«Нам до­по­ма­га­ють і на­ука, і на­родні прик­ме­ти»

Секретами успішного господарювання із нашими читачами поділилася керівник сімейного ПСП «Синюха» Ольга Голобородько. 

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

«А які у вас про­бле­ми?»— після та­ко­го за­пи­тан­ня на­шо­го ко­ре­с­пон­ден­та го­ло­ва ПСП «Си­ню­ха» Оль­га Го­ло­бо­родь­ко за­ду­ма­ла­ся, а потім відповіла: «Та не­має у нас про­блем». Повірте, під час жур­налістської ро­бо­ти та­ку фра­зу до­во­дить­ся чу­ти не­ча­с­то (точніше, ду­же-ду­же рідко). То­му по­ду­ма­ло­ся: «От як­би всі аг­рарії так відповіда­ли!». Із цим по­ба­жан­ням про­по­нуємо на­шим чи­та­чам інтерв’ю із керівни­ком цьо­го сільгосппідприємства.

«Щоб жінка очо­ли­ла кол­госп — це бу­ло ней­мовірно»

Оль­го Пан­те­лей­монівно, як ви­ник Ваш сімей­ний бізнес?
— Раніше у Си­нюсі був кол­госп
ім. Леніна, цен­т­раль­ний офіс яко­го розміщу­вав­ся у м. Но­во­ар­хан­гельськ. Оскільки мій чо­ловік Олек­сандр ро­дом із Но­во­ар­хан­гельсь­ка, то після закінчен­ня Умансь­ко­го дер­жав­но­го аг­рар­но­го універ­си­те­ту (тоді він був ще сільсько­го­с­по­дарсь­ким інсти­ту­том) ми приїха­ли пра­цю­ва­ти у місце­вий кол­госп, він — аг­ро­но­мом-насіння­рем, я — за­ступ­ни­ком го­ло­вно­го бух­гал­те­ра. Че­рез два ро­ки чо­ловіка об­ра­ли керівни­ком гос­по­дар­ст­ва, і на цій по­саді він про­пра­цю­вав по­над шість років. Це бу­ли тяжкі 90-ті, ко­ли у нашій еко­номіці з’яви­ла­ся бар­тер­на си­с­те­ма, яка врешті-решт зни­щи­ла сільське гос­по­дар­ст­во Ра­дянсь­ко­го Со­ю­зу.
На по­чат­ку 2000 р. у КСП «Но­во­ар­хан­гельсь­ке» бра­ку­ва­ло коштів, аби гос­по­да­рю­ва­ти. То­му гос­по­дар­ст­во виріши­ло «зда­ти­ся» інве­с­то­рові — кіро­во­градсь­ко­му ТОВ «Ар­теміда» (ця фірма тоді зай­ма­ла­ся ви­роб­ництвом горілча­них ви­робів і од­но­час­но «ску­по­ву­ва­ла» ко­лишні кол­го­с­пи). Си­нюхінці, ко­ли дізна­ли­ся про та­ке, зібра­ли де­ле­гацію і відпра­ви­ли­ся до мо­го чо­ловіка (ко­т­рий тоді ви­ко­ну­вав обов’яз­ки на­чаль­ни­ка рай­он­но­го уп­равління с/г) і за­про­по­ну­ва­ли йо­му ство­ри­ти та очо­ли­ти СВК.
Олек­сандр дов­го відмов­ляв­ся, але, зре­ш­тою, зго­див­ся. Це був бе­ре­зень 2000-го. У гос­по­дарстві налічу­ва­ло­ся 1200 га землі, із них 600 га — не­о­ра­них (300 га із яких — не орані по­над шість років). Вес­на — гро­шей не­має, а сіяти тре­ба. Ска­за­ти, що бу­ло важ­ко, — оз­на­чає не ска­за­ти нічо­го. Дя­ку­ю­чи ко­ш­там орен­до­давців та то­ва­ришів, ми об­ро­би­ли по­ля і їх засіяли. Чо­ловік пра­цю­вав і за го­ло­ву, і за го­ло­вно­го аг­ро­но­ма, я за­ли­ши­ла ро­бо­ту у по­дат­ковій інспекції й очо­ли­ла бух­гал­терію.
У 2003 р. Олек­сан­д­ра при­зна­чи­ли го­ло­вою Но­во­ар­хан­гельсь­кої РДА, і гос­по­дар­ст­вом ста­ла ке­ру­ва­ти я. Зізна­ю­ся, спо­чат­ку бу­ло страш­но. Ад­же раніше, щоб жінка очо­ли­ла кол­госп — та­ке бу­ло із роз­ря­ду ней­мовірно­го! Але зго­дом лю­ди по­ба­чи­ли, що все у ме­не до­б­ре ви­хо­дить, і не за­хотіли відпу­с­ка­ти навіть тоді, ко­ли че­рез кілька років чо­ловік по­вер­нув­ся у гос­по­дар­ст­во. До речі, за мо­го керівництва підприємство на­бу­ло ще й ста­ту­су насіннєво­го.
   
