Хліборобська арифметика: дебет не сходиться з кредитом

У нашій країні кажуть: неврожай — горе, а врожай — вдвоє. Ця, на перший погляд, аномалія минулого хліборобського сезону стала закономірністю. Як насправді щедрий урожай вплинув на економіку сільгоспвиробників, голова комісії Карлівської районної ради з агропромислового комплексу Володимир Слєпцов спробував показати на прикладі ТОВ “Корпорація “Докучаєвські чорноземи Карлівщини”, де він обіймає посаду заступника генерального директора.

Криза на ланах почалася зі змови трейдерів із можновладцями
Яскраво-зелені килими озимих на засіяних полях завжди веселять душу надією на високий урожай у майбутньому році. Сьогодні ж, споглядаючи це воістину прекрасне диво, серце мовчить, а душу наповнюють сумніви й тривоги.
Рекордний урожай зернових в Україні в 50–53 млн тонн, з одного боку, показав, що аграрії держави наблизилися за рівнем віддачі хлібної ниви до показників провідних світових виробників зерна, з другого, — поставив сільськогосподарських виробників країни на межу банкрутства.
На цьому фоні явно двозначно звучить заява прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко про те, який ще КабМін за один рік стільки зробив для розвитку села.
А й справді, що ж такого зробив КабМін, щоб селяни виростили рекордний урожай? Може, спрацювала якась урядова програма з технічного переозброєння агропідприємств, чи програма з підвищення родючості грунтів і захисту рослин на основі новітніх технологій? А можливо, було запроваджено режим пільгового кредитування для виробників сільськогосподарської продукції під гарантії уряду? Нічого такого селянам не відомо. Навпаки, цей урожай було вистраждано на фоні різкого подорожчання цін на пально-мастильні матеріали, міндобрива, засоби захисту рослин, насіння, високих відсотків за кредити й неможливості взяти позики в банках в обсязі, який би забезпечував повний цикл вирощування сільгоспкультур.
Зате бити в парадні литаври ми навчилися. І хай би собі вже били та нагороджували один одного орденами, присвоювали високі звання за отримані аграріями щедрі врожаї, якби не одне “але”. Слова прем’єра про рекорди на полях прозвучали сигналом для зернотрейдерів опустити до найнижчої межі ціни на зернові, зернобобові, круп’яні та олійні культури. І знову селяни, замість того, щоб одержати гідну винагороду за свою працю, чухають потилиці та підраховують збитки.
Як насправді високий урожай впливає на економіку сільськогосподарських товаровиробників, хочу показати на прикладі ТОВ “Корпорація “Докучаєвські чорноземи Карлівщини”, що на Полтавщині. До складу корпорації входить сім сільськогосподарських підприємств із єдиним управлінським центром. Вони обробляють понад 23 тис. га ріллі. У 2008 р. з площі 9 тис. 536 га ранніх зернових було зібрано 51 тис. 744 тонни збіжжя за середньої урожайності 54,3 ц/га. Озима пшениця вродила в середньому по 63,6 ц/га на площі 4107 га. Окремі поля в різних господарствах корпорації давали по 70-80 ц/га. Ужинок ячменю в цілому становив 23 тис. 141 тонну за середньої врожайності 47,8 ц/га. Були під цією культурою поля, на яких намолочували понад 60 ц/га. Не соромлячись, можу з гордістю сказати, що торік ТОВ “Корпорація Докучаєвські чорноземи Карлівщини” досягла віддачі хлібної ниви, гідної європейських та світових стандартів. Звичайно ж, праці й коштів вклали немало. Мінеральні добрива внесли з розрахунку на запланований урожай, провели комплексний захист рослин від шкідників, хвороб, бур’янів, та й поля засіяли сортами високих репродукцій. У середньому затрати на гектар зернових становили 3500 грн. Жнива були надзвичайно складними, хліби стояли буйні, але потім на 40% площ вилягли від негоди. Тож плата за гектар обмолоту зернових найнятими комбайнами сягнула рекордної позначки — 350 гривень.
Оглядаюся на позаминулий, 2007-й, посушливий рік. Тоді теж було вкладено чимало праці й коштів, але погодні умови внесли свої корективи, затрати ж на гектар зернових виявилися значно меншими — 2000 грн. Так ось, у 2007 році середня врожайність ранніх зернових по корпорації була 32,1 ц/га, або в 1,7 раза менша, ніж у 2008-му. Озима пшениця дала віддачу 39,8 ц/га — в 1,6 раза менше, ячменю зібрали по 26,1 ц/га — в 1,8 раза менше.
