Не­без­печні грибні хво­ро­би ку­ку­руд­зи: діаг­но­с­ти­ка та за­хо­ди за­хи­с­ту

В умовах України найбільш  поши­­реними і шкідливими хворобами кукурудзи є пухирчаста та летюча сажки, бура плямистість, або гельмінтоспоріоз, фузаріоз. Залежно від зони вирощування культури проявляються також пліснявіння насіння, стеблові та кореневі гнилі, бактеріоз, біль качанів та ін. Їхній негативний вплив полягає у загибелі уражених рослин, зниженні ними продуктивності та погіршенні якості отриманого врожаю.

М. Піковсь­кий, канд. біол. на­ук,
М. Ки­рик, д-р біол. на­ук,
А. Сто­ляр, канд. с.-г. на­ук,
НУБіП Ук­раїни

Пу­хир­ча­с­та саж­ка
Хво­ро­ба по­ши­ре­на в усіх регіонах ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи. На ок­ре­мих по­лях мож­на спо­с­теріга­ти ма­сові її спа­ла­хи. Симп­то­ми пу­хир­ча­с­тої саж­ки мож­на ви­я­ви­ти на над­зем­них ко­ре­нях рос­лин, стеб­лах, ли­ст­ках, ка­ча­нах і во­лоті. Інко­ли хво­ро­ба про­яв­ляється вже на схо­дах рос­лин. За період ут­во­рен­ня на ос­танніх п’яти-вось­ми ли­ст­ках во­на по­ши­рюється ли­ст­ка­ми і стеб­ла­ми, далі про­яв­ляється на во­ло­тях, а на по­чат­ку цвітіння — на ка­ча­нах. Після ви­ки­дан­ня во­лоті та по­чат­ку цвітіння за­ра­жа­ють­ся па­зу­хові брунь­ки.
 Візу­аль­но діаг­но­с­ту­ва­ти пу­хир­ча­с­ту саж­ку в по­льо­вих умо­вах не­с­клад­но, оскільки во­на про­яв­ляється на ура­же­них ор­га­нах рос­лин у ви­гляді здуттів різно­го розміру та фор­ми. Вод­но­час по­чат­кові ви­димі симп­то­ми хво­ро­би ха­рак­те­ри­зу­ють­ся ут­во­рен­ням припідня­тих над тка­нин­ною по­верх­нею блідих плям, які по­сту­по­во роз­ро­с­та­ють­ся і пе­ре­тво­рю­ють­ся на здут­тя. За роз­ла­му­ван­ня незріло­го здут­тя йо­го вміст м’який і має ви­гляд сіру­ва­то-білої ма­си. У по­даль­шо­му він пе­ре­тво­рюється на ве­ли­ку кількість теліос­пор, які після роз­ри­ван­ня обо­лон­ки роз­по­ро­шу­ють­ся по­лем.
Рос­ли­ни, ура­жені в ранній період (п’ять-сім листків), ча­с­то ги­нуть. За ран­нь­о­го за­хво­рю­ван­ня сте­бел ка­ча­ни зовсім не ут­во­рю­ють­ся. Ура­жен­ня рос­лин під час ви­ки­дан­ня во­ло­тей спри­чи­нює знач­не зни­жен­ня про­дук­тив­ності. Не­добір уро­жаю за­ле­жить та­кож від кількості здуттів на рос­лині.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Ustilago zeae Unger, що ха­рак­те­ри­зується вузь­кою спеціалізацією. Йо­го гриб­ни­ця за дозріван­ня здут­тя роз­па­дається на ве­ли­чез­ну кількість теліос­пор, які слу­гу­ють дже­ре­лом за­ра­жен­ня мо­ло­дих ор­ганів рос­лин.
Рос­ли­ни ку­ку­руд­зи ура­жу­ють­ся па­то­ге­ном про­тя­гом усь­о­го періоду ве­ге­тації. Най­ви­ща їхня сприй­нят­ливість до хво­ро­би спо­с­терігається у період від ви­ки­дан­ня во­лоті до мо­лоч­ної стиг­лості.
