Спецможливості
Технології

Газ — селітра — урожай: кроки у правильному напрямку

05.06.2008
464
Газ — селітра — урожай: кроки у правильному напрямку фото, ілюстрація
Газ — селітра — урожай: кроки у правильному напрямку

Найбільшим лімітуючим фактором нашої рослинницької галузі нині є азот. Саме хронічна нестача його в грунті не дає змогу хлібам у всій повноті показати свій потенціал. Це сумно і водночас дивно, адже Україна в усі часи була (і залишається нині) одним із найпотужніших у світі виробників азотних міндобрив. Утім, торік в аграрній галузі намітилися позитивні тенденції: на село пішли кредити, виробництво пожвавилося. Керівники реформованих господарств почали уважніше придивлятися до різноманітних технологічних засобів, на які вони могли б спертися у виконанні своїх виробничих програм. Значною мірою стосується це й аміачної селітри — головного для наших ланів джерела азотного живлення.

Спробуємо розглянути внутрішній ринок аміачної селітри як у цілому, так і на прикладі черкаського ВАТ “Азот”.
Аміачну селітру в Україні виробляють чотири підприємства: Горлівський концерн “Стирол” і три виробничі об’єднання з назвою “Азот” — Черкаське, Рівненське і Сіверськодонецьке. Неформальним, так би мовити, лідером цього виробничого напряму є Черкаси: щомісяця там спроможні синтезувати до 65—67 тис. т аміачної селітри, або ж третину всього українського її виробництва. Останнім часом позиції черкащан ще більше зміцніли: партнером заводу стала компанія-газотрейдер “Енерготрансінвест”, завдяки чому проблему сировинного забезпечення для черкаського “Азоту” було знято. Незабаром “Енерготрансінвест” має намір узяти завод в управління. Компанія повністю забезпечує підприємство сировиною, витратними матеріалами, а також займається продажем виробленої продукції. Перед керівниками заводу поставлено завдання бути готовими до сезону і вже в січні розгорнути виробництво близько 2 тис. т аміачної селітри на добу.
Технологія виробництва аміачної селітри на черкаському “Азоті” має приблизно такий вигляд: спочатку з поставленого “Енерготрансінвестом” природного газу й атмосферного азоту виробляють аміак; потім у двох грануляційних баштах аміак поєднують з азотною кислотою; у результаті хімічної реакції утворюється аміачна селітра у вигляді гранул. Гранули осипаються вниз, калібруються і транспортером подаються на пакування. Затарене добриво вантажать у залізничні вагони чи на вантажівки. Важкої ручної праці при цьому майже немає, що свідчить про високий рівень культури виробництва. Кожного року на заводі складають план заходів, спрямованих на зниження затрат енергії, сировини і матеріалів, і це дає змогу зменшувати собівартість продукції.
Аміачна селітра — товар сезонний. Попит на неї починається в січні і закінчується у травні, після чого триває літній “мертвий сезон”. З вересня попит знову “прокидається”, однак активність закупівель порівняно з весняною у два-три рази нижча. Пов’язано це з періодичністю внесення добрив у грунт, а також з наявністю у господарств коштів. Під такий ритм підлаштовуються і заводи-виробники: влітку і взимку вони працюють здебільшого на наповнення складів (не враховуючи експорту), а навесні долають ажіотажний попит з боку сільгосппідприємств. Минулої весни цей ажіотаж доводилося вгамовувати навіть втручанням з боку уряду, який вольовими рішеннями переспрямовував товарні потоки в середину країни і вводив тимчасові заборони на реалізацію міндобрив на експорт.
Зрозуміло, що через таку “імпульсивність” внутрішнього ринку, поєднану з відсутністю стабільного платоспроможного попиту, виробники міндобрив більше схилялися до роботи з ринками зовнішніми. Тому, незважаючи на урядові перешкоди, минулого року більша частина вироблених азотних добрив пішла за межі України. Скажімо, до Сполучених Штатів було поставлено 250 тис. т аміачної селітри, значні її обсяги надійшли і до Західної Європи.
