Спецможливості
Архів

Лише третій — а вже зайвий

05.06.2008
328
Лише третій — а вже зайвий фото, ілюстрація
Лише третій — а вже зайвий

Лише третій — а вже зайвий

Спільний українсько-голландський проект “Україна: фрукти’2000“ географічно має форму трикутника. Головна садиба проекту отаборилася у Медвежому Вушку поблизу Вінниці — на подільській дослідній станції садівництва, другим кутом став агрокомбінат “Тарасівський“, що під Києвом, а третім — село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області. Саме завдяки голландцям місцевий садівник-любитель Микола Олійник зважився на створення фермерського господарства “Яблуневий сад“. Нині цьому господарству виповнився рік, а Микола Сергійович охоче розповідає про його поки що нетривалу історію.
“У планах голландців було знайти приватного господаря, який би добре розумівся на інтенсивному садівництві. Побували вони у Тернопільській, Київській, Житомирській, Вінницькій областях. Врешті подивилися і мій сад: спершу ні похвалили, ні погудили — чекай на висновки. Тоді ще господарства в мене не було, і я б його ніколи й не створив. На моїй присадибній ділянці росте 250 дерев — мені їх цілком вистачало. З 36 соток я знімав 17 т врожаю сортових стандартних яблук. Проте голландці поставили умову: я повинен мати статус юридичної особи, рахунок у банку.
v v v
Під фермерське господарство було відведено два гектари землі. Саджанці виростила і поставила в Україну голландська фірма “Боден ван Вілеген“. Ми їх вивантажили, поскладали у підвал, залили водою — і під пломбу. Приїхали митники, почали розмитнювати. Розмитнювалося воно дуже тяжко, хоча це була допомога уряду Нідерландів і мита за саджанці справляти не належало. Тому висадили дерева дуже пізно — почали 20 травня і закінчили 3 червня. Через це яблуньки мали блідий вигляд, проте ми їх дуже багато поливали, і на осінь вони почали виглядати краще.
Дерева висадили, почали міркувати, як же їх закріпити. Якщо підпору робити біля кожного з них, то треба поставити 3300 кілків — це надзвичайно багато. Тож вирішили будувати шпалеру. Я купив дуб, з нього нарізав стовпчиків. Натягли дріт, до дроту прив’язали бамбук (його привезли з Голландії разом із саджанцями), до бамбуку прикріпили деревця. Позвозили з лісу жердини, повкопували й натягнули металеву сітку: у такий спосіб урятували сад від зайців, щоб не з’їли взимку.
Аж тоді вже приїхали голландці, і дуже їм усе сподобалося. А чому б воно мало не сподобатися? Адже я добре знав, як воно усе робиться.
v v v
А далі пішли проблеми. Сад підростав, а ми його поливали вручну: через те, що ніяк не могли підвести електроенергію. Я вивозив хабарі на ремонтний завод у Корсунь, привіз трансформатор. Головний інженер РЕС уперся — не підключатимемо, поки не візьмеш його на свій баланс. А навіщо він мені!? Чи я повинен за нього відповідати, платити за його обслуговування? Ви поставте лічильник, і бажано такий, щоб я вас не обдурював і платив вчасно за електроенергію.
Непідключений трансформатор вкрали. Бандюги його розкурочили, витягли кольоровий метал, заробили на цьому щонайбільше 70 гривень — і все скінчилося. Можуть сказати — зараз усе крадуть. Ні! Ось поруч розтерзаний колгоспний двір. Там стоїть трансформатор — геть за очима! Але він підключений! І його не крадуть. По селі стоять кілька десятків трансформаторів — ніде не крадуть. Не лізуть під струм. На мою думку, цей аргумент є доволі вагомим.
Я бачу, як голландці дивляться: нічого не питають, а в мене одне бажання — Господи! Ну провалилася б оце земля, щоб я сховався і вони мене не бачили! Як це так?! У державу прийшла нова інтенсивна технологія, яка є абсолютною перспективою, а ми не можемо поставити трансформатор, не можемо обладнати нормальне зрошення.
v v v
Не знаю, політика це така, чи що? Подільській станції голландці дали новий трактор, обприскувач, газонокосарку і навіть кінокамеру. Проте вінничани і без того мали всі ці знаряддя, бо й раніше спеціалізувалися на садівництві. Так само і агропромкомбінат “Тарасівський“. Я ж не мав нічого, і мені нічого не дали. Трактор врешті я купив за свої гроші, а от обприскувач — не можу й понині. Тому саме відсутність обприскувача не дає моєму саду вийти на повну потужність.
Вручну таку кількість дерев обробити неможливо, тим більше, що чужих людей на хімічний захист я не пошлю, хоч би як вони були навчені. Бо людина захворіє просто так — припишуть мені, що я спровокував це отрутохімікатами. Таке в нас робити вміють, і опонентів я сьогодні маю багато. Адже є люди, які дуже б не хотіли цієї технології. Бо вони роблять щось своє, а інтенсивні методи лише плутаються в них під ногами. Я, може, на їхньому місці також був би проти.
До речі, через це пройшли усі європейські держави. Ще зовсім недавно в Італії, у південному Тиролі, були високорослі плодові дерева. Нині їх немає. Польща: якщо торік на дослідній станції у Бжезні залишалося одне високоросле дерево — як експонат, то тепер скорчували і його.