Роз­вит­ку пу­хир­ча­с­тої саж­ки спри­я­ють різкі ко­ли­ван­ня тем­пе­ра­ту­ри і во­ло­гості, не­ста­ча по­жив­них ре­чо­вин у грунті, особ­ли­во калію та фо­с­фо­ру. Ура­женість рос­лин по­си­люється у разі їхньо­го ме­ханічно­го по­шко­д­жен­ня. Та­кож більшою мірою ура­жу­ють­ся за­гу­щені посіви ку­ку­руд­зи. За на­яв­ності крап­лин­ної во­ло­ги теліос­по­ри про­ро­с­та­ють про­тя­гом декількох го­дин. Оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра для їхньо­го про­ро­с­тан­ня — 23…25°С, за 15…18°С цей про­цес сповільнюється, а за 12°С і ниж­че — при­пи­няється.
Ос­нов­ним дже­ре­лом інфекції є теліос­по­ри, які пе­ре­бу­ва­ють у за­кри­то­му (не­по­шко­д­же­но­му) здутті. У су­хо­му стані во­ни мо­жуть зберіга­ти життєздатність до чо­ти­рь­ох років, тоді як у при­род­них умо­вах унаслідок змо­чу­ван­ня во­дою і дії мікро­ор­ганізмів во­ни швид­ко втра­ча­ють схожість. На­весні під час об­роб­ітку грун­ту здут­тя роз­ри­ва­ють­ся, спо­ри з них роз­но­сять­ся вітром і фак­тич­но є пер­вин­ним дже­ре­лом за­ра­жен­ня рос­лин.

Ле­тю­ча саж­ка
Про­тя­гом ос­танніх років хво­ро­ба спо­с­терігається в усіх грун­то­во-кліма­тич­них зо­нах Ук­раїни. Під час її діаг­но­с­ти­ки слід вра­хо­ву­ва­ти, що за­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється на ка­ча­нах і во­ло­тях ку­ку­руд­зи. На хво­рих рос­ли­нах, замість ка­ча­на, ут­во­рюється оваль­но-ко­ну­со­подібне жов­но, вкри­те зовні уко­ро­че­ни­ми об­горт­ка­ми ка­ча­на, яке усе­ре­дині скла­дається із ре­ш­ток провідних пучків ка­ча­на і спор па­то­ге­ну. Об­горт­ки жов­на спо­чат­ку щільні, зе­лені, а у фазі мо­лоч­ної стиг­лості жовтіють, ви­си­ха­ють і роз­кри­ва­ють­ся. Ура­же­на во­лоть повністю або ча­ст­ко­во пе­ре­тво­рюється на чор­ну по­ро­ши­с­ту ма­су. У разі як­що во­на ура­жується не повністю, тоді пе­ре­тво­рюється на чор­ну спо­ро­ву ма­су її ни­жня ча­с­ти­на. Ма­ють місце ви­пад­ки, ко­ли під впли­вом гри­ба відбу­вається ви­дозміна во­лоті.
Шкідливість хво­ро­би по­ля­гає не тільки у не­до­борі зер­на через ура­жен­ня ка­чанів, але й унаслідок при­хо­ва­них втрат, пов’яза­них із ви­па­дан­ням ок­ре­мих про­ростків, низь­ко­рослістю рос­лин і не­до­роз­ви­неністю ка­чанів.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Sorosporium reilianum McAlpinef. zeae Geschele, який па­ра­зи­тує на рос­ли­нах ку­ку­руд­зи.
Силь­на ура­женість ле­тю­чою саж­кою відбу­вається в рай­о­нах із теп­лою вес­ною і жар­ким лі­­том. Ку­ку­руд­за пізніх строків сівби за­зви­чай
ура­жується сильніше.
Дже­ре­лом інфекції є теліос­по­ри, що пе­ре­бу­ва­ють у грунті (зберіга­ють схожість три-чо­ти­ри ро­ки) та на по­верхні насіння, яке фак­тич­но є здо­ро­вим, од­нак містить по­верх­не­ву інфекцію.
