Не красна майстерня кутами, а красна боронами

Не красна майстерня кутами,а красна боронами

Останніми роками Україна переживає справжній бум у галузі виробництва знарядь для обробітку грунту. Лік підприємств, що заходилися виготовляти плуги, культиватори, борони та інші аналогічні машини, йде на десятки. Одним з таких є спеціалізоване підприємство “Агромаш”, що у селі Красне Тиврівського району Вінницької області. Керує ним Юрій Пономар, на думку якого краснянські дискові борони аж ніяк не губляться в широкому асортиметі собі подібних.

— У своєму нинішньому статусі підприємство існує лише вісім років. А засноване воно було у 1952 році як районна МТС, що обслуговувала машинно-тракторний парк району. Згодом реорганізувалося на ремонтну майстерню загального призначення, ще згодом — на спеціалізовану майстерню з ремонту зернозбиральних комбайнів для Тиврівського району. Починаючи з сімдесятих років — на міжобласну спеціалізовану майстерню з ремонту тракторних навантажувачів. У такому статусі підприємство проіснувало до 1992 року. Але оскільки трактор Т-74 припинили виробляти ще у 1980 році, бо він морально застарів, перед нами постало питання — а що ж робити далі? Так потихеньку ми перейшли до машинобудування. Спочатку освоїли лісопильну раму: виготовляли її років чотири і зробили 450 штук.
У цей же період почали займатися грунтообробною технікою — комбінованими агрегатами типу “Європак”, дисковими боронами та іншими машинами сільськогосподарського призначення. Починаючи з 1997 року, освоїли важкі дискові причіпні борони БДВП-6,3 (для класу тракторів 4—5 т·сил) та БДВП-4,2 (для класу тракторів 3 т·сил), і протягом п’яти років випустили їх понад 500 штук. Поряд з двома зазначеними типами борін, популярними у сільгоспвиробників, ми ще маємо замовлення на триметрові борони для фермерських господарств. А для великих господарств, оснащених потужними тракторами (типу “Катерпіллар”, “Массей Фергюсон”, К-701), ми освоїли борону БДВП-7,2. Торік почали виготовляти комбіновані агрегати АК-4,4 та АК-6, призначені для передпосівного обробітку грунту під технічні культури. "Родзинка" цього агрегату в тому, що він за один прохід виконує шість операцій і готує при цьому посівне ложе під сівбу цукрових буряків, а також інших культур, які потребують високої вирівняності грунту і ущільненого ложа.
Ремонтувати сільгосптехніку ми продовжуємо, але в обсягах роботи підприємства ремонт займає малу частку — відсотків десь 95–99 — це виробництво.
— Чому ж ваше виробниче підприємство підпорядковане ремонтно-сервісній системі “Сільгосптехніка”?
— Тому що ми колишня ремонтна майстерня. Але через те, що змінилася ситуація в державі, і ремонтом тепер більше займаються господарства “на дому”, життя нам підказало переорієнтуватися на виробництво. Бо якщо взяти ті обсяги ремонтних робіт, які можна “зібрати” з району, то вони становитимуть 5–10% потужностей нашої майстерні. Утримувати її за такої завантаженості дуже невигідно. Відповідно до своєї спеціалізації майстерня була оснащена обладнанням для механічної обробки і зварювання, тож залишалося додати лише термічну ділянку — і база для виробництва грунтообробних машин готова.
— Хто у вас займається їх конструюванням?
— Усі ми — інженери-механіки сільського господарства. Знаємо сільськогосподарські машини, вивчаємо цю тему. Беремо участь у всіх виставках, яких лише можемо. Дивимося, що виробляють інші підприємства, інофірми. З тієї гами трошки щось беремо під нашу технологію, під наші можливості. Крім того, підтримуємо зв’язки з Інститутом механізації та електрифікації сільського господарства.
На підприємствах системи “Сільгосптехніка” конструкторської служби не було ніколи — лише технологи-ремонтники. Тому перші зразки ми робимо із власних ескізів, відповідно до своїх ідей. А потім, коли воно вже є в металі, коли ми його випробували, тоді запрошуємо конструкторів, щоб вони нам дещо доробили. Вони приїздять сюди, дивляться, роблять зауваження. Тоді вже ми наші ескізні рішення доробляємо до рівня конструкторської документації.
— На західних фірмах іноді кажуть: цю борону (плуг, культиватор тощо) “передрано” в нас. Чи доводилось вам чути таке щодо ваших виробів?
