Спецможливості
Новини

Андрій Пи­во­варсь­кий: «Мій підхід — за­лу­ча­ти до спра­ви най­кра­щих…»

17.12.2015
935
Андрій Пи­во­варсь­кий:  «Мій підхід — за­лу­ча­ти до спра­ви най­кра­щих…» фото, ілюстрація

Експорт аграрної продукції з України, зокрема зернових, — чи не єдиний напрям зовнішньоекономічної діяльності, за яким спостерігається позитивна динаміка.

Експорт аграрної продукції з України, зокрема зернових, — чи не єдиний напрям зовнішньоекономічної діяльності, за яким спостерігається позитивна динаміка.

Г. Квітка
Спеціаль­но для жур­на­лу «Про­по­зиція»
Ек­с­пор­те­ри збіжжя зна­ють, що вліт­ку, жнив­ної по­ри, тра­диційно по­чи­нає­ться ка­та­ст­ро­фа із ва­го­на­ми-зер­но­во­за­ми. Че­рез їхній дефіцит ча­с­ти­на вро­жаю не мо­же опе­ра­тив­но діста­ти­ся до портів. Від цієї си­ту­ації по­тер­па­ють і сіль­госпви­роб­ни­ки, яким, у підсум­ку, важ­че ре­алізу­ва­ти зер­но­про­дукцію. По­тер­пає і дер­жа­ва, яка зацікав­ле­на у по­став­ках за межі країни зер­на, бо­рош­на, олії, бо це — ва­лютні над­хо­д­жен­ня до бю­д­же­ту. Цьо­горіч про­бле­ма дефіци­ту ва­гонів бу­ла не та­кою гос­трою, але все од­но за­ли­шається на по­ряд­ку ден­но­му. Як в Ук­раїні вирішу­ють не­прості ван­таж­но-транс­портні пи­тан­ня, го­во­ри­мо з Анд­рієм Пи­во­варсь­ким, міністром ін­фра­с­т­рук­ту­ри, ко­т­рий уже рік обіймає цю по­са­ду
(із 2 груд­ня 2014 ро­ку).

Стра­тегія і так­ти­ка зер­но­пе­ре­ве­зен­ня

Не так дав­но ак­ту­аль­ною бу­ла про­бле­ма із залізнич­ни­ми ва­го­на­ми для пе­ре­ве­зен­ня зер­на, але ос­таннім ча­сом про неї якось особ­ли­во
не чу­ти…
— Справді, про­бле­ма із ва­го­на­ми-зер­но­во­за­ми де­що вщух­ла. Ду­маю, це то­му, що ми серй­оз­но взя­ли­ся за її ви­рішен­ня. Бу­ло ли­ше два дні у жовтні, ко­ли це пи­тан­ня сто­я­ло гос­тро. Щоб ви ро­зуміли, в країні «на па­пері» є при­близ­но 14 тис. зер­но­возів. А фак­тич­но тих, що пра­цю­ють, — десь 13 тис. Цьо­го ви­с­та­чає, щоб кож­но­го міся­ця пе­ре­во­зи­ти близько 3,5 млн т зер­на. І за до­бу в середньому ми мо­же­мо завантажити до 1500–1800 зерновозів. Але бу­ває і так, що інко­ли мо­жуть за­мо­ви­ти 2 тис. ва­гонів на день, а ре­аль­но їх про­сто не­має. І що ро­би­ти? Цьо­го ро­ку ми за­бо­ро­ни­ли скла­ду­ван­ня зер­но­вих
у ва­го­нах.

За­бо­ро­ни­ли штра­фа­ми?
— Ні, до цьо­го ще не дійшло. Укр­за­лізни­ця чітко «ба­чить», ко­ли в пункті А фор­мується по­тяг, який завжди йде до пор­ту. Як­що вид­но, що в пор­ту суд­на не­має, а зер­но­с­хо­ви­ща за­пов­нені, то по цьо­му відправ­ни­ку в бік пор­ту вво­дить­ся кон­венція, і він не мо­же за­ван­та­жу­ва­ти­ся.