За­ра­жен­ня рос­лин у грунті відбу­вається у період від по­чат­ку про­ро­с­тан­ня насіння до по­яви сходів, а іноді двох-трьох листків. Спри­ят­ли­ви­ми для роз­вит­ку хво­ро­би є тем­пе­ра­ту­ра 28…30°С та помірна во­логість. 
Бу­ра пля­мистість,
або гельмінто­с­поріоз
Про­тя­гом ос­танніх років хво­ро­ба ви­яв­ле­на у регіонах із до­статнім зво­ло­жен­ням. Во­на про­яв­ляється на ли­ст­ках, підзем­но­му і над­зем­них міжвуз­лях, а та­кож на ка­ча­нах рос­лин. Вод­но­час, згідно із на­ши­ми спо­с­те­ре­жен­ня­ми, у ви­роб­ни­чих умо­вах найінтен­сивніше ура­жу­ють­ся ли­ст­ки: роз­ви­ток хво­ро­би по­чи­нається на нижніх і по­сту­по­во охоп­лює верхні.
Під час діаг­но­с­ти­ки за­хво­рю­ван­ня важ­ли­во вра­хо­ву­ва­ти такі йо­го ти­пові симп­то­ми: на ура­же­них ли­ст­ках спо­чат­ку з’яв­ля­ють­ся не­ве­ликі білу­ваті, які потім буріють, ви­тяг­нуті вздовж пла­с­тин­ки ли­ст­ка пля­ми з вузь­кою тем­но-ко­рич­не­вою або чер­во­ну­ва­то-ко­рич­не­вою об­лямівкою, у центрі яких ут­во­рюється бу­ру­ва­то-олив­ко­вий наліт. На­далі ура­жені ділян­ки збільшу­ють­ся в розмірах, ча­с­то зли­ва­ють­ся і охоп­лю­ють май­же всю ли­ст­ко­ву пла­с­тин­ку, вик­ли­ка­ю­чи її за­си­хан­ня і відми­ран­ня. Ча­с­то розмір плям до­ся­гає 25 см за­вдовжки і більше. На ка­ча­нах хво­ро­ба мо­же про­яви­ти­ся біля їхньої ос­но­ви та у за­глиб­лен­нях між ря­да­ми зернівок у ви­гляді гу­с­то­го тем­но-ко­рич­не­во­го по­встя­но­го на­льо­ту.
Шкідливість за­хво­рю­ван­ня по­ля­гає у пе­ред­час­но­му відми­ранні ли­с­тя, що обу­мов­лює зни­жен­ня не тільки вро­жаю зер­на, але й зе­ле­ної ма­си. Силь­но ура­жені рос­ли­ни схильні до інфіку­ван­ня збуд­ни­ка­ми стеб­ло­вих гни­лей.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Exserohilum turcicum (Pass.) Leonardet Suggs (си­ноніми — Bipolaris turcica (Pass.) Shoemaker, Helminthosporium turcicum (Pass.), Drechslera turcica (Pass.)). Він ха­рак­те­ри­зується ви­со­кою мінливістю па­то­ген­них вла­с­ти­во­с­тей і на­явністю рас.
За­хво­рю­ван­ня, як пра­ви­ло, роз­ви­вається в умо­вах до­стат­нь­о­го і надмірно­го зво­ло­жен­ня, ряс­них рос, на­яв­ності на ли­ст­ковій по­верхні во­ло­ги про­тя­гом 6–18 го­д і підви­ще­них тем­пе­ра­тур (23…30°С), оп­ти­маль­ної віднос­ної во­ло­гості повітря — по­над 90%. Сильніше ура­жу­ють­ся пізні посіви ку­ку­руд­зи. Інку­баційний період хво­ро­би за­ле­жить від віку рос­ли­ни і ста­ну ли­ст­ко­вої по­верхні. На мо­ло­дих рос­ли­нах він три­ває до 7, а на до­рос­лих — до 11 діб. Спо­ро­но­шен­ня найінтен­сивніше про­ду­кується за 100%-ї віднос­ної во­ло­гості повітря. За час ве­ге­тації рос­лин гриб мо­же сфор­му­ва­ти два-три по­ко­ління конідій.
