СОЯ: правила десикації посівів

Соя – рослина короткого дня, яка проявляє специфічні вимоги до світла. Реакція культури на фотоперіод має стійкий зв’язок з тривалістю вегетаційних етапів органогенезу сорту, яка залежно від сорту й регіону вирощування коливається в межах від 90–100 до 150–170 днів. В Україні районовані сорти дозрівають за 115–140 днів. Що пізніше дозріває сорт, то більша його залежність від тривалості світлового періоду дня.

Водночас культура вимоглива й до інтенсивності освітлення. Джерелом поживних речовин для репродуктивних органів, які формуються у пазухах листків, є безпосередньо листки, біля яких вони розміщені. Враховуючи такі особливості формування та розвитку культури, структура посіву повинна забезпечувати достатню освітленість листя усіх ярусів на рослинах.

Вирощування сої у північних регіонах має свої особливості. Відмічено збільшення тривалості вегетаційних етапів органогенезу розвитку рослин, що напряму впливає на зниження продуктивності. На півдні культура розвивається інтенсивніше, вегетаційні етапи органогенезу скорочуються.

Структура посіву має вагомий вплив на формування продуктивності культури. В умовах зріджених посівів боби формуватимуться на незначній висоті від землі, що призводитиме до втрат насіння під час збирання врожаю. У загущених посівах рослини менше гілкуватимуться, боби розміщуватимуться на стеблі вище, втрати під час збирання зменшуватимуться до мінімуму.

Разом з тим, необхідно враховувати, що значною мірою освітленість посіву залежить від його чистоти. На забур’янених посівах світло буде перехоплюватися сегетальною рослинністю та, відповідно, його менше потраплятиме на культуру. В кінцевому результаті це спричинятиме зменшення його поглинання соєю, що призводитиме до різкого зниження її врожаю. Особливо шкідливим для сої є затінення її рослин високорослими бур’янами (лобода біла, амброзія полинолиста, види осоту та інші). Найбільшої шкоди бур’яни завдають рослинам сої в перші 40–50 днів їхнього росту, коли у пазухах листків закладаються генеративні органи. Крім цього, в умовах середнього та високого ступеня забур’яненості знижуватиметься продуктивність роботи збиральної техніки, що збільшуватиме строки і зменшуватиме кількість часу, необхідних для підготовки полів під посів наступних культур у сівозміні.

Необхідно враховувати, що оптимальна густота стояння рослин перед збиранням урожаю за умов достатнього зволоження у зоні Лісостепу повинна становити 450–550 тис./га, недостатнього зволоження — 400–450, на Поліссі — 400–450, у Степу – 300–450 тис./га. З метою забезпечення такої оптимальної густоти стояння рослин рекомендовано за ширини міжрядь 45 см висіяти для ранньостиглих сортів 600–750 тис./га схожих насінин, середньоранніх та середньостиглих — 550–650, середньопізніх і пізньостиглих – 350–500 тис./га.

У посівах культури з оптимальною густотою боби прикріплюватимуться на висоті 15–17 см і вище, на зріджених – 3–5 см, що призводитиме до значних втрат під час збирання врожаю. Окремі дані свідчать, що загущені посіви сої достигали швидше.

Кращими й оптимальними для вирощування сої є умови, за яких за рік випадає 500–650 мм опадів, у т.ч. у травні — вересні — 250–400 мм, під час періоду цвітіння і формування бобів – 180–200 мм. Сума активних температур (понад 10 °С) для скоро- і середньостиглих сортів повинна становити 2400…3000 °С.

Для збереження та отримання максимально високого врожаю культури необхідно враховувати всі ці біологічні особливості, які в цілому формуватимуть позитивні передумови для його закладання й утворення.

Вплив зовнішніх факторів значною мірою впливає на ріст і розвиток культури. Так, несприятливі погодні умови, зокрема холодна та волога погода, негативно впливають на врожай культури. За умов низької температури загниває насіння сої, а в жаркі дні розтріскуються боби, тому збирання врожаю необхідно проводити в стислі строки, щоб зменшити його втрати.