Як не кру­ти — за­бо­ро­на.
А що далі?..
— Так, за­бо­ро­на. Ад­же у нас залізни­ця і пор­ти на­ла­го­ди­ли відно­си­ни. Як тільки-но порт сиг­налізує: «Че­рез до­бу бу­де суд­но», за­бо­ро­на знімається — і поїха­ли…
Ще один важ­ли­вий мо­мент. У про­цесі де­ре­гу­ляції ми поз­бу­ли­ся ба­га­ть­ох зай­вих папірців. З іншого боку, онлайн-доступ до бази даних з липня запрацював — зняв багато питань. Все це разом по­­ліпши­ло обі­го­вість ва­гонів десь на 30%. Ми не ку­пу­ва­ли нові, про­сто при­швид­ши­ли обіг на­яв­них. Що­прав­да, бу­ло два «дефіцитних» дні у жовт­ні, коли ва­гонів під ку­ку­руд­зу за­мо­ви­ли у місяч­но­му еквіва­ленті на 5 млн т, а ре­­аль­­­но пе­ре­вез­ти мог­ли тільки 3,5 млн. По­пе­ре­ди­ли Міністер­ст­во аг­ро­політи­ки, всіх ек­с­пор­терів, ви­роб­ників. По­яс­ни­ли: лю­ди добрі, пла­нуй­те за­вчас­но. За по­с­тав­ку ва­го­на із вас ніхто ха­барів не візь­ме. Інфор­мація, де є зер­но­во­зи, на­дає­ть­ся в ре­жимі он-лайн. Тоб­то на стан­ції ніхто не мо­же ска­за­ти, що у них зер­но­возів не­має, як­що за он­лайн-інфор­ма­цією во­ни на­явні. Зробили все, що мог­ли, щоб обіговість вагонів покращити, — і цього року не було особливих проблем.
Іноді над­хо­ди­ли сиг­на­ли, що хтось ви­ма­гав 400 грн за ва­гон, але ду­же швид­ко йшла ре­акція до Укр­залізниці, відтак да­ва­ли «по го­лові» — і це при­пи­ня­ло­ся.

А з кон­венцією не мо­же бу­ти зло­вжи­вань?
— Тут пер­со­наль­на відповідальність керівників регіональ­них доріг. Один «про­кол» — і во­ни звільнені. І повірте, во­ни зна­ють, що я не жар­тую.

Але ж ка­д­ри вирішу­ють усе. Де ж Ви на­бе­ре­те стільки «нор­маль­них» кадрів?
— На­разі більш-менш нор­маль­но пра­цю­ють і ті, що є. Цьо­го ро­ку із ше­с­ти керівників залізниць я звільнив трьох. І знаєте, ко­ли троє із ше­с­ти міня­ють­ся, всі пи­тан­ня чо­мусь по­чи­на­ють швид­ко вирішу­ва­ти­ся. Мені у Фейс­бук мо­жуть лю­ди на­пи­са­ти, на веб-сайті повідо­ми­ти про те, хто і як що ро­бить... Я зби­раю і пе­ревіряю цю інфор­мацію. Інко­ли навіть таємних по­купців за­пу­с­каю...

Тож про­бле­ми із за­без­пе­чен­ням транс­пор­том зер­но­вої логісти­ки виріше­но?
— Ду­маю, на сьо­годні — так. Але у пер­спек­тиві нас очіку­ють до­волі серйозні про­бле­ми із зер­но­во­за­ми. Звісно, як­що справ­дять­ся про­гно­зи Міна­гро­політи­ки про те, що ек­с­порт зер­на най­б­лиж­чим ча­сом збільшить­ся від 35 до 60 млн т. Там пла­ну­ють по­­двоїти про­дажі збіжжя за межі дер­жа­ви до 2020 року. Як­що так, це оз­на­чає: нам потрібні 15–16 тис. зер­но­возів. Ко­жен ко­ш­тує 33–35 тис. до­ларів. Ку­пи­ти — в Укр­за­ліз­ниці та­ких гро­шей не­має, у дер­жа­ви — так са­мо. От і ви­хо­дить, що інве­с­ту­ва­ти по­винні при­ватні опе­ра­то­ри. Але щоб во­ни мог­ли інве­с­ту­ва­ти, тре­ба, щоб еко­номіка у них пра­цю­ва­ла. На сьо­годні один ва­гон «відби­вається»
за 15–17 років.
При­ват­них ва­гонів — не­ве­ли­ка ча­с­ти­на. Більшість із них на­ле­жать від­прав­ни­кам ван­тажів. Тоб­то ком­панії їх собі ку­пу­ва­ли, щоб у них бу­ла га­рантія на ви­па­док, ко­ли із них поч­нуть ви­ма­га­ти «за спри­ян­ня», скажімо, 50 дол. за ва­гон, або, приміром, ска­жуть: не да­мо вам вза­галі. Тоді у них є хоч якась кількість ва­гонів і во­ни щось мо­жуть во­зи­ти залізни­цею...

