Кращий господар в Україні: репортаж з Рівенщини, Миколаївщини та Криму

Компанія "Інсеко", Рівненська область
Компанія "Інсеко", що в Рівненській області, починала свою діяльність на аграрному ринку як виробник насіннєвого матеріалу. Сільгоспвиробництво в структурі підприємства з'явилося пізніше, але розвивалося досить стрімко: якщо п'ять років тому в обробітку мали близько трьох тисяч гектарів землі, то сьогодні - у п'яти районах близько 40 тисяч, тобто посівні площі зросли більш ніж удесятеро. Тут без потужної широкозахватної техніки, звичайно, не обійтися.

Михайло Клєщевніков, агроном-менеджер групи компаній "Інсеко":
- Компанія наша високотехнологічна, самодостатня. Маємо набір техніки для будь-яких операцій, для роботи з різними культурами.
У плані технічного забезпечення "Інсеко" вже не перший рік співпрацює з  компанією "Амако". Маючи в структурі компанії  насіннєвий і цукровий заводи (в реконструкцію останнього, до речі, нині вкладають значні кошти), природно, що цукровим бурякам на полях господарств відведено почесне місце.

Володимир Степанчук, економіст компанії:
- Щодо технології виробництва цукрових буряків, то ми вже з серпня починаємо готувати землю, вносити мінеральні добрива, здійснювати глибоку оранку. І аж у жовтні-листопаді наступного року збираємо ці буряки, тобто фактично через рік. Поки виробимо цукор, настане грудень, поки реалізуємо - березень-квітень. Отже, весь цикл виробництва триває близько двох років. Тож і зрозуміло, що без кредитів нам дуже важко.
Якраз із кредитами, коштами на весняну посівну компанія мала проблеми. Оскільки, за словами спеціалістів, банки неохоче йдуть на співпрацю. Значною мірою, саме тому цього року чверть посівних площ компанія відвела під сою - культуру менш затратну й не таку проблемну, як цукрові буряки.

ТОВ "Трипілля" Радивилівського району Рівненської області
Цієї весни Володимир Мехамусь працював на новій потужній техніці на висіванні різної ярини: і гороху, й ячменю. За день вдавалося засівати до вісімдесяти гектарів.
Господарство, в якому працює Володимир, запланувало засіяти цими культурами понад тисячу гектарів, тож мехзагони працювали в полі  цілодобово.

Юрій Семенюк, головний агроном ТОВ "Трипілля":
- З техніки, придбаної в "Амако", використовуємо сівалку кукурудзяну. Цей рік з її допомогою засіяли 915 га. Сівалка дуже хороша. Нею можна сіяти по мінімальному та нульовому обробітку грунту, по оранці. До речі, насіння кукурудзи господарство теж придбало в "Амако".

Олег Ващук, директор ТОВ "Трипілля":
- Підприємство придбало насіння, сплативши 25% попередньої оплати, 75% коштів буде виплачено після збирання врожаю. Чи це не справжнє партнерство? Ми придбали в них і сушильний комплекс. Це досить ефективна машина, завдяки їй ми  зекономили серйозні кошти з доведення продукції рослинництва до складських кондицій.
Це тепер на 3700 га довколишніх земель  Радивилівського району Рівненської області спеціалісти отримують заплановані 50 ц/га ячменю, пшениці - під 70 і кукурудзи - до 100 ц. Це тепер, у період посівної, тут  цілодобово  працює техніка, а близько ста місцевих жителів, так само як і Володимир Мехамусь, мають роботу й заробітну плату, місцеві  ж землевласники вчасно отримують пристойну орендну плату за свою землю. А чотири роки тому все було інакше.

Сергій Гусман, сільський голова с. Іващуки:
- До цього був інвестор, який нібито й працював, але був дуже ненадійним. Були періоди, коли люди лишалися без роботи, невчасно отримували орендну плату. А от прийшла агрофірма "Трипілля", і близько ста мешканців одержали постійну роботу, а ті, хто поздавав землю в оренду агрофірмі, мають сталі прибутки від цієї землі, тож і задоволені.

Оксана Сова - одна з тих, хто здає свою землю в оренду агрофірмі:
- На сьогодні плата за користування земельним паєм достойна. Бажаючи брати орендну плату зерном, торік за пай отримали по тонні збіжжя. А є родини, в яких по кілька землевласників... Тож можна порахувати...

Ірина Семенюк, мешканка с. Іващуки:
- Тонна зерна - це величезний плюс для кожного селянина. Вже не треба думати, як і чим орати, як посадити, як обробити, де змолоти. Агрофірма "Трипілля" дає готове. Дуже-дуже вдячні люди керівникові агрофірми Олегу Володимировичу.
Допомогу й підтримку від агрофірми має і місцева школа.

Анатолій Вермей, директор школи:
- Агрофірма допомогла організувати безоплатне харчування учнів у школі, здійснити поточний ремонт шкільної будівлі. Хоч би з яким проханням зверталися до Олега Володимировича, завжди мали підтримку.
До місцевого бюджету надходять чималі відрахування, зокрема, і за користування землями запасу. Село живе, розвивається.

