохоботників, імаго яких відкладають яйця в черешки листя чи на кореневу шийку. Якщо зима м’яка, то яйцекладка триватиме до весни. Личинка мігрує стеблом, пошкоджуючи провідні судини і спричиняючи його розтріскування (якщо доходить до точки росту — можливе випадіння рослин). Моніторинг проводять за допомогою жовтих пасток та шляхом візуального спостереження. За масового заселення ріпакових посівів обприскують дозволеними хімічними препаратами.
Місцями, зокрема в Харківській, Львівській та інших областях Лісостепу та на Поліссі, фіксували шкідливість листоїда: за допорогової його чисельності (ЕПШ — 1–2 жуки/м2) він пошкодив до 2% рослин.
Білокрилку на ріпаку та інших хрестоцвітих культурах другий рік поспіль виявляють на Поліссі (Волинська, Рівненська обл.) у відкритому ґрунті. Шкідник у серпні — вересні розвивався на посівах на 1–12% площ та 6–25% рослин за чисельності 3–14 екз. на рослину. Торік заселення тривало до заморозків, подекуди на капустяних культурах шкідник не піддавався обліку. Як показують обстеження цього року, ареал шкідника розширився, але чисельність трохи зменшилась.
Восени триває міграція мишоподібних гризунів у посіви озимого ріпаку з неугідь Степу та Лісостепу (1–2 колонії на гектар із країв поля). На Поліссі у першій декаді жовтня вже розпочалось крайове поширення. Так, 1–3 колонії полівок на гектар відмічали у Вінницькій, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Львівській, Харківській, Тернопільській, Чернівецькій і Херсонській областях. Надалі загроза пошкодження озимих культур зберігатиметься в усіх агрокліматичних зонах і залежатиме від погодних умов. Достатня кормова база і задовільні погодні умови можуть сприяти як осередковому, так і масовому розвитку мишоподібних гризунів. Тому варто проводити моніторинг посівів і за перевищення ЕПШ (3–5 кол./га) застосовувати дозволені родентициди та інші захисні заходи.
Польових слимаків (польовий, сітчастий та ін.) осередково виявляли у Прикарпатті та північних областях країни. Вони пошкоджують різні види рослин, але прояви їхньої діяльності подібні: залишають після живлення дірки, особливо на нижніх листках, а в ранні фази росту культури можуть повністю знищити рослини з країв посівів. Також ці шкідники переносять збудників хвороб сірої та інших гнилей. ЕПШ слимаків за В. Сахненко — 5 екз./м2. Основні пошкодження культур відмічали навесні, та, попри спеку, і восени спостерігали їхню шкодочинність у невеликих господарствах. Боротися з ними важко, краще попередити їхнє заселення. У першій половині вегетації (до середини літа) вони живуть великими групами на засмічених ділянках із густим травостоєм, поблизу лісів та чагарників. Потім переміщуються на сусідні посіви з різними культурами. Яйцекладка відбувається у серпні-вересні. Агротехнічні заходи боротьби спрямовані на зниження ґрунтової вологості: періодичне розпушування ґрунту, оптимальна густота рослин (прорідження загущених посадок), знищення бур’янів, особливо біля теплиць, парників та плодосховищ, обкошування посівів. Після збирання врожаю важливо ретельно прибрати всі рослинні рештки. На невеликих ділянках видаляють зайве каміння, хмиз, за можливості не залишають грудок землі, бо під ними живуть і розмножуються шкідники. Зареєстрованих препаратів для застосування проти молюсків у «Переліку пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання у 2016 р.» в Україні немає.
Отже, прохолодна погода, що встановилась із 5 жовтня, стримувала поширення шкідників на озимому ріпаку. Але за період активної осінньої вегетації хрестоцвіті блішки пошкодили 2–12, максимально 22% рослин (Хмельницька обл.) у слабкому та середньому ступенях. Скрізь несправжні гусениці ріпакового пильщика, подекуди капустяна попелиця, листоїди, гусениці ріпакового та капустяного білана завдали шкоди від 1 до 20% рослин.
