Діагностика попелястої (вугільної) гнилі соняшнику

Останніми роками на соняшникових полях України почастішали прояви попелястої гнилі. Спочатку вона траплялася спорадично лише на поодиноких рослинах соняшнику в південних областях, а на сьогодні вже значно поширилась у господарствах Лісостепу та в південних районах Полісся.

Розширення ареалу хвороби відбувається останніми роками внаслідок глобального потепління. Згідно із заявою Всесвітньої метеорологічної організації, останні чотири роки були найтепліші на планеті за всю історію метеорологічних спостережень. За даними Українського гідрометцентру, найтеплішими в Україні виявилися 2018 та 2019 роки. Глобальне потепління все частіше стає причиною поганого зволоження ґрунту, збільшення кількості й тривалості спекотних посух у весняно-літній період, прискорення проходження рослинами фенофаз розвитку. Водночас із цим відбувається зміна видового складу шкідливих організмів у агроценозах, знижується рівень поширення одних захворювань у посівах агрокультур і суттєвого зростає ареал інших.

Ці зміни впливають, зокрема, й на фітосанітарний стан посівів соняшнику. Максимальні температури понад 30°С та низька вологість повітря й ґрунту, які повторюються впродовж вегетаційного періоду рослин по декілька разів, сприяють інтенсивному розвитку грибів-термофілів, до яких належить збудник попелястої гнилі соняшнику. Це вносить суттєві зміни у фітосанітарний стан посівів тієї чи іншої культури. Попеляста гниль соняшнику вважається надзвичайно шкідливою в усьому світі, тому що її збудник уражує майже 500 видів рослин (зокрема, понад 250 видів бур’янів), серед яких: соняшник, кукурудза, арахіс, соя, квасоля, нут, боби, батат, картопля, цукрові буряки, люцерна, конюшина, кунжут, сорго зернове, сорго цукрове, капуста, диня, перець, баклажани та ін.

Попеляста гниль соняшнику — це не нова хвороба. Інтенсивне поширення хвороби останніми роками відбулося внаслідок збігу аномального потепління, спекотного літа, тривалих посух, особливо в другій половині вегетації рослин, і надмірного насичення сівозмін соняшником і іншими культурами — соєю, кукурудзою, люцерною та ін., які уражуються збудником хвороби. Ці фактори в рази збільшили джерело інфекції в ґрунті та інфекційне навантаження на рослини-живителі.

Попри значне поширення хвороби останніми роками й спричинену нею шкоду посівам соняшнику, для більшості товаровиробників вона лишається не поміченою, насамперед, через недостатню обізнаність із її діагностичними ознаками прояву протягом вегетації. Ураженість рослин попелястою гниллю часто помилково ідентифікують як прикореневу білу гниль, фомопсис, фомоз або як вертицильозне в’янення.

Щоб ефективно захистити соняшник від попелястої гнилі, товаровиробникам потрібно точно знати діагностичні ознаки її прояву на різних органах рослин, щоб правильно та вчасно розпізнати хворобу, тобто мати чіткі відомості про біологічні й екологічні особливості збудника хвороби, цикл його розвитку, джерела інфекції.

Діагностичні ознаки прояву попелястої (вугільної) гнилі Перші помітні ознаки хвороби проявляються наприкінці бутонізації — на початку цвітіння рослин у вигляді прикореневого потемніння стебел соняшнику, хоча інфекція в рослину проникає значно раніше, ще у фазі сім’ядольних листочків. Спочатку патоген уражує тканини кореня, а потім поширюється на нижню частину стебла. Типова форма прояву хвороби — в’янення рослин. Спочатку на стеблах у прикореневій частині з’являються темно-бурі, майже чорні, плями.

