Досвід використання технології NO-TILL в Україні

Керманичі вітчизняного АПК із високих трибун часто стверджують, як важливо розвивати малі й середні підприємства, сімейні ферми, запроваджувати переробку, та запевняють у всебічній підтримці таких виробників. Чи є підґрунтя в подібних гасел і як насправді живеться сімейному фермерові, який разом зі своєю родиною обробляє знамениті українські чорноземи, «Пропозиція» дізнавалася у Володимира Мокляка, голови селянського фермерського господарства «Дослідне».

 

 

 

 

 

10-РІЧНИЙ ДОСВІД NO-TILL

Володимире Яковичу, розкажіть, будь ласка, про своє фермерське господарство.

— Господарство розташоване в Семенівському районі Полтавської області. В обробітку — 2,5 тис. га. Це й землі пайовиків, і землі запасу. У сівозміні — всі зернові культури, цукрові буряки, ріпак, соя, гречка. У нас сімейний бізнес: працює син, донька, крім того, щороку винаймаємо 30 і більше механізаторів.

 

Поділіться, будь ласка, досвідом упровадження технології ноу-тілл. Чому вирішили на неї перейти?

— На ноу-тілл я перейшов у свої майже 60 років, хоча все життя працював агрономом за традиційною технологією — оранка й плуг. Нульовій обробці вчився у компаній «Агромир», «Агросоюз». Переходу на ноу-тілл усі бояться. Я теж сумнівався, побоювався, бо розказують-то добре, але чи правда?

Проте достатньо придбати одну відповідну сівалку — і ти вже ноу-тіллер. Не потрібно цілого шлейфу техніки: диски, мульчувачі, плуг, борони, котки і плюс один-два трактори. Одна сівалка — і все!

 

Чи могли б ви поділитися 10-річними результатами нульової технології?

— У нас є унікальний досвід, якого немає в Україні ні в кого. Тому що на трьох полях були закладені контрольні ділянки по 4 га із застосуванням оранки, на ці окремі ділянки виїжджають трактори й обробляють ґрунт за традиційною технологією, хоча це й досить великі витрати. На сьомому році роботи ми зробили аналіз ґрунтів і порівняли результати з полів, де застосовували ноу-тілл технологію, з відповідними даними ділянок із оранкою. Спостерігаємо збільшення органічної речовини на ноу-тілл полях від 0,25% до 0,66%, а на деяких полях — до 0,75%.

Збільшення органічної речовини в ґрунті — одна з перших переваг ноу-тілл. Такі показники приблизно і в інших ноу-тіллерів. До слова, коли ми продовжуємо договори оренди, ми зобов’язані надати дані щодо складу ґрунту. І якщо він погіршився, то нам можуть навіть відмовити в оренді на наступний рік.

Ноу-тілл технологія не дає «провалів» урожайності. Це природна модель ґрунтоутворення, з мінімальним вторгненням у структуру ґрунту. За ноу-тілл у посушливі роки отримуємо 65–80 ц/га кукурудзи. Звичайно, через дефіцит вологи врожайність падає, але не так різко, як на полях із оранкою. Так, наприклад, торік надбавка по кукурудзі становила +17 ц/га порівняно з кукурудзою, вирощеною за класичною технологією з оранкою.

Тож я дуже радий, що, так би мовити, встиг вскочити в цей «ноутільний поїзд», вчасно зміг у ній розібратися. Ґрунт із кожним роком стає все кращий і кращий — поліпшується його структура, збільшується вміст вологи. На поле вийшов — відчувається його потужна енергетика, аж з поля не хочеться йти. І так стверджують усі ноу-тіллери. Можливо, це відчуття на рівні підсвідомості.

 

Наскільки суттєва економія пального та інших витрат?

 — Суттєва: 40–60 л дизельного палива на 1 га — це таки відчутна економія. Якщо додати амортизацію (заміна одного колеса на обприскувачі коштує 40 тис. грн), оплату праці механізаторів, то в перерахунку на зерно ці витрати становлять 5–7 центнерів пшениці. Тож за нашими розрахунками витрати за ноу-тілл менші приблизно на 2,5–3 тис. грн/га. Начебто дрібниці, але це майже тонна кукурудзи залежно від її вартості.