Сергій Гусман, сільський голова с. Іващуки:
- Головне, що молодь повірила в своє майбутнє: для чого їхати кудись на заробітки, якщо і вдома вони стабільні, тільки працюй. Саме на такого інвестора ми й чекали.
До речі, якщо більшість орендарів поки що розвиває тільки рослинництво, то у найближчих планах агрофірми "Трипілля" - відродження й тваринницької галузі. А це теж робочі місця для місцевих селян.

Олег Ващук, директор ТОВ "Трипілля":
- Почали з того, що придбали занедбану ферму. За минулий рік провели відновлювальні роботи. А вже за рік плануємо тут,  у спеціальних ангарах, відгодовувати за сучасними технологіями  близько двох тисяч голів свиней. Робимо все для того, щоб і тваринництво агрофірми було на такому самому високому рівні, як і рослинництво.

А ще у Олега Ващука, чиє господарство працює на піщаних поліських землях,  є побажання, щоб держава свою підтримку поширювала не просто на окремі галузі чи культури, а враховувала ще й родючість земель.

Олег Ващук, директор ТОВ "Трипілля":
- Нам для досягнення тих результатів, які маємо (пшениця і ячмінь - до 60 ц/га), доводиться використовувати майже 400-500 кг складних мінеральних добрив перед висіванням і до 300 кг азоту рано навесні. Тож можна підсумувати, скільки ми витрачаємо грошей тільки для того, щоб вирівняти потенціал поживності для одержання такого врожаю. Отже, розподіляючи дотаційні кошти, можна (було б дуже правильно) враховувати і критерій родючості землі.

ДП "Навчально-дослідний племінний птахівничий завод імені Фрунзе" НУБіП, АР Крим
У села Крайнє, що в Сакському районі Криму, перспектива з'явилася  два роки тому.

Микола Команич, пайовик:
- Раніше наші землі погано доглядали. А коли "фрунзівці" взяли паї в оренду, вони відразу пригнали трактори, закультивували все, доглядають за полями. А це і нам вигідно, бо люди вже почали отримувати орендну плату. До того ж, її можна або грошима одержувати, або продукцією брати.
На полях крайнєнських селян навели порядок швидко. У найближчій перспективі - відновлення зрошення і вирощування на поливних землях.  Для місцевих жителів - це ще й шанс отримати роботу: 50-100 робочих місць.
Працювати на навчально-дослідному племінному птахозаводі імені Фрунзе - мрія багатьох місцевих жителів.

Ніна Стотико, заслужений працівник агропромислового комплексу України:
- Ми маємо всі умови для стабільного життя. Хотілося б тільки одного: щоб так було й надалі. Тепер небагато таких господарств, як наше.

Ніна Григорівна  працює на підприємстві вже майже 30 років. Вірить, що важкі часи лишилися в минулому. 

Юрій Красильников теж  працює тут давно.

Юрій Красильников, оператор навантажувача:

- Зарплату виплачують щомісяця. Затримок ніколи не буває. І ми стараємося працювати якнайкраще.
За останні чотири роки відчутно зросла зарплата і в електрозварювальника Миколи Верецького. Крім того, каже Микола, підприємство щороку пропонує путівки у свій санаторій.
500 мешканців селища Фрунзе працюють тут, на підприємстві.

Валентина Генрі, фрунзенський сільський голова:
- За цими 500-ма працюючими - їхні діти, рідні, сім'ї,  а також тисяча місцевих пенсіонерів, які раніше працювали на підприємстві.
Торік державному підприємству "Навчально-дослідний племінний  птахозавод імені Фрунзе" Національного університету біоресурсів і природокористування України виповнилося 80 років, із яких півстоліття підприємство розвиває саме племінну справу. За цей час досвід і знання тут перейняло вже третє покоління птахівників з діда-прадіда.

Борис Якимчик, директор ДП "Навчально-дослідний племінний птахівничий завод імені Фрунзе":
- У нас працюють професіонали, і якби ж то в усіх галузях трудилися саме такі спеціалісти, Україна була б уже найбагатшою країною світу. Мене часто запитують: "А чому ви не змінюєте форму власності, залишаєтеся й досі державним підприємством?".  А я відповідаю: "А навіщо? Яке значення має форма власності? Закони економіки, закони бізнесу -  вони ж однакові для всіх, для будь-якого підприємства".

Вміле дотримання цих законів, зокрема явна  невисока рентабельність за великих обсягів,  дає можливість племпідприємству сьогодні  займати понад 30% ринку продукції птахівництва України, в найближчих планах - усі 40 відсотків.

Збільшення виробництва передбачає й збільшення посівних площ. Адже для впевненості корми тут вирощують і виробляють самі. Як для птиці, так і для корів. Останні два роки почали активно оновлювати технічний парк господарства.

Володимир Мирошниченко, заступник директора з рослинництва, головний інженер:
- Компанія "Амако" надає нам таку можливість - ми купили в них вантажну техніку. Вони ж гарантують і обслуговування, це нас влаштовує, тому що чимало інших фірм не беруться обслуговувати ту техніку, яку продають.
Тут, завдяки ефективному виробництву, розвивається й соціальна сфера, художня самодіяльність, спорт. Місцевий  культурно-оздоровчий комплекс теж перебуває на утриманні птахозаводу.