Ук­раїна по­ста­ча­ти­ме 60 млн т зер­на на ек­с­порт? Ду­маю, що це не­ре­аль­но навіть че­рез п’ять ро­ків…
У  будь-яко­му разі ва­гон­но-транс­порт­ний парк спра­ць­о­ва­ний на 90%. Як бу­ти? Що мо­же дер­жа­ва зро­би­ти? Що — по­тужні ви­роб­ни­ки зер­на чи зер­но­т­рей­де­ри?
— Най­б­лиж­чим ча­сом за­про­по­ную пілот­ний про­ект, який дасть змо­гу фізич­но збільши­ти кількість зер­но­возів, за­ван­та­жи­ти наші спеціалізо­вані про­мис­лові підприємства і за­лу­чи­ти при­ват­ний капітал.

Які підприємства в Ук­раїні мо­жуть ви­го­тов­ля­ти зер­но­во­зи?
— За­вод «Азов­маш», Крюківський ва­го­но­будівний, кілька підприємств, які на­ле­жать до сфе­ри уп­равління Мінін­фра­­с­т­рук­ту­ри. За­вдан­ня — по­ста­ви­ти на рей­ки до 5 тис. но­вих зер­но­возів. При­чо­му — ви­ключ­но за при­ватні гро­ші. А заліз­ни­ця на­да­ва­ти­ме по­слу­ги із пе­ре­ве­зен­ня.
Слід сказати, із ва­го­на­ми для тран­­с­пор­ту­ван­ня бо­рош­на, олії пи­тань не ви­­ни­кає. До ме­­­не ще не зверталися що­до про­блем із пе­ре­ве­зен­ням цих то­варів…
А от із зер­но­во­за­ми, напівва­го­на­ми, із ци­с­тер­на­ми для наф­то­про­дуктів є певні про­бле­ми.

Без чітко­го ва­го­во­го кон­тро­лю якісних доріг не бу­де

Міністер­ст­во дбає про стан доріг. Як­що до­ро­ги роз­биті, зга­ду­ють «не­злим ти­хим сло­вом» Ук­рав­то­дор та Мінін­фра­­с­т­рук­ту­ри. Ка­­жуть, як­би бу­ли нор­мальні до­ро­ги, то пе­ре­ван­та­жені, при­міром, автівки не­без­пе­ки не не­сли б… Як ре­а­гує міністер­ст­во на подібні вик­ли­ки?
— До­ки не виз­на­чи­мо­ся із си­с­тем­ним фінан­су­ван­ням, у нас якісних доріг не бу­де. Як­що по­тре­ба у фінан­су­ванні ста­но­вить мінімально 30–35 млрд грн на рік, а нам да­ють 3 млрд, самі ро­зумієте, є пи­тан­ня…
Дру­гий мо­мент — слід на­ла­го­ди­ти ва­го­вий кон­троль. На Півдні Ук­раїни до­ро­ги постійно роз­би­ва­ють­ся ван­та­жівка­ми. А потім лю­ди, що ма­ють до цьо­го відно­шен­ня, при­хо­дять до ме­не і ка­жуть: «Негідни­ки! До­ро­ги не ро­би­те».
А хто їх роз­бив? Хто зер­но во­зить там 80–90-тон­ни­ми автівка­ми, де доз­во­ле­ний мак­си­мум — 40 т?! Звісно, із над­лиш­ко­вою ва­гою зер­но ду­же вигідно транс­пор­ту­ва­ти. Як­що во­зи­ти за пра­ви­ла­ми — 40 т, то потрібно більше машин і більше ча­су. Але ще можна во­дою во­зи­ти чи залізни­цею.
  
