Кінець епохи самотніх рейнджерів
Усе частіше у різних куточках світу формулюються території, на яких концентрується багато компаній певного бізнес-напряму (т. з. бізнес-кластери). І попри шалену конкуренцію, їм усім вдається досягати аномально високих результатів. Усі гравці тут — водночас і конкуренти, і маленькі двигуни однієї великої машини, яку вони разом «розганяють». Цей феномен спостерігається в різних сферах — від голлівудського кіно до чилійського вина, від автопрому на півдні Німеччини до ІТ у Львові. Завдяки чому це відбувається? Відповідь Києво-Могилянська Бізнес Школа (kmbs) шукала в Латинській Америці.
Усе частіше у різних куточках світу формулюються території, на яких концентрується багато компаній певного бізнес-напряму (т. з. бізнес-кластери). І попри шалену конкуренцію, їм усім вдається досягати аномально високих результатів. Усі гравці тут — водночас і конкуренти, і маленькі двигуни однієї великої машини, яку вони разом «розганяють». Цей феномен спостерігається в різних сферах — від голлівудського кіно до чилійського вина, від автопрому на півдні Німеччини до ІТ у Львові. Завдяки чому це відбувається? Відповідь Києво-Могилянська Бізнес Школа (kmbs) шукала в Латинській Америці.
В. Геращенко, керівник
Presidents MBA Києво-Могилянської
Бізнес Школи (kmbs)
В. Оксенюк, керівник R&D проектів Києво-Могилянської Бізнес Школи (kmbs)
У фокусі —
Латинська Америка
Латинську Америку було вибрано для дослідження бізнес-кластерів не випадково. Виклики в бразильській економіці дуже схожі на українські: бюрократичний держапарат; корупція; бізнес-культура, що тримається на персональних зв’язках; провідні сектори економіки — сільське господарство, видобування природних ресурсів та машинобудування. Але є велика відмінність: у Бразилії, порівняно з Україною, ВВП на душу населення удвічі більший і зростає значно швидше (рисунок).
До того ж на бразильських економічних форумах регулярно виступає Майкл Портер (також він консультує бразильський уряд), а слово «кластер» дуже часто зустрічається в місцевих бізнес-виданнях. Уряд Чилі у
2004–2008 рр. стратегію свого економічного розвитку розглядав винятково через призму бізнес-кластерів. Було визначено дев’ять кластерів, розвиток яких активно підтримувала держава. Результат — майже втричі вищий, ніж в Україні, ВВП на душу населення (рисунок).
Під час бізнес-експедиції в Латинську Америку Києво-Могилянська Бізнес Школа (kmbs) сфокусувалася на двох кластерах: виробництво цукрової тростини в Бразилії та виноробство у Чилі.
Бразилія: бізнес для
«солодкого» життя
Поля цукрової тростини займають 1% території країни — 9,6 млн га. Основні площі сконцентровано в радіусі кількасот кілометрів. Із тростини виробляють три основні продукти: цукор, біопаливо та електроенергію. Бразилія на світовому ринку цукру — експортер № 1 (з часткою 52%), а в секторі біоетанолу — гравець № 2 у світі (34% світового експорту).
Прибувши на завод із переробки цукрової тростини Baldin Bioenergia, розміщений за 200 км від Сан-Паулу, ми не побачили нічого особливого. Він здався нам дуже схожим на цукрові заводи в українських провінціях (хіба що по периметру тут росли пальми). У ході розмови з власниками і топ-менеджерами компанії схожість швидко почала зникати.
Під час екскурсії ми звернули увагу на величезні резервуари для зберігання біоетанолу, встановлені за 100 м від заводу, і запитали: «Навіщо ви поставили їх аж через дорогу?» На що один із топ-менеджерів Baldin Bioenergia відповів: «А це не наші резервуари — їх розмістила тут компанія “95”, найбільший у Бразилії дистриб’ютор біопалива. Вона купує в нас біоетанол. Нам його треба відтранспортувати лише на 100 м. Для нас це нормально — бути поруч з партнерами».
Бразильська близькість партнерів може бути навіть меншою за 100 м. Власники компанії показали нам електростанцію, яка виробляє енергію із макухи, твердих органічних відходів від переробки цукрової тростини. У машинному залі на стіні ми побачили два плакати: на одному було зафіксовано місію, візію та цінності Baldin Bioenergia, на другому — CPFL Energia, найбільшої в Бразилії приватної компанії з генерування енергії. Виявилось, що ця електростанція — їхня спільна власність. Кожна зі сторін інвестувала в проект по 24 млн дол. Електро-
станція може освітлювати місто з 400-тисячним населенням. Частину енергії споживає завод, а прибутки від кіловатів, які передаються в загальну електромережу, діляться порівну між двома компаніями.