Я ноу-тілл однозначно вже не покину. Навіть якщо мені скажуть, що він дає зниження врожайності -5 центнерів. Адже уявіть заощадження на техніці (різниця витрат на техніці сягає 500–700 тис. дол.), економію часу на виконання технологічних операцій і, що не менш важливо, дефіцит сучасних механізаторів. Приходять «кадри » на весняну посівну — працювати не хочуть, кваліфікація низька, а зарплату хочуть велику. Та й таких працівників не вистачає! Особливого вибору немає: одні — п’ють, інші — в Польщу поїхали. Переходять від нашого господарства, в інше, тож часто дзвонять інші фермери, розпитують про людей, які раніше працювали у нас. Немає хороших кадрів! «Сильний» же механізатор нікуди не тікає, і зарплата в нього висока — 30 тис. грн й вище, буває й більше як 40 тис. грн.

 

«Всі закони пишуться так, щоб обхитрити простого аграрія. Тому фермери й не хочуть відкриття ринку землі, тому що знають, що обдурять: там поправку введуть, ще щось...»

 

Яка врожайність кукурудзи за застосування нульової технології?

— За ноу-тілл середня врожайність — 65–80 ц/га. Останні роки немає високих урожаїв через посуху, а були роки, що отримували й понад 10 т/га. Чистий прибуток по кукурудзі з одного гектара становив торік близько 4 тис. грн, а позаторік — 8 тис. грн.

 

Посуха дуже вливає? Як пристосовуєтеся до нових умов? Використовуєте індексне страхування?

— Сльози: за десять років кількість опадів у нашому регіоні зменшилася на 100 мл, за даними Кобеляцької метеостанції. За прогнозами науковців, ситуація погіршуватиметься. Які б гібриди не добирати, а в пустелі 100–160 ц/га не отримаєш.

Усе насіння, крім пшениці, — імпортної селекції, купуємо дорогі відомі бренди: «Сингента», «Декалб», «Піонер», «Лімагрейн». Пшениця — вітчизняної селекції. З фальсифікацією насіння не стикався, бо купуємо в надійних постачальників. Індексне страхування нашому господарству пропонували, але поки що не бачу сенсу.

 

«Величезна проблема — податкове законодавство. Ми дійшли до такої бухгалтерії, що не можемо знайти головного бухгалтера — настільки заплутані закони»

 

Враховуючи потепління, чи вноситимете корективи у сівообіг?

— Сіємо те, що й завжди: кукурудзу, соняшник, сою, пшеницю, горох, цукрові буряки. Під нішевими культурами — дуже невеликі площі, бо це дуже ризиковано. Вирощуємо гречку, проте ще з тогорічного врожаю лежить 200 т непроданої.

 

Є потужності для зберігання, власний елеватор?

— Так, власного елеватора розпочали будувати, але наразі для його завершення, на жаль, не вистачає грошей.

 

Як пройшла перезимівля озимини?

— Зими як такої практично не було, тож озимі в усіх господарствах перезимували відмінно. Весняну сівбу плануємо розпочати виходячи з поточної погоди, коли буде можливість вийти в поле. Всупереч прогнозам, весна може бути затяжною.

 

Техніку купуєте чи берете в оренду?

— На таку площу вигідно купувати власні агрегати, зокрема й збиральні. Тож техніка в нас уся своя. Вітчизняних машин практично немає — трохи тракторів, невеликі плуги, решта — імпортна техніка. Намагаємося оновлювати парк кожні вісім — десять років. Сівалки ноу-тілл працюють у нас десятий рік поспіль — це машини аргентинського виробника. Техніку купуємо й за «живі» гроші, й у кредит. Кажуть, що проблема малих фермерів у тому, що їм не дають кредити, бо в них, мовляв, немає застави. Насправді ж не минає і дня, щоб мені не подзвонили з якогось банка. Але на умовах: 15–16% річних, а торік — 21% річних — це доволі важкі умови кредитування. Переважно обслуговуємося в ПриватБанку, Райффайзен Банк Аваль, Креді Агріколь — вони розуміють потреби фермерів.