v v v
У моєму розсаднику є лише підщепи М-9 і М-26: з ними працює вся Європа, і вигадувати велисипед я за потрібне не вважаю. Поки що доводиться користуватися вітчизняними підщепами, бо для закордонних потрібні великі гроші. Є таке господарство в Криму — “Мир“: 8 чи 10 років тому туди було завезено безвірусний матеріал з Югославії і створено дуже серйозні маточники. Проте нині ці маточники занепадають і не дають стандартного виходу відсадків підщеп. Вони уже втратили свою безвірусність, є там і попелиця, і що хочеш. Тобто порівняно з відвірусованою голландською підщепою кримська забезпечує врожай на 30—50% нижчий. І нічого вже з цим не поробиш: аби звільнити підщепу М-9 від вірусів, потрібно 5 років. А щоб одержати супереліту, з якої закладається маточник, — 10 років. У господарстві ж немає належного фінансування, одне слово — колгосп. Є непогані маточники у Калинівці Києво-Святошинського району, але їх мало, і всіх бажаючих вони задовольнити не можуть.
З огляду на все це я заклав власний маточник, щоб забезпечити принаймні себе і засадити свої два гектари повністю — аж до села.
v v v
Політика щодо сортів у мене дуже проста: визначити кращий з них може лише ринок. Є в мене 12 найновіших, найкращих зі світової селекції сортів, відібраних мною і привезених сюди правдами і неправдами. Торік ці яблука я виставляв у Черкасах під час семінару садівників області. Усі бачили, які вони на вигляд, на смак, на розмір. Ці сорти нормально можуть у нас плодоносити. І я переконаний, що вирощувати інтенсивним способом можна будь-який наш український сорт. Скажімо, якщо Сніжний кальвіль купляють на ринку — хлопці, вперед! Нащо нам та Гала? Оце й уся проблема сортів.
v v v
Дуже на нашому ринку популярний ренет Симиренка, у моєму саду він є також. Це сорт унікальний, хоча йому властиві певні вади — висока уражуваність паршею. Проте паршею уражуються і Гала, і Джона Голд, а Голден Делішес — ще більше за ренет Симиренка. Але ж у Європі їх вирощують. І тут постають питання: чим європейці дерева захищають, скільки ті препарати коштують, якими обприскувачами користуються, яку дисперсність розпилення ті обприскувачі дають.
Чому в Угорщині сад обробляють 19 разів, а вміст нітратної речовини і фунгіцидне навантаження — на 50% нижче допустимої норми? Тому що препарати в них дорогі, а розпилення — дуже дрібне: крапельки лягають точно на лист і деревину, на землю не ллється нічого. Ось звідки треба починати всю концепцію сучасного садівництва.
v v v
Що ж таке інтенсивність взагалі? Інтенсивний сад — це скороплідність, тобто наближення садівника до повернення капіталу, затраченого на закладання саду. Ось вирощені мною цього року саджанці: два ряди — усі з урожаєм. Таня вчора останні яблука прорідила: залишила на кожному деревці по сім, а зайві зірвала — так вимагає технологія. Ще два або відпадуть самі, або ми їх зріжемо — залишиться по п’ять яблук. П’ять яблук — це один кілограм. П’ять тисяч дерев по одному кілограму — 5 т/га урожаю в рік посадки! Цей результат ми маємо вже без Голландії: підщепу взять в Криму, живці ж — з усіх усюд. Я думаю, що восени результат буде, просто треба сміливіше до цього підходити, без вагань, вивчати технологію і виконувати її вимоги. Ринок примусить нас брати продукцію саме з такого саду, бо яблука, вирощені за старою технологією, у нас не куплять. А як куплять, то за дешевою ціною: прийдуть бідні люди і дадуть малі гроші.
v v v
Інтенсивна технологія — це єдиний спосіб зупинити відтік коштів за кордон. Іноземці нам яблука не везтимуть — ми їх привеземо самі. У Польщі на кордоні з Україною яблука коштують 80 коп./кг, а в Києві за них вже просять три гривні. А у люблінському супермаркеті — сам бачив — 10 грн/кг. І ті яблука, що на кордоні, у супермаркет не візьмуть, бо вони проблемні: там і нестандартність, і екологічні показники. Звідси й ціна.
Свої яблука я реалізовуватиму лише на внутрішньому ринку. Але продавати продукцію повинен не виробник, а торгівці. Нинішнього року жодного яблука я на базар не возив, усі їх забрали в мене просто з дому: приїхали й купили. Віддав дешевше за базарну ціну, але якщо врахувати економію часу, сил і здоров’я, то вторгував я дуже добре. І я впевнений, що торгівці до мене їхатимуть і надалі, бо ж ви, кореспонденти, робите мені рекламу. Хто сьогодні ігнорує присутність кореспондента в господарстві, дуже багато втрачає. Ви рухаєте нас, адже інформація — дуже потужна штука“.

Записав Павло Коротич

Інтерв'ю
Як ми вже писали, органічна продукція в цілому залишається досить вузькою нішею аграрного ринку. Значною мірою – через ризикованість вирощування і збуту. Однак є ніші, де органічна продукція впевнено знаходить збут, принаймні на зовнішніх... Подробнее
Богдан Шаповал, директор UFEB
Хто з сільгоспвиробників (навіть невеликих за обсягами виробництва) не мріє експортувати продукцію та отримувати за неї тверду валюту? Порадити кому варто розпочинати експорто-орієнтовану діяльність,

1
0