Бідні, по­га­но удо­б­рені грун­ти підви­щу­ють сприй­нят­ливість ку­ку­руд­зи до бу­рої пля­ми­с­тості.
За­зви­чай на по­верхні грун­ту та на гли­бині до 10 см гриб зберігається у рос­лин­них решт­ках у ви­гляді гриб­ниці, яка на­весні про­ду­кує но­ве конідіаль­не спо­ро­но­шен­ня. У грунті на гли­бині 20 см він ги­не. Мож­ли­ве збе­ре­жен­ня па­то­ге­ну конідіями на по­верхні насіння.

Іржа
Хво­ро­ба за­зви­чай про­яв­ляється на ли­ст­ках у другій по­ло­вині ве­ге­тації рос­лин. На по­чат­ку за­хво­рю­ван­ня на ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся ма­ло­помітні світло-жовті пля­ми, на яких потім ут­во­рю­ють­ся ко­рич­ню­ваті дов­гасті (до 1 мм) уре­диніопу­с­ту­ли, які містять уре­диніос­по­ри, до­сить дов­го при­криті епідермісом. Во­ни розміщу­ють­ся без­лад­но на ли­ст­ках рос­лин. Із ча­сом епідерміс роз­ри­вається, пу­с­ту­ли ого­лю­ють­ся, із них по­ши­рюється довкіл спо­ро­ва ма­са. До кінця ве­ге­тації ку­ку­руд­зи замість уре­диніопу­с­тул з’яв­ля­ють­ся чорні теліопу­с­ту­ли, в ко­т­рих містять­ся теліос­по­ри.
За силь­но­го роз­вит­ку хво­ро­би ли­с­тя пе­ред­час­но вси­хає, ка­ча­ни не­до­роз­ви­ва­ють­ся, у них фор­му­ють­ся
плюсклі зернівки.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є дво­дом­ний гриб Puccinia sorghi Schw. Ha рос­ли­нах ку­ку­руд­зи він фор­мує уре­диніо- та теліопу­с­ту­ли. Проміжним жи­ви­те­лем для гри­ба є ква­се­ни­цеві (ви­ди Oxalis) бур’яни, які по­ши­рені у посівах ку­ку­руд­зи у півден­них рай­о­нах Ук­раїни.
Спри­ят­ли­ви­ми умо­ва­ми для роз­вит­ку хво­ро­би є помірна тем­пе­ра­ту­ра, ви­со­ка віднос­на во­логість повітря, часті ат­мо­сферні опа­ди та рясні ро­си. Інку­баційний період три­ває п’ять-вісім діб.
Дже­ре­лом інфекції іржі ку­ку­руд­зи здебільшо­го є уре­диніос­по­ри, які в умо­вах півден­них об­ла­с­тей до­б­ре пе­ре­зи­мо­ву­ють на решт­ках листків у по­льо­вих умо­вах. Роль теліос­пор у збе­ре­женні па­то­ге­ну в зи­мо­вий період і віднов­ленні інфекції не­ве­ли­ка.

Фу­заріоз ка­чанів і насіння
Хво­ро­ба по­ши­ре­на в різних еко­логічних умо­вах. Ка­ча­ни ку­ку­руд­зи ура­жу­ють­ся фу­заріозом від кінця мо­лоч­ної і до вос­ко­вої стиг­лості. Хво­ро­ба мо­же про­гре­су­ва­ти та­кож під час їхньо­го зберіган­ня. На ура­же­но­му ка­чані спо­чат­ку з’яв­ляється одне або декілька во­гнищ па­ву­тин­но­го, іноді більш гу­с­то­го на­льо­ту гри­ба, який має блідо-ро­же­ве або май­же біле за­барв­лен­ня. Із ча­сом він ча­ст­ко­во чи повністю по­кри­ває по­верх­ню ка­ча­на. Силь­но ура­жені зернівки на зламі ма­ють бруд­ний відтінок, лег­ко роз­ла­му­ють­ся та кри­шать­ся під час об­мо­ло­чу­ван­ня.