 

Чи цікавляться інші українські фермери вашим досвідом ноу-тілл?

— Так, і особливо молоді фермери хочуть впроваджувати цю технологію. Бо вони, як ніхто, розуміють економіку. Холдинги не йдуть в ноу-тілл — їм відразу прибуток давай, власник не буде нічого слухати… Хоча якось прилітав до нас на гвинтокрилі й власник великого підприємства.

 

Можливо, плануєте й органічне виробництво?

— Розглядаю це питання. Поки що за ноу-тілл це неможливо, хоча в разі розумного поєднання цих двох технологій буде досягнута агрономічна вершина. Проте доведено, що продукція з полів із нульовим обробітком якісніша, ніж та, що вироблена за традиційними технологіями. За нульового обробітку в ґрунті краще перебігають усі біологічні процеси. У нас черв’яків «працює» 100–140 на квадратному метрі, тоді як на зораному полі їх близько 20. Зерно, вирощене за ноу-тілл технологією, якісніше, містить збалансований склад амінокислот, цинк, інші мікроелементи, вітаміни — так, як і мусить бути в природі. Це підтверджено й дослідженнями американських науковців.

 

500 ГЕКТАРІВ У ОДНІ РУКИ

Звісно, не можу оминути тему відкриття ринку землі. Часто доводиться чути, що малі та середні фермери категорично проти вільного обігу землі. Це дійсно так?

— Я особисто — за продаж землі, але не по тому сценарію, що зараз пропонує влада. Наш сценарій опирається на європейський досвід: обмеження на фізичну особу — не більше як 500 га, земля повинна належать тому, хто її обробляє або живе в цій місцевості. Ми ж своїх усіх знаємо! Це — один фактор.

Другий фактор — електронні торги. Адже це, по суті, можливість маніпуляцій: щоб ніхто не знав, хто насправді покупець. В хід, можливо, йтимуть блокування, інші махінації. Так само прикриваються аукціоном — начебто, щоб була висока ціна.

У Європі слідкують, щоб не зменшувалась кількість фермерських господарств, щоб не було монополізму великих агрохолдингів. До слова, в Польщі, за наявності декількох охочих купити вільну землю перевагу матиме той, у кого наразі найменше землі в обробітку.

В Україні ж ніхто не цікавиться думкою власних фермерів. Зараз, завдяки протестам, зменшили обмеження щодо купівлі в одні руки з 200 тис. га до 10 тис. га. Але знайдіть хоч одного українського фермера, який би міг викупити такий масив землі! Потрібно підтримувати невеликі господарства, щоб розвивати фермерство в країні!

На перших порах фермерській сім’ї й 500 га вистачить. Якщо через п’ять — десять років бізнес розвинеться й цього масиву землі буде замало, то можна додати. Але ж не 10 тис. га одразу!

І це мусить бути лише фізична особа, і лише в тій місцевості, де вона проживає. Візьмемо нас, фермерів. Ми ж не забираємо один в одного землю, хоча вона в оренді. У нас уже склалися добрі сусідські взаємини. І ніхто не «плигає » за 30–40 км, щоб захопити там якісь ділянки, до того ж їх і обробляти буде незручно.

Є досвід Польщі, Франції, Румунії. Країни Балтії вже пройшли цей шлях. У деяких країнах продаж землі вже зупинили — так мені один польський фермер розказав. І в нас в Україні можна багато інструментів- запобіжників запровадити — було б бажання. Якби одразу були виставлені умови: не більше як 500 га, — то фізична особа, той, хто проживає поруч, той закон сприйняв би «на ура».

Але, на жаль, всі закони пишуться так, щоб обхитрити простого аграрія. Тому фермери й не хочуть відкриття ринку землі, тому що знають, що обдурять: там поправку введуть, ще щось... І ти глянути не встигнеш, як уже залишився без землі! А кожен же фермер за ці роки створив велику інфраструктуру — накупив техніки, набудував приміщень, сушарки, кожен боїться втратити те, що дісталося важкою працею.