Справді, бу­ли спро­би зва­жу­ва­ти ав­то­мобілі на до­розі — без зу­пи­нок. Але чо­му ви­ник су­про­тив цьо­му?
І чим усе за­вер­ши­ло­ся? Що Ви пла­нуєте на май­бутнє?
— Про­ект Світо­во­го бан­ку, який ми підпи­са­ли на­прикінці ли­с­то­па­да, пе­ред­ба­чає за­про­ва­д­жен­ня ав­то­ма­тич­но­го ва­го­во­го кон­тро­лю на Півдні Ук­раїни. Раніше не ви­с­та­ча­ло політич­ної волі, щоб це зро­би­ти. Але без чітко­го ва­го­во­го кон­тро­лю якісних доріг не бу­де.
По­глянь­мо на Біло­русь! Там ва­го­вий ав­то­ма­тич­ний кон­троль про­ва­дять євро­пей­ці. Євро­пейсь­ка ком­панія зби­рає гроші. І всі пла­тять. Усе нор­маль­но. Жо­ден ук­раїнський ав­то­мобіліст не виїде до Бі­ло­­русі із не­справ­ним ав­то, швидкість ру­ху до­ро­га­ми там не пе­ре­ви­щу­ва­ти­ме — а у нас мож­на…
Нам по­ля­ки по­да­ру­ва­ли декілька мобільних комплексів, які мо­жуть здійснювати ваговий кон­троль. Ми відпра­ви­ли їх на Оде­щи­ну і в декілька інших об­ла­с­тей. І що маємо? В Одеській об­ласті усе прой­ш­ло спокійно. А от у Ми­ко­лаївській бу­ла про­бле­ма — за дві го­ди­ни ро­бо­ти по­би­ли інспек­торів і по­шко­ди­ли ав­то­транс­­порт. Ми за­бра­ли лю­дей. Че­рез декілька днів, ко­ли во­ни зно­ву вий­ш­ли інспек­ту­ва­ти, — те са­ме. Зно­ву за­бра­ли. Те­пер по-іншо­му ро­би­ти­ме­мо. По­ста­но­ва Кабміну про ва­го­вий кон­троль уже на­бра­ла чин­ності. На­ступ­но­го ро­ку за­ку­по­вуємо по­над 70 ав­то­мобілів, які змо­жуть про­во­ди­ти якісний кон­троль. Із по­ля­ка­ми тре­нуємо но­вих інспек­торів, усе бу­де об­лад­на­но віде­о­ка­ме­ра­ми… Ніхто не вте­че. А як­що би­ти­муть — поліція нам до­по­мо­же вга­му­ва­ти «бійців».

Й інтер­нет-транс­ляцію за­пу­с­ти­те?..
— Мож­на. Ми ро­би­ли та­ку транс­ляцію по Ми­ко­лаєву, на­се­лен­ня ба­чи­ло, що там відбу­ва­ло­ся, хто приїхав на «роз­бор­ки»…

Що не встиг­ли по­пе­ред­ни­ки — ви­ко­ну­ва­ти­ме­мо ми

Ре­монт доріг дер­жав­но­го зна­чен­ня. На­ших чи­тачів хви­лює, ко­ли за­вер­шать­ся ро­бо­ти, приміром, на Одеській трасі, в рай­оні Віти По­што­вої? Знаю, що є та­ка про­бле­ма: ще влітку більш-менш нор­маль­ний ас­фальт зня­ли, гроші на ре­кон­ст­рукцію, ма­буть, закінчи­ли­ся, тож но­вий ас­фальт не по­кла­ли, ав­то­мобілі так і їздять уже кілька місяців…
— Ви не повіри­те — пи­тан­ня не в гро­шах. Фінан­сові ре­сур­си є. Більше о­го, банк, який кре­ди­тує, сва­рить­ся, що не ви­би­раємо гроші. Тут про­бле­ма в підряд­ни­ку. Бу­дує «Альт­ком», ук­раїн­ська ком­панія. У «Альт­ко­ма» торік бу­ли певні про­бле­ми у зв’яз­ку з війною — у зоні АТО ба­га­то техніки за­ли­ши­ло­ся. Але вже прой­шов рік, ма­ли б або в лі­­зинг взя­ти не­обхідну техніку, чи яки­мось іншим чи­ном виріши­ти цю про­бле­му. Пи­тан­ня під­ряд­ників уже вий­ш­ло на рівень ке­рів­ництва Євро­пейсь­ко­го бан­ку ре­кон­ст­рукції і роз­вит­ку, який фінан­сує цей про­ект. Там ка­жуть бук­валь­но: «Лю­ди добрі! Ми вам гроші да­ли. Чо­му ви не бе­ре­те?». Тут пи­тан­ня не в то­му, що гроші закінчи­ли­ся. Гроші є. Їх потрібно бра­ти і пра­виль­но ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти.
У ме­не вже бу­ла зустріч із «Альт­ко­мом». Ду­маю, най­б­лиж­чим ча­сом прий­­­ме­мо рішен­ня. ЄБРР та­кож підклю­чив­ся до цієї дис­кусії і по­пе­ре­див: або «Альт­ком» ак­тив­но про­дов­жує бу­дів­ництво, або з’явить­ся інший підряд­ник. Є юри­дичні підста­ви для та­ко­го кро­ку. Ком­панія ма­ла до­стат­ньо ча­су, щоб прий­ня­ти якесь рішен­ня.

