Листкове підживлення кукурудзи

В середньому на формування 1 т зерна з відповідною кількість біомаси рослина засвоює від 18 до 30 кг азоту, 10–14 — фосфору, 25–35 — калію, 2,6–3 — сірки, 10–12 — кальцію та 6–8 кг магнію, а також мікроелементи: бору — 15–20 г, 10–15 — міді, 35–40 — цинку, 110–120 марганцю та 120–140 г заліза. Сучасні високопродуктивні гібриди з тривалим вегетаційним періодом пізньостиглої групи (з ФАО 500) засвоюють значно більше елементів живлення, ніж скоростиглі — з ФАО 200. Урожайність зерна кукурудзи змінюється не лише в умовах кожного року, а й досить істотна різниця за агрокліматичними зонами: від 51,9 ц/га — у Степу до 78,6 ц/га — в Лісостепу, і ще більша різниця спостерігається, якщо проаналізувати показники, отримані по областях усієї території — 36,2–92,2 ц/га.

Позначається вплив, очевидно, як ґрунтово-кліматичних особливостей зони вирощування, так і елементів технології, з яких до контрольованих чинників належить норма висіву насіння, гібриди з різним ФАО, система живлення, що складається не лише з норм д. р. елемента, а й форми та строків їхнього внесення. Обов’язковим є постійне коригування впродовж вегетації системи живлення із застосуванням стимуляторів росту рослин, мікроелементів тощо.

Вплив удобрення, а саме наявність елементів живлення — особливо в критичні фази інтенсивного засвоєння їх рослинами, є передумовою для реалізації генетичного потенціалу культури та отримання продукції з високим рівнем якості. Обов’язковим є проведення хімічної меліорації, що забезпечує оптимальні фізико-хімічні властивості ґрунту та ефективне використання рослиною мінеральних добрив завдяки їхній доступності для засвоєння.

Засвоєння азоту рослинами є нерівномірним упродовж вегетації: до фази ВВСН 18 (вісім листків) засвоюється близько 2–5%, що є досить незначним, порівняно з іншими зерновими культурами. Максимально азот засвоюється рослинами впродовж викидання волоті та триває після цвітіння ще до чотирьох тижнів. Так, від фази утворення дев’ятого листка до викидання та цвітіння волоті засвоєння азоту становить 50–60% норми. Відповідно, засвоєння азоту рослиною має розтягнутий період у часі, однак із урахуванням тривалості вегетаційного періоду, особливо в пізньостиглих гібридів, рівень продуктивності культури потребує саме тривалого й стабільного живлення.

Азот є будівельним матеріалом для формування достатньо великої кількості біомаси кукурудзи (кореневі рештки і листостеблова маса). Тож, залежно від потенціалу гібрида, потреба в ньому рослин становить 15 і навіть 20 т/га. Критичним і негативним буде дефіцит рухомих форм азоту в період за 12–20 діб до викидання волоті, саме це слід врахувати на ґрунтах із низьким і середнім умістом гідролізованого азоту (за Тюріним — 31–40 та 41–50 мг/кг, і за Корнфілдом — 101–150 та 151– 200 мг/кг відповідно), щоб вчасно провести підживлення та не знизити рівень продуктивності культури.

Враховуючи, що кукурудза — це культура інтенсивного типу і для формування високих урожаїв, окрім макроелементів, потребує додатково мезо- та мікроелементів — S, Са, Mg, Zn. Останні два види поживних елементів забезпечують стресостійкість рослин проти абіотичних чинників впливу та проходження фізіологічних, біохіміч- них і ростових процесів; сприятливо впливають на продуктивність культури, кількість і виповненість зерна в качані, а також на якість основної продукції.

Сірка (S) — засвоюється з ґрунту кореневою системою рослин у вигляді аніонів сірчаної кислоти — SO₄ 2-, а далі утворюються складні сполуки з органічними речовинами — білками, вуглеводами та жирами. Крім цього, відбувається окисно-відновна реакція — біосинтез ліпідів. Застосування азоту та сірки взаємодоповнюють ефективність один одного, адже дефіцит сірки блокує засвоєння азоту.

Дефіцит сірки проявляється на рослинах у відставанні їх у рості, листки набувають світло-зеленого кольору. Для забезпеченості рослин сіркою впродовж вегетації та зниження її міграції профілем, особливо на ґрунтах легкого гранулометричного складу, досить часто застосовують мінеральні добрива у передвисівний обробіток ґрунту або під час сівби: вносять сульфоамофос, сульфат амонію, сульфат магнію, сульфат цинку, або проводять підживлення 1–3%-м розчином сірко-магнієвого водорозчинного добрива YaraTera Krista MgS. Додатково в другій половині вегетації можна провести підживлення із застосуванням сірки та калію — 1–2%-м розчином YaraTera KRISTA SOP, перевагою якого є те, що воно не містить хлору, але слід враховувати, що добриво є фізіологічно кислим.