Ще один нюанс: виростуть діти наших дітей, захочуть купити землю… А де вони її візьмуть? Ми ж розпродамо до того часу геть усе! Тому недаремно кажуть, що має бути обіг землі, а не її продаж. У нас же всі наголошують на продажі. Я ж колись відійду від неї, а землю повинен хтось другий обробляти, земля повинна бути в обігу, і повинна бути в наших людей.

 

СУМНИЙ ДОСВІД ВЛАСНОГО ТВАРИННИЦТВА

Переробка сировини, створення продукції з доданою вартістю — те, до чого так часто агітують фермерів українські чиновники...

— У нас є млин, хлібопекарня, але там немає великого прибутку. Борошно мелемо, щоб розрахуватися за паї, маємо власну хлібопекарню з широким асортиментом (не менше як 40 видів хлібобулочних виробів), уся випічка — повністю із власного борошна. Пшениця другого класу прекрасно придатна для випічки.

Проте — малий обіг (за рік переробляємо трохи більше як 100 т) і мала продуктивність. Ми можемо напекти хліба, але ж його треба продати! А, уявіть, що до села треба їхати 30 км, а в ньому візьмуть усього 20 хлібин — це невигідно, витрати перевищують можливий прибуток. Звичайно, возимо випічку до садків, шкіл, маємо навіть власні точки реалізації, але це не той прибуток, що міг би давати стабільний розвиток переробці.

Хліб шикарний, бо він наш, натуральний, але конкуренція дуже велика, зараз привозять хліб із Києва, Харкова, Полтави. На хліб ціну особливо не піднімеш, а штат для його виробництва потрібен дуже великий — від мірошника до завідуючої.

Щоб повноцінно розвивати переробку, потрібно не лише в межах країни продавати хліб, а, приміром, печиво чи заморожене тісто — за кордон. До цього нам ще далеко.

 

А про тваринництво думали?

— Мали стадо овець, майже 400 голів племінної ферми. Але дійшло до того, що не могли знайти пастуха ні за які гроші. Тому торік змушені були продати. Добре, що їх купив фермер. Я вже до кінця життя заповзявся тваринництвом не займатися.

 

А якщо державна допомога була б?

— Вона не потрібна! Ми й без неї розвивали б тваринництво. Але ж не знайдеш, кому пасти! Ніхто не хоче працювати.

Колись був досвід отримання державної допомоги, зараз практично жодна програма для мого господарства незастосовна. Можливо, хіба програма здешевлення кредитів.

Зараз, як кажуть, 100 кіл пекла потрібно пройти, щоб отримати різні погодження, дозволи. Величезна проблема — податкове законодавство. Ми дійшли до такої бухгалтерії, що не можемо знайти головного бухгалтера — настільки заплутані закони. А взяти екологічне відомство — його контроль задушить будь-кого, якщо захочуть. Додайте до них пожежників, поліцію... Всі закони прописані так, щоб нас можна було за якесь порушення оштрафувати на великі суми або змусити «довлятися».

 

Можливо, варто було б кооперуватися з іншими господарствами, щоб було легше захищати свої інтереси?

— Ідея нормальна, але ж ми українці, тому справжньої кооперації в нас немає. Маємо гіркий досвід об’єднання, коли тебе «виштовхають». Тому нині ставка — на індивідуальне виробництво.

 

Великі холдинги не притісняють?

— Поки що ні. Є конкуренція, але здорова. Зерно реалізуємо трейдерам, маємо переваги, бо можемо чекати на встановлення кращої ціни. Минулого сезону, наприклад, на ринку всіх культур вистачало.

 

«Ноу-тілл технологія не дає “провалів” урожайності. Це природна модель ґрунтоутворення, з мінімальним вторгненням у структуру ґрунту»

 

Випадків рейдерства в Полтавській області, наскільки мені відомо, небагато...

— Поки що як таких випадків рейдерства на Полтавщині й справді небагато. Рейдерство — це вина влади: закони підготовлені так, щоб це рейдерство було можливе. Якщо ж мати бажання, політичну волю, то це явище можна було б повністю викорінити в країні, як цього досягли в Європі чи інших країнах світу.

 

ЗАКОНИ ПОВИННІ БУТИ ПРИРОДНИМИ

Як складаються відносини з пайовиками?

