Спецможливості
Статті

Королева баштану

05.06.2008
860
Королева баштану фото, ілюстрація
Королева баштану

Королева Півдня. Так називають диню. А могла стати й королевою планети, коли у XIX столітті в її плодах було виявлено дуже високий вміст цукру, не менший, аніж у цукрових буряках і тростині. До того ж, добувати його з дині і простіше, і дешевше. Цукрові заводи вже почали перебудовувати на “динну” технологію. Знайшли застосування і насінню — олія, вижата з нього, нагадує оливкову. Шкірка ж від м’якоті йде на відгодівлю тварин. Здавалося б, диня має всі підстави для того, щоб стати першою рослиною у світі. То чому їй не пощастило? На заваді стали її нестабільні врожаї. Порівняно з іншими цукроносами, вона непластична. Висока вимогливість щодо тепла обмежує її ареал південними регіонами. У Європі якщо й ростуть, то лише деякі сорти, смак яких залишає бажати кращого. Отже, долю дині було вирішено.

Сьогодні за валовими зборами та площами посіву диня значно відстає від пшениці, рису, цукрової тростини, кукурудзи, сої, буряків, картоплі. Проте популярність її величезна, особливо на Півдні, де її вживають не тільки у свіжому вигляді, а й, в окремих місцях, все-таки виготовляють з її плодів цукор. Завдяки ніжній консистенції м’якоті, вона належить до десертних культур та високо цінується як дієтичний продукт. З неї виготовляють мед, мармелад, патоку, повидло, цукерки, соки, а на Сході сушать і в’ялять. Самого лише вітаміну С у ній більше, ніж у яблуках, лимонах, апельсинах. Особливими шанувальниками її є діти. Останніми роками зарубіжні селекціонери роблять дедалі активніші спроби поширити цю культуру далі на північ. Усе ширше вирощують її і як ущільнювач у теплицях.
Що обмежує поширення дині сьогодні? По-перше, фузаріозне в’янення і борошниста роса (значно знижує цукристість). За радянських часів траплялося, що план з виробництва баштанних виконували, висаджуючи, замість динь, менш вимогливі до умов існування кавуни. Не приділялася увага і правильному транспортуванню: плоди динь, на відміну від кавунів, не мають у шкірці механічної тканини, через що навіть транспортабельні сорти не витримують транспортування навалом. Дині слід транспортувати у спеціальних контейнерах. І ще одна проблема: серед пізніх сортів дині є так звані зимові, і, хоча їх висівають у ті самі терміни, що й звичайні, зацвітають вони на 12–14 днів пізніше: насіння на осінь достигає, а от м’якоть — ні. Проте за два-три осінні місяці (що можливе лише на Півдні) та шість зимових (при зберіганні у спеціальних сховищах) вони набувають своєрідного смаку. Такою є славетна, найкраща у світі, чарджуйська диня вагою 5–10, інколи 15–17 кг, овальної форми. Відсутність в Україні спеціальних сховищ стримує поширення цього сорту, хоча на ринках інколи можна побачити такі дині типу Гулябі із зеленим забарвленням і за далеко не всім доступною ціною.
Раніше наші споживачі могли побачити зимові сорти динь, хіба що завітавши до Середньої Азії, та й літніх не вистачало, і були вони одноманітні — типу Колгоспниця (плоди невеликі, сферичні, яскраво-жовті), рідше середньоазійські (видовжені, сітчасті, соковиті).
Україна завжди славилася місцевими сортами дині, особливо — Крим, Південь (Кочанка, Дубовка, Болтушка, Голянка).
Проте виростити диню — то півділа, її ще треба зберегти, а народні способи її зберігання нині, на жаль, майже забуто. Один із них ми наведемо далі.
Спочатку плоди звільняють від бадилля, потім складають у полі в один шар плодоніжкою донизу. За народною прикметою, сік з плодоніжки не повинен торкнутися плоду (аби останній не псувався). Так диня лежить на сонці протягом 7–10 днів. Аж поки плодоніжка не засохне. І лише після того, як шкірка погрубне, плоди можна транспортувати й реалізовувати. Якщо збирається на дощ, дині впродовж нетривалого часу можна зберігати у сховищах (на стелажах, у ящиках або підвішеними). Стелажі та ящики застеляють м’якою підстилкою, плоди кладуть в один шар, для нетривалого зберігання температура не відіграє істотної ролі, проте найкраще плоди зберігаються за 2...4°С та відносної вологості 70–80%.
Багато з місцевих сортів нині втрачено, хоча один із них у 30-і роки на ростовському (!) ринку побачив селекціонер В. Балясний. Він виділив насіння з плоду, почав працювати над новим сортом, створивши усім відомий сорт Колгоспниця. І донині покупці називають так усі сорти, плоди яких невеликі, сферичної форми, яскраво-жовті. На основі місцевих створено такі відомі сорти, як Алушта, Лівадія, Таврія.
У технології вирощування цієї цікавої культури є й новини. Як відомо, усі рослини родини гарбузових (огірок, кавун, гарбуз) не витримують вирощування розсадним способом. Адже в процесі пересаджування, навіть обережного, усе всисне коріння втрачається. Якщо пасльонові й капустяні відновлюють його легше, то гарбузові гинуть. Тож коли говорять про розсаду для останніх, то мають на увазі вирощування у торфоперегнійних горщиках. Єдиний виняток — диня, хоча й вона витримує цей процес важко. На сьогодні виявлено, що оптимальний вік для висаджування розсади в грунт усіх сортів становить 25–30 днів.