У міру розвитку пляма охоплює кільцем стебло й поширюється вгору рослиною. Нижні листки починають жовтіти, в’янути, згодом некротизуються й відмирають, але не опадають. Згодом уражена тканина світліє, покривається безліччю чорних крапочок (мікросклероції гриба), які прикриті епідермісом, стає дрібнотріщинуватою та набуває сіро-сріблястого або попелястого забарвлення. У місцях ураження тканина розм’якшується, часто мацерується у вигляді поздовжніх волокнистих смуг, паренхіма руйнується, серцевина всихає, стебла стають порожніми. В результаті рослини соняшнику ламаються, а за сильного ураження — розпадаються на частки або ж вилягають у вітряну погоду під час дозрівання (рис 1, 2).

Як відрізнити попелясту гниль від ознак ураження рослини соняшника білою гниллю, вертицильозним в’яненням, фомопсисом чи фомозом? Правильно діагностувати хворобу в посівах соняшнику не завжди вдається з першого разу. На відміну від прикореневої форми білої гнилі, «вугільна» некрозна пляма не мокріє та не розм’якшується навіть у вологу погоду, а потемніння стебла з часом набуває характерного світло-попелястого забарвлення й укривається дуже дрібненькими чорними крапками — мікросклероціями.

За витримування часток ураженої тканини у вологій камері в разі зараження білою гнилі через 3–5 діб тканина загниває і її поверхня вкривається білим пухким нальотом. А за ураження попелястою гниллю — тканина не загниває, нальоту не утворює, має виразніший прояв мікросклероціїв гриба під епідермісом. Склероції збудника білої гнилі за розмірами в декілька десятків, а то й сотні разів більші, ніж збудника попелястої гнилі.

Вертицильозне в’янення, на відміну від попелястої гнилі, проявляється починаючи з фази бутонізації рослин: спочатку — у вигляді в’янення окремих ділянок листкової пластинки між жилками, які поступово бліднішають, жовтіють, згодом всихають, набувають коричневого забарвлення. В спекотну погоду часто плями охоплюють усю пластинку листка. Рослина поступово в’яне й відмирає. На ураженому стеблі тканина не світліє, мікросклероції не виявляються. На поздовжньому чи поперечному зрізі стебла ураженої рослини виявляється темно-бура або чорна серцевина.

За ураження рослин фомопсисом на стеблах, біля основи черешка листка, утворюються плями сірувато-бурого кольору. Вони частіше виявляються між четвертим та сьомим ярусами листків і розростаються до 20 см завдовжки, набуваючи темно-коричневого забарвлення, а згодом охоплюють майже все стебло. Під час дозрівання уражені стебла набувають сріблястого забарвлення, стебло стає порожнім. За ураження попелястою гниллю в місцях утворення плям кора розтріскується й легко знімається, оголюючи серцевину стебла, проте повного руйнування останньої не відбувається.

У разі ураження кошиків фомопсисом на їхньому тильному боці з’являються темно-коричневі плями, уражена тканина розм’якшується, але не загниває, згодом набуває сріблястого забарвлення. В місцях ураження з лицьового боку кошика виявляються бурі трубчасті квітки або бурувато-сірі сім’янки. Уражене насіння невиповнене, легко відокремлюється від кошика. Натомість на уражених попелястою гниллю кошиках усіх цих ознак немає.

За ураження соняшнику фомозом ознаки хвороби проявляються після цвітіння рослин: на стеблах, починаючи з 4–5-го міжвузлів, з’являються поздовжні темно-бурі штрихи, які, зливаючись, утворюють світло-бурі смуги з темним центром і темно-зеленою облямівкою. У місцях прикріплення листкових черешків і біля кореневої шийки плями мають еліпсоподібну форму й темно-коричневе забарвлення. За сприятливих умов вони швидко розростаються й охоплюють нижню частину стебла. На початку цвітіння рослин плями набувають синьо-чорного забарвлення з металевим блиском через формування під епідермісом великої кількості чорних крапок — пікнід гриба, які розміщені концентрично. На відміну від попелястої гнилі, уражена тканина стебла в місці ураження фомозом частково або повністю зруйнована. В такому разі лише на ксилемі залишаються дрібні фрагменти кори.