— Знаю особисто більшість пайовиків, бо я ж місцевий. За паї розраховуємося вчасно, орендна плата в нас досить висока. Є близько 15% і є понад 20% від нормативно-грошової оцінки паю. Тобто виходить 4–5 тис./га і більше. Купили грейдер, щоб вирівнювати польові дороги. Робимо всі види робіт для власників паїв: збираємо, наприклад, кукурудзу, мульчуємо її, розкидаємо гній, приорюємо, навесні знову сіємо ячмінь чи кукурудзу, з осені — озиму пшеницю. З пайовиками працює відділ із трьох осіб, плюс керуючі, бухгалтер, тож практично більше як п’ять співробітників зайняті роботою з пайовиками. Клопоту дуже багато — гроші зараз хочуть отримувати наперед.

 

Що найскладніше у вашій роботі?

— Закони, розроблені не для нас, найгірше впливають на бізнес. Маю сумний досвід — були обшуки податкової поліції: і вдома, і в офісі, і в обійсті сина. Шукали гроші, погрожували машини позабирати. Судилися з ними два роки — й нічого... Тому раніше казав, що дітям, онукам передам справу, а тепер кажу їм, що нехай розлітаються в усі сторони — перспективи тут найближчими роками я не бачу.

 

Як можна було б вирішити цю ситуацію з надмірним тиском з боку контролюючих органів?

— Ми, фермери, вже давно просимо: дайте один податок на гектар, включіть туди екологічний збір, пенсійний збір, усі інші витрати! Але ж ні — тоді ж не потрібна буде ціла армія податківців, інших чиновників- керівників. Ще одне болюче питання — переміщення сільськогосподарської техніки автомобільними дорогами. Спілкуючись з американськими, польськими фермерами, розумієш, що така проблема — лише в нас. Заборонені навіть жовті проблискові маячки. Все зроблено для когось, під когось — тільки не для фермера! Щойно виїдеш на дорогу районного значення, аж тут — поліція. Міряє габарити і аж радіє, що негабаритна техніка йде…

Американський фермер розповідав: для його дітей не треба спеціального дозволу, вони спокійно можуть керувати трактором, комбайном у полі. Тобто сідати за кермо агротехніки можна тоді, коли вирішить батько-фермер, і він несе особисту відповідальність за безпеку дитини. У нас же заборона — до 18 років, а поки дитина отримає права, то й бажання працювати в полі часто-густо в неї вже немає.

 

У якій країні, на ваш погляд, найкращі умови для фермерської діяльності?

— У США, Канаді. Власне, і в Європі, хоча там і діють обмеження, але це, скоріше, регламент роботи. Наприклад, заборонено вносити азотні добрива до 1 квітня, щоб вони не потрапили разом із талим снігом до водойм. Це логічно, в українських же законах логіки часто взагалі немає. Наприклад, із нас вимагають дотримувати роздільного сортування сміття. Встановили три окремі баки. Але ж збирає їх одна машина!

Тут хоч би до ранку протриматися — так швидко все змінюється. Ось зараз придумали нове правило: потрібна ліцензія на зберігання дизельного палива, а якщо її немає, то з 1 квітня передбачається накладання штрафу на підприємство. У світі немає жодної країни, де б вимагали подібну ліцензію. Хоча я бачив, як зберігають пальне фермери в Канаді, Південній Америці, Південно-Африканській Республіці. Усе — наче б для справи, але насправді з кожним роком, із кожним новим урядом стає все важче й важче працювати.

 

Проте, попри всі труднощі, є бажання й далі працювати на землі? Що надихає?

— Що надихає?.. Тримаю для свого задоволення, для душі, так би мовити, овець, доглядаю за пасікою, займаюся розведенням риби. А ще підтримую спорт — уболіваю за місцеву футбольну команду. Звісно, надихає поле, одержаний результат. А взагалі — ґрунт класний, аура чудова, хочеться прийти в поле — і не хочеться його покидати. Там знімається весь стрес і негатив — немає там податкової, служби екологічного контролю, поліції. Там є природа… Такими повинні бути й закони — природними!

 

С. Цибульська Спеціально для журналу «Пропозиція»

Журнал «Пропозиція», №4, 2020 р.