В ура­же­но­му ка­чані помітні та­кож зернівки із по­верх­не­вим тон­ким ро­же­вим на­льо­том гри­ба. На по­чат­ко­вих ета­пах за­ра­жен­ня зернівки на­бу­ва­ють тьмя­но-ро­же­во­го ко­ль­о­ру та втра­ча­ють блиск. Знач­на кількість насінин у хво­ро­му ка­чані розміще­на по­за зо­ною, вкри­тою міцелієм гри­ба, ча­с­то є інфіко­ва­ною, хо­ча ви­димі зовнішні оз­на­ки па­то­логії відсутні.
Діаг­но­с­ту­ва­ти насіння ку­ку­руд­зи, ура­же­не фу­за­ріо­зом, мож­на під час йо­го зовнішньо­го ог­ля­ду, а та­кож шля­хом про­ро­щу­ван­ня насіння у во­логій ка­мері.
За висіван­ня хво­ро­го насіння во­но не фор­мує сходів. У разі спри­ят­ли­вих во­ло­гих умов висіяні насіни­ни повністю по­кри­ва­ють­ся ряс­ною гриб­ни­цею збуд­ни­ка хво­ро­би. Насіння ж, у ко­т­ро­го за­ро­док неінфіко­ва­ний, про­ро­с­тає із запізнен­ням, ут­во­рю­ю­чи слабкі рост­ки, які ча­с­то не здатні вий­ти на по­верх­ню грун­ту і ги­нуть, не до­сяг­нув­ши
йо­го по­верхні.
Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Fusarium moniliforme J. Sheld.
Теп­ла во­ло­га по­го­да у період дозріван­ня ка­чанів сприяє роз­вит­ку за­хво­рю­ван­ня. Та­кож фу­заріозом сильніше ура­жу­ють­ся ка­ча­ни, по­шко­д­жені різни­ми фіто­фа­га­ми.
Ос­нов­ним дже­ре­лом інфекції є ура­жені післяз­би­ральні решт­ки ку­ку­руд­зи. Усе­ре­дині ура­же­но­го насіння містить­ся гриб­ни­ця па­то­ге­ну.

Фу­заріоз­на стеб­ло­ва гниль
Хво­ро­ба по­ши­ре­на в усіх рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня ку­ку­руд­зи. В ок­ре­мих гос­по­дар­ст­вах відміча­ють її спа­ла­хи.
За­хво­рю­ван­ня мож­на ви­я­ви­ти на двох-трьох нижніх вуз­лах і міжвуз­лях у ви­гляді бу­рих або со­лом’яно­го ко­­льо­ру плям різної фор­ми, які у во­­ло­гу по­го­ду вкри­ва­ють­ся чер­во­но-білим або ро­же­вим на­льо­том. Стеб­ло у місцях плям по­рож­ни­с­те і нерідко роз­мо­ча­люється.
Шкідливість фу­заріоз­ної гнилі ку­ку­руд­зи за­ле­жить від сту­пе­ня ура­жен­ня рос­лин, і не­добір уро­жаю мо­же ста­но­ви­ти до 20%. Хво­ро­ба та­кож вик­ли­кає погіршен­ня якості зер­на.
Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є різні гри­би ро­ду Fusarium Link. Во­ни поліфа­ги та ура­жу­ють різні ви­ди рос­лин. Роз­вит­ку хво­ро­би спри­я­ють надмірні до­зи азот­них до­б­рив, по­ру­шен­ня вод­но­го ре­жи­му, за­гу­щені посіви. Сильніше ура­жу­ють­ся рос­ли­ни, що ма­ють ме­ханічні по­шко­д­жен­ня, спри­чи­нені шкідни­ка­ми, за­вдані ро­бо­чи­ми ор­га­на­ми ма­шин, гра­дом та ін.
