Спецможливості
Досвід господарств

Як хлібороби виживають у найскрутніших умовах

20.08.2018
966
Як хлібороби виживають у найскрутніших умовах фото, ілюстрація

 

 

 

Господарство «Елвіко-Гігант», перебуваючи у прифронтовому районі, зберегло й цього року звичну для себе першість у районі за врожайністю пшениці. Хоча район у цілому через спеку й посуху недобрав цього року десь 40% порівняно з минулорічними показниками. Як же виживає господарство, змушене протистояти наслідкам війни, глобальному потеплінню, проблемам з робочою силою і ринками збуту?

 

 

 

 

«Елвіко-Гігант» розташоване в селі Костянтинопольське в прифронтовому Мар’їнському районі на Донеччині. Щоправда, з західного його кінця, тоді як до фронту район прилягає східною своєю частиною. Але відразу на схід від земель господарства в полях досі можна побачити бліндажі, що залишились від недавньої війни.

Директор "Елвіко-Гігант" Віктор ЛежепековНад самим господарством війна пройшла швидко, без мародерства і без прямих збитків. Але останнє – заслуга в першу чергу директора господарства Віктора Лежепекова, який очолює його вже 22 роки, з самого моменту створення на базі відділку КСП. Керівник згадує, що розпорядився тоді позакривати щитами холодильні агрегати – коротше, вжили всіх можливих заходів для збереження цінного майна.

Коли фронт пройшов, то саперів доводилося викликати всього раз. Та й то, як потім з’ясувалося, їхні послуги не знадобилися. Однак наслідки прифронтового положення господарство різко відчуває на собі досі. До війни господарство мало сильний овочевий напрямок завдяки тому, що під боком (40 км до межі міста) був великий і заможний ринок збуту — Донецьк. «Двічі на день відправляли в тамтешні роздрібні мережі 20-тонні фури. Вирощували за сезон до 10 тис. т. овочів, не рахуючи 4–5 тис. т. картоплі», — згадує керівник господарства.

Зараз найбільшим ринком збуту для овочів став Дніпро, до якого 250 км. Туди відправляють 1 фуру на 2 дні. «Доводиться збувати овочі в регіонах, де умови для їх вирощування кращі, ніж у нас, та ще й нести більш транспортні витрати, ніж місцеві виробники. Користуючись цим, покупці викручують нам руки, тож поставки овочів рідко коли приносять нам відчутний прибуток», — розповідає Віктор Лежепеков.

Відтак минулого року овочів зовсім не вирощували. Цього року знову відвели невеликі площі під моркву, столовий буряк, білокачанну капусту, цибулю, кавуни. Однак загальний урожай овочів очікується в межах 1500 т — лише невелика частина того, що було до війни. А овочі — це ще й робота для місцевого населення.

Овочесховище "Елвіко-Гігант"Соняшники ДонеччиниЩоправда, посадки картоплі, яку тут розглядають окремо і не включають до овочевого клину, скоротились не так сильно. Цього року під картоплю відвели 100 га. Але врожай очікується низький, попри полив — на частині площ старими, ще радянськими ДДА 100, на частині — краплинними системами.

Тож доводиться, щоб вижити, повертати соняшник на те саме поле інколи вже на 3-й рік. Хоча як правило, тут намагаються вирощувати цю культуру на тому самому полі не раніше, ніж через 4 роки. Всього під соняшником цього року 350 га, а під польовими культурами загалом — 2000 га.

Зерновий клин, представлений озимою пшеницею й ячменем, займає трохи більше 1000 га. Крім того, на невеликих площах сіють кукурудзу. Під неї відводять небагато, бо в цій місцевості її треба зрошувати. Поливати «царицю полів» пробували і дощуванням, і через краплинну стрічку, але від другого способу, проекспериментувавши, відмовились: через високу вартість краплинної стрічки культура виходила збитковою навіть за врожайності 11 т/га.

Дощувальна установка ДДА-100 для поливу овочівЦьогоріч урожайність озимої пшениці в «Елвіко-Гігант» становила 46 ц/га. Економічні реалії змусили господарство змінити традиційні технології та сівозміни. Якщо колись пшеницю часто вирощували після пару, то зараз пар утримувати дорого. Тому зараз з паром не вгадаєш. «Якщо можна зібрати 45–60 ц/га без пару, то навіщо той пар? А як рік посушливий, то шкодуєш, що пару не було», — коментує В. Лежепеков.