Хвороби
Хвороби, крім істотного зниження продуктивності гібридів ріпаку, зменшують у ньому вміст вітамінів, протеїну, жиру та цукру. Недобір урожаю насіння через хвороби коливається від 15 до 70%, також погіршуються його технологічні й посівні якості.
Найвагомішими хворобами в Україні є снігова пліснява (навесні), чорна ніжка, пероноспороз, чорна плямистість, некроз кореневої шийки (фомоз), біла та сіра гнилі тощо. Поширені меншою мірою, але також небезпечні біла плямистість, борошниста роса, кила звичайна, бактеріоз та види мозаїки.
Із появою сходів культури в Київській і Тернопільській областях проявилось ураження чорною ніжкою на рівні 1–6% пошкоджених рослин (загибель сходів невисока — до 1%). Хвороба небезпечна через зниження густоти посіву. Джерелом інфекції є заражений ґрунт та рослинні рештки, рідше — неналежним чином оброблене насіння. Сприяють розвитку чорної ніжки ущільнений ґрунт, наявність поверхневої кірки в період сходів, прохолодна погода з опадами, кислі ґрунти, розміщення ріпаку після капустяних культур. Най-уразливіший ріпак під час проростання насіння — появи сходів.
Альтернаріоз на ріпаку було виявлено в середині вересня в Лісостепу (Вінницька обл.) на крайових частинах поля (ураження — 1% рослин). У жовтні ослаблені погодними умовами посіви були пошкоджені на рівні 2–4% рослин на Черкащині, Львівщині, Тернопільщині та Буковині. Хвороба може проявлятися впродовж усієї вегетації. Зменшується асиміляційна поверхня ріпаку через передчасне відмирання уражених листків. За раннього розвитку хвороби на стручках вони залишаються недорозвиненими, зі сформованим плюсклим насінням, що має низькі технологічні якості та погану схожість. Сприяють розвитку альтернаріозу денна температура на рівні 17…25°С і нічна — понад 12°С, часті дощі, вологість повітря більше ніж 80%. ЕПШ — 20–30% уражених рослин залежно від погодних умов.
Пероноспороз небезпечний насамперед тим, що знижує зимостійкість рослин. На уражених рослинах передчасно відмирають листки, що зменшує асиміляційну поверхню і насіннєву продуктивність культури. За сильної ураженості стручків рослина не утворює зовсім або ж формує плюскле і недорозвинене насіння. Сприяють розвитку хвороби надмірна вологість повітря (90%) та низькі теплові температури 8…15°С (ЕПШ — понад 10% уражених рослин). До першої декади жовтня цього року ураження хворобою відмічали на 3–6% рослин у Волинській, Львівській, Черкаській, Чернівецькій та Чернігівській областях.
Циліндроспоріоз розвивався на 1–10% рослин у всіх агрокліматичних зонах.
Фомоз частіше проявляється на ріпаку за вологої погоди. До середини жовтня у Степу хворобу виявляли на 1–3% рослин. За ураження нею листя втрачає тургор і жовтіє. Молоді рослини відстають у рості, на листках повсюди проявляються жовтувато-сірі плями. За інтенсивного ураження фомозом тканини стебел і коріння руйнуються, рослини гинуть. Пошкодження стебел на рівні поверхні ґрунту називають некрозом кореневої шийки. Його візуальні симптоми — стебла буріють, всихають і дерев’яніють, рослини набувають хлоротичного чи синюватого забарвлення, часто вилягають. У ріпаку зменшується асиміляційна поверхня, внаслідок чого рослини можуть загинути. За сильного ураження насіння втрачає схожість. Інфекція зберігається до семи років.
