Мiфи української аграрної реформи

В українському суспiльствi довкола аграрної реформи активно йде мiфотворення. У результатi справжня картина того, що вiдбувається в українському сiльському господарствi, є спотвореною, а тому важко розiбратися, що є дiйсним, а що — вигаданим. Спробуємо в данiй статтi спростувати деякi з цих мiфiв. Власне, весь той хаотичний стан, у якому ось уже бiльше 10 рокiв перебуває аграрна реформа в Українi, пов’язаний з одною простою рiччю, а саме: з вiдсутністю чітко сформульованої мети цiєї реформи. Один iз наслiдкiв вiдомого принципу Пiтера щодо некомпетентностi звучить так: коли не знаєш, куди йдеш, скорiш за все опинишся не там, де треба. Це — про нас. Президент України говорить, що метою аграрної реформи є розкриття експортного потенцiалу України, заступник мiнiстра аграрної полiтики Роман Шмiдт — забезпечення прибутковостi сiльськогосподарських пiдприємств, народний депутат Iгор Юхновський — виявлення ефективного господаря. Коли мета реформ невiдома, то й засоби її досягнення, скорiш за все, будуть невiдповiдними. Розв’язання проблеми пiдвищення ефективностi сiльськогосподарського виробництва “реформатори” шукали та продовжують шукати не там, де треба: не в реформi системи управлiння на всiх рiвнях (у тому числi й управлiння сiльськогосподарськими пiдприємствами), а у приватнiй власностi на землю. Мiф 1: у всьому виннi колгоспи 10 рокiв тому головну причину неефективностi українського сiльського господарства вбачали в iснуваннi колгоспної системи: от знищимо колгоспи — i все буде о’кей; запровадимо iнститут приватної власностi — i все вирiшиться само собою. Понад рік уже немає не тiльки колгоспiв, а й їх правонаступникiв — колективних сiльськогосподарських пiдприємств (КСП), практично вся земля приватизована, а ефективнiсть сiльськогосподарського виробництва продовжує зменшуватися. “Катерина Тимофiївна Ващук (голова Комiтету Верховної Ради з питань аграрних вiдносин. — Ю.М.) любить повторювати, що за десять рокiв, починаючи з 1990-го, внаслiдок диспаритету цiн, через те що вони в нас були фiксованi, а податки надто фiскальнi, з села “виметено” 98 млрд гривень реальних живих коштiв” (газета “Урядовий кур’єр”, 2001.04.05). Це говорить мiнiстр сiльського господарства Iван Кириленко. Якщо проблема полягала в диспаритетi цiн та фiскальнiй податковiй полiтицi, то логiчно припустити, що першочерговим завданням мало бути вирiшення саме цих проблем, а не започаткування широкомасштабного розподiлу землi та майна мiж мiльйонами дрiбних власникiв. Паювання землi та майна колгоспiв було започатковано ще в 1992 роцi згiдно iз Земельним кодексом (що залишається чинним i донині). А от зменшення податкового тиску на сiльгосппiдприємства — тiльки у 2000 роцi. Так само, тiльки в 2000 роцi, уряд вiдмовився вiд встановлення фiксованих цiн на матерiально-технiчнi ресурси та сiльгосппродукцiю. Цiкаво, яким би був стан українського сiльського господарства, якби цi заходи були вжитi в 1992 роцi? Мiф 2: оренда — свiтле майбутнє України Знову процитую Iвана Кириленка: “Президент неодноразово вiдзначав у своїх указах i розпорядженнях, що прiоритетним напрямом є оренда паїв, оскiльки необхiдно постаратися зберегти цiлiсним майновий i земельний комплекси. Для цього необхiдно остаточно розпаювати все майно, визначити його оцiночну вартiсть i укласти договори оренди з власниками. Без цього аграрна реформа є однобокою” (газета “Факты и комментарии”, 14 лютого 2001). Дуже цiкава постановка питання: майно та землю селяни повиннi одержати у власнiсть, але розпоряджатися ними на власний розсуд їм забороняється — вони мають здати його в оренду за мiзерну орендну плату, адже, згiдно з указами Президента, розмiр орендної плати за оренду землi та майна повинен бути не меншим 1% їхньої вартостi. На сьогоднi можна перелiчити на пальцях випадки, коли орендна плата за землю перевищувала б 1%. А орендна плата за майно в розмiрi не менше 1% є просто пограбуванням власникiв майна, адже до складу орендної плати за майно мають входити амортизацiйнi вiдрахування. До речi, саме невизначенiсть iз майном колишнiх КСП дала змогу новоствореним сiльськогосподарським пiдприємствам одержати небаченi показники прибутковостi: майно використовувалося, а амортизацiйнi нарахування на нього не здiйснювалися, за рахунок чого у новостворених господарств стрiмко зменшилися виробничi витрати, а отже, стрiмко зросли прибутки. Навряд щоб сплата навiть 1% вартостi майна в якостi орендної плати за нього суттєво позначилася на прибутках нових господарiв. А от власники майна через кiлька рокiв виявлять, що належне їм майно повнiстю зношене, цiна йому — нуль, а отже, припиниться плата за оренду їхнього майна. Але повернiмося до низької орендної плати за землю. Ось що говорить вiце-президент Української академiї аграрних наук Антон Третяк: “Вартiсть землi