Як Вам, бух­гал­те­ру, вда­ва­ло­ся про­фесійно зай­ма­ти­ся рос­лин­ництвом?
 — Ве­с­ти бух­гал­терію я довіри­ла своїй на­став­ниці Олек­сандрі Сірен­ко, а са­ма на полі по­ча­ла про­хо­ди­ти «аг­ро­номічні кур­си». Щоб здо­бу­ти знан­ня із рос­лин­ництва, чи­та­ла фа­хо­ву літе­ра­ту­ру, періоди­ку (зо­к­ре­ма, і жур­нал «Про­по­зиція»), відвіду­ва­ла різно­манітні семіна­ри. Ду­же до­по­ма­гав чо­ловік (особ­ли­во на пер­ших по­рах). Та й за­раз без ньо­го ніяк!

«Зби­раємо по 40 ц/га навіть без міндо­б­рив»
 
Із пер­шо­го ро­ку за­сну­ван­ня гос­по­дар­ст­во пра­цює із при­бут­ком. У чо­му се­к­рет? 
— Зви­чай­но, на 90% успіх у сільсько­му гос­по­дарстві за­ле­жить від Бо­га. Мої ко­ле­ги-аг­ро­но­ми ча­с­то люб­лять у всьо­му зви­ну­ва­чу­ва­ти се­бе: от як­би більше міндо­б­рив вніс, от би інший сорт висіяв… Але як­що Бог не дасть до­щу, то і міндо­б­ри­ва не спра­цю­ють, і жодні сор­ти не зійдуть. Не менш важ­ли­во до­три­му­ва­ти­ся ви­мог су­час­них тех­но­логій. Як­що б 20 років то­му мені хтось ска­зав, що у нашій зоні со­няш­ник мо­же вро­ди­ти на рівні до 40 ц/га, то я б ніко­ли не повіри­ла. А цьо­го ро­ку в нас хоч і по­су­ха бу­ла, але за­вдя­ки за­сто­су­ван­ню су­час­них тех­но­логій йо­го зібра­ли по 30 ц/га, торік на ок­ре­мих по­лях — 37. Щоб на­вча­ти­ся но­во­го, на­ма­гаємо­ся бу­ва­ти на всіх ви­с­тав­ках і семіна­рах. Та­кож ду­же до­по­ма­гає те, що ми є ба­зо­вим гос­по­дар­ст­вом Кіро­во­градсь­кої дер­жав­ної сільсько­го­с­по­дарсь­кої дослідної станції НА­АН. Йо­го спеціалісти без­ко­ш­тов­но на­да­ють кон­суль­тації: приїдуть, роз­ка­жуть, по­ка­жуть.
А ще се­к­рет успішно­го гос­по­да­рю­ван­ня криється у то­му, що ми не го­ни­мо­ся за ве­ли­ки­ми по­ля­ми, а ста­раємо­ся підви­щи­ти про­дук­тивність тієї землі, яку маємо в ко­ри­с­ту­ванні. Тоб­то при­бу­ток от­ри­муємо тільки за­вдя­ки ви­сокій уро­жай­ності куль­тур.