Диня проявляє високий гетерозис (гібридна потужність) щодо врожайності, і її гібриди перевищують сорти в середньому на 20–30%. Максимальний рівень гетерозису може сягати 70–90%. Однак українські сорти мають переважно гермафродитні й чоловічі квітки. Як результат — складність насінництва гібридів, яке пов’язане з відсутністю материнських форм, що легко схрещувалися б при вільному запиленні. Нині встановлено, що гібридна потужність (гетерозис) сильніше проявляється в роздільностатевих європейських сортів і рідше та меншою мірою — у середньоазійських (з більшим відсотком самозапилення). Отже, майбутнє українського баштанництва — у створенні власних гібридів і назагал приділенні більшої уваги цій надзвичайній культурі.
Виникали складнощі і з класифікацією. Диню, яку раніше вважали різновидом огірка, нині виділено у самостійний вид. Розрізняють три підвиди її — дика, напівкультурна, культурна (табл.).
Класифікація дала змогу визначитися із сортовим розмаїттям і запровадити диференційовану ціну, залежно від підвиду. Раніше вважали, ніби смак дині залежить не від сорту, а від сітки, що вкриває шкірку плоду. Плоди із сіткою на ринках та в супермаркетах навіть коштують дорожче. Відомо, що в супермаркетах найдорожчі продукти кладуть на верхні полиці, дешевші, відповідно, — на нижні. Сітчасті дині часто лежать на центральних. Не випадково такі перспективні гібриди іноземної селекції, як Октавія і Соларбел, — сітчасті. Проте визначено — на смакові якості сітка не впливає. Насправді стрічки з опробковілої тканини (тобто, та сама сітка) пом’якшують механічні пошкодження, що робить перевезення плодів безпечнішим, а от на смак така сітка жодним чином не впливає. А втім, сьогодні перевагу традиційно віддають сітчастим диням, особливо великоплідним. До них належать плоди діаметром: для сферичних форм — понад 22 і для видовжених — понад 30 см. Хоч як це дивно, та за ціною їм не поступаються середні (діаметром: для сферичних форм — 15–22 і для видовжених — 25–30 см) та дрібні (меншого діаметра). Причина — знову вітчизняний сорт Колгоспниця (з невеликими, але цукристими смачними плодами). На її прикладі переконалися, що тісної залежності між розміром і смаковими якостями немає. Що поробиш: будь-яка мода мінлива. Значно більше на смак плодів впливають світло і тепло.
На Півдні таки віднайшли спосіб боротьби з фузаріозом: вирощування рослин на грядах — там, де більша аерація коріння, — ураження цією хворобою значно нижче. Виявлено й іще одну неабияку якість динь: ці вихідці пустель не лише можуть рости на солонцюватих грунтах, а ще й відзначаються при цьому більшим вмістом цукру. Тож оскільки в багатьох країнах кришталево чистої води стає дедалі менше через забруднення довкілля промисловими викидами, а площі солонцюватих грунтів стрімко зростають, диня набуває все більшої популярності, особливо на Півдні.
І ще одна проблема — нерівномірне достигання плоду. Оскільки він лежить на боці, то зелені плями на ньому знижують товарний вигляд, а відтак і ціну. Нещодавно дійшли висновку, що на зеленому боці й м’якоть менш соковита і солодка. Віддавна з цим боролися, перевертаючи плоди з боку на бік (що суперечить будь-яким механізованим інтенсивним технологіям). І донині до цього заходу вдаються за кордоном.
Ще більше клопоту мають із динею на півночі. Учені вперто прагнуть зробити її більш холодостійкою, вирощувати в теплицях як ущільнювач, завозити взимку зимові сорти. У північних регіонах смак плодів значно погіршується — це вже не та солодка й соковита м’якоть, що просто тане в роті. Селекціонери намагалися поєднати високий вміст цукру і холодостійкість. Та виявилося, що у звичайних сортах важко поєднати такі ознаки, як скоростиглість і продуктивність, скоростиглість і високі смакові якості, важко створити гібриди з комплексною стійкістю до хвороб. Ці завдання здатні вирішити лише гібридні форми дині. Тому останнім часом селекція гібридів спрямована на створення форм з жіночим типом цвітіння та на розробку ефективних методів отримання гібридного насіння. До того ж, отримання гетерозисних гібридів дає можливість захищати авторські права та вести контрольоване насінництво.
Ю. Слєпцов

Інтерв'ю
Загальновизнані стандарти безпеки якості харчових продуктів - це мова, якою розмовляють імпортери, міжнародні торговельні мережі і закупівельники. Україна поки що тільки на шляху формування культури
10 квітня український підрозділ французької компанії MAS Seeds та фірма Innovation Agro Technologies підписали меморандум про співпрацю, який передбачає впровадження в господарствах, що є клієнтами MAS Seeds, створеної в Ізраїлі... Подробнее

1
0