Але, як це часто трапляється з нашими експортерами, надмірний успіх на західних ринках призвів до порушення проти них антидемпінгових справ і обкладання українського товару високим митом. У результаті з 2001 року для української селітри “закрилися” і Америка, і Європа.
Утім, лиха без добра не буває: тепер виробники знов із цікавістю придивляються до внутрішнього споживача. Тим більше, що його платоспроможність почала зростати. На селі утверджується приватна власність, реформовані господарства краще дбають про врожай, найбільш стабільні з них починають заготовляти міндобрива ще взимку, залучають для цього кредитні кошти.
Черкаський “Азот” завжди був зорієнтований на внутрішній сільськогосподарський ринок, хоча, поряд з цим, відвантажував добрива і на експорт. Зокрема до Сполучених Штатів, куди неякісну селітру не продаси: її транспортування до Західної півкулі пов’язане з кількома перевалками і тривалим перебуванням на борту судна, тобто в умовах підвищеної вологості. Якщо добриво неякісне, гранули можуть розсипатися і перетворитися на порох. Тому черкащани весь час вишукують щось нове для підвищення якості свого товару. Зокрема обробляють гранули аміачної селітри спеціальними добавками, які перешкоджають злежуванню. Їх закуповують у Голландії й Швеції. Завдяки їм селітра зберігає свої характеристики і в умовах тривалого транспортування, і в умовах зберігання на складах сільгосппідприємств.
Ще один предмет гордості черкащан — закуплена три роки тому в німецької фірми “Мьоллерс” лінія автоматичного пакування продукції. Селітру пакують у непроникні для вологи п’ятидесятикілограмові поліетиленові або ж поліпропіленові мішки, а також у біг-беги місткістю від 100 до 500 кг. Є змога відвантажувати селітру і старим традиційним способом — навалом у залізничні мінераловози, проте останніми роками, з міркувань збереження якості, такий спосіб транспортування використовують дедалі менше.
Як уже згадувалося раніше, черкаський “Азот” є найпотужнішим продуцентом аміачної селітри в Україні. Завдяки великим обсягам виробництва, черкащани мають змогу тримати ціну своєї продукції на доволі низькому рівні: сьогодні можна говорити про 470 грн/т. Покупців приваблює і вигідне географічне розміщення підприємства у самому центрі України, завдяки якому перевезення селітри до основних зерносіючих областей (й пов’язані з ним затрати) не являють великих труднощів.
Але говорити про всі ці переваги на повний голос можна лише за наявності розвиненої реалізаційної інфраструктури. Йдеться про систему складів, на яких можна було б селітру протягом року нагромаджувати, а з початком весняно-польових робіт — реалізовувати. Відрадно відзначити, що на сьогодні черкаський “Азот” і компанія “Енерготрансінвест” таку інфраструктуру мають. Сталося це після встановлення партнерських зв’язків з Українською агрохімічної компанією — одним із найбільших в Україні дистрибуторів засобів хімізації. Українська агрохімічна компанія має 26 складів у всіх регіонах держави, на кожному з яких можна розмістити від 5 до 10 тис. т мінеральних добрив.
v v v
На підставі цього огляду можна зробити кілька обнадійливих висновків. По-перше, внутрішній ринок мінеральних добрив почав активізуватися. По-друге, інтерес до цього ринку почали виявляти потужні газотрейдери, здатні забезпечувати заводам як постачання сировини, так і фінансову підтримку. По-третє, удосконалюється інфраструктура реалізації мінеральних добрив, без якої надходження цього ресурсу до сільгосппідприємств майже неможливе.

Інтерв'ю
голова Української асоціації молодих фермерів Дмитро Мічурін
З розвитком агросектору України підвищуються і вимоги до фахівців аграрної галузі. Навчальні програми профільних вузів все ще часто не відповідають ні вимогам агрокомпаній, ні швидкості розвитку сучасних технологій в АПК. Тому все більший... Подробнее
Максим Мартинюк  Держгеокадастр
За посадою Максимові Мартинюку належить опікуватися усіма землями держави. Тому перше запитання до голови Держгеокадастру цілком зрозуміле...  

1
0