Які куль­ту­ри у Вас най­при­бут­ковіші?
— Со­няш­ник і пше­ни­ця. Цьо­го ро­ку се­ред­ня вро­жайність ози­мої пше­ниці ста­но­ви­ла 48 ц/га (бу­ва­ють по­ля, де ро­дить і по 75-80 ц). Пше­ни­цю ви­ро­щуємо вітчиз­ня­ної се­лекції, оскільки для на­ших зе­мель во­на при­дат­на най­кра­ще. Раніше про­бу­ва­ли сіяти зер­но чесь­кої се­лекції. Ок­ремі сор­ти, прав­да, за­слу­го­ву­ва­ли на ува­гу, але умов по­суш­­­­­­­­­­ли­вих років во­ни не ви­т­ри­му­ва­ли. Та­кож вітчиз­няні сор­ти стійкіші до шкідників та про­ти хво­роб. Не гірші во­ни за імпортні і за вро­жайністю (сьо­годні є со­няш­ник, який «дає» до 50, а ку­ку­руд­за — 140 ц/га). Важ­ли­во і те, що насіння вітчиз­ня­ної се­лекції на­ба­га­то де­шев­ше. За що ми пла­ти­мо, ку­пу­ю­чи імпорт­ний посівний ма­теріал? В ос­нов­но­му, за бренд та гар­ний мішок. Але і у нас мішки не гірші.  
Тре­тю ча­с­ти­ну площі відво­ди­мо під ви­ро­щу­ван­ня влас­но­го посівно­го ма­теріалу — насіння пер­шої ре­про­дукції. У нас є чо­ти­ри сор­ти сої, шість сортів яч­ме­ню та п’ять — пше­ниці. До­очи­щаємо, та­руємо, го­туємо насіння та­кож самі. До­ки до­во­ди­мо ма­теріал до кон­диції — ви­т­ра­чаємо­ся, але ко­ли во­се­ни про­даємо то­вар­не зер­но — от­ри­муємо при­бу­ток. У насінництві ве­ли­ке зна­чен­ня ма­ють навіть не різні сер­тифіка­ти, а ав­то­ри­тет, який ми на­праць­о­ву­ва­ли цілих де­сять років. Як­що раз йо­го втра­тиш, то насіння вже не про­да­си.

Зем­лю об­роб­ляєте «по ста­ринці» чи за су­ча­сни­ми тех­но­логіями?
— Ми ви­про­бу­ва­ли всі ви­ди об­робітку грун­ту. Най­е­фек­тивнішим ви­я­ви­ло­ся дис­ку­ван­ня. Під час зби­ран­ня вро­жаю за ком­бай­ном ру­хається трак­тор, який об­роб­ляє грунт на гли­би­ну 5–12 см. Та­кий спосіб об­робітку дає змо­гу знач­но еко­но­ми­ти паль­не. Я спілку­ва­ла­ся з од­ним зі своїх ко­лег-аг­ро­номів, ко­т­рий по­ло­ви­ну по­ля зо­рав, по­ло­ви­ну — за­ди­с­ку­вав. Ка­же, різни­ця в уро­жай­ності на ко­ристь пер­шо­го варіан­та — 1 ц/га. Од­нак цей цент­нер ніко­ли не пе­ре­криє ви­т­рат на оран­ку!
А от «ноу-тілл» при­дат­ний у нас ли­ше для сої та ози­мих куль­тур. Ко­ли на­весні сіяли сою по ба­дил­лю ку­ку­ру­­дзи, то аг­ро­но­ми ста­ро­го «за­гар­ту­ван­ня», по­ба­чив­ши засіяне по­ле, ля­ка­ли­ся і не віри­ли, що там щось мо­же ви­ро­с­ти. Од­нак на­прикінці літа соя сто­я­ла «у по­яс». Про­те і тут є свій «мінус» — ви­т­рат на оран­ку мен­ше, але збільшується нор­ма висіву, оскільки ча­с­ти­на насіння по­трап­ляє на по­жнивні решт­ки і не схо­дить, а от­же, більше коштів за­тра­чається на за­со­би за­хи­с­ту рос­лин. То­му ми виріши­ли, що для ре­ш­ти куль­тур нас більше вла­ш­то­вує мінімаль­ний об­робіток грун­ту.
Та­кож хо­чу по­ра­ди­ти фер­ме­рам, щоб ніко­ли не спа­лю­ва­ли стер­ню, а от­же, не зни­щу­ва­ли по­жнивні решт­ки. Був період, ко­ли у нас бра­ку­ва­ло коштів, щоб ку­пи­ти міндо­б­ри­ва, але са­ме за­вдя­ки пе­ре­орю­ван­ню стерні ми от­ри­му­ва­ли ви­сокі вро­жаї. Ад­же со­ло­ма — без­ко­ш­тов­не до­б­ри­во, од­на її тон­на прирівнюється до 5–6 т гною. А, як по­ка­зу­ють аналізи грунтів, вміст гу­му­су та по­жив­них еле­ментів за п’ять років у нас збільшив­ся від 3,67 до 4,09%. То­му навіть без до­б­рив — тільки ли­ше за­вдя­ки по­верх­не­во­му об­робітку грун­ту та ви­ко­ри­с­тан­ню по­жнив­них ре­ш­ток — сьо­годні ми мо­же­мо от­ри­ма­ти 40 ц/га.
 