Бактеріоз коренів озимого ріпаку — одна з основних причин незадовільної зимостійкості ріпаку. До середини жовтня інформації про ураження ріпаку цією хворобою не надходило. Проте захворювання виявляють періодично на всіх обстежених площах переважно з невеликим відсотком уражених рослин (2–5%). Варто зауважити, що відлиги, а також ранні строки висіву культури сприятимуть поширенню захворювання і можуть зумовити значне зрідження посівів і зменшення продуктивності уражених рослин у вогнищах розвитку згаданих вище хвороб. Бактерії, що є збудниками цього захворювання, передаються механічним способом. Їхніми переносниками можуть бути ріпаковий пильщик, капустяна муха, клопи (а за даними науковців ІЗР УААН — і нематоди). Сприяють розвитку кореневого бактеріозу надмірне азотне удобрення, ранні строки сівби, оголення кореневої шийки рослин, що входять у зиму.
Вірусні хвороби не дуже поширені, але небезпечні через системне ураження всієї рослини. Різні види попелиць є переносниками вірусних хвороб. Так, в Україні виявляли поодинокі випадки прояву в посівах озимого ріпаку вірусу мозаїки турнепсу та вірусної жовтяниці. Симптомами вірусу мозаїки турнепсу є мозаїчні плями на листі неправильної форми. Надалі за інтенсивного розвитку хвороби листя може відмирати. Якщо рослини пошкоджені з осені, то навесні вони відстають у рості й знижують продуктивність. За ураження вірусною жовтяницею прожилки ріпакового листя набувають червонуватого забарвлення, листкова тканина жовтіє і ріст рослини сповільнюється (але повідомлень про ураження такими вірусами цього року не надходило).
Помірно тепла, з періодичними дощами погода сприятиме повсюдному розвитку й поширенню чорної ніжки, кореневих гнилей, пероноспорозу, фомозу, альтернаріозу, циліндроспоріозу та інших хвороб, запас яких у природі є доволі значним.
Захисні заходи
Рослини озимого ріпаку за наявності блішок у кількості 3–5 особин/м2 і теплої (t°>15°С) сонячної погоди обприскують препаратами на основі діючих речовин: циперметрин, дельтаметрин, тіаклоприд, хлорпірифос, фенітротіон.
Посіви озимого ріпаку в період утворення розетки за наявності ріпакового пильщика й листоїда (3 екз./м2), капустяних біланів і совки (2 гусениці/м2), хрестоцвітих клопів тощо обприскують згаданими вище інсектицидами та препаратами на основі диметоату.
За появи симптомів борошнистої роси, альтернаріозу, сірої гнилі, фомозу рослини обробляють препаратами з діючими речовинами: пікоксистробін, ципроконазол, піраклостробін, метконазол, металаксил-М, манкоцеб та ін.
У фазі чотирьох-п’яти листків озимий ріпак за наявності інфекції альтернаріозу, циліндроспоріозу, фомозу, склеротиніозу обприскують фунгіцидами з тебуконазолом, пропіконазолом. Таке оздоровлення рослин підвищить їхню стійкість до екстремальних погодних умов. Стримує переростання рослин та поліпшує їхню перезимівлю обробка у фазі п’яти-шести листків культури препаратами на основі діючих речовин: метконазол, дифеноконазол, паклобутразол, тебуконазол та ін.
Обов’язково слід передбачати просторову ізоляцію (1 км) від полів, де торік вирощували капустяні культури. Своєчасна боротьба з бур’янами на всіх культурах сівозміни забезпечує знищення дикорослих видів капустяних, які є джерелом розмноження шкідників ріпаку і резервацією збудників хвороб.
К. Баннікова, канд. с.-г. наук,
гол. спеціаліст відділу захисту рослин, Держпродспоживслужба України
Інформація для цитування
Озимий ріпак: фітосанітарний стан восени та заходи захисту / К. Баннікова // Пропозиція. — 2016. — № 11. — С. 84-90