ХВОРОБИ КАРТОПЛІ

Фітофтороз

Це одна з найшкідливіших хвороб картоплі в умовах України, особливо за сприятливих метеорологічних умов для розвитку захворювання.

Патоген уражує паростки, листки, сте­бла, бутони, квітки, ягоди та бульби. Термі­ни появи хвороби залежать від ґрунтово-кліматичних умов, сорту, строків і спосо­бів садіння бульб, унесених добрив та ін­ших агротехнічних заходів. Як правило, фітофтороз проявляється наприкінці бу­тонізації — на початку цвітіння рослин. За наявності інфікованих бульб хвороба може розвиватися і в більш ранній період, починаючи з фази сходів.

Візуально діагностувати фітофтороз можна за характерними ознаками. На листках з’являються бурі розпливчасті плями, частіше розташовані з країв листків. Рано вранці або у вологу погоду на нижньому боці плями, зазвичай на межі ураженої та здорової тканини, мож­на виявити білий наліт (спороношення). У вологу і теплу погоду плями швидко розростаються і вкривають усю листко­ву поверхню. Листя відмирає, стає ко­ричневим або темно-коричневим і зви­сає на стеблах.

На уражених черешках листків і стеблах хвороба проявляється у вигляді по­здовжніх бурих загниваючих плям або штрихів. У місцях ураження часто утво­рюються перетяжки, в результаті чого спостерігається надламування черешків листків і стебел. За сприятливих умов ба­дилля відмирає дуже швидко.

У разі якщо після прояву фітофторозу настає суха погода, поширення хвороби сповільнюється. Та за наявності вологи знову відбувається її прогресування.

Бульби можуть інфікуватися збудни­ком фітофторозу в липні, а також у пері­од збирання. На них з’являються бурі, свинцево-сірі, злегка вдавлені плями, тверді на дотик. На розрізі бульби в місці утворення плями м’якоть світло-коричнева, хвора тканина проникає вглиб сер­цевини у вигляді розпливчастих клинів.

Унаслідок передчасного відмирання бадилля відбувається зниження врожай­ності бульб. Надалі можливе їхнє загни­вання під час зберігання. Недобір урожаю залежить від часу прояву захворювання, а також ступеня його розвитку. Великі втрати відбуваються за раннього відми­рання надземної маси рослин. Заражені бульби є середовищем для розвитку вто­ринної грибної та бактеріальної інфекції, що призводить до загнивання бульб у пе­ріод зберігання. Партії бульб картоплі, що містять від 2 до 5% заражених плодів, можна зберігати не більше ніж три місяці, а за ураження понад 5% бульб вони не підлягають тривалому зберіганню.

Збудником хвороби є гриб Phytophthora infestans (Mont.) De Bary. Його розвиток можливий за високої відносної вологості повітря або за наявності краплинно-рідинної вологи та помірно теплої темпе­ратури. Інкубаційний період хвороби ста­новить три – дев’ять днів, за сприятливих умов — три-чотири. Фітофтороз прогре­сує під час прохолодного дощового літа, за низького агрофону, порушення сівоз­міни, недотримання вимог щодо просто­рової ізоляції між полями, де культивують сорти картоплі й томатів із різною стійкіс­тю проти хвороби.

Спори гриба з надземних органів рос­лин разом із дощовими потоками прони­кають у ґрунт і заражають бульби. Часто це відбувається під час збирання картоплі, коли пошкоджені бульби контактують із зараженим бадиллям. На бульбах фі­тофтороз сильніше проявляється в райо­нах із важкими глинистими ґрунтами порівняно з піщаними й супіщаними. На торф’яно-болотному ґрунті ступінь зара­ження бульб також вищий. Крім того, на важких ґрунтах унаслідок частого й трива­лого перезволоження сочевички на буль­бах розкриваються, що полегшує проник­нення інфекції. На піщаних ґрунтах спори з водою просочуються глибше рівня роз­ташування бульб.

Джерелами інфекції фітофторозу є уражені бульби, в яких патоген зберіга­ється грибницею, а також рослинні за­лишки. Крім картоплі, P. infestans парази­тує на томатах, баклажанах та інших рос­линах родини Solanaceae.

