Інвестувати в здоров’я грунту може бути вигідно

Концентрація фермерів на здоров’ї грунту не нова. Це був головним питанням протягом тисячоліть. Однак зараз конвенційне сільське господарство значною мірою покладається на хімічні добрива, щоб компенсувати втрату природної родючості грунтів. І в той час як хімічні добрива допомагають культурам рости, деякі факти наводять на думку, що вони водночас сприяють втраті грунтом вуглецю. Поживними речовинами добрив можуть харчуватися саме ті мікроорганізми, що виділяють вуглець в атмосферу. Щедро удобрені «хімією» рослини також можуть виділяти в грунт менше вуглецю, а це руйнує споконвічний симбіоз коріння рослин, грунтових грибів та мікроорганізмів.

Служба охорони природних ресурсів Міністерства сільського господарства США, створена для вирішення проблеми вітрової ерозії в 30-х, зараз наголошує на важливості збереження вуглецю в грунті. Але одна з особливостей руху за відновлюване сільське господарство, що шириться зараз Америкою, - те, що його рушійною силою виступає ініціатива самих фермерів. Вони переживають за вуглець у грунті не тому, що про це їм кажуть міністерські чиновники чи науковці, а тому, що це допомагає їм окуповувати свої затрати.

Приклад такого фермера – Дарен Вільямс із Канзасу. Близько 20 років він працював будівельним підрядником у столиці штату, поки криза 2007 року не залишила його без роботи. Він ще підлітком працював на сімейній фермі, але потім родина здала всі землі в оренду. Тому Дарен знав, як важко фермеру звести кінці з кінцями. Однак його надихнула стаття про фермера і скотаря з Північної Дакоти, який шляхом проб і помилок створив більш економічно ефективну систему ведення господарства. Суть її полягала в тому, що якщо фермер фокусується на здоров’ї грунту, а не на врожайності, економічні показники у нього покращуються – не завдяки зростанню врожайності, а завдяки зменшенню обсягів внесення добрив та інших затрат, що робить тонну продукції дешевшою. Дарен Вільямс вирішив працювати за цим рецептом, і якщо за 3 роки він розориться, то більше ніколи не повертатиметься до фермерства.

Але через 3 роки він не розорився, а через 7 побачив, що його господарювання по-новому приносить економічні дивіденди. Почавши з 24 га, зараз Вільямс обробляє 800 і щойно докупив ще 80.

Наприклад, на одному з його полів він посіяв як покривні культури сорго заввишки майже 2,5 м, вігну променисту і дайкон. Ці культури росли в суміжному посіві, приносячи кожна по-своєму користь для грунту. Довгі коренеплоди дайкону розпушували грунт і подавали поживні речовини до поверхні, сорго сформувало численні корінці, забезпечуючи органічну речовину для грунту, а вігна акумулювала азотофіксуючі бактерії. Поле випасало стадо ВРХ, додатково удобрюючи грунт. На зміну цим покривним культурам прийдуть польові. «Якби я не вигадав цей спосіб господарювання, я б уже не був фермером», - говорить Дарен Вільямс.

Його поля вкриває мульча з покривних культур, пожнивних решток польових культур і гною. Вона заважає проростати бур’янам, які зазвичай для фермерів у цій місцевості є проблемою №1 через сформовану багатьма сегетальними видами резистентність до гербіцидів. «У мене не буває такого, щоб я не спав ночами, розмірковуючи, як вивести бур’яни», - говорить Дарен Вільямс.

Звичайно ж, обробляє він свої поля «по нулю». Мінімізація переміщення грунту запобігає ерозії, втратам вологи і залишає грунтову екосистему – черв’яків, гриби, коріння та інше – в цілому не порушеною. На одному з соєвих полів він демонструє структуру грунту – як добре проходять крізь пальці дрібні частинки. «Це саме те, що треба», - коментує фермер. Грунт просіяли дощові черв’яки і довели його до такого структурного стану, що волога вбирається, але дрібні частинки не вимиваються.