За несприятливих погодних умов, які припадатимуть на період збирання врожаю, а саме затяжних дощах, прохолодних ночах, збільшуватиметься вологість насіння, відбуватиметься розвиток хвороб, пліснявіння, такі негативні явища в цілому знижуватимуть якісні й кількісні показники врожаю сої. Збільшення вологості насіння стане причиною додаткових витрат на післязбиральну його доробку та сушіння, що зменшуватиме рентабельність вирощування культури. Зокрема, такий негативний вплив може постерігатися під час вирощування пізньостиглих сортів культури та за умов нерівномірного достигання її рослин, що також негативно позначиться на ефективності роботи збиральної техніки, строках робіт під час збирання врожаю і на проведенні післязбиральних заходів на полях.

Крім негативної дії погодних умов на показники врожаю сої, доцільно враховувати також і особливості біології самої культури, які також можуть значно зменшувати врожай та ускладнювати його збирання. Однією з таких особливостей є нерівномірність дозрівання насіння на нижньому, середньому і верхньому ярусах рослини. Зокрема, боби, розміщені на нижньому ярусі, близько від поверхні ґрунту, вирізняються високою гігроскопічністю, насіння в них легко пошкоджується під час механічного контакту.

Іншою такою особливістю сої є різноякісність дозрівання її насіння, як у бобах так і на різних ярусах рослин, яка, своєю чергою, залежить від фізіологічних властивостей культури, погодних умов та висоти розміщення бобів на рослині. Як наслідок, вегетація посіву сої неоднорідна, що позначається на неодночасності його періоду достигання. Прояв цих біологічних характеристик призводить до нерівномірної вологості стеблостою, ускладнення визначення оптимального строку збирання врожаю культури. До того ж за холодної й вологої погоди під час формування та достигання насіння вищевказані особливості проявляються ще інтенсивніше, що значно розтягує вегетаційний період культури і вкрай негативно позначається на використанні сої як попередника під озимі зернові.

Нерівномірність достигання сої, підвищена вологість повітря у серпні — вересні, забур’яненість посівів і поширення хвороб призводять до кількісних та якісних втрат урожаю.

З метою запобігання негативній дії вищевказаних факторів й отримання високого та якісного врожаю сої з меншими втратами слід обов’язково проводити передзбиральну десикацію посівів.

В основі фізіологічної дії десикантів лежать незворотні перетворення колоїдів клітини у бік послаблення здатності тканин утримувати воду; швидка втрата вологи прискорює підсихання рослини та насіння. Тобто діюча речовина десиканту утворює в рослині сильні оксиди, які руйнують клітинні мембрани та цитоплазму, внаслідок чого тканини швидко зневоднюються через витікання клітинного соку.

Враховуючи те, що фізіологічні явища підсушування та зневоднення починають відбуватися в рослині під час достигання, застосування в певні строки відповідних норм синтезованих препаратів позитивно впливає на біологічні процеси, що перебігають у рослині. Під час передзбирального періоду у рослин сої призупиняється утворення плодоношення, уповільнюється ріст стебла, майже не відбувається процес поглинання поживних речовин, припиняється накопичення сухої маси, починається процес природної стиглості. Внаслідок механізму дії десикантів у оброблених рослин зупиняється ріст та надходження поживних речовин і накопичення сухої маси, прискорюється достигання вже сформованого насіння, відбувається його підсушування без негативного впливу на поживні і посівні якості сої.

Завдяки цьому заходу також зменшується забур’янення посівів. В умовах несприятливої та тривалої вологої погоди останнє є одним із чинників, що погіршують фітосанітарний стан посіву та знижують урожай сої.

Встановлено, що збирати на насіння сою доцільно за умови повного достигання всіх бобів на рослинах і вологості не більше 16%. Завдяки десикації посівів прискорюється дозрівання сортів різних груп стиглості орієнтовно на 5–10 діб і скорочується період їхньої вегетації. На посівах пізньостиглих сортів, а в дощові роки – середньостиглих проводять десикацію під час побуріння більшості бобів на нижніх і середніх ярусах.

Десикація посівів є невід’ємним елементом технології вирощування сої, особливо за умов дощової осені. Вона допомагає швидко й якісно провести збирання врожаю культури та значно зменшити витрати на доведення його до технологічних і посівних кондицій. Цей технологічний захід, крім перерахованих переваг, також сприяє зниженню витрат на сушіння насіння, а за певних умов може бути єдиною можливістю зберегти весь врожай.

Небажаним є і раннє збирання врожаю, адже насіння з підвищеною вологістю легко піддається механічним пошкодженням, а також схильне до самозігрівання і пліснявіння. Водночас запізнення зі збиранням урожаю сої призводить до його незворотних втрат.