За ураження кошиків фомозом ознаки хвороби проявляються на тильному їхньому боці у вигляді великих бурих виразкових плям, згодом уражена тканина пробковіє. На верхньому боці кошика в місцях уражень квітки буріють і засихають, насіння за раннього ураження хворобою не формується, а за пізнього — стає бурим і плюсклим. А за ураження попелястою гниллю бурі плями на кошиках не утворюються.

Біоекологічні особливості збудника попелястої гнилі

Збудником попелястої гнилі соняшника є токсигенний гриб. Цикл розвитку гриба включає вегетативну грибницю (міцелій), яка викликає зараження рослин за настання сприятливих для збудника умов. Уражена тканина видозмінюється, в ній утворюються мікросклероції, а за розвитку гриба нестатевим шляхом — пікніди з пікноспорами. Зараження рослин відбувається за допомогою інфекційних гіфів, які проникають у рослину через кореневі волоски, покривні тканини кореня й кореневої шийки. Рухаючись угору, патоген проникає в провідну систему верхніх частин стебла, грибниця в судинах згодом видозмінюється з утворенням мікросклероціїв, які разом із гіфами закупорюють судини, тим самим блокують надходженню води й поживних речовин у верхні частини рослини. Порушення обміну речовин підсилюється впливом токсинів, які виділяє патоген в уражені тканини рослини, що прискорює їхнє в’янення й засихання. Дифузно уражені рослини передчасно дозрівають. В уражених рослин серцевина стебла зруйнована, а внутрішні його стінки немовби покриті вугільним пилом чи попелом, від чого й походить назва хвороби.

Ураженість рослин попелястою гниллю зростає в загущених, забур’янених посівах соняшнику, а також за його вирощування після попередників, що уражуються цим збудником хвороби. Поширення хвороби в суху жарку погоду може сягати до 90% і більше. Інтенсивне зараження сім’янок відбувається у фазі їхнього наливання на зелених кошиках.

Попеляста гниль більше поширена на соняшнику на піщаних ґрунтах, ніж на глинистих. Інтенсивніше уражуються хворобою рослини, що зростають на ґрунтах із низьким умістом калію та органічних речовин.

Основним джерелом інфекції збудника хвороби є рослинні рештки в ґрунті з мікросклероціями і пікнідами, які зберігають свою життєздатність до 15 років і більше (переважна більшість — упродовж чотирьох-п’яти років), заражене насіння а також рештки рослин — резерваторів інфекції. Мікросклероції гриба виявляються як на плодовій оболонці, так і на ядрі насіння. Життєздатність патогену в насінні — чотири роки. Мікросклероції гриба дуже стійкі до високих температур ґрунту. Вони залишаються життєздатними в діапазоні температур 48–62°С. Виживаність мікросклероціїв у ґрунті сильно залежить від вологи. За вологості ґрунту 80–90% вони життєздатні лише сім-вісім тижнів. Сильне ураження рослин спостерігається за умов, коли кількість мікросклероціїв перевищує 10 тис. шт./г ґрунту. Мікросклероції гриба разом із рослинними рештками повітряним шляхом (пилові бурі) також можуть переноситися на значні віддалі та викликати зараження прикореневої частини стебла молодих рослин.

За сприятливих умов (наявність у ґрунті кореневих виділень рослини- живителя) мікросклероції навесні проростають у грибницю, яка поширюється в ґрунті радіально. За контакту з кореневими волосками збудник проникає всередину рослини, розвивається спочатку міжклітинно в корі, а потім внутрішньоклітинно — в ксилемі. Потрапивши в провідні судини, патоген поширюється через корінь у нижню частину стебла, видозмінюється з утворенням мікросклероціїв, а за нестатевого шляху розмноження — формує пікніди з пікноспорами.