Дарен Вільямс відзначає, що клімат змінюється. Дощі тут зазвичай грозові, зливові. Але останніми роками таких злив з грозами поменшало, але вони стали інтенсивнішими. «Потрібно зуміти вловити вологу і законсервувати її в грунті», - говорить фермер.

Зосереджуючись на здоров’ї грунту, він знизив обсяги внесення гербіцидів на 75%, а добрив – на 45%. Він не витрачається на інсектициди, використовуючи для контролю шкідників корисних комах, так само, як на насіння ГМ-сортів, стійких до гербіцидів. Він підрахував, що тонна сої йому обходиться на 20% дешевше, ніж його сусідам, які працюють за традиційними інтенсивними технологіями. При цьому врожайність у фермера, за його словами, - одна з найвищих у графстві. А вміст органічної речовини у грунті зріс із приблизно 2% подекуди до 3,5%.

А фермер з Північної Дакоти, з якого Вільямс брав приклад, підвищив вміст вуглецю в своїх грунтах більш ніж утричі порівняно з 90-ми роками. Співробітники сільськогосподарської дослідницької служби міністерства сільського господарства США підтвердили, що вміст вуглецю в грунті у нього вдвічі-втричі вищий, ніж у його сусідів.

Таким чином, ці фермери показали, що заходи з нарощування вмісту вуглецю в грунті можуть бути не тільки корисними для грунтової екосистеми, а й економічно вигідними.

Тож подібні заходи стали отримувати підтримку на державному рівні. Так, у шт. Нью-Йорк прийнято закон, який надає податковий кредит фермерам, що домоглися підвищення частки вуглецю в грунті. Закон про здоров’я грунтів прийнятий у шт. Меріленд. У шт. Массачусетс запропонували освітню програму для фермерів з питань підвищення вмісту вуглецю в грунті. Дослідження в цій сфері підтримують з бюджету в шт. Гавайї, свої проекти з підвищення вмісту вуглецю в грунті запрацювали в штатах Колорадо, Арізона й Монтана.

Але найбільшого прогресу в цьому напрямку досягла Каліфорнія, де вже в половині графств є фермери й скотарі, які впроваджують технології, подібні до тих, що практикує Дарен Вільямс. І не тільки фермери: такі технології планують впровадити в Сан-Франциско, де вже працює наймасштабніша в країні програма компостування міських відходів.

Велику роль у впровадженні технологій підвищення вмісту вуглецю в грунті відіграє т. зв. «Вуглецевий проект «Мартін» - консорціум скотарів, науковців та державних органів, що відповідають за землекористування, створений ще в 2008 р. Мета консорціуму – розробка науково обгрунтованих технологій підвищення вмісту вуглецю в грунті. Консорціум створив неприбуткову організацію – Інститут вуглецевого циклу – щоб допомагати фермерам впроваджувати ці технології. Для цих цілей фермери можуть отримувати кошти з фонду бюджету штату, створеного для зменшення викидів вуглецю в атмосферу.

Важливою технологією підвищення вмісту вуглецю в грунті є компостування. Однак низка науковців обережно оцінюють його перспективи, зауважуючи, що всі висновки про сприяння компостування накопиченню азоту в грунті базується на результатах з кількагектарної дослідної ділянки і не можуть бути автоматично прийняті в інших грунтово-кліматичних умовах. Та й сама технологія виробництва компосту енергомістка, а його розкидання – трудозатратна. До того ж міські органічні відходи можуть містити частинки пластику і скла.

Зате компосту може бути багато. Його джерелом можуть виступати харчові відходи, до яких у США потрапляє від 30 до 40% виготовлених продуктів. «Компостом може стати все, що колись було живим», - говорять його виробники, показуючи свої виробництва, де використовуються відходи з птахофабрик (в т. ч. пір’я), кінський гній і деревна тирса. При цьому компост не смердить тим, про що всі подумали, а має приємний запах, чимось схожий на запах сигар.

«Нью-Йорк Таймс», переклав Богдан Малиновський