Спецможливості
Агробізнес

Картина олією

19.07.2013
417
Картина олією фото, ілюстрація

Cоняшник залишається найрентабельнішою культурою

Олійні жнива на ланах країни вже розпочалися. І, як завжди, — з озимого ріпаку, який збирають нині у багатьох господарствах. На Дніпропетровщині, приміром, його врожай очікується щедріший, ніж минулого року. Фактором підвищення аграрії називають прийнятні погодні умови під час сівби. До того ж культура добре перезимувала. Тож в області молотять по 15–20 ц на круг. А в окремих господарствах гектар дає й по 25 ц олійної культури. Вдалим обіцяє бути рік і для соняшнику. Приміром, у Криму, де не так давно закінчили сіяти «золоту квітку», такі прогнози грунтуються на достатній кількості вологи в грунті.

Cоняшник залишається найрентабельнішою культурою

Олійні жнива на ланах країни вже розпочалися. І, як завжди, — з озимого ріпаку, який збирають нині у багатьох господарствах. На Дніпропетровщині, приміром, його врожай очікується щедріший, ніж минулого року. Фактором підвищення аграрії називають прийнятні погодні умови під час сівби. До того ж культура добре перезимувала. Тож в області молотять по 15–20 ц на круг. А в окремих господарствах гектар дає й по 25 ц олійної культури. Вдалим обіцяє бути рік і для соняшнику. Приміром, у Криму, де не так давно закінчили сіяти «золоту квітку», такі прогнози грунтуються на достатній кількості вологи в грунті.

Г. Квітка,
спейіально для журналу «Пропозиція»

Міністерство охорони здоров’я рекомендує…
Вітчизняна олійно-жирова галузь стоїть осторонь інших, пов’язаних із вирощуванням та переробкою сільгосппродукції — аж занадто там усе добре. За останні десять років щорічна прибавка виробництва олії становить 5%. Ані зернові, ані інші культури не демонструють такого стабільного зростання. Там і мільярдні фінансові потоки, й експорт, й інвестиції. Здається, економічні кризи,  погодні катаклізми на кшталт посухи галузі байдужі. Отож олійно-жировий комплекс України цілком може бути позитивним прикладом. Як за правильного підходу навіть у наших реаліях (а умови ведення бізнесу в Україні, згідно зі світовими рейтингами, вважають для інвесторів малоприйнятними) вдається досягти відчутних результатів? Отже, певно неспроста ця тема червоним рядком була внесена в дискусію «Агробізнес як локомотив української економіки й соціальної сфери», яка відбулася в Києві в рамках VII Міжнародної конференції зі сталого розвитку «Відповідальність бізнесу перед країною».
Медицина рекомендує людині вживати в їжу 30 г рослинної олії на добу, або 10–12 кг/рік. У світі її виробляють 156 млн т, тож якщо цю кількість розподілити на 7 млрд жителів Землі, з’ясується, що цифра споживання, рекомендована медиками, перекривається з лишком: на кожного припадає по 22 кг. У нашій країні цей показник ще вищий. А з виробництва соняшникової олії ми ледве не «попереду планети всієї» — виробляємо її 3,7–3,8 млн т. Якщо поділити цю кількість на 45-мільйонне населення країни, припадає по 85 кг на душу населення. Звичайно, все це Україні «з’їсти» самій не під силу. Хоча рослинної олії громадяни країни споживають у їжу більше, ніж середньостатистичний житель планети. Адже багато хто через бідність замінює нею інші жири. Але надлишків, як бачимо, залишається «вище даху». Тож порятунок для галузі — закордонний покупець. Але чому так, запитає уважний читач. Адже ми вже сказали, що й у світі рослинної олії виробляють майже вдвічі більше, ніж радять споживати в їжу медики. Відповідь проста: багато її йде на технічні цілі, насамперед (переважно ріпакову) пускають на біодизель. І це провокує ще більше зростання її виробництва.

Експортне мито вивело галузь «у люди»
У світі обсяги вирощування олійних культур уже доросли до вагомої цифри — 466,8 млн т. На планеті ними засівають 230 млн га. Причому на першому місці в цьому рейтингу зазначено сою — 130  млн га.
Для нашої країни на цьому тлі, за словами генерального директора асоціації «Укроліяпром» Степана Капшука, предметом гордості залишається соняшник. Торік його було зібрано 9 млн т — це майже чверть світового виробництва. Не набагато менше, враховуючи посівні площі (близько 5 млн га), очікують зібрати і 2013-го. З інших олійних можна виокремити ріпак — за прогнозами, його зберуть понад 2 млн т, і сою — до 3 млн.
Хоча, якщо згадати, успішною вітчизняна олійно-жирова галузь була не завжди. У недалекому 1998 р. валовий збір, приміром, соняшнику становив 2,2 млн т, із яких понад 900 тис. т трейдери відправляли за кордон. Водночас олійноекстракційні заводи лихоманило через дефіцит сировини. Переробні підприємства працювали, у ліпшому разі, чотири місяці на рік, решту часу простоювали без сировини. «Довивозилися» до того, що виготовленої в країні соняшникової олії вже не вистачало для внутрішнього споживання. В 1998–1999 рр. Україна навіть змушена була її імпортувати.
Рятівним для галузі, та й для споживачів соняшникової олії, стало прийняття в 1999 р. закону про запровадження експортного мита на соняшник. Здавалося б, цей захід негайно зумовить зниження внутрішніх цін на насіння і, отже, значне скорочення посівних площ. Насправді все відбулося з точністю до навпаки: замість того, щоб продавати сировину за кордон, Україна стала серйозним гравцем олійного ринку, поставляючи на зовнішні ринки готову продукцію — соняшникову олію. Посівні площі, обсяги виробництва соняшнику продовжували зростати. В АПК дедалі більше робили ставку на переробку сировини всередині країни, почали активно модернізувати олійні заводи. Незважаючи на дію експортного мита, соняшник залишається найрентабельнішою культурою.
Виходить, для аграріїв соняшник — немов фінансова «паличка-виручалочка». Важко знайти таку прибуткову сільгоспкультуру, коли агропідприємство, продавши 200 т соняшнику по 5 тис. грн/т, одержить мільйон, приміром, для проведення посівної.
Останніми роками фінансові вливання значно збільшили можливості й підприємств вітчизняної олійно-жирової галузі. За 15 років побудовано 20 нових заводів. Якщо наприкінці 90-х років ХХ ст. комбінати могли «подужати» за сезон 2,6 млн т сировини, то нині — 13,3 млн, що дає змогу переробити весь вирощений урожай. Сумарна потужність за добу в пік роботи дає змогу «переварити» 30 тис. т. Тож у підсумку виходить: за ціни соняшнику в
5 тис. грн/т в день переробляють сировини на 150 млн грн. Тобто олійноекстракційні заводи, щоб запастися соняшником тільки на місяць роботи, мають заплатити аграріям 4,5 млрд грн. У галузі обертаються колосальні грошові потоки! Саме високою прибутковістю і пояснюється популярність соняшнику в господарствах: попри те, що він значно виснажує грунт, культура займає майже 16% орних земель країни.

