Спецможливості
Статті

НЕОАСКАРОЗ ТЕЛЯТ: прихована небезпека

11.09.2015
811
НЕОАСКАРОЗ ТЕЛЯТ: прихована небезпека фото, ілюстрація

В організмі телят Neoascaris vitulorum  до статевозрілої стадії розвивається протягом 44–45 діб від моменту потрапляння в організм сприйнятливих тварин інвазійних яєць паразита до виділення з фекаліями яєць збудника у навколишнє середовище. Паразитування неоаскарисів викликає розлади органів травлення, може бути причиною розвитку бронхопневмонії паразитарної етіології. Тварини відстають у рості та розвиту і навіть можуть загинути.

В організмі телят Neoascaris vitulorum  до статевозрілої стадії розвивається протягом 44–45 діб від моменту потрапляння в організм сприйнятливих тварин інвазійних яєць паразита до виділення з фекаліями яєць збудника у навколишнє середовище. Паразитування неоаскарисів викликає розлади органів травлення, може бути причиною розвитку бронхопневмонії паразитарної етіології. Тварини відстають у рості та розвиту і навіть можуть загинути.

О. Семенко, канд. вет. наук, доцент кафедри паразитології
та тропічної ветеринарії, НУБіП України

Найшвидше личинка неоаскарисів розвивається на цілинних пасовищах (28–29 днів) та луках із низьким травостоєм (26–28 днів), у товщі (завглибшки 10 см) торф’яно-болотних (28–29 днів) і дерново-підзолистих заболочених (28–32 дні) грунтів.
 Яйця неоаскарисів здатні зберігатися в грунті і залишатися інвазійними протягом 1,5–2 років.
 В умовах тваринницької ферми за температури 21...24°С основна маса яєць неоаскарисів (понад 75%) розвивається за 19–22 дні.
 За оптимальних умов, а саме: відсутності прямих сонячних променів, достатньої вологості (не менше 50%)  та температури навколишнього середовища 17…27°С, у 80% яєць Neoascaris vitulorum за 16–23 дні розвивається інвазійна личинка.
 Яйця Neoascaris vitulorum у літній період на всіх типах грунтів та на асфальті під прямими сонячними променями гинуть від висихання і високої температури протягом 5 год.
 У зимовий період за умов помірно-континентального клімату яйця неоаскарисів залишаються життєздатними під покривом снігу протягом усієї зими.
 Понад 85% яєць Neoascaris vitulorum витримують дворазове заморожування і відтавання.
Неоаскароз телят має значне поширення у світі. В Україні захворювання реєструють переважно у південних районах упродовж року: частіше — на фермах із утриманням тварин молочного напряму, рідше — м’ясо-молочного, і зовсім рідко — в господарствах м’ясного напряму. Таку інвазію виявляють переважно у телят починаючи із 22-денного віку, але найчастіше неоаскароз спостерігають у молодняку ВРХ у віці від 1 до 2,5 місяця (у 60% усіх зареєстрованих випадків), від 2,5 до 4 місяців — 34% випадків, у віці від 4 до 6 місяців неоаскароз зустрічається досить рідко (близько 4,5% випадків). На телят віком від 6 до 12 місяців припадає 0,9% усіх зареєстрованих проявів інвазії цим паразитом. У молодняку віком понад 12 місяців і дорослого поголів’я неоаскароз діаг­ностують лише в 0,6% усіх випадків. Молодняк хворіє навесні та восени із максимальним зростанням екстенсивності інвазії у червні — липні. Є два шляхи зараження тварин неоаскарозом:
 Аліментарний (з кормом або водою, факторами передачі інвазійних яєць в осінньо-зимовий період слугує підстилка, а у весняний і літній — інвазовані пасовища і вигульні майданчики). Самки паразита відкладають яйця, які із фекаліями тварин виділяються у навколишнє середовище, де розвиваються до інвазійної стадії упродовж двох-трьох тижнів. Новонароджені телята заражаються у перші два тижні життя шляхом заковтування інвазійних яєць, а також личинок паразитів із молозивом та молоком матері, старші телята — за заковтування інвазійних яєць разом із кормом і водою. У кишечнику тварин із яєць виходять личинки, які проходять гепатопульмональний шлях міграції. Через 1,5 місяця вони досягають статевої зрілості.
 Утробний (основний шлях зараження телят). В організмі корови личинки, мігруючи кровоносною системою, потрапляють у капілярну систему матки і через плаценту проникають у навколоплідну рідину, де накопичуються і зберігаються до кінця тільності. Вони можуть зберігатись до двох тільностей у корови, інкапсулюючись у м’язах. Плід заражується через заковтування із плодовими водами личинок паразита четвертої стадії (які не мігрують разом із током крові і через два-чотири тижні у тонких кишках телят досягають статевої зрілості). Живуть гельмінти у кишках упродовж 3–4 місяців.
Для дорослої худоби цей збудник малопатогенний: їхній організм має набутий віковий імунітет, про що свідчить несприйнятливість до неоаскарозу дорослих тварин та самовідходження гельмінтів у телят старшого віку (у телят після шести місяців від народження цю хворобу майже не реєструють). Проте в тілі корів збудник може тривалий час зберігатись на стадії личинки і під час тільності передаватись утробно. 

