Горох завжди прибутковий

Роль гороху в землеробстві Степу поки не оцінена належним чином. Завдяки симбіотичній фіксації атмосферного азоту, який є елементом першого мінімуму на еродованих чорноземах, а також здатності мобілізувати й засвоювати важкодоступні форми поживних речовин, він має потужний фітомеліоративний потенціал.

Висока врожайність, цінні кормові та харчові якості й унікальні біологічні властивості визначають горох як джерело білка, один із кращих попередників колосових культур і надійний поліпшувач родючості ґрунту. В Інституті зернових культур НААН та в умовах виробництва (Дніпропетровська обл.) вивчали ефективність базових елементів технології вирощування сортів гороху інтенсивного типу за розміщення його на схилах різних експозицій.

Відомо, що сучасні сорти гороху характеризуються підвищеною здатністю засвоювати фотосинтетично активну радіацію і поглинати значну кількість елементів мінерального живлення. Для формування 1 ц основної та побічної продукції вони споживають 4,5–6,9 кг азоту, 1,7–2 кг фосфору і 3,5–4 кг калію. Передумовою високої продуктивності гороху на схилах є формування сприятливого ґрунтового середовища, перш за все, для симбіотичного накопичення азоту. Цей процес розпочинається під час утворення двох-трьох листків, досягає максимуму в період бутонізація — початок цвітіння і припиняється з настанням фази наливу зерна.

Найсталіше фіксація атмосферного азоту бульбочковими бактеріями на коренях гороху відбувається за співвідношення некапілярної шпаруватості до капілярної в ґрунтах легкого механічного складу на рівні 50:50 і важкого — 25:75. також цьому сприяють добра вологозабезпеченість, достатня кількість макроелементів та інтенсивний фотосинтез. У цьому разі частка симбіотичного азоту в живленні рослин сягає 75% загальної потреби в ньому, а за погіршення умов становить менше як 45%.

Розміщення гороху на слабоеродованих чорноземах із умістом гумусу понад 3,5%, кількістю рухомих сполук Р₂О5 та К₂О понад 150 мг/кг (за Чириковим), N-NO₃ — 15–20 мг/кг дає змогу одержати врожайність зерна на рівні 3 т/га навіть без унесення добрив. Водночас на змитих ґрунтах із умістом гумусу менше як 3% і за низької забезпеченості їх поживними речовинами фосфорні та калійні добрива застосовують із розрахунку повної потреби для отримання запланованого врожаю, азотні — з урахуванням мобілізації ґрунтового азоту й симбіотичної фіксації його з повітря. Обов’язковим заходом на таких відмінах має бути внесення стартової дози комплексних туків, до складу яких входить азот, необхідний рослинам гороху вже на початкових фазах їхнього розвитку. Норма мінеральних добрив, які вносять у рядки під час сівби, становить 10–20 кг/га діючої речовини.

У системі лущення стерні вимогам очищення поля від багаторічних бур’янів і протиерозійної агротехніки вирощування гороху найбільше відповідали важкі культиватори, обладнані цупкими стояками та плоскорізними лапами (КР-4,5, КПЕ-6Н, КРГ-5). Порівняно з БДВ-7, ДМТ-6 і БДП-6,3, вони забезпечували краще збереження стерні на поверхні поля (60–80%), повніше підрізування багаторічних бур’янів (90–100%), зменшення розпорошеності ґрунту в 1,3–1,5 раза і брилуватості подальшого основного обробітку з 16–39 до 7–11 кг/м².

З апробованих способів зяблевого протиерозійного обробітку ґрунту під горох після стерньових попередників за комплексом оціночних показників кращим виявився чизельний, який виконували розпушувачем ПРН-31000 (аналог плуга «Параплау») на глибину 16–26 см. За агрегатування його з трактором потужністю 30 кН та швидкості руху 9 км/год отримано найвищий ступінь кришення скиби (78,3%), мінімальну гофрованість поверхні поля (2,5 см), гребенисте дно борозни (9,3 см), високий рівень збереження післяжнивних решток (372 шт./м²) і проективне покриття ними ґрунту в межах 70–73%.