Разом з тим, порушення строків збирання і недотримання правил підготовки і використання збиральної техніки спричинює втрати врожаю (майже до 15–30 %), а також травмування (до 20–25 %) і мікротравмування (до 35–40 %) насіння сої.

У сучасному сільськогосподарському виробництві на посівах сої застосовують десиканти на основі диквату, глюфосинату амонію та гліфосату. Для гарантованого зменшення втрат урожаю культури десикацію посівів проводять із застосуванням препаратів, дозволених до використання в Україні (табл. 1).

Таблиця 1. Препарати, рекомендовані для десикації посівів сої

Розпочинати десикацію рекомендовано за вологості насіння 50 % і нижче, врожайність і маса 1000 насінин за таких умов не зменшується, відсутній негативний вплив на вміст білка (табл. 2).

Таблиця 2. Вплив строків застосування десикантів на продуктивність сої

Крім товарних посівів, передзбиральну десикацію застосовують також і для насіннєвих посівів сої. Десикація насіннєвих посівів забезпечує можливість отримати насіння з високою енергією проростання і лабораторною схожістю навіть у несприятливих для дозрівання умовах.

Одночасно з десикацією на полях знищуються багаторічні бур’яни (осоти рожевий та жовтий, березка польова, гір­чак рожевий, пирій повзучий, хвощ польовий, гocтpeць, cвинopий, гyмaй, щaвeль гopoб’ячий, aбo мaлий, тa iн.). Обприскування десикантами перед збиранням культури особливо ефективне за середнього та сильного ступенів забур’яненості.

Десиканти вносять шляхом наземного обприскування, на великих площах — із застосуванням авіації та агродронів.

Авіаційне обприскування культур зазначеними хімічними речовинами найкраще проводити в ясну тиху погоду, вранці або ввечері. Посіви сої підлягають обприскуванню в напрямку вітру у бік посівів чутливих до вказаних препаратів культур на відстані не менш як 500 м, у протилежному напрямку від вітру – 100 м. Оптимальна температура для використання препаратів — 10…20 °С. Застосування препаратів в умовах знижених температур (менше 10 °С) сповільнює прояв візуальних ознак їхньої дії на рослини, однак не впливає на їхню ефективність.

Сонячна і жарка погода прискорюють прояв візуальних ознак дії препаратів, однак трохи зменшує їхню ефективність. Випадання дощу через 15–30 хв після внесення препаратів не знижує ефективність їхньої дії на рослини. Наявність пилу, роси на поверхні рослин, а також несприятливі умови (посуха, суховії) знижують ефективність дії десикантів на рослини, тому за таких умов не рекомендується їх застосовувати.

Спосіб проведення десикації визначається господарствами, виходячи з розмірів полів і регламенту застосування препарату, який використовують. Звичайні обприскувачі не завжди відповідають вимогам, адже соя — висока культура і її не завжди зручно обприскувати наземною апаратурою. Під час десикації важливо, щоб були покриті робочим розчином повністю всі рослини та кожна окремо. Тому в останні роки набуває поширення обробка полів за допомогою малої авіації, дельтапланів і мотодельтапланів, а також БПЛА (дронів).

Десиканти можна також використовувати у суміші з 15 %-м розчином сечовини (карбаміду), тоді, без зниження ефективності дії препаратів, зменшують на 25 % норму їхньої витрати. Використання препаратів на основі ізопропіламінної солі гліфосату можливо для підсушування сої перед збиранням її врожаю за несприятливих погодних умов (зливові дощі) та прискорення достигання пізньостиглих сортів, а в холодні роки — і середньостиглих. Завдяки застосуванню гліфосату в суміші з карбамідом період часу підсушування рослин значно скорочується і втрати врожаю будуть мінімальними.

Останнім часом значного поширення набула тенденція використання препаратів на основі гліфосату як десикантів. Але насправді вони не є такими, оскільки їхня дія викликає загибель клітин рослин, що супроводжується подальшим уповільненим їх висиханням природним шляхом. Особливо повільно висихають генеративні органи, які здебільшого і є метою вирощування культур. Принцип же дії десиканту полягає в тому, що клітина гине внаслідок розриву клітинної оболонки і зневоднення. Справжні десиканти штучним шляхом впливають на зниження вмісту вологи як в оброблених рослинах, так і в їхніх генеративних органах.