Будівництво кон­цесійних і плат­них доріг… Дав­но го­во­рять, що тра­си бу­дуть якісни­ми, але плат­ни­ми. Які є на­пра­цю­ван­ня? Ва­ше став­лен­ня до та­ко­го роз­вит­ку до­рож­но-транс­порт­ної інфра­струк­ту­ри.
— Це аб­со­лют­но нор­маль­но і кон­че потрібно. Без кон­цесійних доріг, без за­лу­чен­ня інвесторів не змо­же­мо підтяг­ну­ти ук­раїнські до­ро­ги до євро­пейсь­ко­го рівня. 
Втім, потрібно ро­зуміти, що кон­це­сійні і платні — не од­не й те са­ме. Плат­ни­ми мо­жуть бу­ти і дер­жавні до­ро­ги. Тоб­то дер­жа­ва, приміром, прий­має рі­шен­ня: Бо­риспільська тра­са від Києва до ае­ро­пор­ту «Бо­риспіль» стає плат­ною. Най­ня­ли лю­дей, вста­но­ви­ли ав­то­ма­ти — і зби­ра­ють пла­ту.
Кон­цесійні до­ро­ги бу­ду­ють за при­ватні гроші. Здається у кон­цесію пев­ний відти­нок шля­ху, те­ри­торія, дається мож­ливість кон­цесіоне­ру по­бу­ду­ва­ти до­ро­гу, від 25 до 40 років він мо­же її ек­сплу­а­ту­ва­ти і зби­ра­ти гроші, а потім пе­ре­дає дер­жаві. На узбіччі зво­дить ре­с­то­ра­ни, го­телі, ав­то­за­прав­ки. Не­ма­ло ви­падків, ко­ли кон­цесійні до­ро­ги для лег­ко­во­го транс­пор­ту — без­ко­ш­товні. Для ван­таж­но­го — прак­тич­но завжди плат­ні. А без­ко­ш­товні для лег­ко­во­го за ра­ху­нок інфра­с­т­рук­ту­ри — кон­цесіонер за­роб­ляє на то­му, що лю­ди на йо­го до­розі за­прав­ля­ють свої ав­то, відвіду­ють ре­с­то­ран, но­чу­ють у го­телі. Тоб­то та­ким чи­ном він от­ри­мує до­дат­ко­вий дохід.
Цьо­го ро­ку про­ве­ли пілот­ний про­ект по до­рожній кон­цесії (Львів — Кра­ко­вець). Ре­зуль­тат — не­га­тив­ний. Ви­я­ви­ло­ся, що на­ше кон­цесійне за­ко­но­дав­ст­во не відповідає світо­вим стан­дар­там. І тре­ба йо­го гар­монізу­ва­ти, при­ве­с­ти у відповідність до світо­вих норм. Тоді змо­же­мо за­лу­чи­ти іно­земців, які ро­зуміють світові стан­дар­ти і го­тові вкла­да­ти гроші. А не­доліки за­ко­но­дав­ст­ва в то­му, що не­має га­ран­ту­ван­ня дохідності для кон­цесіоне­ра — так зва­но­го га­ран­ту­ван­ня трафіку (тоб­то скільки ав­то­мобілів на до­бу бу­дуть там проїжджа­ти).
Та­кож з’ясу­ва­ло­ся, що не­до­стат­ньо кон­цесіоне­рові зро­би­ти свій технічний про­ект, який він має намір ре­алізо­ву­ва­ти. Йо­го тре­ба ще по­го­ди­ти з на­ми. Кон­цесіонер, вра­хо­ву­ю­чи ланд­шафт, інші па­ра­ме­т­ри, най­має там (за кор­до­ном) уль­т­ра­ме­га­якісних світо­вих ек­с­пертів, за­мов­ляє про­ект — вкла­дає па­ру мільйонів до­ларів, бо це ду­же до­рогі речі. Тож про­ект є! Су­пер! А кон­це­сіо­не­рові ка­жуть: ще тре­ба, щоб наш інсти­тут (імені ко­гось там) зро­бив або ек­с­пер­ти­зу, або ана­логічний про­ект. І на це йде до ро­ку, і ще ви­т­ра­ти­ти до­дат­ко­во до­ве­деть­ся до мільйо­на до­ларів.
 