А яка у Вас техніка?
 — Техніки маємо ба­га­то. Є як імпорт­на, так і вітчиз­ня­на. Раніше ми ро­би­ли став­ку на іно­зем­ну. Але во­на ду­же до­ро­га, а бра­ти у кре­дит, за нинішніх ва­лют­них ко­ли­вань, — ду­же ри­зи­ко­ва­но. Так, у 2008 р. ми із купівлею ком­бай­на за­кор­дон­но­го ви­роб­ництва по­тра­пи­ли у бор­го­ву яму. Ду­ма­ли, що бе­ре­мо кре­дит у грив­нях, але ко­ли поїха­ли у банк підпи­су­ва­ти до­ку­мен­ти, з’ясу­ва­ло­ся, що по­зи­ка — у до­ла­рах.
А потім, звідки не візьмись, став­ся «об­вал» ук­раїнської ва­лю­ти. І ми цілих п’ять років вип­ла­чу­ва­ли кре­дит, у кілька разів пе­ре­пла­тив­ши вартість то­го ком­бай­на. Після цьо­го ви­пад­ку по­ча­ли ку­пу­ва­ти вітчиз­ня­ну техніку. Наші за­во­ди її вже на­вчи­ли­ся ви­пу­с­ка­ти, то­му якість не­по­га­на і ціни ра­ду­ють. А ще приємно, що підтри­муємо вітчиз­ня­но­го ви­роб­ни­ка.

«На Ма­лан­ку по­во­ро­жи­ли —
і знаємо по­го­ду»

У кож­но­го фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ст­ва є свої се­к­ре­ти гос­по­да­рю­ван­ня. Чи згодні Ви ни­ми поділи­ти­ся із на­ши­ми чи­та­ча­ми? 
— Як та­ких особ­ли­вих се­к­ретів у нас не­має. Ко­жен мій ро­бо­чий день роз­по­чи­нається із пе­ре­гля­ду про­гно­зу по­го­ди на спеціаль­них сай­тах. Та­кож у виз­на­ченні спри­ят­ли­во­го ча­су для сівби до­по­ма­га­ють де­які на­родні прик­ме­ти. На­при­клад, на Ста­рий Но­вий рік (на Ма­лан­ку), у ніч із 13 на 14 січня, мож­на виз­на­чи­ти, якою бу­де по­го­да кож­но­го міся­ця но­во­го ро­ку. Тоб­то скла­с­ти своєрідний на­род­ний ка­лен­дар. Для цьо­го потрібно уве­чері 13 січня взя­ти ве­ли­ку ци­бу­ли­ну, роз­дяг­ну­ти її на 12 лу­со­чок (по кількості місяців у році) і у кож­ну по­кла­с­ти тро­хи солі. Вранці ди­ви­мо­ся на ре­зуль­тат: приміром, у першій лу­сочці (січень) сіль пу­с­ти­ла «во­дич­ку» — місяць бу­де з опа­да­ми, а от у чет­вертій та п’ятій (відповідно, квітень — тра­вень) — сіль су­ха, тож та­ки­ми бу­дуть і ці місяці. Прав­дивість та­ко­го «ка­лен­да­ря» мною не­од­но­ра­зо­во пе­ревіре­на на прак­тиці.
Про­те ози­ми­ну ми сіємо у будь-яко­му разі — навіть у су­ху зем­лю. Ке­руємо­ся прин­ци­пом: як посієш — то по­жнеш. На­при­клад, цьо­го ро­ку пше­ни­цю сіяли прак­тич­но у су­ху зем­лю, і все од­но дощ пішов. А хто сіяв після опадів, у то­го схо­ди менші.
Ще один «се­к­рет»: міндо­б­ри­ва (аміач­ну селітру) вно­си­мо у мерз­лота­лий грунт (у лю­то­му) — та­ким чи­ном рос­ли­на фор­мує більше ко­лосків. 
Та­кож, щоб ма­ти при­бу­ток, тре­ба пра­виль­но об­ра­ти найв­даліший час для ре­алізації с.-г. про­дукції. Так, ріпак,  ози­мий ячмінь, ку­ку­руд­зу ми про­даємо відра­зу після об­мо­ло­чу­ван­ня куль­тур, оскільки потім ціна на них па­дає. А от пше­ни­цю на­ма­гаємо­ся при­три­ма­ти до вес­ни. До­б­ре те, що у нас до­стат­ньо влас­них складів, то­му на зберіган­ня зер­на не ви­т­ра­чаємо­ся. А от на еле­ва­то­рах йо­го три­ма­ти не­вигідно. Нинішньо­го ро­ку, вва­жаю, слід при­три­ма­ти не тільки пше­ни­цю, а і со­няш­ник, оскільки че­рез воєнні дії на сході країни кількість йо­го посівів змен­ши­ла­ся.
 