Біодизель — дорога «іграшка» заможних країн
На жаль, щодо сої досягнення не такі вражаючі. Її виробництво в Україні становить 1% загальносвітового показника. Сою ми переважно вивозимо. Так, торік експортували понад 1,2 млн із зібраних 2,2 млн т. Хоча переробляти сою для народного господарства так само вигідно, як і соняшник. Сподіватимемося, із розвитком тваринництва сої на внутрішньому ринку «осідатиме» більше. Адже, за прогнозами, і потреба в комбікормах зросте. А для їхнього виробництва використовують15% шроту, переважно соєвого. До речі, наразі першість із виготовлення комбікормів надійно утримує Китай: із вироблених у світі 873 млн т частка Піднебесної — 170 млн. Об’єднана Європа, яка перебуває на другій позиції, загалом виготовляє 140 млн т комбікормів. Україна зі своїми 6,5 млн т — слабкий конкурент. Хоча дедалі більше сої використовують у харчовій промисловості. Популярними в Україні стають і напівфабрикати — багаті на білок рослинні замінники м’яса, які виготовляють зі знежиреного соєвого борошна.
Приблизно така сама ситуація і з ріпаком. За Україною — 2% світового виробництва. Аграрії нарікають: культура ця хоч і прибуткова, але примхлива: узимку 2012-го ріпаку пропало близько 30–40%. У підсумку було зібрано 1,2 млн т. Але за кордоном до ріпаку виявляють підвищений інтерес. Із 1 липня минулого року його з України вивезли більше, ніж зібрали: 1 млн 236 тис. т (завдяки перехідним запасам із минулих років). Отож в Україні ріпак майже не переробляють: хоча це й стратегічна сировина, яка йде на біодизель, але поки що — не для нас.
— Ми колись обраховували: якщо хтось хоче виробляти біодизель із ріпаку, — розповідає Степан Капшук, — одразу скажу: його тонна коштувала 650 дол. Із неї ви одержите 300 л олії плюс треба додати 110 л метилового спирту, каустику. Отож із тонни ріпаку можна одержати 270 л біодизеля. Рахуймо далі: 650 дол. розділити на 270 — уже понад 2 дол. виходить тільки вартість сировини й допоміжних матеріалів. Тобто до 20 тис. грн коштує тонна біодизеля без субсидій. Тож якби в об’єднаній Європі, та й узагалі в світі, забрали б субсидію, звісно, його не виробляли б. А так обсяг виробництва ріпакової олії у світі, яка йде на виготовлення біопалива, оцінюють на рівні 23 млн т. Найбільше — 9,6 млн т — виробляє її об’єднана Європа, за нею — Бразилія...
За прогнозами Укроліяпрому, нинішнього року на вітчизняних полях виросло близько 2 млн т ріпаку. До речі, з олійних культур його збирають першим — іде, зазвичай, на піку високих цін.
Загалом, упевнений Степан Капшук, вітчизняний олійний ринок може цілком нормально працювати без будь-якого адміністративного втручання. Приміром, скасування експортного мита на насіння соняшнику, якого наполегливо домагаються в окремих керівних кабінетах, лобіюючи інтереси передусім іноземних компаній, сприятиме лише скороченню обсягів переробки. Згодом такий крок призведе до зупинки низки підприємств і зменшення виробництва соняшникової олії. У результаті Україна, яка лідирує за її поставками на світовий ринок, може цей статус втратити.

Інтерв'ю
Зазвичай аграрні видання пишуть про здобутки агрохолдингів, знаних в областях, популярних аграріїв, що засідають по облрадах. Ми вирішили піти іншим шляхом і хочемо познайомити Вас із простим фермером
Сергій Потапов, менеджер з розвитку плодоовочевого бізнесу Українського проекту бізнес-розвитку плодоовочівництва, як виявилось, давно обізнаний з горіховою тематикою. А зараз серед партнерів проекту є і одне об’єднання виробників горіхів... Подробнее

1
0