Зараження рослин відбувається протягом вегетації, але частіше — вже в стадії сім’ядольних листків (спричиняє сильне ураження кореневих волосків і кореня) і у фазі бутонізації. Інтенсивне наростання розвитку хвороби відбувається із фази цвітіння до дозрівання, коли створюються оптимальні для розвитку патогену умови — сприятливі температура й вологість. Хвороба прогресує від пожовтіння листя до в’янення і, в кінцевому підсумку, до загибелі рослин. Через судини патоген проникає в кошики та насіння. Слід зауважити, що часто інфікована рослина залишається без видимих зовнішніх ознак ураження доти, поки відповідні умови навколишнього середовища або дозрівання рослин сприятимуть розвитку некротрофної фази захворювання.

Захисні заходи

Найбільш радикальним, економічно вигідним і екологічно безпечним заходом проти попелястої гнилі є створення та впровадження у виробництво високоврожайних стійких гібридів і сортів соняшнику. На сьогодні таких гібридів ще недостатньо. В цьому напрямі значних успіхів здобули сербські селекціонери з Інституту полівництва та овочівництва м. Нові Сад, які вивели цілий ряд гібридів (НС Ромео, НС Фелікс, НС-Х-6343) з генетичною стійкістю проти попелястої гнилі. Високою толерантністю до хвороби характеризуються їхні високопродуктивні посухостійкі гібриди: НС-Х-496, НС-Х-498, НС-Х- 7637, Рейна та гібриди компанії «Лімагрейн»: ЛГ 5635, ЛГ 5555 КЛП.

Агрономічні поради для запобігання розвитку попелястої гнилі:

Суворо дотримуватися науково обґрунтованих сівозмін для кожної ґрунтово-кліматичної зони. Повертати соняшник на попереднє поле слід не раніше ніж за вісім-дев’ять років, що суттєво знижує ризик ураження рослин попелястою гниллю та іншими хворобами. Ця рекомендація дуже важлива, тому що в умовах сучасного агровиробництва, коли відбувається невиправдане скорочення сівозмін, поширення хвороб і ступінь ураження рослин зростають попри застосування сучасних фунгіцидів нового покоління.

Найкращими попередниками для соняшнику є зернові колосові, особливо озимі культури, які вирощують на чистих полях і після зайнятих парів. Не слід використовувати в якості попередника культури, що уражуються попелястою гниллю, передусім сою, кукурудзу, сорго, люцерну, конюшину та культури, які надмірно виснажують ґрунт — цукрові буряки (теж сприйнятливі до хвороби) і суданську траву. В сівозміні ці культури бажано чергувати між собою не частіше як через два-три роки. Всі ці заходи певною мірою знижуватимуть рівень накопичення інфекції в ґрунті на конкретному полі, але повністю проблему захисту культури від цієї хвороби не вирішуватимуть.

Задля обмеження поширення інфекції збудника попелястої гнилі та інших хвороб повітряними течіями й зменшення інфекційного навантаження на рослини слід дотримуватися просторової ізоляції не менше як 1 км між товарними й насіннєвими посівами, між полями, де вирощували соняшник попереднього виробничого сезону та цьогорічними посівами, а також між зернобобовими культурами, бобовими травами, капустяними та іншими овочевими культурами, які уражуються хворобою.

Одним із чинників, який суттєво впливає на стійкість соняшнику до попелястої гнилі, є повноцінне живлення рослин.

Висока стійкість соняшнику до хвороби спостерігається за умов збалансованого живлення всіма необхідними макро- й мікроелементами. Дози та їхнє співвідношення встановлюють за результатами ґрунтових аналізів. Органічні, фосфорні й калійні добрива вносять під оранку, азотні — навесні під культивацію. Слід пам’ятати, що застосування тільки азоту у високих дозах спричиняє інтенсивне ураження соняшнику попелястою гниллю.

Сівбу соняшнику слід проводити лише здоровим високоякісним насінням високих репродукцій районованих гібридів у оптимальні строки для кожної конкретної ґрунтово-кліматичної зони. Проти насіннєвої поверхневої та внутрішньої інфекції збудника попелястої гнилі ефективним є протруєння насіннєвого матеріалу одним із дозволених до застосування на соняшнику протруйників на основі діючих речовин: клотіанідину + флуопіколіду + флуоксастобіну, ТН (Модесто Плюс 510 FS, 8 л/т); карбендазиму, в.с. (Колфуго Супер, 2 л/т); карбендазиму, КС (Дерозал 500 SC, 1,5 л/т); металаксилу- М, ТН (Апрон XL 350 ES, 3 л/т); флудіоксонілу, ТН (Максим 025 FS, 5–6 л/т); флудіоксонілу + металаксилу- М, т.к.с. (Максим XL 035 FS, 6 л/т).