За створення істотної просторової різниці в щільності ґрунту (1,08– 1,23 г/см³) досягається перехоплення транзитного стоку талих вод і більша — на 185–220 м³/га (порівняно з полицевим і плоскорізним обробітком) акумуляція вологи в глибокорозпушених кишенях. У поєднанні з високою шпаруватістю аерації (23–27%) це сприяє інтенсивному розвитку азотфіксуючих бактерій. Мілкоспушені, з підвищеною об’ємною масою стрічки ґрунту гарантують надійне водопостачання рослин гороху в посуху завдяки капілярному підняттю води з нижчих горизонтів.

Для гороху в стартовий період росту, окрім забезпечення ґрунту поживними речовинами, важливе значення має фізичний стан тієї частини посівного шару, яка формує насіннєве ложе. Для посилення протиерозійної стійкості суглинкового ґрунту, збереження достатніх запасів продуктивної вологи на глибині загортання насіння (для проростання горох потребує води в 1,5–2 рази більше, ніж для ячменю і кукурудзи) у структурі поверхневого шару мають переважати грудочки розміром 0,5–20 мм, у посівному — 0,25–5 мм, тоді як пилу (часток розміром менше як 0,25 мм) має бути не більше ніж 6–8%.

За більшого розпорошення еродований ґрунт навесні довгий час (до трьох тижнів) на глибині культивації залишається перезволоженим, а в обробленому шарі — брилуватим. За сівби гороху за таких умов помітно знижується польова схожість насіння, зростає ушільнення ґрунту, посилюється його розтріскування, спостерігається розрив коренів рослин і надмірне випаровування вологи.

У технології вирощування гороху особливо небажане використання на весняно-польових роботах важкої колісної техніки, що призводить до різкого підвищення твердості ґрунту, яка перешкоджає нормальному росту кореневої системи рослин. Достовірне підвищення твердості ґрунту в дослідах по колії трактора простежується на глибину до 50–60 см і, залежно від його вологості, змінюється від 15–20 до 40–45 кг/см². Тоді як на початку вегетації гороху цей показник не має перевищувати 7–8 кг/см², а в період інтенсивного розвитку рослин — 12–16 кг/см².

У технологічному циклі вирощування гороху на схилах агротехнічно виважена довисівна підготовка ґрунту має стримати відродження бур’янів, закріпити позитивні властивості чорнозему, набуті в процесі зяблевого обробітку, й створити сприятливе ґрунтове середовище для культурних рослин.

На еродованих землях цим вимогам відповідають полегшені комбіновані агрегати, що конструктивно поєднують операції вирівнювання, розпушення й ущільнення ґрунту (так звані компактори). Працюючи в щадному режимі, вирівнювальний пристрій забезпечує гребенистість поверхні поля, що не перевищує 2 см. А його розпушувальні лапи якісно перемішують післяжнивні рештки із ґрунтом, що істотно пришвидшує його прогрівання та початок сівби. Застосування комбінованих машин дає змогу створити оптимальну будову посівного шару (1,05–1,1 г/см³), дрібногрудочкуватий склад ґрунту (вміст фракцій 10–0,25 мм — близько 78–84%), підтримати вологість його на глибині загортання насіння в межах 18–22%.

На ґрунтах легкого й середнього механічного складу передвисівну культивацію під горох проводять на глибину загортання насіння (6–8 см) з таким розрахунком, щоб утворювалось рівне насіннєве ложе з непорушеною системою капілярних шпарин. Для пришвидшення проростання насіння за посушливих умов ґрунт після сівби гороху ущільнюють, використовуючи спіральні ребристо-клиноподібні котки типу «Флексі-Койл». Крім відновлення капілярної шпаруватості на глибині 5–8 см, спіральний коток створює гофровану поверхню, яка надійно протистоїть дефляції і змиву ґрунту при зливах.

Агротехнічну й економічну ефективність досходового боронування горохових полів різнотиповими знаряддями (зубові, голчасті та пружинні борони) у дослідах обумовлювали переважно погодні чинники та рельєф місцевості. Не відповідав цільовому призначенню очисний агрозахід на північних схилах, особливо в роки з прохолодною весною. Вірогідність проростання й знищення бур’янів шляхом боронування не перевищує 10%. Водночас обґрунтованим у більшості випадків виявилося застосування технологічної операції на сонячних схилах, де формується сприятливий термічний режим ґрунту, раніше та інтенсивніше сходять ранні ярі бур’яни.