Георгій Квасов, керівник культурно-спортивного комплексу "Фрунзенець", заслужений працівник культури України:

- Явище унікальне, в Україні аналогів, певно, не лишилося. Було об'єднано все в єдиний спортивно-культурний комплекс: і Будинок культури, і Палац спорту, і два стадіони на дві тисячі місць.

Дев'ять колективів художньої самодіяльності об'єднує понад 130 людей, є своя футбольна команда, розвиваються інші види спорту. Загалом за рік на утримання комплексу підприємство витрачає близько одного мільйона гривень.

Борис Якимчик, директор ДП навчально-дослідного племінного птахівничого заводу імені Фрунзе НУБіП:
- Село - це община. І община має бути самодостатньою. Ми за цим принципом живемо й працюємо... Головне тут, щоб не заважали працювати. Ми - державне підприємство, і при цьому змушені "захищатися"  від держави. Нісенітниця. Стільки чиновників довкола, інспекторів! Їм їхати вже немає куди: в районі діючих підприємств практично не залишилося, все зруйновано. Ось вони і їдуть до нас, щоб хоч чимось "поживитися"...

Агрофірма Корнацьких Первомайського району Миколаївської області
Село Кінецьпіль, що у Первомайському районі Миколаївської області, - перспективне. 3600 осіб населення, з яких понад третина - молодь,  найбільша в районі школа і дитсадок на 90 місць. Усе село газифіковано. Ще в 1996 році в рамках Міжнародного проекту землі місцевого господарства було розпайовано, після чого орендували їх різні орендарі й розраховувалися з селянами не завжди чесно.

Анастасія Литвинюк, пайовик:
- Раніше через суд доводилося вибивати хоча б по 2-3 ц збіжжя за наші паї. Сьогодні цього немає, орендну плату одержуємо вчасно і в повному обсязі. Тож люди задоволені. Я особисто вражена таким чесним ставленням до нас, селян.
Агрофірма Корнацьких  на території п'яти сільських рад двох районів орендує понад 15 тисяч гектарів землі - це паї близько чотирьох тисяч землевласників. За минулий рік кожен із них отримав орендну плату в розмірі 3% вартості паю. Крім того, солома для худоби, орання городів - це для всіх пайовиків безоплатно.

Олег Кирилюк, директор агрофірми Корнацьких:
- Коли є зерно - є можливість надати його орендареві, щоб він був упевнений, що про нього дбають. Ми готові це робити. І цього року збільшуємо видатки на орендну плату до 10% грошової оцінки земельного паю.
Зерно  без догляду, звичайно, не виросте, та ще й такої врожайності: торік агрофірма зібрала на круг по 55 ц/га озимої пшениці, по 50 ц ячменю, й соняшнику - по 27 ц. А загальний валовий і товарний обсяг продукції становив 55 тис. т.

Господарство, до речі, було визнано, на підставі статистичної звітності, "лідером галузі" за минулий рік, а його керівника  названо "професіоналом галузі".

Олег Кирилюк, директор агрофірми Корнацьких:
- Засновник агрофірми, А. О. Корнацький, розуміє: для того щоб досягти хороших результатів, треба вкладати кошти. Найперше - в нову техніку. Саме така техніка працювала цієї весни на полях агрофірми: три потужні трактори "Бюлер Версатайл 2425", а всього господарство має п'ять таких машин, агрегатованих посівними комплексами. Вже п'ятий рік поспіль ці поля обробляють за мінімальною та нульовою технологією, і за один прохід трактора з посівним комплексом вдається виконати чотири операції: культивацію, висів, коткування й боронування. Це для нас дуже важливо: встигаємо провести в строк висівання на наших чималих гектарах. До того ж, це суттєва економія паливно-мастильних матеріалів,  насіння, якість сівби і, найголовніше, - суттєве підвищення продуктивності праці за допомогою цієї техніки.

Олександр Підгородецький на цьому тракторі працює вже шостий рік  і за середнього навантаження за годину засіває понад 10 га землі.

Олександр Підгородецький, механізатор:
- На такій техніці працюється із задоволенням. Набагато легше й продуктивніше, ніж на "Кіровці", на якому я працював колись. Доглядаю за  новим трактором, як за своїм.
Старання механізаторів і оплачується відповідно.

Володимир Ляхович, механізатор:
- Мабуть, в Україні трактористи так ніде не заробляють, як ми тут: сім тисяч гривень за місяць. А буває й більше, все залежить від обсягу виконаних робіт. Умови праці теж хороші.
Загалом трудовий колектив агрофірми  налічує понад 300 осіб, і підприємство готове прийняти на роботу всіх бажаючих. Адже триває реконструкція тваринницьких приміщень, почали розвивати свинарство. Господарство багато будує й реконструює: школа,  дитсадок, ФАП; допомагає людям у всіх життєвих ситуаціях.