У 2014-му Baldin Bioenergia вирішила виробляти лише цукор. «Ми постійно дивимось на ціни у світі та в Бразилії. Що вигідніше у певний час, те й виробляємо. Цього року вигідніше робити цукор», — пояснили топ-менеджери заводу. Учасники туру запитали: «А як же попит? Ви впевнені, що зможете продати весь виготовлений цукор?» І у відповідь почули: «Цукрова промисловість Бразилії настільки потужна, що ми можемо відправляти продукцію на продаж практично в усі куточки світу. Звісно, конкуренція між заводами є, але проблем зі збутом загалом немає».
Конкуренція на цьому ринку справді серйозна: в індустрії працює понад 200 компаній, які володіють 385 заводами. Та це не завадило 130 найбільшим гравцям об’єднатися в асоціацію UNICA, яка займається промоцією і лобіюванням інтересів галузі на найвищому політичному рівні. Офіси асоціації є в столиці Бразилії та ще у двох найбільших світових політичних столицях — Вашингтоні й Брюсселі. Річний членський внесок в асоціації — 150–200 тис. дол. «До нас часто приїжджають переробники цукрової тростини з Азії та Африки. У них кліматичні умови такі самі, як у Бразилії. Але результати — у рази менші. Причина — ефективні взаємозв’язки між місцевими переробниками», — розповів Адемар Алтієрі, директор з комунікацій UNICA.
Ще одна сфера, де конкуренти стають партнерами, — відносини з фермерами, які вирощують цукрову тростину (в Бразилії таких 70 тис.). Основні рішення у співпраці заводів з фермерами ухвалюються на рівні асоціацій, для всього ринку, а не вирішуються між конкретним заводом і фермером.
Особливість кластера виробництва цукрової тростини в Бразилії — присутність інноваційних постачальників аграрної техніки та послуг. Топ-менеджер однієї з таких компаній — John Deere Brazil — під час нашого візиту сказав: «У Бразилії ми давно займаємося не просто постачанням техніки. По-перше, ми пропонуємо комплексний сервіс: обладнання, програмне забезпечення і консалтинг. По-друге, один з найбільших світових центрів R&D нашої компанії розміщений у Бразилії і спеціалізується на підвищенні ефективності управління процесами в сільському господарстві. І ми не самі в країні займаємося такими фундаментальними дослідженнями. Результат спільних дій вагомий: за останні 20 років площа сільськогосподарських угідь Бразилії зросла на третину, продуктивність — майже утричі».
Бразильські наука й бізнес тісно переплетені. Наприклад, науковий інститут СТС розробив революційну технологію отримання біоетанолу з твердих відходів цукрової тростини. Капіталізація інституту сьогодні — 1 млрд дол. Топ-менеджери Baldin Bioenergia, між іншим, сказали, що володіють 1% акцій цього інституту й щороку сплачують 50 тис. дол. за доступ до його нових розробок. Роль держави у розвитку індустрії дуже відчутна. Асоціація UNICA та інші подібні об’єднання співпрацюють із державною агенцією Apex Brazil. Її місія — сприяння бразильському експорту й залучення іноземних інвестицій. Крім того, державою прийнято закон про механізацію збирання цукрової тростини. Усі фермери та аграрні фірми повинні відмовитися від ручної праці під час збирання врожаю. Як наслідок — постачальники техніки зараз активно розвиваються.
Отже, бразильська індустрія цукрової тростини — це система взаємопов’язаних елементів: заводів з новітніми технологіями; фермерів, які вирощують цукрову тростину; постачальників техніки і сервісів; асоціацій та інших інституцій; науки, яка є ринково-орієнтованою; і держави, що створює бізнес-контекст. Усі ці сторони активно співпрацюють, що забезпечує високий спільний результат. Зокрема — 36 млрд дол. доходу у 2012 р.