Альтернаріоз

Хвороба щороку поширюється в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України. Ура­жуються листки, стебла, квітконоси та бульби. Відомо дві форми прояву захво­рювання: рання й пізня сухі плямистості.

Рання суха плямистість (Alternaria solani Sor.) на листках починає з’являтися перед бутонізацією, за 15–20 днів до цві­тіння. Характерною її ознакою є утворен­ня на листках чітких, округлих, темно-бурих, темно-сірих або коричневих плям, що досягають у діаметрі 1,5 см, із чітко вираженими концентричними колами. На плямах спостерігається слабкий чор­ний наліт, який складається з органів спороношення гриба. У суху погоду тка­нина в місцях плям висихає і випадає. На уражених стеблах і черешках плями довгасті, темно-бурі, що мають концентрич­ну зональність із чорним або темно-сірим нальотом. За сильного ураження некро­зи зливаються, листки жовтіють і заси­хають. Інтенсивне ураження стебел при­зводить до утворення на них виразок і в’янення рослин.

Пізня суха плямистість (Alternaria alternata (Fr.) Keissl.) проявляється напри­кінці цвітіння на листках, частіше з країв, у вигляді дрібних округлих або кутастих, темно-бурих плям із рясним оксамитово-оливковим нальотом. У суху погоду силь­но уражені листки закручуються догори у вигляді човника. На хворих стеблах і че­решках утворюються суцільні чорні пля­ми. На відміну від ранньої сухої плямис­тості, на уражених ділянках немає кон­центричних ліній.

Симптоми альтернаріозу на бульбах характеризуються утворенням округлих, злегка вдавлених плям, на яких за висо­кої вологості формується чорний наліт. У місцях некрозів під плямами тканина перетворюється на щільну, тверду, суху чорнувато-коричневу масу, яка добре по­мітна на розрізі ураженої бульби. Ці озна­ки можна спостерігати через два-три тижні після збирання врожаю.

Альтернаріоз негативно впливає на фотосинтетичний апарат рослин, що при­зводить до недобору врожаю та погір­шення його якості.

Хвороба прогресує за настання спе­котної погоди, випадання рясних рос і до­щів. Оптимальна температура — 24–28°С. Для проростання конідій і росту міцелію — 90–100%-ва вологість або наявність крапельно-рідинної вологи. Інкубаційний пері­од хвороби може тривати від трьох до восьми днів. Розвиток захворювання по­силюватимуть несприятливі ґрунтові умо­ви, нестача калію, пошкодження комаха­ми та інші фактори, що спричинюють ослаблення рослин. Найсприйнятливіше до захворювання старе листя нижнього ярусу рослини.

Джерелами інфекції є рослинні решт­ки та уражені бульби.

A. solani може уражувати різні росли­ни з родини Solanaceae, на яких також продукується інфекційний матеріал. Він паразитує на багатьох рослинах із різних ботанічних родин. Крім того, останніми роками на картоплі виявлено паразиту­вання й інших видів роду Alternaria.

Чорна парша, або ризоктоніоз

Хвороба проявляється на бульбах, паростках, стеблах, столонах і рідше — коренях дорослих рослин. На уражених бульбах утворюються характерні чорні пласкі склероції від 1 до 5 мм у діаметрі, які нагадують прилиплі грудочки ґрунту. Склероції гриба на бульбах проростають у міцелій, що уражує паростки, на яких з’являються бурі виразки або штрихуваті некротичні плями. Коричневі виразки утворюються на коренях і столонах. За сильного розвитку хвороби на проростках багато рослин гине ще до появи схо­дів, що призводить до зрідження посадок картоплі. Ураження коренів призводить до передчасного в’янення рослин.

У другій половині літа за високої во­логості повітря й ґрунту хвороба проявля­ється у формі «білої ніжки». Міцелій пато­гену окутує основу стебла білим повстя­ним нальотом, на якому утворюються спори. Останні легко розсіюються й про­сочуються з дощовою водою в ґрунт та заражують бульби.