Здавалося б, радій сьогодні, дякуй Богові й долі, пишатися, розвивайся й процвітай. Так ні — порахували... й просльозилися.
Продажі озимої пшениці стартували з 850 грн за тонну. Буквально за десять днів ціни стрімко впали до відмітки 600 грн за тонну фуражної пшениці. На задекларовану Кабінетом Міністрів мінімальну ціну за пшеницю — 816 гривень за тонну —  ніхто не зважає. Тільки посміхаються та пишномовно промовляють: “Ви бачите, який обвал цін?”  Але з чого б йому взятися? Адже в усьому світі — продовольча криза, а тут пшениця, якою чверть світу нагодувати можна, — ніпочім. Ось тут би Кабінету Міністрів докласти свої зусилля: як би нагодувати планету українською пшеничкою. Підняти імідж України як світового виробника й експортера, пом’якшити світову продовольчу кризу та надати реальну можливість власним товаровиробникам отримати достойну ціну за вирощений урожай. Замість цього ми чуємо поради й від урядовців, і від самого Президента: не спішіть продавати. Їй-богу, ці слова мені нагадують пораду олігарха своєму однокласнику-безробітному, який поскаржився, що вже три дні нічого не їв. На що олігарх сказав: “Так не можна, ти заставляй себе їсти!”. Невже ні Президент, ні урядовці не знають, що товаровиробникам саме восени потрібно продавати зернові, щоб одержати кошти на погашення кредитів і відсотків за них, на закупівлю пально-мастильних матеріалів, добрив, виплату заробітної плати, щоб здійснити комплекс осінньо-польових робіт і закласти фундамент під урожай майбутній? Зате це добре знають зернотрейдери, тому, відчуваючи повну безкарність, з посмішкою на вустах, викручують руки селянам і знімають із них останню сорочку за мовчазної згоди Президента й уряду.
А сумні реалії хліборобського буття такі. Шість тонн озимої пшениці, одержані в середньому по ТОВ “Корпорація “Докучаєвські чорноземи Карлівщини”, дають 3600 грн валового прибутку з кожного гектара. За середніх затрат у 3500 грн/га чистого прибутку залишається 100 грн. І як з такими дивідендами не те, що вести розширене виробництво, а взагалі вижити, напевне, відомо одному Господу Богу та ще, може, КабМіну. А тепер погляньмо, як у фінансово-економічному плані спрацювала корпорація з вирощування озимої пшениці у 2007 році. Тоді товарної пшениці з гектара одержали 3,8 тонни. За середньої ціни реалізації 900 грн валовий прибуток становив 3420 грн. За затрат 2000 грн/га корпорація з кожного гектара посівів одержала 1420 грн чистого прибутку, тобто в 14,2 раза, більше, ніж за рекордного врожаю’2008. Унаслідок різниці в ціні на озиму пшеницю між нинішнім і минулим маркетинговим роком у 300 грн корпорація, реалізувавши 26 тис. тонн товарного зерна, недоодержить 7,8 млн гривень.
Ціни на ячмінь коливалися менш стрімко, але теж відчутно. На початку закупівель за тонну ячменю давали 950 грн. Сьогодні ціна опустилася до 800 грн. Корпорації вдалося реалізувати ячмінь по 900 грн за тонну, тобто одержати 4050 грн/га валового і 550 — чистого прибутку. І все ж таки, одержавши в 2007 році 26,1 ц/га ячменю (в 1,8 раза менше, ніж у 2008), чистий прибуток від реалізації становив 720 грн/га, або в 1,3 раза більше, ніж в урожайному 2008 році. Недоотримали 4,2 млн грн через різницю в цінах, реалізувавши 21 тис. тонн товарного ячменю. Ось так, тільки на ранніх зернових, виростивши рекордний урожай, корпорація недорахувалася 12 млн грн. А всього, зібравши і реалізувавши сою, круп’яні, соняшник і кукурудзу за прогнозами й задекларованими трейдерами цінами, ми недоодержимо майже 30 млн грн. А під ці кошти було розроблено виробничо-фінансову програму. Тепер від левової частки запланованого доведеться відмовитися.