Дже­ре­лом інфекції є ура­жені решт­ки рос­лин ку­ку­руд­зи, інфіко­ва­не насіння.

Ос­новні за­хо­ди що­до кон­тро­лю хво­роб ку­ку­руд­зи
Ви­ро­щу­ван­ня стійких про­ти хво­роб гібридів ку­ку­руд­зи. Во­ни ма­ють ха­рак­те­ри­зу­ва­тись гру­по­вою стійкістю до найшкідливіших хво­роб у певній еко­логічній зоні.
До­три­ман­ня сівозміни. Такі куль­ту­ри, як пше­ни­ця ози­ма, бу­ря­ки, греч­ка, спри­я­ють очи­щен­ню грун­ту від теліо­спор збуд­ників саж­ко­вих хво­роб. Вод­но­час на беззмінних посівах інфекція на­ко­пи­чується інтен­сив­но, що при­зво­дить до зро­с­тан­ня рівня ура­же­ності рос­лин. Не ре­ко­мен­дується розміщу­ва­ти посіви про­са по­бли­зу посівів ку­ку­руд­зи.
Для змен­шен­ня роз­вит­ку хво­роб і підви­щен­ня стійкості ку­ку­руд­зи важ­ли­ве зна­чен­ня має своєчас­ний та ви­со­ко­якісний об­робіток грун­ту, який за­без­пе­чує мак­си­маль­не збе­ре­жен­ня і на­ко­пи­чен­ня во­ло­ги, а та­кож зни­щен­ня шкідли­вих ор­ганізмів.
Оцінка фіто­па­то­логічно­го ста­ну насіннєво­го ма­теріалу шля­хом йо­го ек­с­пер­ти­зи та про­ве­ден­ня зне­за­ра­жен­ня насіння дає змо­гу кон­тро­лю­ва­ти збуд­ників хво­роб, що пе­ре­бу­ва­ють на йо­го по­верхні (зо­к­ре­ма ле­тю­чої саж­ки) та усе­ре­дині (збуд­ни­ки фу­заріозу, чер­во­ної гнилі та ін.), а та­кож оберіга­ти від пліснявіння в грунті під час про­ро­с­тан­ня. Для об­роб­ки насіннєво­го ма­теріалу ви­ко­ри­с­то­ву­ють доз­во­лені в Ук­раїні про­труй­ни­ки.
Вне­сен­ня фо­с­фор­но-калійних до­б­рив і мікро­до­б­рив сти­му­лює стійкість рос­лин про­ти хво­роб. Підви­ще­на кис­лотність грун­ту, од­но­сто­роннє вне­сен­ня азот­них до­б­рив підви­щу­ють сприй­нят­ливість ку­ку­руд­зи до за­ра­жен­ня па­то­ге­на­ми.
Терміни сівби насіння ма­ють бу­ти оп­ти­маль­ни­ми для кож­ної зо­ни, оскільки ранній висів у не­прогрітий грунт, а та­кож пізні стро­ки сівби підви­щу­ють сприй­нят­ливість рос­лин
до за­хво­рю­вань.
Оп­ти­маль­на гли­би­на висіву насіння. За гли­бо­ко­го за­гор­тан­ня насіння (че­рез не­до­стат­ню ае­рацію і по­га­не прогріван­ня), так са­мо як і за за­над­то мілко­го (че­рез пе­ре­су­шу­ван­ня грун­ту) зро­с­тає ура­жен­ня насіння і про­ростків збуд­ни­ка­ми хво­роб. У зо­нах нестійко­го зво­ло­жен­ня при­ко­чу­ван­ня грун­ту після сівби зни­жує пліснявіння насіння. Змен­шує по­ши­рен­ня хво­роб та­кож після­с­хо­до­ве бо­ро­ну­ван­ня.