Негативні результати отримано за післясходового боронування щільних посівів гороху. Одноразове виконання агрозаходу (фаза 3–4 листків) зумовлювало повне знищення 19% і часткове травмування (присипання, відчуження окремих органів, пошкодження воскового нальоту) 22% культурних рослин. Ступінь проективного покриття ними поверхні поля, як показник конкурентоспроможності посівів і важливий чинник збереження тіньової вологи та ґрунтозахисту, в такому разі знижувався з 62 до 41%. Рослини гороху втрачали здатність адекватно реагувати на екстремальні прояви погоди, сильніше уражувалися хворобами та шкідниками. Бур’яни, що залишались у розріджених і пригнічених посівах (4–5 шт./м²), стрімко виходили у верхній ярус, охоплювали вільний екологічний простір в агроценозі, накопичували значну біомасу, відзначалися високою шкодочинністю. Врожайність зерна гороху тут, порівняно з неборонованими ділянками, у середньому за роки досліджень була нижча на 0,52 т/га (за врожаю на контролі 2,86 т/га).

Дестабілізуючий ефект післясходового боронування зростав за проведення його в спекотну погоду, застосування важких знарядь, наростання фаз розвитку гороху. Неефективним виявилось післясходове боронування фізіологічно слабких і недостатньо ущільнених посівів бобової культури. Густота їх і ступінь затінення поверхні в цьому випадку були на рівні критичних величин (відповідно 73 шт./м² і 37%), що призводило до розтріскування ґрунту, втрат вологи і зниження урожайності зерна до 1–1,2 т/га.

Ценотично ослаблені, зріджені та різновікові посіви гороху в разі перевищення межі шкодочинності бур’янів потребують застосування гербіцидів. Технологічний регламент передбачав використання в дослідах Агрітоксу, Півоту і Базаграну, що виявилися нерівнозначними за шириною гербіцидного впливу, екологічною безпекою і вартісним показником.

До переваг Агрітоксу, який рекомендовано проти однорічних двосім’ядольних бур’янів, належать порівняно низькі норми витрати препарату і незначна вартість гектарної норми внесення, а також відносно високий ступінь екологічної безпеки. До недоліків — недостатня контактна активність проти видів щириць (загибель становила 42–46%) і обмеженість застосування в часі (фаза 3–5 справжніх листків гороху).

Гербіцид Півот (аналог Пікадор) має ширший спектр дії (однорічні злакові та двосім’ядольні), однак під час його застосування проблемними бур’янами залишались лободові, загибель яких не перевищувала 52% на тіньових і 39% — на сонячних вітроударних схилах, де бур’яни формують товщий шар епітикулярних захисних восків. Із розвитком лободових підвищувався й рівень їхньої резистентності до пестицидів.

Високою фітотоксичною активністю проти однорічних широколистих бур’янів, зокрема стійких до Агрітоксу, відзначався Базагран, біологічна ефективність якого варіювала в межах 74–91%. Він стало контролює небезпечні лободу й щирицю, має гнучкіший період хімічного прополювання посівів. Через різке зниження токсикологічних показників потребує, особливо на південних схилах, чіткого дотримання регламентів застосування (у ранкову та вечірню пору, хмарну погоду).

Морфо-біологічні ознаки сучасних сортів гороху (укорочені міжвузля, добре розвинуті вусики, скупченість сфери плодоношення) забезпечують високу стійкість до вилягання посівів та дружне дозрівання насіння. Це зумовлює високу технологічність сортів під час збирання, тому на чистих від бур’янів полях можливе пряме комбайнування, що дає змогу значно розширити площі культури на схилах, де раніше її не вирощували через труднощі, пов’язані з роздільним (двофазним) збиранням.

Горох як вологолюбна культура особливо страждає від дефіциту води на південних схилах. У посушливі роки рівень урожайності зерна тут становив 0,97 т/га проти 2,74 т/га на північному схилі. У сприятливі за зволоженням роки залежність продуктивності гороху від ступеня еродованості ґрунту та експозиції схилів була менше виражена (табл.). З економічної точки зору зернобобову культуру доцільно вирощувати на тіньових схилах північної і північно-східної експозицій, де собівартість зерна зменшується (порівняно зі схилами південних румбів) на 23,8%, а рентабельність виробництва досягає 101%.

А. Горбатенко, В. Судак, В. Чабан,

кандидати с.-г. наук,

ДУ Інститут зернових культур НААН України

Журнал «Пропозиція», №1, 2019 р.