Після вне­сен­ня відповідних змін до за­ко­но­дав­ст­ва ми довіря­ти­ме­мо іно­зем­но­му про­ек­ту­валь­ни­ку?
— Аб­со­лют­но. У всьо­му світі це діє. Є так зва­на си­с­те­ма FIDIC — Міжна­род­на асоціація не­за­леж­них інже­нерів-кон­суль­тантів (на мій по­гляд — най­кращі ек­с­пер­ти). Про­ек­ти цих інже­нерів до впо­до­би Світо­во­му бан­ку, Міжна­родній фінан­совій кор­по­рації, ЄБРР, найбільшим іно­зем­ним кон­цесіоне­рам, які ін­­ве­с­­­ту­ють у до­ро­ги. А от для нас — ні, не підхо­дять. Ад­же те, що ви ро­би­те в Бра­зилії, — це не­пра­виль­но. Бо ми унікальні! Тре­ба, щоб дя­деч­ки-тітонь­ки із «рідних» інсти­тутів по­сиділи-помізку­ва­ли, ще один про­ект скла­ли.
Нині світ не­спокійний. Які сце­нарії дій роз­роб­ля­ють­ся у міністерстві на ви­па­док не­пе­ред­ба­чу­ва­них си­ту­ацій на транс­порті, за­га­лом у країні? Чи спів­пра­цюєте у цьо­му плані з СБУ, РНБО та ін.?
— Ак­тив­но співпра­цюємо. Перші півро­ку ми пе­ре­жи­ли стан, ко­ли по декілька разів на тиж­день бу­ли те­рак­ти на залізниці на сти­ку із зо­ною АТО. Там постійно щось ви­бу­ха­ло. Сла­ва Бо­гу, не ги­ну­ли лю­ди, але по­шко­д­жен­ня інфра­ст­рук­ту­ри, техніки бу­ли суттєві. Ми все од­ра­зу ре­мон­ту­ва­ли. Те, що на підкон­т­рольній те­ри­торії, — все віднов­лю­ва­ло­ся і пра­цює. Ство­рені ра­зом із си­ло­ви­ка­ми ме­ханізми да­ють нам змо­гу бу­ти впев­не­ни­ми у без­пеці.
Плюс — за­про­ва­ди­ли но­ву служ­бу із без­пе­ки на транс­порті (Укр­тран­с­без­пе­ка). Ліквідується ба­га­то зай­вих служб: Укр­тран­с­інспекція, Укр­мор­річінспекція, транс­порт­на міліція — на­томість ство­рюється од­на-єди­на. Лю­ди ту­ди ав­то­ма­тич­но не по­трап­ля­ють, а про­хо­дять ре­тель­ний відбір (як у поліції), відповідні те­с­ту­ван­ня. Звіс­но, там інша зар­пла­та. По­ля­ки до­по­ма­га­ють нам у цьо­му. Во­ни сво­го ча­су прой­ш­ли цей етап — 15 років то­му в них бу­ли такі самі про­бле­ми із ха­бар­ництвом та інші. Во­ни це ба­чать і в Ук­раїні і до­по­ма­га­ють нам у рам­ках технічної підтрим­ки Євро­со­ю­зу.  