Під час до­гля­ду за рос­ли­на­ми слід уни­ка­ти ме­ханічних по­шко­д­жень. По­­трібно про­во­ди­ти си­с­те­ма­тичні міжрядні об­робітки, кон­троль бур’янів і шкідників, оскільки ос­танні спри­я­ють ура­жен­ню ку­ку­руд­зи пу­хир­ча­с­тою саж­кою.
Фіто­па­то­логічний моніто­ринг у період ве­ге­тації рос­лин дає змо­гу вчас­но ви­я­ви­ти по­ча­ток роз­вит­ку не­без­печ­них хво­роб та прий­ня­ти рішен­ня що­до за­сто­су­ван­ня фунгіцидів. У ви­данні «Пе­релік пе­с­ти­цидів і аг­рохімікатів, доз­во­ле­них до ви­ко­ри­с­тан­ня в Ук­раїні» (Київ, Юнівест Медіа, 2014) ре­ко­мен­дується за­сто­со­ву­ва­ти такі пре­па­ра­ти: Аба­кус, мк. е., 1,5–1,75 л/га (про­ти фу­заріозу, іржі, гельмінто­с­поріозу), Акан­то плюс 28, КС, 0,75–1,0 л/га (про­ти гельмінто­с­поріозу, іржі), Амі­стар Ек­с­т­ра 280 SC, КС, 0,5–0,75 л/га (про­ти фу­заріозу, гельмінто­с­поріозу, пліснявіння зернівок, пу­хир­ча­с­тої саж­ки), Ко­ро­нет 300 SC, КС, 0,6–0,8 л/га (про­ти іржі, гельмінто­с­поріозу), Ре­тен­го, КЕ,
0,5 л/га (про­ти фу­заріозу, іржі, гельмінто­с­поріозу). Під час ви­ко­ри­с­тан­ня хімічних за­собів за­хи­с­ту слід до­три­му­ва­ти­ся ре­ко­мен­до­ва­но­го ви­роб­ни­ка­ми періоду об­при­с­ку­вань
та рег­ла­мен­ту їхньо­го за­сто­су­ван­ня.
Потрібно до­три­му­ва­ти­ся оп­ти­маль­них термінів зби­ран­ня вро­жаю. У разі запізнен­ня зі зби­ран­ням ку­ку­руд­зи на зер­но, особ­ли­во в ро­ки із до­що­вою осінню, збільшується ура­женість рос­лин плісня­ви­ми гри­ба­ми і фу­заріозом. За­над­то во­логі ка­ча­ни
та зер­но слід до­во­ди­ти до кон­диційної во­ло­гості. Зберіга­ти насіння потрібно в су­хих провітрю­ва­них приміщен­нях.
Своєчасні післяж­нивні за­хо­ди, що пов’язані з об­робітком грун­ту, знач­но змен­шу­ють на­ко­пи­чен­ня іно­ку­лю­му па­то­генів, оскільки ура­жені решт­ки ку­ку­руд­зи є дже­ре­лом інфекції ба­га­ть­ох збуд­ників хво­роб цієї куль­ту­ри.
На насіннєвих посівах про­во­дять ап­ро­бацію що­до на­яв­ності саж­ко­вих хво­роб. До­три­му­ють­ся ізо­ляції насіннєвих діля­нок від то­вар­них посівів — на віддалі не мен­ше ніж 1000 м. За умов силь­но­го роз­вит­ку бу­рої пля­ми­с­тості про­во­дять об­при­с­ку­ван­ня рос­лин доз­во­ле­ни­ми фунгіци­да­ми. У по­даль­шо­му за­сто­со­ву­ють різні за­хо­ди, що спри­я­ють поліпшен­ню кон­дицій одер­жа­но­го насіннєво­го ма­те­ріалу: сор­ту­ван­ня, калібру­ван­ня, теп­ло­ву об­роб­ку, про­труєння то­що, — які підви­щу­ють йо­го якість, пе­ре­шко­д­жа­ють ура­жен­ню про­тя­гом зи­мо­во­го зберіган­ня та підви­щу­ють стійкість рос­лин про­ти біотич­них фак­торів у по­льо­вих умо­вах.