Натомість тут навчилися вирощувати пшеницю після соняшника.

«У нас соняшник вже не вважається поганим попередником для пшениці», — запевняє директор. Так, для цього довелося придбати спеціальну техніку, скоригувати технологію. Ясна річ, це вимагає більших затрат. Адже доводиться вносити більше добрив, щоб компенсувати немалі обсяги винесення поживних елементів соняшником. Довелося й придбати нову техніку під технологію «ноу-тілл», яка дає змогу подрібнення великих обсягів пожнивних решток.

Взагалі ж мінімальний обробіток грунту, за словами керівника господарства, виявився палицею з двома кінцями. З одного боку, глобальне потепління в зоні, яка й без того була посушливою, вимагає від аграрія якомога менше сушити грунт. Тобто, — перейти на поверхневий обробіток грунту. З іншого, сам голова господарства зараз відзначає, що поверхневим обробітком грунту в регіоні занадто вже захопилися. «Чому цього року стільки хвороб — фузаріоз, тощо? Бо забули прописну істину з підручника про те, що всі хвороботворні організми залишаються в пожнивних рештках. Раніше ці пожнивні рештки глибоко заорювали. А останніми роками вони накопичуються в верхньому шарі грунту», — розмірковує директор господарства.

Ошатний офіс сільгосппідприємства у селі КостянтинопольськеПісля кількох років мінімального обробітку грунту він прийшов до висновку, що його можна проводити лише тоді, коли все нормально, коли достатньо вологи і всього іншого. А в такі сухі роки, як цей, потрібно вносити більше азотних добрив, щоб пожнивні рештки з усіма хвороботворними організмами перегнили повністю. «Будемо повертатися до оранки. Але не відразу і не на всіх площах — тільки на окремих культурах», — підсумовує керівник. Цієї осені оратимуть поля під овочі, картоплю й кукурудзу і частину площ під соняшник.

Яким би бідним не здавався цей регіон зараз, але проблема з робочою силою, як виявилося, не оминула й його. Господарство лідирує в районі не лише за врожайністю пшениці, але й за рівнем оплати праці. Здавалося б, на роботу в «Елвіко-Гігант» мала б стояти черга. Але ж ні. «У нас висока дисципліна. І працювати у нас нелегко. Це й стримує людей. Тож, на жаль, охочіше йдуть туди, де можна безкарно горілку пити», — скаржиться директор господарства. Тож і доводиться тримати не лише найбільш працьовитих. Яскрава ілюстрація цьому — рівень заробітків у сезон: є такі, що напрацьовують ледь не на 20 тисяч на місяць, а є такі, що на 6 і навіть на 4.

В таких складних умовах доводиться працювати у прифронтовій зоні. А спеціальної допомоги чи пільг від держави для потерпілих від війни немає. Хоча так було споконвіку: від античних часів, коли в потерпілих від війни населених пунктах мешканців на роки звільняли від податків до 2-ї світової, коли в розорені колгоспи слали худобу й техніку з територій, яким пощастило уникнути окупації. «Ті, хто працює у прифронтовій зоні, безумовно, заслужили на пільги, на допомогу. Але зараз хочеться, аби лише не заважали, аби лише не збільшували податковий тягар. А то дуже важко покривати затрати, навіть якщо часом грубо порушувати сівозміну», — підсумовує Віктор Лежепеков.

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com

Інтерв'ю
координатор проекту "Купуймо разом!" Томаш Будзяк
Сільське господарство відноситься до тих галузей, де об'єднання може принести до значного підвищення конкурентноздатності. За ініціативи найбільшої в Польщі гастрономічної закупівельної групи Horeca GGZ в Україні буде створена вітчизняна... Подробнее
В успіху спільної праці компанії зазвичай вагома частка належить її очільникові й натхненнику, який зміг згуртувати команду однодумців, націлених на досягнення бажаного результату. Таким є Ярослав Чабанюк — людина, добре знана в широких... Подробнее

1
0