Ферми повертаються в міста: які результати?

Вирощування сільгосппродукції на дрібних ділянках у великому місті – це не лише совковий пережиток, а й сучасна тенденція в найбільш розвинутих країнах. Міські ферми – вже не тільки одна з тем, що обговорюються численними експертами з питань майбутнього. Це реальність цілої низки мегаполісів. Нещодавно в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences з’явилось перше дослідження подібних міських ферм. Дослідники приділяли увагу передусім урожайності та економічним показникам міських міні-ферм.

Дослідники зосередилися на Сіднеї, де протягом 1 сезону досліджували показники 13 ферм. Все це – органічні овочеві ферми або сади. Середня врожайність продукції становила майже 6 кг/м². Це приблизно вдвічі більше, ніж в середньому по комерційних овочевих фермах Австралії. Однак поруч з ефективним використанням землі міські ферми, як показав аналіз економічного та енергетичного балансу, виявилися порівняно неефективними в використанні матеріалів та трудових ресурсів. Так, лише 14,66% усіх затрачених ресурсів були відновлюваними. Відтак індекс навантаження на довкілля на цих фермах становить 5,82. Але якщо замінити всі невідновні ресурси існуючими відновлюваними, то цей коефіцієнт знизиться до 1,32. Це показує, що міські ферми можуть бути високопродуктивними, однак продуктивність досягається за умови багатьох компромісів.

Міські ферми в розвинутих країнах визнані потенційно ефективними виробниками інтенсивних швидкопсувних культур, таких як овочі. Тож їх популярність у розвинутих країнах зростає.

Отже, на 13 досліджуваних фермах вирощувалось 62 культури – овочеві, плодові та зеленні. Урожайність культур становила від 2 до 15,5 кг/м², в середньому – 5,94 кг/м².

Однак трудомісткість отриманої продукції виявилась порівняно високою: від 0,2 до 2,3 кг на людино-годину, в середньому – 1,3 кг на людино-годину. Таким чином, на кожен квадратний метр потрібно 6 людино-годин.

Середня вартість затрачених ресурсів на кілограм продукції становила 28,5 американських доларів. Затрати перевищували середню ціну продуктів у місцевих супермаркетах по 53 культурах з 62. А рентабельність становила -38%.

В структурі затрат відновлювані матеріали займають 10,3%, не відновлювані – 60,3% і праця – 29,3%. За максимально можливої заміни невідновних матеріалів відновлюваними можна збільшити частку останніх до 38,65%.

То чому ж виробники почали настільки неефективний бізнес? Серед головних причин, з яких вони зайнялися цією справою, міські фермери називають отримання свіжих продуктів та екологічність. Дещо менше значення має хобі і на останньому місці виявилось отримання більш дешевих продуктів. При цьому міські фермери не націлені на максимально можливе збільшення виробництва продукції. Іншими словами, для міських фермерів фермерство – більше хобі, ніж бізнес.

Лише один серед опитаних виробників був професійним фермером, решта ж мала також іншу роботу окрім вирощування сільгосппродукції. Водночас середній досвід вирощування сільгосппродукції у міських фермерів становив 20 років.

Для порівняння: дослідження протягом 10 років 11 найбільш типових овочевих ферм Австралії показало рівень середньої врожайності 3,14 кг/м². При цьому врожайність на органічних фермах Австралії становить лише 73% від урожайності на конвенційних фермах. Таким чином, міським фермерам вдалося досягти феноменальних показників урожайності.

Однією з причин вищої урожайності дослідники вважають те, що на міських фермах використовується ручна праця замість механічної: густота посадки під ручне збирання вища, ніж під механічне. Застосування ручної праці також дозволяє використовувати змішані посадки, що теж підвищує середню врожайність. Також відзначено, що якщо садівник працює в цілому неефективно, то збільшення трудозатрат не призводить до збільшення врожайності. Інші дослідження показали, що садівник-аматор затрачує в середньому в 1,7-2,8 разів більше праці на одну й ту саму роботу, ніж садівник-професіонал, витрачаючи частину часу, проведеного в саду, непродуктивно або на відпочинок. Очевидно, щось подібне має місце і в досліджуваних фермах у Сіднеї.

Якщо виключити з витрат міських ферм трудозатрати і враховувати лише матеріальні затрати, то рентабельність підвищиться з – 38% до +181%.

Міське сільське господарство важко назвати сталим з індексом навантаження на довкілля 5,82, оскільки сталим вважається господарювання за значення індексу менше 2, а несталим – за значення індексу більше 10. Однак за максимальної заміни невідновних ресурсів відновлюваними можна досягти показника навантаження на довкілля 1,32.

Чому ж частка невідновних ресурсів така висока? Дослідники вважають, що причина – в зручності. Наприклад, органічні відходи можуть виступати замінником покупних компосту, мульчі, субстрату, адже в містах утворюються великі обсяги відходів домогосподарств. Але перетворення їх на корисні для сільського господарства ресурси вимагає часу і зусиль. Те саме компостування вимагає великих резервуарів і площ для зберігання, певного рівня знань про компостування, а ще – тижні й місяці часу, що займає компостування. Тож не дивно, що багатьом городянам, які не мають ні вільного часу, ні вільного місця на своїй ділянці, зручніше купувати компост у численних супермаркетах з відділеннями для садівників по 21 американському центу за літр. Так само і з іншими невідновними ресурсами: водою, яка надходить з муніципальних систем водопостачання, насінням, саджанцями.

Разом з тим дослідники стверджують, що міські ферми можуть досягти високого рівня сталості. Аналіз показав, що міські ферми можуть мати сприятливий вплив на довкілля, сприяють зниженню викидів парникових газів шляхом зниження енергозатрат на транспортування і зберігання продуктів, зменшення обсягів потрапляння в водойми стічних вод і органічних відходів, зниження викидів вуглецю. Також міське сільське господарство може сприяти покращенню біорізноманіття в містах за рахунок заміни газонних рослин плодоовочевими, які можуть виступати середовищем для життя таких екологічно важливих груп організмів, як запилювачі. Втім, як виявило дослідження, не завжди вплив міських ферм на довкілля позитивний внаслідок внесення пестицидів, хімічних добрив, які спричиняють ризик для поголів’я комах та можуть забруднити воду, або ризик розмноження комарів внаслідок зрошення.

Затрати міських ферм високі, що не сприяє сталому землеробству. Втім, їх можна знизити шляхом більш раціонального використання ресурсів, таких, як вода чи органічні матеріали. Те, що виробники готові витрачати свій час на міське сільське господарство, мотивовано соціальними, рекреаційними і екологічними цілями, дозволяє сподіватися на те, що площа під міськими фермами зростатиме, зокрема, за рахунок пустирів, обочин доріг, тощо.

Переклав Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com

на фото - міські ферми в Сіднеї