— Поки що ні. А взагалі-то вони можуть казати усе що завгодно. Адже ідея борони — чи то західної, чи нашої — одна й та сама: вона призначена для поверхневого обробітку грунту. Різняться лише певні конструктивні рішення.
Природно, ми до іноземної техніки придивляємося, і все хороше, що можна звідти запозичити, ми позичаємо. Але, як на мене, так роблять усі.
— Чи влаштовує вас якість матеріалів, які ви використовуєте для виготовлення борін?
— Тих, що йдуть на робочі органи, — трошки ні. Виготовляємо ми їх зі сталі 65-Г. Західні фірми використовують якийсь інший метал. Я колись питав німця, з якого саме, — він каже: “Гут”. А я: “Я розумію, що “гут”, а марка яка?" А він : "Гут, гут!" Тобто це секрет. Ми ж користуємося матеріалами, загальноприйнятими у колишньому Союзі для сільгоспмашинобудування.
— На вашу думку, в якому напрямі слід вести вдосконалення ваших борін?
— Ми вивчаємо досвід експлуатації наших машин у господарствах, збираємо відгуки і зауваження. Можливо, потрібен кращий метал на диски. Щодо цього ми співробітничаємо з Дніпропетровським НДІ машинобудування, де нам розробляють технологію зміцнення різальної частини. Цього року втілимо цю технологію у виробництво. І перші зразки поліпшених дисків мають надійти вже на цьогорічні весняно-польові роботи, щоб випробувати їх у дії.
— Чи задовольняє вас попит на продукцію Краснянського “Агромашу”?
— Нині ціна на наші машини така: БДВП-4,2 — 29–30 тис. гривень, БДВП-6,3 — 39–40 тис. Ціни трошки плавають залежно від попиту. До грудня минулого року за нашими боронами стояла черга, але потім ажіотаж дещо вщух. Тепер знову пішов попит: сільське господарство готується до польових робіт. Однак нинішнього року важкувато з кредитами, і грошей у господарств мало. Проте все одно кожного дня до нас ідуть дзвінки, замовлення, кожного дня ми видаємо рахунки.
Крім того, наше підприємство зареєстроване в Національній акціонерній компанії “Украгролізинг” як виробник сільгосптехніки. Щоб потрапити до цього списку, треба пройти конкурс, на якому розглядаються такі критерії продукції, як надійність, продуктивність, ціна, якість виконання робіт. Потім виставляються бали і визначаються переможці. І ось уже три роки поспіль ми посідаємо перше-друге місця серед виробників аналогічної техніки в Україні.
Через систему Украгролізингу вже є замовлення на 291 нашу машину майже з усіх областей України, а торік під лізинг пішло близько 20% виробленої продукції. Хоча, коли є попит і покупці платять живими грішми, лізинг для нас невигідний. Але це один з каналів реалізації продукції, і ми не можемо ним нехтувати.
— Хто ваші головні конкуренти?
— Конкурентів в Україні багато. Дискові борони виготовляють приблизно 16 заводів: “Одесагрунтомаш”, “Уманьферммаш”, “Білоцерківсільмаш”, “Чернівцісільмаш”, заводи у Донецьку, Вишевичах, Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Первомайську. Адже агрономія нині веде до того, щоб піти від плуга і залишити тільки поверхневий обробіток грунту на глибину принаймні 16–18 см. І це задовольняло б вимогам щодо сівби зернових культур. Наша борона під таку технологію ідеально пасує, бо забезпечує максимальну глибину обробітку за один прохід у 22 см. З такою бороною трактор К-700 може обробити десь 6,5–7 га за день, а на оранці — лише 2,5–3 га. Причому витрати палива на оранці вдвічі більші. Тобто економічний ефект від застосування дискових борін подвійний.
— У чому полягає модернізація Краснянського "Агромашу"?
— У 1998 році ми виготовили 37 дискових борін, у 1999 — 120, у 2000 — 137 і в минулому — 192 машини. Звісно, що за розширення виробництва обладнання потрібно модернізувати, і ми це робимо. Торік підкупили п’ять токарних верстатів, дві термопечі, прес. Застосували технологію дугового різання металу. І щоб ефективно використовувати усе це обладнання, організовуємо його роботу у дві зміни. Зокрема, у дві зміни працює весь токарний парк, термопечі ж працюють цілодобово.
Крім того, розвивається на підприємстві ділянка виробництва культиваторів. Маємо свій автопарк — 38 машин. Є у нас МТС, яку ми створили у 1997 році: починали з одного трактора і одного комбайна, а тепер маємо 25 тракторів, 8 комбайнів і весь набір сільгоспмашин. Узяли в оренду землю і вирощуємо сільгоспкультури. Бо ж у селі живемо, і спосіб життя у нас сільський.

Записав Павло Коротич