Якою, на Ва­шу дум­ку, має бу­ти дер­жав­на політи­ка що­до сільгоспви­роб­ни­ка?
—   На­сам­пе­ред, хотіло­ся б, аби бу­ла еко­номічна стабільність, щоб мож­на бу­ло щось пла­ну­ва­ти. Зви­чай­но, кур­сові ко­ли­ван­ня ва­лю­ти мо­жуть бу­ти, зовсім цьо­го не уник­ну­ти, але ж не такі «шо­кові», як це відбу­вається на­разі. І — по­мен­ше бю­ро­кратії. На­при­клад, раніше функціону­ва­ла насіннєва інспекція з відповідною інфра­с­т­рук­ту­рою, спеціаліста­ми. Її ліквіду­ва­ли і ство­ри­ли с.-г. інспекцію — над­бу­до­ву, яка відби­ра­ла у сільгоспви­роб­ників гроші і відправ­ля­ла їх у Київ.
Те­пер і цю ус­та­но­ву ніби­то ліквіду­ва­ли, що бу­де на­томість — невідо­мо. Або та­кий при­клад: раніше та­ру­ва­ли у мішки і про­да­ва­ли ли­ше елітне насіння, те­пер, ось уже третій рік поспіль, та­руємо насіння пер­шої ре­про­дукції. Ще бу­ло б нічо­го, як­би це сто­су­ва­ло­ся со­няш­ни­ку, ку­ку­руд­зи, сої, кор­мо­вих трав — куль­тур із не­ве­ли­кою нор­мою висіву насіння на гек­тар, але що­до насіннєво­го ма­теріалу яч­ме­ню, пше­ниці, го­ро­ху — ко­му потрібні ці мішки!
Та­кож я ка­те­го­рич­но «про­ти» про­да­жу землі. Хто б там що не го­во­рив, але як­що у нас поч­нуть про­да­ва­ти зем­лю, то її у сільгоспви­роб­ни­ка не бу­де — скуп­лять ті, хто має більше гро­шей. Уже те­пер відбу­вається «ви­с­ми­ку­ван­ня» із полів зе­мель­них шматків, оскільки лю­ди по­чу­ли, що зем­ля про­да­ва­ти­меть­ся. Ад­же ж мож­на зро­би­ти, як у більшості євро­пейсь­ких країн: хо­чеш пра­цю­ва­ти на землі — по­ви­нен на ній жи­ти і ма­ти сільсько­го­с­по­дарсь­ку освіту. А то лю­ди­на май­же без­ви­лаз­но «си­дить» на Ка­нарсь­ких ос­т­ро­вах, а в Ук­раїні во­лодіє сот­ня­ми ти­сяч гек­тарів землі! 
А ще, вва­жаю, ми не для то­го йде­мо до Євро­пи, щоб ста­ти євро­пей­ця­ми. Цьо­го не бу­де ніко­ли — завжди за­ли­ша­ти­ме­мось ук­раїнця­ми зі своїм мен­таліте­том (який не та­кий уже й по­га­ний!) і тра­диціями. Го­ло­вне — сповіду­ва­ти євро­пейські цінності: вер­хо­вен­ст­во пра­ва, по­ва­га до лю­ди­ни. І щоб се­ля­ни відчу­ва­ли свою зна­чимість, ад­же во­ни го­ду­ють усю країну. І щоб ніхто зверх­ньо не ки­дав зне­важ­ли­ве: «Ей, ви… се­ло». І тоді у нас все бу­де чу­до­во.