Використання ж гліфосатів як десикантів доцільно для: прискорення дозрівання і більш раннього одержання врожаю; зниження вологості зібраного врожаю за високої засміченості посівів, коли потрібно знищити вегетуючі бур’яни; уникнення дозрівання вегетативних органів бур’янів у посівах; дефоліації посівів.

Препарати на основі гліфосату блокують рослинний фермент, що бере участь у синтезі ароматичних кислот. У разі застосування гліфосатів вегетативні частини висихають поступово, та й процес висихання генеративних органів значно уповільнюється. Це, швидше, дефоліація, ніж десикація. Одночасно висихають листя й стебла, знищуються бур’яни, завдяки чому полегшується збирання врожаю. Ці препарати швидко проникають у судинну й кореневу системи рослини. Однак симптоми дії гліфосату можна побачити лише через два тижні. Окрім знищення бур’янів і підсушування рослин, ці препарати також уповільнюють розвиток хвороб.

У фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів сої застосовують глюфосинат амонію. В результаті у рослин, що були обприскані десикантом, швидко накопичується вільний аміак до токсичного рівня, що надає препарату так званого ефекту спалювання: відбувається швидке побуріння зелених частин рослин. До того ж припинення утворення амінокислоти глютамін призводить до повільнішого, але тривалого ефекту. Токсичність аміаку, глютамінове виснаження і швидке пригнічення фотосинтезу забезпечує швидку та високоефективну дію глюфосинату амонію як десиканту і гербіциду суцільної дії. Повна десикація рослин сої відбувається через 10–14 днів після застосування залежно від погодних умов. Опади впливають на ефективність препарату у період перших 6 год після застосування. Інтенсивність дощу впливає більше, ніж інтервал часу між застосуванням глюфосинату амонію і випаданням опадів. Таким чином, препарати на основі глюфосинату амонію знижують вологість рослинної маси, покращують якість, полегшують та здешевлюють збирання врожаю.

Для приготування робочого розчину під час наземного обприскування бак обприскувача заповнюють водою на 1/3 об’єму, включають режим змішування і додають необхідну кількість препарату. Заповнюють бак обприскувача до повного об’єму при включеному режимі змішування. Під час внесення препарату режим змішування повинен бути постійно включеним для підтримання однорідного стану робочого розчину. Робочий розчин необхідно використати упродовж 24 год.

Під час комбінування пестицидів із сечовиною розчини компонентів слід готувати окремо. Одержаний однорідний маточний розчин пестициду вливають у розчин добрива і старанно перемішують.

Кількість препарату, необхідного для заправки місткості, в якій готують робочу рідину, визначають за формулою К = АхБ/ В,

де К – кількість препарату для заправки місткості, л; кг; А – об’єм місткості, л; Б – норма витрати препарату, л; кг; В – фактичні витрати робочої рідини, л/га.

Для переведення витрат пестициду, який дається за діючою речовиною, у витрати за препаратом (для забезпечення заданої за д. р. концентрації), використовують формулу перерахунку: Д = Ах100/ Б,

де Д – витрата препарату; А – витрата д. р.; Б – процентний вміст д. р. у препараті.

Для визначення строку повної стиглості насіння і збирання сої зазвичай керуються такими показниками: опадання листя, підсихання і побуріння стебел і бобів на всій рослині, відокремлення насіння від стулок і властивість під час струшування рослини «гриміти» (за умов вологості насіння не більше 14–16 %).

Таким чином, застосування десикації сприяє зниженню вологості насіння, полегшує збирання врожаю, зменшує забур’яненість, а також втрати врожаю та затрати на доведення до стандарту зібраного насіння.

З економічної точки зору, застосування десикації практично завжди є виправданим заходом, завдяки якому підвищення врожайності та покращання якості продукції не тільки повністю окупає затрати, але й гарантує отримання відчутного прибутку.

Доцільно зауважити, що збільшення прибутковості культури досягається завдяки отриманню високого врожаю також за рахунок впровадження інноваційних елементів адаптивної технології, таких як науково обґрунтоване поєднання застосування агрохімікатів й інокуляції насіння регулюючими препаратами, високу ефективність яких необхідно належним чином оцінити та впроваджувати у технологію вирощування сої.

І. Сторчоус, канд. с.-г. наук