Збудником захворювання є Rhizoctonia solani Kuehn. Його паразитування на картоплі значно залежить від метеоро­логічних факторів і коливається за рока­ми. У роки із затяжною холодною весною паростки картоплі довше перебувають у ґрунті, тому сильніше уражуються хво­робою. Вологість посилює інтенсивність розвитку ризоктоніозу на паростках.

Поява ризоктоніозу і ступінь уражен­ня ним культури залежать також від тер­міну садіння й густоти посадки, особли­востей сорту та інших факторів. Інтен­сивність прояву захворювання зростає наприкінці травня, а максимального роз­витку воно може досягати в червні. Під­вищення температури пригнічує патоген­ні властивості гриба.

Рівень інфікування бульб ризоктоніо­зом зростає за наявності в посадці бур’янів (грицики звичайні, паслін чорний, гірчак шорсткий, гірчак березкоподібний, трире­берник непахучий та ін.).

R. solani може паразитувати на куль­турних і дикорослих рослинах більш як 230 видів, серед них томати, огірки, ка­пуста, редис, буряки, квасоля тощо.

На уражених бульбах зберігаються склероції гриба. Додаткове джерело ін­фекції — уражені культурні рослини та бур’яни. За відсутності вегетуючих рослин-живителів гриб може вести сапротроф­ний спосіб життя на різних рослинних рештках у ґрунті.

Звичайна парша

В окремих регіонах України хвороба сильно поширена на бульбах. Також ура­жується нижня частина стебла, столони та коріння картоплі. За симптомами на бульбах розрізняють пласку, опуклу, гли­боку та сітчасту паршу. Тип ураження за­лежатиме від періоду інфікування бульб, сорту й умов середовища.

Пласка парша розвивається на моло­дих бульбах і уражує лише шкірку або тіль­ки верхній шар перидерми. На бульбах утворюються іржаво-коричневі струпопо­дібні виразки. Опукла — має вигляд опуклих струпів або бородавок. Глибока парша утворює вдавлені в м’якоть (до 5 мм) різ­ної форми коричневі виразки, краї котрих часто дещо підняті, оточені розірваною шкіркою. Цей тип хвороби проявляється в період збирання картоплі. Сітчаста — ха­рактеризується суцільною шорсткою по­верхнею у вигляді неглибоких канавок, що взаємно перетинаються в різних напрям­ках і нагадують сітку на бульбі.

Бульби, уражені паршею, мають не­привабливий вигляд. Їхні товарні, смакові якості та лежкість знижуються. Під час зберігання такі бульби загнивають, а ви­саджені в поле — погано сходять і фор­мують низький урожай.

Збудниками хвороби є гриби-актиноміцети. Вони напівсапротрофи та розви­ваються на органічних залишках у ґрунті. Під час викопування бульб у глибині ви­разок можна помітити сіруватий наліт спороношення, який швидко зникає.

Ці патогени вирізняються високою тер­мофільністю, тому сильне ураження кар­топлі спостерігається в роки зі спекотним літом. Спочатку уражуються молоді буль­би, які не встигли розвинути щільну шкірку.

Монокультура сприяє накопиченню збудників хвороби, оскільки вони є ґрун­товими мікроорганізмами, де живуть, зберігаються й звідти потрапляють на бульби. Одна з особливостей цих патоге­нів — їхня прив’язаність до лужного се­редовища. Сильний розвиток звичайної парші спостерігається на піщаних ґрунтах у сухі роки з жарким літом. Оптимальна температура для розвитку парші — 25–27°С. Низька температура ґрунту в період бульбоутворення гальмує розви­ток актиноміцетів. Унесення свіжого, не­розкладеного, гною призводить до швид­кого накопичення інфекції. Вапнування ґрунту різко посилює розвиток хвороби не тільки в рік застосування вапна, а й у наступні п’ять років.

Джерелом інфекції є уражені насіннє­ві бульби, а також актиноміцети у ґрунті.

Заходи захисту

Для захисту картоплі від хвороб ви­користовують весь комплекс агротехніч­них заходів, імунологічний і хімічний ме­тоди. Восени потрібна глибока зяблева оранка, яка сприяє швидкому розкладан­ню рослинних залишків та запобігає на­копиченню патогенів. Не слід розміщува­ти посадки по сусідству з томатами, які уражуються спільними хворобами. Кращі попередники: зернові, багаторічні трави з обертанням пласта. Дуже важливо ви­рощувати стійкі до хвороб сорти.