Магній (Mg) відповідає за cинтез хлорофілу та посилення фотосинтетичної активності листкового апарату. Також він активізує роботу кореневої системи та збільшує потужність усмоктування поживних елементів з ґрунтового живильного середовища. Проте водночас слід контролювати й реакцію ґрунтового розчину — рН_КСl 6,5–7,5. Дефіцит для засвоєння рослиною магнію проявляється на листках: між жилками формуються світло-зелені або навіть білі плями, які поширюються від середини листка до його краю. Попередити дефіцит елемента можливо застосуванням магнієвих добрив як безпосереднім їхнім внесенням у ґрунт, так і підживленням по листковій поверхні, застосовуючи водорозчинні магнієві або комплексні (з вмістом сірки) добрива.

Цинк є одним із основних мікроелементів у системі живлення кукурудзи. Окрім оптимізації фізіологічних процесів у рослинному організмі, цинк сприяє кращому засвоєнню фосфору, що є особливо цінним у стартовий пері- од вегетації культури рано навесні за низьких температур. За таких умов відбувається його блокування й засвоєння рослиною знижується до мінімуму, що спричинює тимчасове голодування рослини. Елемент також є активатором ферментів, впливає на фотосинтез, обмін білків, формування стимуляторів росту — ауксинів, тому цей елемент є дуже важливий впродовж усієї вегетації кукурудзи. Досить часто під час візуального обстеження стану посівів навесні, коли температура знижується до 8–10°С та за перезволоження ґрунту, листкова поверхня може набувати фіолетового забарвлення. Це і є зовнішньою ознакою дефіциту засвоєння фосфору.

Підживлення цинком по листку забезпечує синтез амінокислот, активує синтез цукрів і крохмалю, білкових речовин та сприяє підвищенню стресостійкості рослин (наднормові й тривалі в часі коливання температури повітря, зниження запасів вологи). Вирощування кукурудзи на ґрунтах із умістом рухомого цинку на рівні 2 мг/кг потребує додаткових заходів, адже такий вміст є занизьким. Для зниження дефіциту цинку слід провести підживлення у період від трьох до восьми листків та за потреби — через 10–14 днів повторно застосувати рідкі концентровані мікродобрива з умістом цинку або комплексні мікродобрива (Інтермаг-МОНО Цинк, SPEEDFOL Zincate, Квантум-Голд, Powerfol corn).

Бор (В) відповідає за синтез фітогормонів — ауксинів і фенолів, активує вуглеводневий і білковий процеси в рослині, впливає на ріст і розвиток рослин, формування репродуктивних органів. Дефіцит проявляється на провапнованих кислих ґрунтах упродовж першого-другого року прямої дії меліоранта, а також на карбонатних, піщаних і легких за гранулометричним складом ґрунтах. Дефіцит бору можна подолати шляхом застосування рідких мікродобрив у фазі 5–7 листків та через 10–14 днів додатково провести ще одне підживлення (SPEEDFOL BOR, Powerfol Universal 777, Авангард Бор).

Позакореневе підживлення впродовж вегетації (по листковій поверхні) дає змогу забезпечити збалансоване насичення макро-, мезо- та мікроелементами завдяки використанню однокомпонентних (карбамід, КАС), водорозчинних комплексних мінеральних добрив (сульфат магнію) або мікроелементів у хелатній формі (моно-, або комплексних елементів). Практикують підживлення по листку в три етапи починаючи з фази п’ятого-шостого листка з інтервалом 8–10 днів на основі бакової суміші 4,5–5%-го водного розчину сульфату магнію та 3,5–5%-го розчину карбаміду. Водночас слід контролювати концентрацію сольового розчину та стан розвитку рослин.

Додатково можна застосувати в одній баковій суміші мікроелементи та страхові гербіциди (за потреби), але всі препарати перед застосуванням слід перевіряти на їхню сумісність і використовувати згідно з рекомендаціями виробника. І звісно, бакові суміші слід застосовувати з урахуванням фаз розвитку, сумісності препаратів, насичення розчину, якості води, забезпеченості якісними обприскувачами, поточної температури повітря та швидкості вітру. Окрім сумісності препаратів та їхніх норм, слід також врахувати еректоїдний тип розміщення листків на стеблі культури, що потребує застосування прилипача. Інакше всі рідкі речовини, що потраплятимуть на поверхню листка кукурудзи, стікатимуть по ній на стебло та в зону коренів завдяки умовно створеній «воронці », тому прилипач є обов’язковою складовою в баковій суміші. В цілому це забезпечить рослину елементами живлення навіть за тривалого періоду вегетації, що є характерним для кукурудзи, особливо для пізньостиглих гібридів із ФАО 350–480, які мають високий і пролонгований період засвоєння елементів живлення.

Н. Борис, канд. с.-г. наук, старш. наук. співробітник відділу агроґрунтознавства і ґрунтової мікробіології, ННЦ  «Інститут землеробства НААН»

Журнал «Пропозиція», №6, 2020 р.