залежить вiд рентного доходу. В оренду передано 22,4 млн га земельних часток (5,6 млн громадян) i вже нараховано 1,7 млрд грн орендної плати, або в середньому 76 грн/га. Звичайно, це низька орендна плата, але вона пов’язана з низькою продуктивнiстю земель, аграрного сектора економiки. Орендна плата може зростати тiльки з розвитком АПК, а отже, зростатиме i вартiсть землi”. Насправдi низька плата за оренду землi (так само i за оренду майна) пояснюється зовсiм iншим. В умовах великої кiлькостi власникiв дрiбних земельних дiлянок i обмеженого кола орендарiв виникає класична монопсонiя — цiну на товар за великої кiлькостi продавцiв диктує обмежене коло покупцiв. В умовах одного окремого господарства це означає, що орендар ставить власника землi та майна перед вибором: або ти погоджуєшся на запропоновану мною (мiзерну) орендну плату, або обробляй свою землю сам. За вiдсутностi реально видiленого майна — технiки, обiгових коштiв — власник землi обробляти її самостiйно неспроможний. Знайти iнше джерело доходу в умовах високого безробiття на селi практично неможливо. Бiльшiсть власникiв землi просто змушена йти на здачу землi в оренду на кабальних умовах (низька орендна плата, великi строки оренди, неможливiсть розiрвати невигiдний договiр оренди тощо). Крiм того, як забрати в орендаря власну землю, якщо селянин навiть не знає, де його земля, — станом на 01.07.2001 державнi акти на землю (в яких визначаються конкретнi дiлянки землi на мiсцевостi) одержали лише 25% власникiв землi? Цiкавим тут є те, що в проектi реорганiзацiї КСП, розробленому компанiєю “Каргiлл текнiкл сервiсиз” за фiнансування Британським фондом “Ноу-Хау” i опробуваному в Одеськiй областi, передбачалося створення так званих “земельних компанiй”, якi б виступали вiд iменi власникiв землi в переговорах з потенцiйними орендарями як одна юридична особа. У цьому разі умови оренди диктували б власники землi в особi “земельної компанiї”, а не орендарi. На жаль, цей проект було тихо поховано в надрах українського чиновницького апарату. Якщо припустити, що метою аграрної реформи є створення прибуткових пiдприємств, де прибутки отримують тiльки їхнi власники (а це — менше 1% сiльського населення), то створення великої кiлькостi дрiбних власникiв землi та майна, поставлених у безвихiдь i змушених вiддавати в оренду землю та майно за безцiнь старо-новим господарям (3/4 власникiв нових пiдприємств, створених на базi колишнiх КСП — голови цих КСП), i є вирiшенням поставленої мети. Таким чином, аграрна реформа, зруйнувавши великi господарства i створивши мiльйони дрiбних власникiв, призвела не до зростання добробуту селян, а навпаки — до їх зубожiння. Зовсiм не дивно, що реформування КСП у виробничi сiльськогосподарськi кооперативи зустрiло таку ненависть у реформаторiв, адже члени кооперативiв вiдмовляються здавати землю та майно в оренду “ефективним власникам” i збираються господарювати на своїй землi самостiйно. Таку саму патологiчну ненависть у чиновницької братiї викликають акцiонернi товариства, де прибуток вiд господарювання дiлиться мiж усiма акцiонерами — членами колишнiх КСП. Висновки Позитивнi зрушення iснують тiльки в уявi “реформаторiв”. Справжня ситуацiя скорiше нагадує казку Андерсена “Голий король”. Аграрна реформа в сiльському господарствi почалася тодi, коли з нього було “викачано” 40—50 млрд доларiв (враховуючи курс нацiональної валюти протягом 10 рокiв). Приватизацiя землi та майна не пiдвищила добробуту селян — навпаки, його показники стрiмко впали. Прибутки, одержанi в 2000 роцi, є власнiстю менше 1% селян, до того ж, вони одержанi не за рахунок вищої ефективностi господарювання, а за рахунок привласнення “новими господарями” чужого майна (вирiзання поголiв’я чужих тварин для фiнансування поточних витрат) та амортизацiйних вiдрахувань за нього, мiзерної орендної плати за землю, мiзерної зарплатнi найманих працiвникiв. Реформатори сподiваються, що включення землi в оборот дасть можливість вирiшити проблему застави пiд довготермiновi кредити для оновлення матерiально-технiчної бази сiльського господарства України. На жаль, земля сiльськогосподарського призначення розпорошена серед 6,4 млн дрiбних власникiв, яку орендарi використати як заставу не можуть. Тому реформатори пропонують, щоб землевласники дозволили орендарям заставляти їхню землю пiд кредити. В умовах величезної пропозицiї землi в оренду i вкрай обмеженого попиту з боку орендарiв не виключено, що землевласники будуть змушенi пiти i на такi кабальнi умови. Наслiдком такої полiтики стане втрата власниками своєї землi через прорахунки в господарюваннi орендарiв i через лавину фiктивних банкрутств з метою придбання за безцiнь землi, використаної як застава пiд кредити. Про наслiдки втрати останнiх засобiв до iснування бiльшої частини сiльського населення страшно подумати. Юрiй Михайлов