Підготовка насіннєвого матеріалу має включати низку прийомів: прогрівання бульб протягом 10–15 днів за температу­ри 15–18°С для фітопатологічного аналі­зу й вибракування хворих бульб. Також потрібно враховувати оптимальні терміни садіння бульб.

Важливо дотримуватися просторової ізоляції сортів різних термінів дозрівання. Система удобрення має бути розроблена на основі результатів попереднього аналі­зу ґрунту, оскільки збалансоване міне­ральне живлення рослин зменшує їхню уражуваність хворобами.

Дезінфекцію насіннєвого матеріалу проводять одним із дозволених протруй­ників: Максим 025 FS, ТН, 0,75 л/т (суха гниль, ризоктоніоз, звичайна парша, фо­моз); Ровраль Аквафло, КС, 0,38–0,4 л/т (ризоктоніоз, парша, суха та мокра гнилі); Селест Топ 312,5 FS, ТН, 0,5–0,7 л/т (дро­тяники, личинки хрущів, капустянка, не­справжньодротяники, попелиці, колорадський жук; ризоктоніоз, альтернаріоз); Сер­кадіс, КС, 0,2–0,25 л/т (ризоктоніоз, пар­ша звичайна, суха гниль, фомоз); Дітан М–45, ЗП, 2–2,5 кг/т (ризоктоніоз) та інші.

Досходове боронування для знищен­ня ґрунтової кірки. Контроль бур’янів. Своєчасне високе підгортання рослин.

Для захисту картоплі в період вегета­ції найрадикальнішим способом є вико­ристання фунгіцидів. Перше обприскуван­ня проводять до появи ознак захворюван­ня не пізніше від змикання бадилля в ряд­ках (профілактично). Наступні обробки та їхня кратність залежать від терміну й ме­ханізму дії застосовуваного фунгіциду, стійкості сорту, прогнозу розвитку хвороб. Слід зауважити, що початок використан­ня фунгіцидів уже за прояву симптомів захворювання має нижчу ефективність.

Сьогодні на ринку ЗЗР для контролю хвороб картоплі є багато фунгіцидів: Акро­бат МЦ, в.г., 2 кг/га (фітофтороз, інші плямистості); Антракол 70 WG, ВГ, 1,5 кг/га (фітофтороз, альтернаріоз); Інфініто 61 SC, 687,5, KC, 1,2–1,6 л/га (фітофтороз); Ква­дріс Топ 325 SC, КС, 0,75–1 л/га (фітофтороз, альтернаріоз); Косайд 2000, ВГ, 1,5–2,5 кг/га (альтернаріоз, фітофтороз); Ревус Топ 500 SC, КС, 0,6 л/га (фітофтороз, альтернаріоз); Скор 250 ЕС, КЕ, 0,5 л/га (фітофтороз, альтернаріоз); Та­нос 50, ВГ, 0,6 кг/га (фітофтороз, альтер­наріоз) тощо.

За застосування хімічних препаратів слід суворо дотримуватися регламенту їхнього використання, що значно підви­щує їхню ефективність і запобігає форму­ванню резистентних популяцій збудників.

Перед збиранням рослини обробля­ють дозволеними десикантами (з ураху­ванням рекомендацій щодо застосування конкретного препарату). Цей прийом по­переджає зараження бульб картоплі.

Збирання врожаю проводять у суху по­году, за якої менше пошкоджуються буль­би. Після збирання врожаю слід оберігати бульби від перебування в умовах різкого перепаду температур і утворення на них конденсату. Бульби, зібрані за температур нижче 4°С і понад 25°С, легко травмують­ся під час збирання й згодом інтенсивніше уражаються патогенами. Після збирання врожаю потрібно забезпечити умови хоро­шої аерації за температури 10–20°С про­тягом десяти діб (лікувальний період) для заживлення ран на бульбах. Перед закла­данням на зберігання слід перебрати вро­жай і відбракувати хворі бульби.

М. Піковський, к. б. н.

журнал "Пропозиція", №5, 2019 р.