Чилі: вино на експорт
«Площа виноградників у Чилі — 111 тис. га», — ділиться макроекономічними показниками Альваро Арріагада, один із керівників асоціації Wines of Chile, яка займається промоцією чилійського вина у світі. На що український бізнесмен, який займається вирощуванням винограду, додає: «В Україні виноградників не набагато менше — 75 тис. га. А кілька десятків років тому було в чотири рази більше». Що ж, площі порівнювані — а фінансові результати різняться разюче. У 2012 р. обсяг експорту чилійського вина становив 1,808 млрд дол., а в планах на 2020-й — 3 млрд. Сьогодні Чилі — п’ятий із найбільших експортерів вина у світі.
Місцеве вино вважається одним із хрестоматійних прикладів успішного бізнес-кластера. Винне виробництво Чилі зосереджене в 13 долинах, сукупна довжина яких становить 1000 км. Але найбільше вина виробляється у трьох регіонах, розташованих неподалік від Сантьяго, столиці Чилі.
Ще 30 років тому ніхто й не думав, що Чилі стане одним із провідних гравців на світовому ринку вина. У країні працювало кілька десятків традиційних винарень, які обслуговували локальний ринок (17 млн споживачів). За рік експортувалося продукції на 10 млн дол. У 1973-му в країні стався військовий переворот, і до влади прийшов диктатор Августо Піночет. Попри авторитарну політику за його правління економіка стала відкритою, з припливом іноземних інвестицій і приходом транснаціональних компаній. Було підписано угоди про вільну торгівлю з ЄС, Канадою, США, Китаєм, Індією — і тим самим відкрито доступ національному бізнесу на міжнародні ринки.
Сьогодні в Чилі понад 300 компаній-виробників, які експортують вино у 150 країн. Для них робота з глобальним ринком стала звичною. В рамках туру ми відвідали винне виробництво De Martino у сільській місцевості, за 60 км від Сантьяго. Власник цієї середньої величини винарні Себастьян де Мартіно орієнтується в глобальній конкуренції та світових цінах не гірше, ніж макроекономісти. В індустрії чилійського вина тісно переплетені освіта, наука й бізнес. Вісім університетів країни пов’язані з галуззю виноробства. Є навіть програма Wine MBA для управлінців. Чотири науково-дослідні інститути розробляють новітні технології, методи захисту виноградників від хвороб та шкідників, виводять нові сорти винограду. Причому один з цих інститутів — приватний, створений найбільшими компаніями — виробниками чилійського вина.
А в Universiade de Іbanez, найпрестижнішому в Чилі приватному вищому навчальному закладі, працює Центр міжнародної конкурентоспроможності, який розробляє стратегії розвитку бізнес-кластерів. Саме тут у
2004–2008 рр. було вибудовано стратегію розвитку дев’яти ключових бізнес-кластерів Чилі.
Головна асоціація чилійських виноробів — Wines of Chile. Її завдання —стратегічний маркетинг чилійського вина на світових ринках. В асоціацію входять 93 виробники, які забезпечують 90% експорту чилійського вина. Представництва асоціації є в Англії, США, континентальній Європі, Азії. Wines of Chile на 80% фінансується національними виробниками і на 20% — державою.
ProChile — ще одна державна агенція, про яку ми чули чи не від кожного бізнесмена, з яким спілкувались у Чилі. Українець Валентин Найда, який у цій країні має пивний бізнес, розповів: «ProChile — це партнер для всіх чилійських виробників та експортерів. Ця компанія не фінансує, не дає субсидій, але допомагає з виходом на нові ринки. Зайти в торговельні мережі, об’єднатися із зовнішніми партнерами, відкрити представництво в іншій країні або просто розібратись у структурі нового ринку — в цьому ProChile незамінна для експортера». Представництва ProChile є в 56 економічно найактивніших країнах світу.
Результати діяльності чилійського бізнес-кластера виноробства вражають. Індустрія невпинно зростає з 1984 р. І якщо темпи не знизяться, то на 3 млрд дол. річного обороту країна вийде навіть раніше, ніж у 2020-му. Вино стало ключовим популяризатором Чилі. Власник винарні De Martino сказав, що місія його бізнесу — розкривати світові дух різних чилійських регіонів завдяки винам з долин усієї країни — від півночі до півдня. Так створюється підгрунтя для розвитку інших кластерів, у першу чергу — для туризму.
* * *
Майкл Портер переконує, що бізнес-кластери сьогодні є основними економічними двигунами та головною конкурентною перевагою і для бізнесу, і для країни. Це стосується і знань, і досвіду, і масштабу інвестування в інновації та освіту.