Тре­ба од­ра­зу виз­на­ва­ти свої по­мил­ки

Які бізне­сові на­вич­ки потрібні на Вашій по­саді?
— Пе­ре­дусім — орієнтир на ре­зуль­тат, а не сам про­цес. Є фун­да­мен­таль­на різни­ця між наміра­ми бю­ро­кратії і біз­не­су. Бю­ро­кратії потрібен про­цес, а біз­не­су — ре­зуль­тат. У міністерстві ми зла­ма­ли бю­ро­кра­тичні підхо­ди, і си­с­те­ма те­пер орієнто­ва­на на ре­зуль­тат. Тоб­то ми по­ста­ви­ли собі за­вдан­ня, є відпо­ві­дальні за­ступ­ни­ки міністра, є контрольні точ­ки. Як­що ко­мусь із за­ступ­ників не вдається до­сяг­ти ре­зуль­та­ту, то мені за­вдан­ня став­лять: мов­ляв, ми, зі сво­го бо­ку, зро­би­ли все, що мог­ли, без твоєї до­по­мо­ги не спра­ви­мо­ся. Андрію, тобі тре­ба раз-два-три… за­вдан­ня зро­би­ти.
І ми спільно вирішуємо, як діяти далі. Як­що мені не ка­жуть, що є пев­на про­бле­ма, і не до­ся­га­ють ме­ти — це або до­га­на, або звільнен­ня. По-іншо­му бу­ти не мо­же. Про­цес мені не потрібен. Потрібен ре­зуль­тат.
По-дру­ге, уп­равління людь­ми. Тре­ба ви­би­ра­ти най­кра­щих. Інко­ли керівни­ки най­ма­ють працівників, які або де­шеві, або менш якісно­го про­фесійно­го рівня, ніж керівник. Тоб­то лю­ди, що обійма­ють по­са­ди, бо­ять­ся бра­ти на ро­бо­ту кра­щих, ро­зумніших, та­ла­но­витіших за се­бе. Мій підхід — за­лу­ча­ти до спра­ви най­кра­щих. Най­кращі грун­тов­но зна­ють свою ро­бо­ту, їм не тре­ба дов­го роз­повіда­ти і по­яс­ню­ва­ти, во­ни вже прой­ш­ли якийсь шлях і є про­фесіона­ла­ми. Я не мо­жу всьо­го зна­ти — це не­мож­ли­во.
Третє — де­ле­гу­ван­ня по­вно­ва­жень. Як­що взяв лю­ди­ну, довіряєш їй — не тре­ба мікро­ме­недж­мен­том зай­ма­ти­ся… Ба­га­то керівників по­чи­на­ють прискіпли­во з’ясо­ву­ва­ти: що ро­биш? як? де? ко­ли?.. Це не­важ­ли­во. Про­фесіона­ла по­ста­вив — ди­виш­ся на ре­зуль­тат. По­мил­ку зро­бив — звільнив, залучив іншо­го.
Бу­ло, що­прав­да, декілька ка­д­ро­вих «про­колів», ко­ли лю­ди при­хо­ди­ли і зай­ма­ли­ся про­це­сом — об­го­во­рен­ня, постійні дис­кусії, по­яс­нен­ня на кшталт: «Та ми ж об­го­во­рю­ва­ли це пи­тан­ня три місяці…». А де ре­зуль­тат? Дех­то хотів по­бу­ду­ва­ти свою політич­ну кар’єру і на­ма­гав­ся ви­ко­ри­с­та­ти по­зицію у мініс­терстві як трамплін для даль­шо­го роз­вит­ку. Нам такі не потрібні. Ви­ба­чай­те.
І ще один важ­ли­вий прин­цип ро­бо­ти: як­що при­пу­с­ти­ли­ся по­мил­ки, ви­п­ра­ви­ти її тре­ба відра­зу. Приміром, прий­­­ня­ли рішен­ня, публічно йо­го оз­ву­чи­ли, потім зро­зуміли, що діємо не­пра­виль­но. То тре­ба це виз­на­ти. Не по­тріб­но бо­я­ти­ся ви­да­ти­ся ко­мусь не­ком­пе­тент­ним: як­що вмієш виз­на­ва­ти свої по­­мил­ки — це вже крок до їхньо­го ви­п­рав­лен­ня. Це оз­на­ка відповідаль­но­го став­лен­ня до своїх обов’язків і по­в­но­ва­жень. Не по­ми­ляється той, хто нічо­го не ро­бить.

Інтерв'ю
У квітні 2020 року в компанії CLAAS відбулися кадрові перестановки. Гельмут Клаас, її багаторічний керівник та ідейний натхненник, під керівництвом якого концерн CLAAS став саме тією компанією, яку сьогодні знають на всіх континентах,... Подробнее
Олександр Ярещенко, заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААН
Ягідництво називають однією із найперспективніших галузей АПК. Саме сюди і початкуючі, і досвідчені аграрії  вкладають великі суми грошей. Про те,  за якими критеріями слід обирати культури

1
0