На Батьківщині спікера

Нестерпна літня спека окупувала на початку липня українську землю. “Пропозиція” зробила спробу врятуватися від природних катаклізмів на добре знайомій Житомирщині в прохолоді офісу ПОСП “Перемога”.
Директор ПОСП “Перемога” (с. Нова Романівка Новоград-Волинського району Житомирської області) Валерій Осипчук — напрочуд приємний співрозмовник і визнаний фахівець своєї справи.
— Ми займаємося традиційним сільськогосподарським бізнесом, себто рослинництвом і тваринництвом,— зазначає пан Валерій.— Основне виробництво — молоко, а у рослинництві — пшениця, жито, бобові (пелюшка та вика). Звичайно, наші землі вельми бідні. Тому конче потрібно мати добрі попередники, вести нормальну сівозміну. А сіяти, скажімо кукурудзу,— це великі витрати. Тому ми за допомогою нашого куратора президента Всеукраїнської асоціації “Пелюшка” Володимира Іванюка багато уваги приділяємо вирощуванню як пелюшки, так і вики. Вони йдуть на зелений корм, на силос, а також є добрими попередниками. Щодо пелюшки, то її використовуємо вже п’ятий рік. Скажу, що кращого варіанта боротьби із забур’яненістю на наших бідних грунтах я не бачу.
Маємо 520 га ріллі, 920 голів худоби (265 — дійного стада), надоюємо на корову по 3200—3500 л. Рентабельність по рослинництву торік становила 71,3%, а по тваринництву — 39,2%. Маємо також млин, але використовуємо його здебільшого для своїх цілей. Зокрема, даємо людям борошно в рахунок зарплати. Наразі маємо 90 осіб працюючих. Річна зарплата становить 260 тис. гривень. Усі виплати вчасні (виплачуємо гроші щомісяця до 10–15 числа). Вже впродовж двох років не маємо жодної затримки зарплатні. Допомагаємо, звісно, й пенсіонерам. Зокрема, за паї надаємо зерно, борошно, гроші.
Я працюю у господарстві вже сьомий рік. Маю сказати, що мені у спадок залишилося чи не найгірше господарство у районі. Запирієність була жахлива. Втім, не останньою чергою, завдяки застосуванню пелюшки, ми виправили становище, почали ефективно господарювати. За три роки ми вийшли на нулі, на четвертий рік мали невеличкий прибуток. П’ятий — шостий роки принесли нам вже вагоміші статки. У 2001 році чистий прибуток становив 360 тис. гривень.
Стан нашого машинно-тракторного парку, вважаю, задовільний. Ми багато техніки придбали за останній період. Зокрема, “Європак”, два трактори, сівалки, культиватори, рулонний прес для збирання кормів, відремонтували наявну техніку. Нині багато говорять про застосування на збиральних роботах в Україні зарубіжної вживаної техніки. Якщо дивитися на нинішню фінансову скруту у переважній більшості українських сільгосппідприємств, то, безперечно, зарубіжний, здебільшого німецький “секонд-хенд”, — неабияке підгрунтя для майбутнього доброго врожаю. Німецька якість і надійність, переконаний, прислужаться Україні. Ми не використовуємо великої кількості засобів захисту рослин. Проте це пов’язано не з фінансовими негараздами нашого сільгосппідприємства, а, радше, з ефективним застосуванням пелюшки.
Ми вдало співпрацюємо з місцевою владою, яка (як районна, так і обласна) допомагає нам. Неоціненну моральну підтримку нам, звісно, надає і наш земляк — спікер Верховної Ради Володимир Литвин, який не забув свою малу Батьківщину і намагається всіляко сприяти нам достойно господарювати в ринкових умовах.
v v v
Далеко від політичного багатоголосся Верховної Ради, гомінкого столичного бомонду, на Батьківщині вельми помітної постаті в українському політичному житті, на селі люди професійно роблять свою справу. Проте професіоналів в українських селах не бракує, а, бодай, новороманівських висот сягнули поки що аж ніяк не всі. А погляди більшості селян знову спрямовані на очолюваний земляком героїв цієї статті орган: селу конче потрібна законодавча підтримка.
P. S. Редакція журналу “Пропозиція” дякує президенту всеукраїнської асоціації “Пелюшка” пану Володимиру Іванюку за всебічне сприяння в підготовці матеріалу.
Підготував Олексій Рижков