Що визначає клініку?
Клінічні ознаки хвороби залежать від інтенсивності інвазії, асоціації з іншими паразитозами та загального стану тварин.
За неоаскарозу спостерігають гострий та хронічний перебіг хвороби. Гострий перебіг збігається із періодом міграції личинок неоаскарисів в організмі інвазованих тварин, а також за високої інтенсивності інвазії та у разі асоціацій неоаскарисів з іншими паразитами (особливо з еймеріями і стронгілятами). Хронічний — за паразитування імаго у молодняку ВРХ старших віків і дорослого поголів'я (за умови невисокої інтенсивності інвазії).
   Клінічні ознаки
Перші клінічні ознаки у телят спостерігають уже через тиждень після народження. Відзначається сильне виснаження тварин, відставання у рості, порушення акту дефекації (чергування проносу і запору), патології з боку нервової системи (парези, паралічі, судоми) внаслідок інтоксикації продуктами життєдіяльності паразитів. У хворих відмічають втрату апетиту, розлади функції травного каналу, що проявляється у виникненні тимпанії відразу після вживання молока, з’являється неприємний запах — від тварини тхне ацетоном, ефіром або хлороформом. Фекалії бурого, майже чорного кольору, із неприємним запахом. Тварини кашляють, у них виявляють ознаки бронхопневмонії. Вони швидко худнуть і нерідко гинуть. У разі тяжкого перебігу хвороби спостерігаються здуття живота, часте сечовипускання, задуха. Може підвищуватися температура тіла. Телята гинуть упродовж двох-трьох діб.
   Склад мікрофлори1
За неоаскарозу в рубці, у тонкому і товстому кишечнику хворих тварин різко змінюється кількісний і якісний склад мікрофлори і мікрофауни, інтенсивність зміни яких безпосередньо залежить від інтенсивності паразитарного зараження та наявності супутніх інвазій. Зміна кількісного та якісного складу мікрофлори відбувається у бік зменшення нормальної мікрофлори рубця і кишечника (біфідобактерії, лактобацили до 105-7 КУО/г (мл), тоді як вміст таких факультативних мікроорганізмів, як протеї та клостридії, збільшується до
106-8 КУО/г). У великій кількості реєструють стрептококи та стафілококи (106-8 КУО/г), підвищується вміст мікроміцет і аеробних бацил (до 105-6 КУО/г (мл)). За змішаних паразитозів, представлених неоаскарисами та еймеріями, неоаскарисами та стронгілятами, склад мікрофлори і мікрофауни рубця, мікрофлори кишечника порушується більшою мірою, ніж у разі моноінвазії. Це ми пояснюємо біологічними особ­ливостями паразитів, а також важчим перебігом саме асоціативних інвазій.
   Картина крові
У тварин, хворих на неоаскароз та асоціативні паразитози, спостерігають:
 порушення білкового обміну (відбувається зниження кількості загального білка до 50,37±1,096 г/л (Р≤0,001));
 порушення вітамінного і мінерального обміну (зниження кількості вітаміну С до 25,4±3,21 мкмоль/л (Р≤0,01));
 зниження рівня каротину до 12,3±1,48 мкмоль/л (Р≤0,001);
 зниження вмісту кальцію до 1,47±0,033 ммоль/л (Р≤0,01), неорганічного фосфору — до 1,05±0,067 (Р≤0,001) та магнію — до 0,34±0,017 ммоль/л (Р≤0,001);
 змінюється активність ферментів — зокрема, вона підвищується у таких, як АлАТ(0,81±0,0 11 мккат/л (Р≤0,001)), АсАТ(0,78±0,011 мккат/л (Р≤0,001)).
Значні відхилення спостерігають також у картині крові: знижується кількість еритроцитів (4,1±0,37×1012/л) і тромбоцитів (243,23±2,16×109/л) (Р≤0,01), а кількість лейкоцитів, навпаки, підвищується
(18,7±2,68×109/л (Р≤0,01)) — тобто відмічають лімфоцитоз та еозинофілію. За неоаскарозу та асоціативних паразитозів ВРХ РОЕ підвищується (2,34±0,12 мм/год) (Р≤0,001), а кількість гемоглобіну значно знижується.
   Патологоанатомічні зміни
Труп виснажений. Слизові оболонки анемічні. Живіт сильно здутий. За розтину черевної порожнини спостерігають розрив тонкої кишки. На її слизовій оболонці помітне геморагічне запалення, місцями некроз. У печінці відмічають жирову дистрофію та ділянки некрозу, а в легенях — катаральне або фібринозне запалення, у черевній і перикардіальній порожнинах — ексудат.
   Діагноз на неоаскароз
Діагноз встановлюють комплексно, але обов’язково підтверджують лабораторними дослідженнями. Досліджують фекалії методами Фюллеборна, Дарлінга, Щербовича або методом нативного мазка. Виявляють яйця паразитів.
Диференціюють неоаскароз від криптоспоридіозу та еймеріозу — виявляють специфічних збудників.