А що ж зробив Кабінет Міністрів, щоб стабілізувати ситуацію на ринку зернових? За словами високопосадовців із Міністерства аграрної політики, в Державний продовольчий резерв Аграрний фонд закупив 1,2 млн тонн хлібних культур, ще 1,5 млн тонн продовольчої пшениці й жита закупили в регіональний резерв. Це крапля в морі порівняно з тим, що зернотрейдери вже експортували майже 10 млн тонн зернових, заплативши за них товаровиробникам практично вдвічі менше за реальну ринкову вартість.
Ось і за кукурудзу, збір якої у загальнодержавному масштабі, за оцінками експертів, сягнув 9 млн тонн, трейдери дають по 380 грн за тонну, тобто втричі менше, ніж платили в 2007. Та все примовляють: “Ви ж бачите — криза!”
Ніякої кризи немає. Є змова. Змова зернотрейдерів із урядовими структурами, мета якої набити кишені недоплаченими, а точніше, вкраденими у товаровиробників грішми, заробленими потом і кров’ю. Прості підрахунки засвідчують, що якби держава виступила трейдером з продажу кукурудзи й дала реальну, хоча б удвічі більшу, ціну товаровиробникам, то врятувала б своїх годувальників та й для себе, для всіх українців заробила б близько 3 млрд грн, які так потрібні Україні.
І знову задумуєшся, яка може бути цінова криза на рослинницькому ринку, якщо, за даними продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, через неврожаї, конфлікти й стихійні лиха 63 країни в світі потребують закордонної продовольчої допомоги.
Послали б сотню кабмінівських чиновників, по одному чи по двоє, в кожну з цих країн та й домовилися б про поставки зернових із України. Прості розрахунки показують, що, експортувавши 22–25 млн тонн збіжжя, як це прогнозується, держава, якби взяла цю справу в свої руки, заробила б на цьому (за найскромнішими оцінками) 10–15 млрд грн. От і захистив би вітчизняний аграрний сектор Україну від фінансових негараздів.
З болем у серці згадую 1999 рік, коли працював начальником обласного управління сільського господарства Полтавської облдержадміністрації. Тоді продовольчу пшеницю забрали в селян на погашення податків, боргів за електроенергію, газ, у Пенсійний фонд за ціною по 250 грн за тонну. Трейдери нажилися… А в кінці року завозили пшеницю з Канади (казали, що й українську, бо деякі кораблі простояли місяць у морі і повернулися в наші порти), тільки вже за ціною 1500 грн за тонну. Ганьба та й годі!
Кілька слів про соняшник. Сьогодні трейдери купують його менше ніж по 1 тис. грн за тонну, хоча ще перед збором урожаю давали по 3,5 тис. За нинішньої ціни на соняшник олія має коштувати максимум 3,5 грн/л. На базарі і в магазині за неї правлять 8–10 гривень.
Куди дивиться Антимонопольний комітет? Та туди ж, куди й Кабінет Міністрів.
Серед керівників агроформувань і фермерів дедалі частіше чути тривожні розмови про те, що нинішня цінова ситуація на аграрному ринку не випадкова. Це цілеспрямована кампанія окремих сил, щоб дестабілізувати аграрні підприємства та дати можливість за безцінь скупити землю.
І знову згадуються слова прем’єра Юлії Тимошенко, що уряд за рік стільки зробив для селян. Пане Президенте! Пані прем’єр! Як людина, яка тридцять років працює в сільському господарстві (а трудився я й рядовим спеціалістом, і керівником господарства, був і фермером, і начальником обласного управління сільського господарства), закликаю вас негайно вжити заходів для захисту товаровиробників сільськогосподарської продукції та продовольчої безпеки України. Бо агропромисловому комплексу загрожує економічний крах. І вже цьогоріч Україна, не виключено, завозитиме для власних потреб продовольче зерно з об’єднаної Європи, Канади або США. Не дай нам, Боже, дожитися до такого сорому.
Наприкінці жовтня польські фермери, протестуючи проти імпорту дешевої української пшениці в свою країну, на три години перекрили магістральний шлях, який веде від пункту перетину кордону Дорогуск — Ягодин до Варшави. Таким способом вони попереджали своїх можновладців. Невже, щоб достукатися до Кабінету Міністрів України, і нам, аграріям, доведеться вдатися до акцій протесту?

Галина Квітка