Під час сівби соняшнику слід дотримуватися оптимальної норми висіву насіння в ґрунт, рекомендованої для кожного гібрида залежно від його біологічних особливостей і ґрунтово-кліматичної зони. Слід пам’ятати, що за надмірної густоти висіву ураженість рослин соняшнику попелястою гниллю значно зростає.

Припосівне внесення малих доз суперфосфату (Р15–20) дає можливість економно використовувати цінні добрива й водночас значно підвищується стійкість рослин соняшнику проти найпоширеніших хвороб, зокрема попелястої гнилі, підвищується врожайність і якість продукції. Знищення падалиці в полях сівозміни є дієвим профілактичним заходом, спрямованим проти накопичення аерогенної і ґрунтової інфекції попелястої гнилі та інших захворювань у посівах соняшнику, що сприяє зниженню інфеційного навантаження фітопатогенів на рослини-живителі.

Задля обмеження поширення й розвитку хвороб, збереження якості насіння на насінницьких посівах слід проводити не менше ніж три операції фітопрочищення з видаленням і знищенням уражених рослин з ознаками попелястої гнилі, інших гнилей та пізньої форми прояву несправжньої борошнистої роси.

Обприскування посівів соняшнику фунгіцидами проти попелястої гнилі неефективне.

Для прискорення достигання насіння, зменшення його вологості, унеможливлення ураження кошиків і насіння попелястою, білою, сірою та бактеріальною гнилями, пліснявінням — проводити десикацію або дефоліацію посівів у фазі біологічної стиглості соняшнику одним із дозволених препаратів, зокрема:

— за шість днів до збирання врожаю — препаратами: Альфа-Дикват, РК (2–3 л/га), Бомбер, РК (1,5–2 л/га), Бумеранг, РК (1,5–2,5 л/га), Везувій, РК (2–3 л/га), Реглон Ейр 200 SL, РК (1–2 л/га), Реглон Супер 150 SL, РК (2–3 л/га), Ретро 150 SL, РК (2–3 л/га), Слуга, РК (2–3 л/га), Совела, РК (2 л/га), Спека, РК (2–3 л/га), Юстон, РК (2–3 л/га);

— за 11 днів до збирання — Віасат Зоря, в.р. (3 л/га), Вулкан Плюс, РК (3 л/га), Гліфос Супер, в.р. (2,4 л/га), Домінатор 360, РК (3 л/га), Екстраклін 607, РК (2,4 л/га), Клінік, в.р. (3 л/га), Райдон, в.р. (3 л/га), Раундап Екстра, РК (2,4 л/га), Раундап Макс, РК (2,4 л/га), Суперклін 480, РК (3 л/га);

— за 14 днів до збирання — Гліфосатін, РК (2–3 л/га), Космік, ВР (3 л/га), Рауль, в.р. (3 л/га).

Своєчасне і в стислі строки збирання врожаю, коли в посівах соняшнику переважають рослини (75–85%) з бурими й сухими кошиками, а вологість насіння становить 12–14%. Очищення і сортування насіння після обмолоту, просушування і доведення його вологості до прийнятного показника: для насіннєвого насіння — до 7%, а товарного — до 12%.

На полях, де виявлено попелясту та інші гнилі, а також фомопсис, — проводити збирання врожаю з низьким зрізом стебла, а післязбиральні рештки ретельно подрібнювати й глибоко загортати в ґрунт. Обов’язково знищувати рослинні рештки в місцях обмолоту та доробки насіння.

І. Марков, канд. біол. наук, професор НУБіП України

Журнал «Пропозиція»