Лікуємо ефективно
Для дегельмінтизації призначають антигельмінтики широкого спектра дії із преімагінальною та імагінальною дією. Це майже всі препарати групи бензимідазолу (федазол, мебенвет, альбендазол, бровадазол), а також різні форми макроциклічних лактонів на основі: абамектину (дуотин), аверсектину (універм, фармацин), дорамектину (дектомакс), івермектину (бровермектин, баймек, біомектин, івермектин, івомек, інтермектин), моксидексину (цайдектин).
Макроциклічні лактони застосовують жуйним тваринам у вигляді 1%-х розчинів для парентерального введення у дозі 1 мл/50 кг маси тіла, що відповідає 0,2 мг/кг ДР. Під час проведення порівняльної ефективності івермектину, дорамектину та моксидектину в дозі 0,2 мг/кг підшкірно (H. Avcioglu, I. Balkaya, 2011) отримали відповідно 99,90; 98,77 і 99,57%-ву екстенсефективність через вісім діб та 100%-ву ефективність — на 12-ту добу після лікування3.
Ефективне парентеральне введення препаратів із вмістом левамізолу (альфамізол, брованол, бровалевамізол, вермізол, дево, кодиверм, нематовет, урсолевамізол та ін.). Їх вводять із розрахунку 7,5 мг/кг. Застосовують також антигельмінтики, які діють тільки на імагінальну (статевозрілу) стадію паразита: солі піперазину (адипінат, фосфат, сульфат, гексагідрат) у дозі 500 мг/кг маси із молоком одноразово.
За високої інтенсивності інвазії після введення антигельмінтиків призначають проносний засіб (рицинову олію). Виснажених і тяжко хворих тварин лікують симптоматично.
Останнім часом усе частіше реєструють резистентність (стійкість) збудників до антигельмінтних засобів. Це явище пов’язане із недотриманням кратності введення, дозування, частим застосуванням препаратів без їхньої заміни тощо. Тому більшість антигельмінтних засобів, які запропоновані на ринку ветеринарних препаратів, містять у своєму складі кілька діючих речовин, що значно підвищує їхню ефективність (оскільки хоча б один із них буде ефективним проти того чи іншого збудника).

Профілактика та заходи боротьби
У неблагополучних господарствах організовують ізольоване утримання тільних корів, телят до 4–5-місячного віку та інших тварин. Телят дегельмінтизують із 20-денного віку. Їх утримують упродовж п’яти діб у приміщенні, яке щодня чистять, а гній біотермічно знезаражують. Корів випасають на пасовищах, де впродовж останнього року не випасали телят до 5-місячного віку.
Проводять регулярне очищення й дезінвазію телятників, корівників, вигульних дворів. Приміщення обробляють гарячою 10%-ю емульсією ксилонафту, 5%-м гарячим водним розчином їдкого натру, 3%-м розчином хлориду йоду тощо.

Інтерв'ю
Petro Melnyk2
Компанія Agricom Group спеціалізується на рослинництві. Обробляє землю на Чернігівщині та Луганщині, вирощує олійний льон, соняшник, кукурудзу, овес та гречку. Але більш відома як виробник товарів із
Богдан Шаповал, директор UFEB
Хто з сільгоспвиробників (навіть невеликих за обсягами виробництва) не мріє експортувати продукцію та отримувати за неї тверду валюту? Порадити кому варто розпочинати експорто-орієнтовану діяльність,

1
0